Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 5023/5401/11 вх. №
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
Розглянувши скаргу ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." разом із заявою про застосування реституції за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень
по справі за заявою ФОП Шпильов Віктор Олександрович, м. Ялта
до ФОП Махнюк Сергій Олександрович
про визнання банкрутом
за участю сторін:
керуючий реалізацією - Вернигора В.П. (свідоцтво №573 від 21.03.2013);
пр-к ТОВ "Кей-Колект" - Захаров О.С. (ордер серії АН№1056525 від 21.12.2021),
пр-к ФОП Шпильва В.О. - Романенко Н.А. (ордер серія ХВ №1756000001 від 04.03.2019),
пр-к скаржника ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." - Родзинський А.А. (ордер серії ДН №082696 від 11.10.2021),
До господарського суду від ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." в межах справи про банкрутство ФОП Махнюк С.О. надійшла скарга на дії та бездіяльність керуючого реалізацією (ліквідатора) арбітражного керуючого Вернигори В.П. разом з заявою про застосування реституції за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень за №№ 1960, 1965, 1955, які були визнані недійсними ухвалою суду від 05.02.2019 у справі №5023/5401/11, в якій заявник з урахуванням уточнювальної заяви ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." від 21.12.2021 просить суд:
1) застосувати реституцію за договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень за №№ 1960, 1965, 1955, які були визнані недійсними ухвалою суду від 05.02.2019 у справі №5023/5401/11;
2) зобов'язати керуючого реалізацією ФОП Махнюка С.О. арбітражного керуючого Вернигору В.П. повернути грошові кошти на користь ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." у розмірі 562700,00 грн., що було сплачено за договорами №№ 1960, 1965, 1955, що були визнані недійсними ухвалою суду від 05.02.2019 у справі №5023/5401/11;
3) зобов'язати керуючого реалізацією ФОП Махнюка С.О. арбітражного керуючого Вернигору В.П. перерахувати грошові кошти на користь ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." у розмірі 450 000,00 грн від реалізації на аукціоні 08.10.2021 року нежитлових приміщень першого поверху з №1-1-по №1-5 загальною площею 43,9 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 307432801119; нежитлових приміщень першого поверху з літ. А з №1-6 по № 1-9 загальною площею 23,1 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 307376201119; нежитлових приміщень, пункт прокату, загальною площею 73,1 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 307466501119;
4) зобов'язати керуючого реалізацією ФОП Махнюка С.О. арбітражного керуючого Вернигору В.П. звернутися до господарського суду з заявою про стягнення з ПАТ "Альфа Банк", який є правонаступником АКБ СР "Укрсоцбанк", безпідставно отриманих коштів у розмірі 224061,00 грн внаслідок визнання недійсними ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.02.2019 договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Ліпінською І.Е. 08.10.2011 за реєстровими номерами 1955, 1960, 1965;
5) зобов'язати керуючого реалізацією ФОП Махнюка С.О. арбітражного керуючого Вернигору В.П. звернутися до господарського суду з заявою про стягнення з ТОВ "Кей-Колект" безпідставно отриманих коштів у розмірі 201030,00 грн. внаслідок визнання недійсними ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.02.2019 договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Ліпінською І.Е. 08.10.2011 за реєстровими номерами 1955, 1960, 1965.
Ухвалою від 18.10.2021 судом було призначено до розгляду в судовому засіданні скаргу ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." разом з заявою про застосування реституції за договором купівлі-прдажу нежитлових приміщень за №№ 1960, 1965, 1955, які були визнані недійсними ухвалою суду від 05.02.2019 у справі №5023/5401/11, зобов'язавши керуючого реалізацією надати суду відзив на скаргу.
В судовому засіданні 16.11.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду скарги на 21.12.2021.
Ухвалою суду від 24.11.2021 відмовлено ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
21.12.2021р. арбітражний керуючий Вернигора В.П. надав суду письмові заперечення на скаргу ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б.", яких просить суд відмовити у задоволенні скарги ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б., посилаючись на те, що дана скарга протеричіть чинному законодавству України, скаржник майно банкруту не повернув в натурі. Також, арбітражний керуючий Вернигора В.П. просить суд стягнути з ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." 887771,79 грн як компенсацію за незаконне користування нерухомим майном та винести ухвалу щодо направлення УСБ України в Харківській області інформацію з приводу злочинної співпраці з представниками країни - окупанта з реєстрації права власності на вказане нерухоме майно.
