вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" грудня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1395/21
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянувши у попередньому засіданні
заяви 1) ОСОБА_1 , м. Софіївська Борщагівка Київської області
2) Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк», м. Київ
про визнання грошових вимог у справі
у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
У попередньому засіданні брали участь:
арбітражний керуючий: Середюк С.М. (посвідчення №787 від 19.04.2013);
інші учасники справи не з'явились
Ухвалою Господарського суду Київської області (далі - суд) від 19.07.2021, зокрема, відкрито провадження у справі №911/1395/21 про неплатоспроможність ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ); введено процедуру реструктуризації боргів строком на 120 днів; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс); призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Середюка Сергія Миколайовича (свідоцтво №787 від 19.04.2013); постановлено оприлюднити на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника та призначено попереднє засідання на 30.08.2021.
У свою чергу, за змістом ч. 6 ст. 119 Кодексу офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Так, абз. 1 ч. 9 ст. 39 Кодексу встановлено, що з метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі господарський суд оприлюднює повідомлення про відкриття провадження у справі боржника (офіційне оприлюднення).
На виконання зазначеного положення, 19.07.2021 суд, за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», здійснив офіційне оприлюднення відповідного оголошення, номер публікації якого 66870.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, зокрема, ст.45 Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 45 Кодексу конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, граничною датою пред'явлення грошових вимог є 18.08.2021 (включно).
Так, у порядку ст. 122 Кодексу засобами поштового зв'язку до суду звернулись:
30.07.2021 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , заявник-1) із заявою б/н від 30.07.2021 (вх. №18287/21 від 02.08.2020) про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 300 000,00грн основного боргу та 4 758,00грн судових витрат;
12.08.2021 Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», заявник-2) із заявою б/н від 12.08.2021 (вх. №19310/21 від 13.08.2021) про визнання грошових вимог до боржника як такі, що забезпечені заставою майна боржника: у розмірі 1 623 547,01грн - заборгованість за кредитом; 205 856,25грн - заборгованість за винагородою (комісією); 9 182 085,88грн - пеня; як конкурсні вимоги у розмірі 2 500 619,30грн - заборгованість за процентами.
Отже, заявниками дотримано строк, встановлений ч. 1 ст. 45 Кодексу.
Ухвалою суду від 06.08.2021 заяву ОСОБА_1 на підставі ст. 46 Кодексу залишено без руху та встановлено заявнику-1 строк для усунення недоліків. Заяву АТ «КБ «Приватбанк» прийнято та призначено до розгляду у попереднє засідання на 30.08.2021, про що судом постановлено відповідну ухвалу від 18.08.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.
На підставі ст. 216 ГПК України у попередньому засіданні оголошено перерву до 20.09.2021, про що судом постановлено ухвалу від 30.08.2021, яка занесена до протоколу судового засідання від 30.08.2021.
Ухвалою суду від 06.09.2021, після усунення заявником-1 недоліків своєї заяви, останню прийнято та призначено до розгляду у попереднє засідання на 20.09.2021.
На підставі ст. 216 ГПК України у попередньому засіданні неодноразово оголошувалась перерва. Чергове засідання призначено на 20.12.2021.
У попереднє засідання боржник та представник заявника-2 не з'явились, проте, на електронну пошту суду направили відповідні клопотання про проведення засідання без їх участі, які судом на підставі ст. 42 ГПК України вирішено задовольнити та постановлено провести попереднє засідання без участі вказаних осіб.
Разом із цим, у попереднє засідання також не з'явився заявник-1, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце засідання був проінформований належним чином та своєчасно. Водночас, явка зазначеної особи обов'язковою не визнавалась, а тому ураховуючи положення ст. 42 ГПК України суд визнав за можливе розглянути відповідні заяви без участі ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 113 Кодексу провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 47 Кодексу у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 913/479/18).
