Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3755/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.
розглянувши справу
за позовом Державного багатопрофільного підприємства “Урожай”, 65044, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 10, код 13908422;
до Приватного підприємства “Автоентерпрайз”, 61070, Харківська обл., місто Харків, вул.Рудика, будинок 6, код 40119580;
про визнання недійсним договору аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23.04.2020 разом з додатками
за участі представників учасників справи
позивача - з'явився;
відповідача - не з'явився;
Суть спору:
Державне багатопрофільне підприємство “Урожай” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства “Автоентерпрайз”, в якому просить визнати недійсним договір аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23.04.2020 разом з додатками № 1, №2, №2/1, №2, Додактвої угоди №1, укладених між ПП “Автоентерпрайз” та Державним багатопрофільним підприємством “Урожай”.
В обґрунтування позову Державне багатопрофільне підприємство "УРОЖАЙ" посилається на те, що сторони, укладаючи спірний договір, не мали наміру реального настання правових наслідків на які мав бути спрямований укладений правочин. А об'єднання в договорі декількох видів правочинів було направлено на передання відповідачу в платне користування нерухомого майна, яке належить державі, без дотримання відповідного порядку як того вимагає чинне законодавство України. Крім того, об'єднання в договорі різних умов з різних договорів зобов'язує його сторони керуватись відповідними положеннями щодо вимог їх укладення та дотримуватись передбаченого порядку. Але сторони при укладенні договору не виконанні вимоги чинного законодавства що дає підстави визнати договір недійсним. Зустрічний позов пред'явлено на підставі ст.ст. 73, 74, 136, 180, 189, 283, 284 ГК України, ст.ст. 203, 209, 215, 216, 220, 236, 638, 1130, 1131 ЦК України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.10.2021 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.11.2021 о 11:20.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.11.2021 відкладено підготовче засідання по справі на "22" листопада 2021 р. о(об) 10:00.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.11.2021 перенесено підготовче засідання по справі з "22" листопада 2021 р. на 08.12.2021 о 11:20
В процесі підготовки справи до розгляду в підготовчому засіданні 08.12.2021, суд під час перевірки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та інших громадських формувань встановлено, що відповідачем 30.11.2021 було змінено офіційну юридичну адресу з: 61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271 А, оф.2 на 61070, Харківська обл., місто Харків, вул.Рудика, будинок 6, а тому в подальшому кореспонденції відповідача буде надсилатись за вказаною адресою.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.12.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.12.2021 о 11:00.
21.12.2021 від відповідача Приватного підприємства “Автоентерпрайз” надійшли пояснення (вх. №30159 від 21.12.2021), в яких відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2021 пояснення Приватного підприємства “Автоентерпрайз” (вх. №30159 від 21.12.2021) залишено без розгляду.
Представник позивача, у судове засідання по суті, яке призначено на 22.12.2021, представник позивача не з'явився, жодних клопотань про розгляд справи без його участі не подавав, при цьому згідно роздруківок надіслання поштової кореспонденції електронною поштою, що позивач, що його представник - адвокат Л.Ю. Чекмарьова, отримали ухвалу суду від 08.12.2021, а отже на переконання суду належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання по справі, а тому враховуючи, що явка позивача не визнавалась судом обов'язковою, суд дійшов висновку, що його неявка, за умови повідомленості про дату, час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, а отже не є підставою для оголошення перерви у судовому засіданні.
Водночас, відповідач своїм конституційним правом на подання відзиву на скористався, відзиву на позову до суду не подавав, про розгляд справи був обізнаний, оскільки останній отримував попередні ухвали суду, а також звертався до суду з клопотаннями про відкладення підготовчого засідання, крім цього, з огляду, що ухвалу суду від 08.12.2021 було направлено на юридичну адресу відповідача, судом здійснювалась спроба надіслання даної ухвали на електронну адресу відповідача зазначену в реєстрі юридичних осіб, зважаючи, що відповідач 21.12.2021 подав до суду пояснення, які ухвалою суду від 22.12.2021 залишені без розгляду, суд дійшов висновку що відповідач належним чином обізнаний, як про розгляд справи в суді так і про дату, час та місце судового засідання, а тому неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними в матеріалах справи матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
23 квітня 2020 року між Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАИЗ» (Відлові або Сторона 1) та Державним багатопрофільним підприємством "УРОЖАЙ" (Позивач Сторона 2) було укладено договір аутсорсингу №23/04/2020-2 з відшкодуванням витрат на утримання нерухомого майна, що належить до державної власності та комунальних послуг (далі Договір або договір №23/04/2020-2).