Розглянувши матеріали справи, скаргу ПП «Консалтингова фірма Д.Р.Б.» на дії ліквідатора, вислухавши пояснення представника скаржника, присутніх кредиторів, арбітражного керуючого, суд вважає, що скарга на дії ліквідатора не підлягає судом задоволенню з огляду на наступне.
Постановою господарського суду від 18.07.2011 р. ФОП Махнюк Сергія Олександровича визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Богомазова П.С., зобов'язавши його виконати ліквідаційну процедуру.
Ухвалою суду від 11.05.18 р. звільнено Шапілова С.А. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Махнюк С.О. та призначено ліквідатором боржника ФОП Махнюк С.О. - арбітражного керуючого Вернигора В.П., зобов'язавши ліквідатора виконати у повному обсязі вимоги постанови суду від 18.07.2011 року.
Ухвалою господарського суду від 05.02.2019 за заявою ліквідатора Вернигори В.П. визнано недійсними результати аукціону з продажу майна фізичної особи-підприємця Махнюка С.О. (код НОМЕР_1 ), проведеного 07.10.2011 р. Товарною біржею "Правопорядок", а саме:
- нежитлових приміщень першого поверху з №1-1-по №1-5 загальною площею 43,9 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2;
- нежитлові приміщення першого поверху з літ. А з №1-6 по № 1-9 загальною площею 23,1 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2;
- нежитлові приміщення, пункт прокату, загальною площею 73,1 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2.
Також судом визнано недійсними договори купівлі-продажу вищезазначених нежитлових приміщень укладених за результатами проведених відкритих торгів 07.10.2011 р., а саме:
- договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху з №1-1-по №1-5 загальною площею 43,9 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І.Е. 08.10.2011 р. за №1960;
- договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху з літ. А з №1-6 по № 1-9 загальною площею 23,1 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І.Е. 08.10.2011 р. за №1965;
- договір купівлі-продажу нежитлових приміщень пункт прокату, загальною площею 73,1 кв.м., місцезнаходження: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, буд. 2., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І.Е. 08.10.2011 р. за №1955
Визнано за фізичною особою-підприємцем Махнюком Сергієм Олександровичем (код НОМЕР_1 ) право власності на вищевказане нерухоме майно.
Ухвалою господарського суду від 05.02.2019 також встановлено, що покупцем (переможцем) ПП “Консалтингова фірма Д.Р.Б.” грошові кошти за придбані об'єкти нерухомості покупцем були перераховані у період з 30.03.2012 р. по 14.02.2014 р. на депозитний рахунок нотаріуса в загальній сумі 562700,00 грн. Вказані грошові кошті ПП “Консалтингова фірма Д.Р.Б» повернуті банкрутом не були.
В зв'язку з вищенаведеним суд вважає зазначити наступне.
ЩОДО ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ГРОШОВИХ ВИМОГ, ЩО ВИНИКЛИ У ПОКУПЦЯ ПІСЛЯ ВИЗНАННЯ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ ТА ВІДКРИТТЯ ЛІКВІДАЦІЙНОЇ ПРОЦЕДУРИ З ОГЛЯДУ НА ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ РЕЗУЛЬТАТІВ АУКЦІОНУ З ПРОДАЖУ МАЙНА БАНКРУТА.
Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Частиною першої статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів.
Тому визначення підстав виникнення (природи, характеру) поданої скарги ПП «Консалтингова фірма Д.Р.Б» на дії ліквідатора є важливим елементом реалізації наведеної мети (погашення вимог кредиторів), оскільки від цього залежить набуття такою особою статусу кредитора у справі про банкрутство.