Проаналізувавши положення ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 122 Кодексу, суд дійшов висновку, що законодавцем покладено обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про неплатоспроможність саме на кредитора. До такого обов'язку також належить подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. А неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора.
Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
У свою чергу докази відповідно до ст.ст.76-79 ГПК України повинні бути:
належними - на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
допустимими - підтверджують обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;
достовірними - створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
вірогідними - наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, розглянувши письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, суд зазначає наступне.
1. ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_2 ) у своїй заяві б/н від 30.07.2021 (вх. №18287/21 від 02.08.2020) просить суд визнати грошові вимоги останнього у розмірі 300 000,00грн. Підставою для звернення із заявою зазначає неналежне виконання боржником зобов'язань в частині повернення наданих у позику коштів, що призвело до виникнення у боржника відповідної суми заборгованості.
1.1.На виконання положень ч. 5 ст. 45, ст. 113 Кодексу, керуючим реструктуризацією та боржником розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-1 у розмірі 300 000,00грн (т. 2а.с. 121-122, 213-214).
1.2.20.12.2015 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, за цим договором позикодавець передає позичальникові безвідсоткову позику в сумі 2 700 000,00грн готівкою, а позичальник зобов'язується повернути отриману суму в строки і у порядку, зазначені в даному договорі (т. 4 а.с. 3).
Відповідно до розділу 2 Договору, позикодавець зобов'язаний передати позичальникові зазначену у п. 1.1 суму в строк до 30.12.2015. Факт передачі позикодавцем зазначеної суми засвідчується розпискою позичальника. Повернення отриманих сум здійснюється позичальником до 31.12.2018.
Термін дії даного договору починається з моменту передачі позикодавцем позичальникові суми позики й закінчується після виконання прийнятих на себе зобов'язань сторонами відповідно до умов договору (п. 6.1 Договору).
Відповідно до розписки від 29.12.2015, позичальник отримав від позикодавця грошові кошті у розмірі 2 700 000,00грн готівкою, які ОСОБА_2 зобов'язується повернути вчасно до 31.12.2018 (т. 4 а.с. 4).
У свою чергу, ОСОБА_2 повернуто ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 400 000,00грн, що підтверджується розписками заявника-1 від 28.12.2018 та від 27.12.2019 (т. 1 а.с. 7-8). Залишок становить 300 000,00грн. Доказів протилежного на час розгляду цієї заяви суду надано не було.
1.3. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
При цьому, ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У свою чергу, закріплена ст. 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №922/3666/20, від 22.10.2021 у справі №922/744/19).
Так, судом встановлено, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договір за своєю правовою природою є договором позики, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного суду учасниками справи надано не було.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Так, із матеріалів справи вбачається, що заявник-1 виконав взяті на себе договірні зобов'язання та надав боржнику у позику грошові кошти у розмірі 2 700 000,00грн, що підтверджується відповідною розпискою від 29.12.2015.
За змістом ч.1ст. 1049 ЦК України, зокрема, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У свою чергу, у п. 2.1 Договору сторони домовились, що боржник зобов'язаний повернути заявнику-1 суму позики у строк до 30.12.2018.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначалось вище, ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів виконала лише частково, а саме, здійснила погашення заборгованості на загальну суму 2 400 000,00грн, у зв'язку із чим, станом на момент постановлення цієї ухвали, у боржника наявна сума простроченої заборгованості у розмірі 300 000,00грн, яка, у свою чергу, підлягає визнанню.
2. АТ КБ «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570) у своїй заяві б/н від 12.08.2021 (вх. №19310/21 від 13.08.2021) просить суд визнати грошові вимоги останнього
як такі, що забезпечені заставою майна боржника: у розмірі 1 623 547,01грн - заборгованість за кредитом; 205 856,25грн - заборгованість за винагородою (комісією); 9 182 085,88грн - пеня; як конкурсні вимоги у розмірі 2 500 619,30грн - заборгованість за процентами. Підставою для звернення із заявою зазначає неналежне виконання боржником зобов'язань в частині повернення наданих кредитних коштів, що призвело до виникнення у боржника відповідної суми заборгованості.