Предмет договору аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23 квітня 2020 року, визначений у п. 1.1., яким встановлено, що для підвищення ефективності роботи компаній за рахунок передачі (організації, стороні по договору) не тільки деяких функцій, але і бізнес-процесів з метою оптимізацію всіх видів ресурсів і концентрації зусиль на основному виді діяльності; сторони уклали даний договір про господарську діяльність, без створення юридичної особи, з метою ведення господарської діяльності у м. Одеса, та зобов'язуються погодити роботи необхідні фактичні і юридичні дії. Перелік переданих функцій та бізнес-процесів викладено в додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.
Сторони договору зобов'язалися прийняти на себе обов'язки робити необхідні дії, в інтересах Сторони - партнера по договору, переданій по цьому договору непрофільні функції, згідно Переліку функцій, для досягнення поставленої мети протягом 1 (одного) року (або, за згодою сторін, на більший чи менший термін) /п. 1.1. договору №23/04/2020-2.
Пункт 1.3. Договору №23/04/2020-2 визначає, що за надання таких послуг по цьому Договору Сторони - проводять фінансові розрахунки по винагороді за виконаний об'єм робіт в розмірі, в порядку і строки, які обумовлені в Додатках до цього Договору.
Пунктом 3.5 договору №23/04/2020-2 визначено, що доходи, отримані за рахунок або в результаті діяльності, надходять на рахунок Сторони, за підсумками розподіляються пропорційна внеску між Сторонами.
Згідно н. 4.1 договору №23/04/2020-2, сторона 1 надає послуги, що є результатом діяльності.
Всі доходи, що отримуються за даним договором у результаті діяльності, надходять на рахунок сторони 1 з яких Сторона 1 виділяє грошові кошти на відшкодування комунальних витрат Стороні 2./п. 4.2 договору №23/04/2020-2/.
Пунктом 7.1 договору №23/04/2020-2 передбачено, що договір укладений на строк 1 (один рік). Дострокове припинення договору можливе тільки на підставі чинного законодавства України.
Відповідно до Додаткової угоди № 1 до Договору від 12.04.2021 р. Сторони внесли зміни до п. 7.1. до Договору та визначили, що Договір укладений на строк до 23.04.2022 р.
У відповідності з положеннями п. 1.3.2. та 1.3.3. додатку №1 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23.04.2020 р. ДБП "Урожай" прийняло на себе зобов'язання з забезпечення безперебійного постачання електроенергії та забезпечення безперебійного постачання водо забезпечення та водо відведення в приміщення, а також забезпечення функціювання цих систем в належному стані.
Перелік та характеристики державного нерухомого майна, переданого стороні 1 за договором аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23.04.2020 р., визначено у додатку №2 та додатку 2/1.
Додатком №2 та Додатком 2/1 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2, а саме н.1.1 визначено, що Сторона 2 передає, а Сторона 1 приймає в строкове користування Площадку: (далі - Приміщення), за даними Єдиного реєстру об'єктів державної власності площею 50 кв. м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Площа Старосінна, 1, що перебуває на балансі ДЕРЖАВНОГО БАГАГІРОФІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УРОЖАЙ». Та додатку 2 до договору від 24.04.2020 р. передано приміщення площею 2,0 кв. м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Площа Старосінна, 1.
Приміщення передаються в користування з метою паркування електромобілів під час зарядки./ п. 1.2. додатку №2 до Договору №23/04/2020-2.
Пунктом 3.1 додатку №2 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 передбачена плата за користування визначається на підставі калькуляції та становить 2000 грн. щомісячно.
Відповідно до пункту 3.3. додатку №2 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 передбачено перерахування плати здійснюються Стороною 1 самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом.
Пунктом 10.1. додатку №2 до Договору №23/04/2020-2 визначено, що його укладено строком на 1(один) рік, що діє з 23 квітня 2020 р. до 23 квітня 2021 року включно.
Пунктом 3.9. Договору Сторона 1 інформує учасників договору про хід його реалізації.
Пунктом 3.10. Договору Сторони мають право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення справ учасників.
Пунктом 7.2. Підведення підсумків діяльності здійснюється Стороною, якій доручено ведення справ, з наступним обговоренням і схваленням всіма учасниками договору.
Сторонами був укладений додаток №1 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (від 23 квітня 2020 р.), додаток №2 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (від 24.04.2020 року), додаток №2/1 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (без зазначення дати укладення), додаток №2 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (без зазначення дати укладення) додаткову угоду №1 до Договору №23/04/2020-2 (від 12 квітня 2021 року).
