ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.12.2021Справа № 910/15088/21
За позовомУкраїнського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс)
доРегіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
проприпинення договору оренди шляхом розірвання
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Косих С.І.
від відповідача:не з'явився
Український союз об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (надалі - РВ ФДМУ по м. Києву) про припинення договору оренди шляхом розірвання.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для припинення з 14.11.2018 шляхом розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4161 від 29.12.2008 у зв'язку з тим, що об'єкт оренди за вказаним договором був захоплений сторонніми особами та вподальшому знищений.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів знищення орендованого майна з 14.11.2018, і вимога про припинення договору шляхом розірвання є такою, що не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Позивач заперечує проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності доказів захоплення та знищення спірного нерухомого майна, а також вказує на те, що про такий факт відповідачу було достовірно відомо.
В підготовчому судовому засіданні 01.12.2021 представником позивача заявлено усне клопотання про залучення Державного підприємства «Завод Побутмаш» до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.
Відповідно до частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Згідно частини 3 статті 50 Господарського процесуального кодексу України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Судом встановлено, що заявником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того яким чином рішення суду у даній справі може вплинути на права та/або обов'язки Державного підприємства «Завод Побутмаш», що стало підставою для відмови у задоволенні даного клопотання.
Протокольною ухвалою суду від 01.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021.
Представник позивача в судове засідання з'явився, повідомив суд про подання до канцелярії клопотання про долучення доказів, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Вказане клопотання разом з доданими до нього доказами не було прийнято судом до розгляду на підставі ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на пропуск позивачем строків для подачі таких доказів, а також відсутності відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням поважності причин такого пропуску.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи по суті був належним чином повідомлений, що підтверджується протоколом судового засідання від 01.12.2021.
В судовому засіданні 15.12.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.12.2008 між РВ ФДМУ по м. Києву (орендодавець) та Укрсоюзсервіс (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4161 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно нежиле приміщення будівлі площею 66,90 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, що перебуває на балансі Державного підприємства заводу «Побутмаш» (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2008 і становить 491 000,00 грн.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення видавництва засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою.
За змістом п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 29.12.2008 до 28.11.2011 включно.
29.11.2008 між сторонами був підписаний акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв в строкове платне користування об'єкт оренди.
Сторонами неодноразово вносилися зміни до Договору, в тому числі і в частині продовження строку його дії. Зокрема, 23.11.2017 було укладено договір №4161/03 про внесення змін до Договору, якими сторонами погоджено продовжити дію Договору на 2 роки та 11 місяців з 29.09.2017 по 29.08.2020.
Позивач вказує, що 14.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСО» незаконним способом захопило територію і 5 об'єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1 , в тому числі і орендоване за Договором нерухоме майно.
Листом №01/1-95 від 16.11.2018 позивач повідомив відповідача про факт захоплення об'єкту оренди, і вподальшому неодноразово звертався з листами про неможливість використання ним як орендарем спірного приміщення.
Також позивач вказує, що в грудні 2018 об'єкт оренди був повністю знищений, у зв'язку з чим позивач звертався до Голосіївського управління поліції ГУ НП в м. Києві, яким були відкриті кримінальні провадження №12019100010002027 та №12021100010000335.
26.01.2021 позивач направив на адресу відповідача лист №01/1-18 від 26.01.2021, в якому просив відповідача підписати запропонований проект договору про припинення чинності Договору у зв'язку з загибеллю об'єкта оренди.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для припинення Договору з 14.11.2018 шляхом його розірвання.
Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
З змістом ч. 1 ст. 763, ч. 1 ст. 764, ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Орендоване за Договором майно є державним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Судом встановлено, що відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 29.12.2008 до 28.11.2011 включно.
Пунктом 10.3 Договору сторони погодили, що зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
За змістом п. 10.4 Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві, лише за наявності письмової згоди органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди в строк за місяць до закінчення його дії та укладення додаткового договору на продовження строку дії договору, який є невід'ємною частиною цього договору.