2.1.На виконання положень ч. 5 ст. 45, ст. 113 Кодексу, керуючим реструктуризацією та боржником розглянуто вищевказану заяву та відхилено грошові вимоги заявника-2 у повному обсязі (т. 2 а.с. 125-129, 208-212), у зв'язку з тим, що:
розмір кредиторських вимог не відповідає умовам відповідного кредитного договору, оскільки процентна ставка за користуванням кредиту встановлено у розмірі 1,09% річних, тоді як заявник-2 розраховував відповідні проценти за ставкою - 13% річних;
вимоги АТ КБ «Приватбанк» не є забезпеченими (заставними), оскільки відповідний іпотечний договір укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а відтак, вимоги кредитора забезпечені лише 1/3 майна боржника, у зв'язку із чим на вказану частку неможна звернути стягнення;
рішенням Апеляційного суду Київської області від 21.05.2021 у справі №369/12719/13-ц визнано додаток «графік погашення кредиту» до додаткової угоди від 31.10.2012 до відповідного кредитного договору;
ОСОБА_2 зверталась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про надання їй нового графіку погашення кредиту, однак, вказані прохання залишені заявником-2 без уваги;
заяник-2 звертався за захистом своїх прав у судовому порядку та рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.03.2016 у справі №369/357/16-ц відмовлено у задоволенні вимог банку щодо стягнення з боржника на його користь відповідну суму заборгованості за кредитним договором;
вимоги АТ КБ «Приватбанк» заявлені із спливом строку позовної давності.
2.2. 07.06.2007 між Приватбанк (Банк) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір №KIV0GA00000163 (далі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору (т. 3 а.с. 7-11).
Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівкою через касу на строк з 07.06.2007 по 07.06.2017 включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 88 600,00дол США на наступні цілі: 80 000,00дол США - споживчі цілі, а також 8 600,00дол США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20%від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 01 по 07 число кожного місяця.
Також умовами зазначеного пункту Кредитного договору передбачено, що погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у суму 1 270,77дол США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
Згідно з п. 3.8 Кредитного договору, зокрема, при непогашенні кредиту в строки, зазначені п.п. 7.1 і п. 2.3.3 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою.
Кошти отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п. 2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі пені згідно розділу 4 цього договору, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилась (у т.ч. сума надана позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом (якщо інше не передбачено п. 6.8), далі - комісії, далі -винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту (п. 3.3 Кредитного договору).
У п. 7.7 Кредитного договору сторони домовились, що забезпеченням виконання позивальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п. надані Банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором.
На виконання умов Кредитного договору, Банкам надані позичальнику кредитні кошти у розмірі 80 000,00дол США, що підтверджується банківською випискою за період з 07.06.2007 по 19.07.2021 (т. 3 а.с. 33).
2.3. Водночас, 07.06.2007 між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (іпотекодавці) та ЗАТ «Приватбанк» (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки квартири (далі - Договір іпотеки), відповідно до п. 33.1 якого предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 33.3 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань перед іпотеко держателем, в силу чого іпотеко держатель має право в разі невиконання іпотокодавцями зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважено перед іншими кредиторами іпотекодавців.
У п. 33.2 Договору іпотеки між сторонами, зокрема, погоджено, що за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором іпотекодавця надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 68,8кв.м., житловою площею 47,5кв.м. Предмет іпотеки належать іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданий виконкомом Вишневої міської ради Народних депутатів 17.11.1994, згідно з розпорядженням (наказом) від 16.11.1994, №76 і зареєстрованого у Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 19039943, номер запису 83/128, в книзі 8. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п. 33.3 Договору іпотеки).
Термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього (п. 28 Договору іпотеки).
Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №3624, про що міститься відповідна відмітка на Договорі іпотеки (т. 3 а.с. 25).
2.4. У зв'язку із неналежним виконанням умов Кредитного договору, у січні 2011 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно.
Рішенням указаного суду від 15.03.2011 у справі №2-994/11 задоволено позовні вимоги заявника-2, та вирішено, зокрема, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 68, 80 кв. м. за рахунок предмета іпотеки задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в сумі 74 119,65дол США, що випливають з Кредитного договору включаючи повернення суму кредиту, заборгованість за відсотками, пеню за порушення строків сплати відсотків (т. 1 а.с. 149-150).
Проте, рішенням Апеляційного суду Київської області від 26.05.2011 скасовано вищевказане судове рішення та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог заявника-2 відмовлено (т. 1 а.с. 147-148). Підставою для відмови у задоволенні вказаного позову стало те, що: ОСОБА_2 сплачує чергові платежі за Кредитним договором, а заборгованість виникла через неврегульованість питання між банком та відповідачкою щодо підвищення процентної ставки; АТ КБ «Приватбанк» у встановленому законом порядку не надсилав відповідачам письмового повідомлення про існуючу заборгованість, стягнення на предмет іпотеки.
2.5. 02.06.2011 між Банком та позичальником укладено додаткову угоду до Кредитного договору, якою викладено п.7.1 Кредитного договору у новій редакції та погоджено, що погашення кредиту проводиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1), який є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди (т. 3 а.с. 15-16).
Разом із цим, вказаною додатковою угодою між сторонами встановлено терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється тривалістю 50 років.
У відповідності до п. 9 вказаної додаткової угоди, остання є невід'ємною частиною Кредитного договору.
2.6. 31.10.2012 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до Кредитного договору, якою викладено п. 7.1 Кредитного договору у наступній редакції: банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівкою через касу на строк з 07.06.2007 по 07.06.2017 включно, у вигляді не поновлювальна лінія у розмірі 99 594,11дол США на наступні цілі: 80 000,00дол США - споживчі цілі, а також у розмірі 19 594,11дол США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за надання фінансового інструменту 0,20%від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 01 по 07 число кожного місяця (т. 3 а.с. 19-20). Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1).
Відповідно до п.п. 4, 9 додаткової угоди, додаток №1 (графік погашення кредиту) викладено в новій редакції, який є невід'ємною частиною цієї угоди. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною Кредитного договору.
У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк» про: визнання недійсним додатку «графік погашення кредиту» до додаткової угоди від 31.10.2012 до Кредитного договору; визнання нікчемним п. 7.1. Кредитного договору в частині умови про оплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати; зобов'язання АТ КБ «Приватбанк» надати ОСОБА_2 новий графік погашення кредиту, оформлений у відповідності із положеннями закону та умовами Кредитного договору.
Рішенням указаного суду від 28.01.2014 у справі № 369/12719/13-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Проте, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.05.2014 скасовано вищевказане судове рішення та прийнято нове, яким позовні вимоги боржника задоволено частково, визнано недійсним додаток «графік погашення кредиту» до додаткової угоди від 31.10.2012 до Кредитного договору та у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
2.7. У зв'язку із неналежним виконанням умов Кредитного договору, у січні 2016 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення з останньої заборгованості у розмірі 137 272,74дол США.
Рішенням указаного суду від 09.03.2016 у справі №369/357/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.08.2016, у задоволенні вищевказаної позовної заяви відмовлено.