03.08.2021 року Позивач направив на адресу Відповідача лист-повідомлення за вих. №2/08/21 щодо інформування Позивача про хід реалізації вказаного договору аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23 квітня 2020 р., також Позивач просив надати інформацію щодо підсумків господарської діяльності та підтверджуючу документацію щодо отриманого прибутку від господарської діяльності відповідно до вказаного Договору.
05.08.2021 року повідомлення направлено поштою на юридичну адресу Відповідача, що підтверджується описом та поштовою квитанцією, проте як вказує позивач, відповідач залишив вказаний лист без відповіді.
За договором аутсорсингу одна сторона (замовник) делегує або зобов'язується делегувати на певний період часу свої повноваження з виконання певних функцій чи видів діяльності іншій стороні (аутсорсеру), яка має для цього необхідний кваліфікований персонал, а аутсорсер зобов'язується за плату надавати відповідні послуги (виробничі, сервісні, фінансові, інформаційні, технологічні, організаційні, фінансово-економічні, маркетингові тощо).
Аутсорсинг вважається змішаним договором. Змішані непойменовані договори, це договори, які містять елементи двох і більше непойменованих видів договорів.
З матеріалів справи вважається, що Державне багатопрофільне підприємство "УРОЖАЙ" відноситься до державних підприємств, тобто відповідно до ст. 167 ЦК України, є юридичною особою публічного права.
Статтею 73 ГК У країни передбачено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. - речового права суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами (частини перша та друга статті 74, частина перша статті 136 ГК України). Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 ГК України).
Крім того, стаття 73 ГК України прямо передбачає, що особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об'єктами державної власності».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Стаття 3 цього Закону майно, яке передане державним комерційним підприємствам, відносить до об'єктів управління державної власності.
З огляду на наведене, закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.
Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.
З урахуванням вказаного, Державне багатопрофільне підприємство "УРОЖАИ" має враховувати положення установчих документів та чинного законодавства України, що встановлюють обмеження щодо укладення правовиків, які направленні на розпорядження державним майном.
З аналізу положень Договору, зокрема 1.1 та п. 1.2, вбачається, що спірний договір аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23 квітня 2020 року мають ознаки договору про спільну діяльність, а відповідно сторони мали керуватись нормами гл. 77 ЦК України. Відтак, ст. .1130 ЦК України визначає, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте..товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Статтею 1131 ЦК України, також визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників. їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Враховуючи зазначені норми на сторони договору про спільну діяльність покладається обов'язок щодо включення до його умов наступну інформацію: мета спільної діяльності, тобто для чого учасники об'єднують кошти, майно тощо; порядок координування сумісних дій або ведення спільних справ; розмір, порядок і строки здійснення внесків учасниками (якщо йдеться про договір простого товариства); правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; порядок розподілу прибутку; порядок покриття витрат і збитків учасників; участь сторін у результатах сумісних дій; строк дії договору; інші умови, що регламентують спільну діяльність сторін.
Із п. 1.1 Договору зрозуміло, що сторони уклали Договори для ведення господарської діяльності, тобто для отримання прибутку. Але Договорами не передбачені умови розподілу отриманого прибутку від спільної діяльності, не визначено перелік майна, яке залучається для ведення спільної діяльності, та не визначено його правовий статус та інші умови, які є обов'язковими для такого виду правочину.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний договір не містить жодних положень щодо об'єднання вкладів, визначення щодо їх обсягу, виду, грошової оцінки.
Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи не містить доказів здійснення реєстрації спірного договору у контролюючих органах (податковій), оскільки на обліку у контролюючих органах повинні перебувати договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом.
Аналіз п. 1.3 Договору, який визначає, що за надання таких послуг по цьому Договору Сторони - проводять фінансові розрахунки по винагороді за виконаний об'єм робіт в розмірі, в порядку і строки, які обумовлені в Додатках до цього Договору, свідчить про ознаки договору про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, яка передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною зазначеної статті, визначено, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами Договору було укладено додаток №1 від 23 квітня 2020 року р.. відповідно до якого Сторона 1 приймає на себе зобов'язання по веденню господарської діяльності з розміщення зарядного пристрою для електромобілів, а також здійснює ведення іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству.
Зазначене свідчить, що ПП «Автоентерпрайз» взяло на себе обов'язки щодо виконання певної роботи та надані певних послуг, але жодних інших умов договору як того вимагає ст. 180 ГК України, не передбачено.