Сторонами неодноразово вносилися зміни до Договору, в тому числі і в частині продовження строку його дії. Зокрема, 23.11.2017 було укладено договір №4161/03 про внесення змін до Договору, якими сторонами погоджено продовжити дію Договору на 2 роки та 11 місяців з 29.09.2017 по 29.08.2020.
Позивач вказує, що 14.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСО» незаконним способом захопило територію і 5 об'єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1 , в тому числі і орендоване за Договором нерухоме майно.
Також позивач вказує, що в грудні 2018 об'єкт оренди був повністю знищений, у зв'язку з чим позивач звертався до Голосіївського управління поліції ГУ НП в м. Києві, яким були відкриті кримінальні провадження №12019100010002027 та №12021100010000335.
Пунктом 10.6.3 Договору передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок загибелі орендованого майна.
За змістом ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі загибелі (знищення) об'єкта оренди. Аналогічні положення містяться і в Законі України «Про оренду державного та комунального майна».
На підставі вказаних приписів позивач просить суд припинити Договір шляхом його розірвання з 14.11.2018.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Натомість статтею 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).
Частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.
Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що на підставі п. 10.6.3 Договору його дія припинилась з 14.11.2018 у зв'язку з тим, що об'єкт оренди був захоплений та знищений сторонніми особами. В той же час, в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд припинити Договір з 14.11.2018 шляхом його розірвання.
Суд відзначає, що під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
В даному випадку суд вважає обраний позивачем спосіб захисту неналежним з огляду на наступне.
По-перше, встановлення юридичного факту припинення дії Договору внаслідок загибелі об'єкту оренди не може бути самостійним предметом спору в господарському судочинстві, а є обставиною, яку зацікавлена сторона може доводити під час розгляду справи на підставі відповідних доказів.
По-друге, позовна вимога про розірвання Договору з 14.11.2018 також визнається судом такою, що не відповідає критеріям належності способу захисту порушеного права з огляду на те, що відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відтак, якщо сторона звернулася до суду із позовом про розірвання договору та відповідний позов був задоволений судом, такий договір вважається розірваним з моменту набрання рішенням законної сили, а не з будь-якої іншої дати, зазначеної стороною в прохальній частині позовної заяви.
По-третє, як вбачається із позовної заяви, Укрсоюзсервіс обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що з 14.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСО» незаконним способом захопило територію і 5 об'єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1 , в тому числі і орендоване за Договором нерухоме майно.
Саме з вказаної дати Укрсоюзсервіс, за його поясненнями, не мав можливості використовувати об'єкт оренди, у зв'язку з чим неодноразово звертався до відповідача з листами, а також до правоохоронних органів з відповідними заявами про відкриття кримінальних проваджень.
За змістом ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
З огляду на викладені положення законодавства суд звертає увагу, що неможливість використання орендарем орендованого майна з незалежних від нього обставин, може бути підставою для зменшення або зміни розміру орендної плати, що сплачується ним на підставі відповідного договору.
Із матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/6666/20 за позовом РВ ФДМУ по м. Києву до Укрсоюзсервіс про стягнення заборгованості з орендної плати за Договором.
Відтак, обставини можливості або неможливості користування Укрсоюзсервіс спірним нерухомим майном входить до предмету доказування у справі №910/6666/20, розгляд якої не завершений станом на момент ухвалення судом рішення у даній справі.
Більш того, як вбачається із тексту позовної заяви, з 14.11.2018 внаслідок захоплення сторонніми особами нерухомого майна, орендованого за Договором, його використання було унеможливлено, проте знищення такого майна, що підтверджується поясненнями представника позивача, було знищено пізніше.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи викладене, суд відзначає, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження як факту знищення орендованого за Договором нерухомого майна з 14.11.2018 (дати, з якою позивач пов'язує момент припинення дії Договору), так і підстав для його розірвання в судовому порядку.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Укрсоюзсервісу не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 28.12.2021.
Суддя В.П. Босий