Підставами для відмови у задоволенні вказаного позову АТ КБ «Приватбанк» стало те, що:
ОСОБА_2 зверталась до позивача із проханням надати графік погашення кредиту, після визнання недійсним того, який був погоджений під час укладання додаткової угоди від 31.10.2012, однак, АТ КБ «Приватбанк» не було надано боржнику новий графік погашення кредиту;
судовим рішенням визнано недійсним додаток «графік погашення кредиту» до додаткової угоди, який є невід'ємною частиною Кредитного договору, та замість нього банком не було надано боржнику новий графік, що позбавило боржника належним чином виконувати зобов'язання за Кредитним договором щодо погашення кредиту, а розрахунок заборгованості за кредитним договором, що визначений АТ КБ «Приватбанк» по графіку погашення кредиту не є належним та допустимим доказом невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору;
ураховуючи те, що ОСОБА_2 не може виконувати свій обов'язок по Кредитному договору, до вчинення кредитором АТ КБ «Приватбанк» дій стосовно надання нового графіку погашення кредиту, суд прийшов до висновку про відсутність порушень прав АТ КБ «Приватбанк» зі сторони ОСОБА_2 .
2.8. Як зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір №KIV0GA00000163 за своєю правовою природою є кредитним договором, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із матеріалів справи вбачається, що заявник-2 виконав взяті на себе договірні зобов'язання та надав боржнику кредитні кошти у розмірі 80 000,00дол США, що підтверджується відповідною банківською випискою по особовим рахункам.
За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору, зокрема, боржник сплачує АТ КБ «Приватбанк» щомісячний платіж у розмірі 1 270,77дол США у період з 01 по 07 число кожного місяця.
Водночас, як встановлено судом, між заявником-2 та боржником укладались додаткові угоди, якими вносились зміни у вищевказаний пункт договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо(ч.1 ст.653 ЦК України).
Під зміною умов договору слід розуміти чітко передбачену юридично-логічну послідовність дій та стадій, які засновані на певних діях сторін правовідношення, що виражається в різноманітних способах узгодження нових умов договору шляхом волевиявлення. Зміна договору означає, що при збереженні його сили в цілому та чи інша умова або кілька з них, в тому числі ті, котрі пов'язані з виконанням договірних зобов'язань, формулюються по-новому порівняно з тим, як це було зафіксовано початково при укладенні первісного договору.
Зміна договору спрямована не на ліквідацію укладеного сторонами договору, а лише на зміну окремих його умов шляхом вчинення, як правило, обома сторонами відповідних юридичних дій, які фактично за своєю природою є правочином, оскільки правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №925/977/18).
Так, за змістом додаткової угоди від 31.10.2012 до Кредитного договору, погашення кредиту здійснюється ОСОБА_2 у строки відповідно до графіка погашення кредиту - додаток №1, який викладено у новій редакції, та є невід'ємною частиною Кредитного договору. Отже, укладаючи додаткову угоду сторони фактично змінили порядок повернення боржником кредитних коштів.
Водночас, як вказано вище, рішенням Апеляційного суду Київської області від 21.05.2014 у справі у справі № 369/12719/13-ц, зокрема, визнано недійсним додаток «графік погашення кредиту» до додаткової угоди від 31.10.2012 до Кредитного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №910/8278/19).
У свою чергу, як встановлено у відповідних рішеннях Києво-Святошинського районного суду Київської області та Апеляційного суду Київської області у справі №369/357/16-ц, після визнання недійсним додатку №1 до додаткової угоди від 31.10.2012 до Кредитного договору, ОСОБА_2 зверталась до АТ КБ «Приватбанк» із запитами про надання нового графіку погашення кредиту, проте, заявником-2 вказані прохання залишені без реагування.
При цьому, судами зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 не може виконувати свій обов'язок по Кредитному договору, до вчинення кредитором - АТ КБ «Приватбанк» дій стосовно надання нового графіку погашення кредиту.
Отже, з огляду на те, що у справі №367/357/16-ц приймали участь ті самі сторони та під час ухвалення відповідних рішень досліджувались обставини щодо виконання боржником умов Кредитного договору, суд дійшов висновку, що вищевказані факти є преюдиціальними під час постановлення судом цієї ухвали.