Таким чином,відсутність будь-яких дій з боку сторін договору щодо виконання умов договору, свідчать про те, що сторони в супереч ч. 5 ст. 203 ЦК України не мали наміру реального настання правових наслідків, на які мав бути спрямований укладений правочин. Єдине, що було виконано сторонами Договору - це передано ПП «Автоентерпрайз» у платне користування нерухоме майно, яке знаходиться у Державного багатопрофільного підприємства "Урожай” на балансі та власником якого є держава.
Так, Державним багатопрофільним підприємством «Урожай» були передані у користування ПП «Автоентерпрайз» приміщення площею 50 кв.м. (за договором аутсорсингу №23/04/2020-2), яке розміщено за адресою: м. Одеса, Старосінна площа, 1, що перебувають на балансі ДБП «Урожай». Та додатку 2 до договору від 24.04.2020 р. передано приміщення площею 2,0 кв. м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Площа Старосінна, 1.
Аналіз додатку №1 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (від 23 квітня 2020 року. У додатку №2 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (від 24.04.2020 року), додаток №2/1 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (без зазначення дати укладення), додаток №2 до Договору аутсорсингу №23/04/2020-2 (від 12.04.2021 р.) додаткову угоду №1 до Договору №23/04/2020-2 (від 12 квітня 2021 року) до Договору свідчить про те, що спірний договір містять положення щодо оренди нерухомого майна.
Отже, сторони в цій частині мали дотримуватись норм ЦК України, ГК України, ЗУ «Про оренду державного та комунального майна, та інші норм, які регулюють передання в платне користування нерухомого майна, право власності на яке належить державі.
Відповідно до ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Також, ч. 3 ст. 283 ГК України визначені об'єкти оренди, якими можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо- технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Частиною 6 зазначеної статті ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 284 ГК України визначає істотні умови договору оренди до яких належать: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Також, ч. 2 ст.284 ГК України визначено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
Крім того, укладення договору оренди нерухомого майна, яке є власністю держави, мало відбуватись згідно з ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 10 квітня 1992 року за № 2269-ХІІ, оскільки, саме зазначений закон на момент укладення Договору регулював організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендодавцями є:
а) Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна);
б)органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке належить Автономній Республіці Крим;
в)органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності;
г) балансоутримувачі - щодо:
нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна;
нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів; дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на сірок, що не перевищує ЗО календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок;
іншого окремого індивідуально визначеного майна;
ґ) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, предс тавництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні.
Статтею 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено процедуру подання заяви на оренду. Так,
1. Потенційний орендар має право подати в ETC заяву на оренду майна у випадку, якщо об'єкт оренди був включений до Переліку першого типу згідно з Порядком передачі майна в оренду,
2. Особи, які мають право на отримання майна без проведення аукціону, подають в ETC заяву на оренду майна, внесеного до Переліку другого типу, згідно з Порядком передачі майна в оренду. Передача в оренду такого майна здійснюється без проведення аукціону в порядку. встановленому статтею 15 того Закону.
3. Вимоги до заяви на оренду майна та перелік документів, що подаються разом із такою заявою, визначаються Порядком передачі майна в оренду.
Відповідно до п. 14 Порядоку передачі в оренду державного та комунального майна, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, потенційний орендар, зацікавлений в отриманні майна в оренду, через електронну торгову систему звертається до орендодавця із заявою про включення такого майна - до Переліку відповідного типу.
Порядок реєстрації потенційного орендаря в електронній торговій системі для подання ним заяви про включення майна до Переліку відповідного типу визначається згідно з правилами функціонування електронного майданчика, через який такий орендар подає заяву.
Заява про включення майна до Переліку відповідного типу подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі і завантаження електронних копій документів, передбачених ПУНКТОМ 15 нього Порядку.
Оператор електронного майданчика зобов'язаний не розголошувати найменування та/або прізвище, ім'я, по батькові та іншу інформацію про потенційних орендарів, які подали заяву про включення майна до Переліку відповідного типу.
Отже, ПП «Автоентерпрайз» маючи намір укласти договір оренди мав пройти порядок передачі в оренду державного та комунального майна, що не було зроблено.
За таких обставин, у Державного багатопрофільного підприємства «Урожай» були відсутні повноваження щодо укладення правовику щодо передання у" платне користування нерухомого майна, оскільки вказані дії не узгоджуються з ч. 2 ст. 203 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка укладає договір, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що стартова орендна плата за об'єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі майна в оренду. Забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку. Строк договору оренди не може становити менше п'яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі майна в оренду.