Поняття кредитора у справі про банкрутство розкрито в абзаці 11у ст. 1 КУзПБ, згідно з яким кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
За приписами абзаців 4, 13 статті 1 КУзПБ - боржником є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Згідно з абзацом 5 ст. 1 КУзПБ визначено поняття грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Отже, положення статті 1 КУзПБ пов'язують можливість набуття особою (як фізичною, так і юридичною) статусу кредитора у справі про банкрутство з наявністю в неї вимог щодо грошових зобов'язань до боржника.
Такі вимоги залежно від моменту виникнення грошового зобов'язання до боржника можуть бути:
- конкурсними - вимогами, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;
- поточними - вимогами, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
У справі, що розглядається, зважаючи на зміст предмета судового розгляду, доводів скаржника, заперечень кредиторів, арбітражного керуючого Махнюка С.О. є питання щодо правової природи вимог, підставою яких фактично визначено невиконання боржником передбаченого ст. 216 ЦК України обов'язку повернути покупцю одержане за договором (сплачені кошти за придбане майно банкрута), який разом з результатами аукціону з продажу майна банкрута та договором купівлі-продажу визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тлумачення змісту ч.1 ст. 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. Отже двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.
Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Разом з тим, КУзПБ не передбачає особливостей порядку виконання боржником обов'язку щодо повернення отриманого ним за недійсним правочином під час провадження у справі про банкрутство у співставленні із загальними нормами цивільного законодавства. Чинний КУзПБ ототожнює вимоги кредиторів до боржника із вимогами щодо грошових зобов'язань до боржника, і саме такі вимоги є предметом розгляду в провадженні у справі про банкрутство.
Грошовим зобов'язанням в абз. 5 ст. 1 КУзПБ законодавець визначає зобов'язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов'язок боржника (ліквідатора банкрута в ліквідаційної процедурі) зі сплати грошових коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах.
Однак з урахуванням правової природи наслідків недійсності правочину встановлений у ч.1 статті 216 ЦК обов'язок сторін недійсного правочину щодо повернення одержаного на виконання цього правочину не є грошовим зобов'язанням у розумінні КУзПБ з огляду на таке.
Згідно з приписами ч.1 статті 59 КУзПБ одним з наслідків визнання боржника банкрутом, зокрема, є те, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Книга четверта "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ, в тому числі ст. 130 "Визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника" цього Кодексу, положень, які б регулювали особливості правових наслідків визнання боржника банкрутом у справі про неплатоспроможність, не містять.
Водночас ст. 113 КУзПБ визначено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За змістом статті 1, ч.1 статті 59 КУзПБ поточні вимоги кредитора до боржника можуть виникати у період з моменту відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство до визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, оскільки із визнання боржника банкрутом у нього не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14).
Отже, у ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у КУзПБ, і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Кодексу. Такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 911/5186/14).
Вимоги щодо повернення отриманого за недійсним правочином наведеними випадками не охоплюються, позаяк за своє природою є лише передбаченими законом наслідками, зумовленими недійсністю правочину.
Крім того, суд наголошує, що ст. 64, 133 КУзПБ урегульовано черговість (порядок) задоволення саме вимог кредиторів у справі про банкрутство (неплатоспроможністю) боржника, які передбачають пропорційність погашення кожної черги вимог за недостатності майна боржника.
Віднесення у цьому разі грошових вимог, які виникли у покупця після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у зв'язку з визнанням недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, до поточних вимог кредиторів, у тому числі витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури, які погашаються в порядку черговості, визначеної статтями 64, 133 КУзПБ, є непридатними.
Адже у такому випадку може мати наслідком відтермінування встановленого ч. 1 статті 216 ЦК України обов'язку на невизначений строк або ж в цілому робить досить примарним з урахуванням здійснення щодо боржника провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) повернення сплаченої покупцем грошової суми, що є несправедливим щодо нього як сторони недійсного правочину, яка повернула отримане за договором майно продавцю. Таке розуміння правових наслідків недійсності правочину не узгоджується та суперечить нормам ст. 216 ЦК України, яка пов'язує застосування наслідків недійсності правочину лише з однією умовою - визнання судом такого правочину недійсним.