З наведеного слідує те, що з метою належного виконання боржником своїх зобов'язань за Кредитним договором, АТ КБ «Приватбанк» повинен був надати ОСОБА_2 новий графік погашення кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, заявником-2 не було надано суду доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження надання боржнику нового графіку погашення кредиту, що у свою чергу, унеможливлює встановлення наявності з боку ОСОБА_2 порушення строків повернення АТ КБ «Приватбанк» кредитних коштів, відсотків за користування такими коштами, комісії, та як наслідок наявність у заявника-2 права вимагати від боржника сплати пені за таке порушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з ч. ст. 613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (ч. 3 ст. 220 ГК України).
Таким чином, виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №902/709/20).
Водночас, судом не береться до уваги додаткова угода від 02.06.2011 та додаток до неї до Кредитного договору, оскільки, як зазначалось вище, 31.10.2012 сторонами було змінено порядок повернення боржником кредитних коштів, шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка у судовому порядку недійсною не визнавалась.
Ураховуючи зазначене та те, що заявником-2 не доведено суду у встановленому порядку вчинення відповідних дій, які б дозволили боржнику виконувати свій договірний обов'язок, у суду відсутні правові підстави стверджувати, що ОСОБА_2 порушено права АТ КБ «Приватбанк».
За таких обставин, суд дійшов висновку про відхилення грошових вимог заявника-2 у розмірі 2 500 619,30грн (конкурсні) та у розмірі 11 011 489,14грн (забезпечені).
2.9. Щодо заяви керуючого реструктуризацією про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, під позовною давністю слід розуміти строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Пред'явлення позову як форми захисту суб'єктивного права є одним з етапів здійснення матеріального права. Втім, хоча позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді і в ЦК України йдеться саме про позовну давність, проте встановлені законом строки застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, зокрема у справах про банкрутство (неплатоспроможність).
Водночас, Кодекс не встановлює спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника.
Разом із цим, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
У свою чергу, у справі про банкрутство (неплатоспроможність) при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 «Позовна давність» ЦК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).
Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України).
Суд зазначає, що за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, № 910/16288/18 від 22.10.2019, № 904/841/18 від 26.11.2019, № 911/2658/18 від 20.02.2020).
Ураховуючи зазначене, та те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви АТ КБ «Приватбанк», інститут позовної давності у даному випадку не застосовується.
Підсумовуючи викладене, керуючись ст.ст. 234-235 ГПК України, ст.ст. 47, 113, 122 Кодексу, суд
1. Заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) б/н від 30.07.2021 (вх. №18287/21 від 02.08.2020) - задовольнити.
Визнати вимоги ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у загальному розмірі 300 000,00грн - основна заборгованість
2. Заяву Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570) б/н від 12.08.2021 (вх. №19310/21 від 13.08.2021) про визнання грошових вимог - залишити без задоволення.
Кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у розмірі 2 500 619,30грн (конкурсні) та у розмірі 11 011 489,14грн (забезпечені) - відхилити.
3. Включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) у розмірі 4 540,00грн.
4. Вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановлено ч.1 ст.45 Кодексу, розглядаються судом у порядку черговості їх отримання та задовольняються в порядку черговості, встановленої ст. 133 Кодексу.
5. Зобов'язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення даної ухвали.
6. Зобов'язати керуючого реструктуризацією надати суду до 08.02.2022 (включно): реєстр вимог кредиторів боржника; докази організації та проведення зборів кредиторів.
7. Призначити судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 14.02.2022 на 09:45 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 108/16, у залі судових засідань № 6.
8. Інформацію по справі учасники справи можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (http://court.gov.ua/fair/).
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України, ухвала набрала законної сили 20.12.2021 та згідно ст. 255 ГПК України може бути оскаржена протягом 10 днів до Північного апеляційного господарського суду у порядку, передбаченому ст.ст. 256-257 ГПК України.
Суддя О.С. Янюк
Ухвалу підписано 28.12.2021.