Таким чином, аналіз положень спірних договорів свідчить, що договори не відповідають ст.ст. 9, 11 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», а також п. 14 ПОРЯДОКУ передачі в оренду державного та комунального майна
Оскільки ПП «Автоентерпрайз» не дотримано порядку щодо направлення орендодавцю відповідного звернення щодо передання в платне користування спірного приміщення,, то відповідно орендар не пропонував менший термін договору, а відтак, керуючись зазначеною нормою Договори повинні були укладені не менше ніж на п'ять років.
Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України, договори підлягали нотаріальному посвідченню, оскільки містять положення про передання в платне користування нерухомого майна, що належить державі.
Однак відповідно до п. 7.1 Поговору аутсорсингу N23/04/2020-2 від 23 квітня 2020 року, його укладено на строк 1 (один) рік.
Таким чином, сторонами договору не дотримана форма, в якій він мав бути укладений спірний договір, як це передбачено ч. 1 ст. 209 ЦК України, відповідно до якої правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом., але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених, законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відтак: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,» також, інтересам держави і суспільства, його, моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У ст. 203 ЦК України наведено вичерпний перелік умов, при дотриманні яких договір буде дійсним.
Але при укладені оспорюваного Договору його сторонами не були дотримані вимоги зазначеної норми, оскільки, його зміст не відповідає (суперечить) нормам чинного законодавства України, сторонами не дотримана форма в якій повинен був укладений Договір, враховуючи положення про оренду нерухомого майна, які включення до його змісту, Позивач не мав повної цивільної дієздатності щодо укладення правочину з передачі у платне користування нерухомого майна. Адже відповідно до ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відтак, законодавство встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17.
Таким чином, сторони, укладаючи договір аутсорсингу №23/04/2020-2 не мали наміру реального настання правових наслідків на які мали бути спрямовані укладені правочини. Об'єднання в спірних договорах декількох видів правочинів було направлено на передання ПП «Автоентерпрайз» в платне користування нерухомого майна, яке належить державі, без дотримання відповідного порядку як того вимагає чинне законодавство України.
У зв'язку із чим, господарський суд приходить до висновку, що договір аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23 квітня 2020 року підлягає визнанню недійсним, а відтак позовні вимоги Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Щодо судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що враховуючи задоволення позову повністю, на підставі положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2270,00грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повністю.
Стосовно вимог Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статі 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6).
Вказаною статтею передбачено, якими доказами заявник повинен підтверджувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. У разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказана правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, останнім надано договір № 170 про надання правової допомоги від 08.07.2021 та попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 5000,00грн..
Так, з атеріалів справи вбачається, що 08.07.2021 р.між Адвокатським об'єднанням «ТДС ГРУП» та Державного блгапрофільного підприємства «Урожай» було укладено Договір №170 про надання правової допомоги відповідно до якого Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених, даним Договором.
Згідно положень п. 6.2 договору за надавання послуг адвокатським об'єднанням та приймання їх результату клієнтом оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується Сторонами.
Разом із тим, суд зазначає, що позивачем всупереч положень ст. 129 ГПК України не надано, а ні акту приймання-передачі послуг, який передбачений умовами договору, а ні документів, які б підтверджували факт сплати суми вказаних у попередньому орієнтовному розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, а також жодних інших доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку із чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., при цьому, суд наголошує, що подання позивачем лише попереднього орієнтовного розрахунку таких витрат свідчить про виконання положень ст. 162 ГПК України та є недостатнім для їх стягнення за результатами розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись статями 73, 74, 76-79, 86, 130, 165, 202, 233, 236-238, 241, 252 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір аутсорсингу №23/04/2020-2 від 23.04.2020 разом з додатками № 1, №2, №2/1, №2, Додактвої угоди №1, укладених між ПП “Автоентерпрайз” та Державним багатопрофільним підприємством “Урожай”.
Стягнути з Приватного підприємства “Автоентерпрайз” (61070, Харківська обл., місто Харків, вул.Рудика, будинок 6, код 40119580) на користь Державного багатопрофільного підприємства “Урожай” (65044, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 10, код 13908422) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00грн..
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Позивач: Державне багатопрофільне підприємство “Урожай”, 65044, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 10, код 13908422;
Відповідач: Приватне підприємство “Автоентерпрайз”, 61070, Харківська обл., місто Харків, вул.Рудика, будинок 6, код 40119580;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2021.
Суддя Н.А. Новікова