Тому, зважаючи на правову природу наслідків недійсності правочину, на обов'язок банкрута в особі ліквідатора (керуючого реалізацією в межах процедури неплатоспроможності фізичної особи) щодо повернення отриманого за недійсним правочином не поширюються норми КУзПБ, які регулюють черговість (порядок) задоволення вимог кредиторів фізичної особи або фізичної особи -підприємця, а його виконання має здійснюватися ліквідатором (керуючим реалізаціє) у позачерговому порядку.
(Аналогічну правову позицію, викладено у постанові Касаційного господарського ВСУ у справі №904/1907/15 від 23.09.2021).
ЩОДО ПОРЯДКУ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ, РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ ЗАЯВИ-СКАРГИ НА ДІЇ ЛІКВІДАТОРА ЗА ГРОШОВИМИ ВИМОГАМИ, ЩО ВИНИКЛИ У ПОКУПЦЯ ПІСЛЯ ВИЗНАННЯ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ ТА ВІДКРИТТЯ ЛІКВІДАЦІЙНОЇ ПРОЦЕДУРИ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО З ОГЛЯДУ НА ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ РЕЗУЛЬТАТІВ АУКЦІОНУ З ПРОДАЖУ МАЙНА БАНКРУТА.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову, розгляд якого у справі про банкрутство здійснюється в порядку ст. 7 КУзПБ у разі відмови боржника повернути отримані за цим правочином кошти в добровільному порядку.
За змістом ч.2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Визначені ч.2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
Тобто, скаржнику, ПП «Консалтингова фірма Д.Р.Б», враховуючи приписи ст. 7 КУзПБ необхідно було подати до суду позовну заяву з окремою вимогою до банкрута в межах справи про банкрутство ФОП Махнюк С.О. за правилами, визначеними ГПК України, в тому числі з урахуванням приписів статті 162 ГПК України щодо форми, змісту позовної заяви та доданих до неї документів.
Частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Отже, системне тлумачення аб.1частини 1 статті 216 ЦК України та пункту 1 ч. 3 статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (близько за висновком щодо застосування таких норм права, є постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20).
Враховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень Глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
Тобто, ПП “Консалтингова фірма Д.Р.Б», якщо вважає, що його право було порушено наслідком неповернення грошових коштів банкрутом у розмірі 562700,00 грн має право на звернення до суду з позовною заявою про повернення виконаного на підставі положень Глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
Проте, до суду звертається заявник із скаргою на дії ліквідатора про застосування реституції, що на думку суду не є ефективним та належним способом захисту в межах справи про банкрутство.
Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди, тоді як форми захисту - це такий процесуальний порядок, який забезпечує реалізацію права на захист.
Проте, розгляд вимог ПП “Консалтингова фірма Д.Р.Б» судом через подання скарги на дії ліквідатора в межах справи про банкрутство ФОП Махнюк С.О., на думку суду, не відновить правове становище підприємства та не забезпечить реалізацію заявника права на захист, оскільки на підставі скарги на дії ліквідатора неможливо визначити суму грошового зобов'язання боржника перед заявником у розумінні норм Кодексу України з процедур банкрутство. Правова природа подання заявником скарги на дії ліквідатора (керуючого реалізацією) є примушення арбітражного керуючого виконати вимоги положень Кодексу з процедур банкрутства або виконання арбітражним керуючим вимог суду за ухваленими рішеннями на користь заявника, які ліквідатор (керуючий реалізацією) не виконує.
Відтак, подана скарга ПП «Консалтингова фірма Д.Р.Б» на дії ліквідатора не підлягає судом задоволенню.
Крім того, як було зазначено вище судом, у відповідності до ст.59 та ст.120 КУзПБ після визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута, до яких в тому числі можливо віднести суми індексу інфляції та 3 % річних. Враховуючи викладене, суд вважає, що скаржник безпідставно здійснив нарахування банкруту суму інфляційних збитків у розмірі 887771,79 грн.
Також суд зазначає, що положення ст. 1 КУзПБ пов'язують можливість набуття особою (як фізичною, так і юридичною) статусу кредитора у справі про банкрутство з наявністю в неї вимог щодо грошових зобов'язань до боржника. Такі вимоги залежно від моменту виникнення грошового зобов'язання до боржника можуть бути конкурсними або поточними, правовий статус яких виникає та оформлюється після їх розгляду та визнання судом. (ст. ст. 47,119,122 КУзПБ та ч.4.ст.60 та ст. 133 КУзПБ). Отже, учасником та стороною у справі про банкрутство (ст.1 КУзПБ) кредитор стає після розгляду його вимог судом та винесення ухвали суду в межах справи про банкрутство (фізичної особи). (Аналогічний висновок викладено у постановах ВП ВСУ від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 12.01.2021у справ №334/5073/19)
Однак, скаржник ПП «Консалтингова фірма Д.Р.Б» не є кредитором у справі про банкрутство ФОП Махнюк С.О., а отже не є стороною у справі про банкрутство ФОП Махнюк С.О.
Згідно з ч.1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України.
У відповідності до стаття 41 ГПК України учасниками справи є сторони та треті особи.
Враховуючи, що ПП «Консалтингова фірма Д.Р.Б» не є стороною у справі про банкрутство, це підприємство не має повноважень у відповідно до ст.42 ГПК та ч.3 ст. 60 КУзПБ на зобов'язання керуючого реалізацією ФОП Махнюка С.О. арбітражного керуючого Вернигору В.П. звернутися до господарського суду з заявою про стягнення з ПАТ "Альфа Банк", який є правонаступником АКБ СР "Укрсоцбанк", безпідставно отриманих коштів у розмірі 224061,00 грн та стягнення з ТОВ "Кей-Колект" безпідставно отриманих коштів у розмірі 201030,00 грн внаслідок визнання недійсними ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.02.2019 договорів купівлі-продажу.
В зв'язку з чим вищевказані вимоги скаржника в цій частині не підлягають судом задоволенню.
ЩОДО ПИСЬМОВИХ ЗАПЕРЕЧЕНЬ КЕРУЮЧОГО РЕАЛІЗАЦІЄЮ Вернигори В.П., в яких арбітражний керуючий просить суд стягнути з ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." 887771,79 грн, як компенсацію за незаконне користування нерухомим майном та винести ухвалу про направлення УСБ України в Харківській області інформацію з приводу злочинної співпраці з представниками країни-окупанта щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та земельну ділянку, що розташовані за адресою: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, 2 суд зазначає, що принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду, оскільки мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці становлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин.
Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01.08.2019 у справі № 927/313/18 та постанові від 16.11.2021 у справі № 911/2178/20.
На підставі вищенаведеного, подана суду арбітражним керуючим заява про стягнення з ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." 887771,79 грн, як компенсацію за незаконне користування нерухомим майном та винесення ухвали про направлення УСБ України в Харківській області інформацію з приводу злочинної співпраці з представниками країни-окупанта щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та земельну ділянку, що розташовані за адресою: Автономна республіка Крим, м. Ялта, вул. Калинникова, 2, не підлягають судом задоволенню, оскільки не узгоджується з принципами належності таких доказів об'єктивно слугувати фактами для підтвердження або спростування обставин, які пов'язані з предметом доказування, що містяться в поданій скарзі ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." на дії керуючого реалізацією, в зв'язку з чим не підлягають судом задоволенню.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 7, 9, 58-67, 130-133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 3, 5, 11, 74, 86, 233-235, 236 ГПК України, суд, -
1. У задоволенні скарги ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." на дії та бездіяльність арбітражного керуючого Вернигори В.П. разом із заявою про застосування реституції за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень за №№ 1960, 1965, 1955 - відмовити.
2. Відмовити керуючому реалізацією у задоволенні заяви про стягнення коштів з ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б." та у винесенні та направленні ухвали до Служби безпеки України інформації з приводу злочинної співпраці з представниками країни-окупанта.
3. Ухвалу направити ПП "Консалтингова фірма Д.Р.Б.", керуючому реалізацією, кредиторам, банкруту.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення (прийняття) та може бути оскаржена до апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складенні повного судового рішення.
Ухвала підписана 28.12.2021.
Суддя Міньковський С.В.