ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.12.2021Справа № 910/15125/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Авіас-2000"
про визнання недійсним договору поруки,
Учасники справи:
від позивача: Соронович А.А., Тимків О.М.
від відповідача: Лопатнікова А.В.,
від третьої особи: не з'явився
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 1589/DР1 від 06.07.2015, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням норм ч. 1 та ч. 3 ст. 92 ЦК України при укладенні спірного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
27.09.2021 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та заява щодо обґрунтування позовної вимоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15125/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.10.2021, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Авіас-2000".
19.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
27.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 27.10.2021 з'явилися представники сторін.
В підготовчому засіданні представником позивача подано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме, оригіналу протоколу загальних зборів учасників СТОВ «Агрос» № 72 від 01.06.2015, копія якого додана до відзиву, для огляду в судовому засіданні.
За приписами частин 1-3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Відповідно до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовити через необґрунтованість, оскільки витребуваний документ є внутрішнім документом саме позивача, тому його оригінал у відповідача відсутній.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 15.11.2021; встановити відповідачу у строк протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив надати до суду заперечення на відповідь на відзив.
02.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.
15.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.
В підготовче засідання 15.11.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про витребування доказів, що надійшло до суду засобами поштового зв'язку 27.10.2021, залишити без розгляду через непідтримку його представником позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.12.2021.
В судове засідання 13.12.2021 з'явилися представники сторін.
Представник третьої особи в судове засідання уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що третю особу було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а її неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника указаної особи.
В судовому засіданні представник позивав підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 13.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
06.07.2015 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрос" (СТОВ "Агрос", поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", (кредитор) укладено договір поруки №1589/DP1 (надалі також - договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Авіас-2000" (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором № 1589/Д від 23.07.2007 (далі - кредитний договір), згідно з яким кредитор надає боржнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 30 227 429,08 грн, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк, згідно із Графіком зменшення поточного ліміту, з кінцевим терміном повернення кредиту 27.06.2030, у відповідності до умов п.п. А.2.1, А3 кредитного договору, сплачувати за його користування відсотки у розмірі 21% річних у порядку, що зазначений у п. А.8 кредитного договору, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню у розмірі та порядку, що зазначений у п. А.7 кредитного договору, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі.
Згідно з п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату процентів, нарахованих за користування кредитом винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (п. 1.3. договору поруки).
Відповідно до п. п. 1.5 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У п. 1.6 договору поруки сторонами визначено, що поручителем надані всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладення цього договору (протокол загальних зборів), на момент укладання цього договору в господарському суді не мається заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом.
Сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію (п. 4.1 договору поруки).
Відповідно до наданого в копії договору поруки, від імені поручителя підписантом у договорі вказаний ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що відповідно до статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", затвердженого зборами учасників товариства 20.10.2008, засновниками (учасниками) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", зокрема, на час укладення договору поруки, були фізичні особи - ОСОБА_2 (50%) та ОСОБА_3 (50%).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Авіас-2000" на момент укладення договору поруки були ОСОБА_2 125 000 грн (50%) та ОСОБА_3 125 000 грн (50%).
Матеріалами справи також підтверджується, що 22.02.2017 частка у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", належна ОСОБА_2 у розмірі 50%, була відчужена за договором купівлі-продажу на користь на користь ОСОБА_4 (набула 25%) та ОСОБА_5 (набув 25%). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. та зареєстровано в реєстрі за № 328.
При цьому, вказаний договір містить положення про те, що покупці повідомлені про характер діяльності та про фінансовий стан справ товариства.
24.03.2017 частка в СТОВ "Агрос", належна ОСОБА_3 у розмірі 50% статутного капіталу, була відчужена за договором купівлі-продажу на користь на користь ОСОБА_6 (набув 50% статутного капіталу). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстровано в реєстрі за № 2330.
Вказаний договір також містить положення про те, що покупець належно ознайомлений з предметом діяльності та фінансовим станом товариства, договір відповідає дійсним намірам сторін та не є фіктивними, удаваними чи наслідком помилки, насильства, обману, тяжких обставин.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.10.2017 рішенням загальних зборів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос", яке оформлене протоколом № 5, за участі ОСОБА_6 (51% статутного капіталу) та ОСОБА_5 (25% статутного капіталу) було, зокрема, звільнено з посади директора товариства - ОСОБА_1 за власним бажанням.
За твердженнями позивача, у вищого органу управління та у виконавчого органу товариства (СТОВ "Агрос") була відсутня інформація про факт укладення договору поруки №1589/DP1 від 06.07.2015, а сам оспорюваний договір відсутній у товариства.
Таку необізнаність позивач обґрунтовує тим, що укладення оспорюваного договору відбулося, як при попередньому складі власників товариства, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яким належало по 50% корпоративних прав товариства, так і при попередньому складі одноосібного виконавчого органу товариства - директорі ОСОБА_1 .
Після укладення спірного договору, в період часу з 22.02.2017 по 24.03.2017 власники СТОВ "Агрос" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснили відчуження належних їм корпоративних прав в статутному капіталі товариства, на підтвердження чого позивачем надано копії договорів купівлі - продажу частки в статутному капіталі №328 від 22.02.2017 та № 2330 від 24.03.2017.
При цьому, позивач зазначає, що при купівлі корпоративних прав СТОВ "Агрос" нові учасники товариства не були належним чином повідомлені попередніми власниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про наявність у СТОВ "Агрос" забезпечувального зобов'язання перед AT КБ "Приватбанк" згідно з договором поруки №1589/DP1 від 06.07.2015.
Надалі, 10.10.2017 нові учасники СТОВ "Агрос" звільнили директора СТОВ "Агрос" із займаної посади та призначили новий склад одноосібного виконавчого органу товариства - директора ОСОБА_7 .
А відповідно до п.п. 9.8.1 п.9.8 Статуту СТОВ "Агрос" (чинного на день укладення оспорюваного договору) директор має право діяти без доручення від імені Товариства та підписувати від імені Товариства угоди (контракти), у тому числі зовнішньоекономічні, без обмежень, за виключенням договорів продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки, а також забезпечувати виконання таких угод. Договори продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки можуть бути підписані Директором за умови попереднього прийняття рішення про їх укладення Зборами Учасників.
Враховуючи, що у позивача відсутній протокол загальних Зборів Учасників щодо надання повноважень керівнику ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору, згідно з п.п.9.8.1 п.9.8 Статуту СТОВ "Агрос", договір поруки від імені позивача укладено директором СТОВ "Агрос" без попереднього отримання на це письмових повноважень від вищого органу управління товариства.
Також позивач зазначає, що відповідач, вступаючи у відносини з позивачем та укладаючи оспорюваний договір, діяв нерозумно, з огляду на таке:
- достеменно знав про відсутність у виконавчого органу СТОВ "Агрос" необхідного обсягу повноважень на укладення спірного правочину, проте уклав його;
- достеменно знав, що поручитель належить тим самим особам, які є власниками ТОВ "Авіас-2000", тобто товариства, в забезпечення зобов'язання якого на користь AT КБ "Приватбанк" і укладався спірний договір;
- вступаючи у відносини з СТОВ "Агрос" та укладаючи оспорюваний договір, не перевірив фінансовий результат від провадження господарської діяльності поручителя, який через власників був пов'язаною особою із боржником, в попередні періоди.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
За своєю правовою природою оспорюваний договір є договором поруки.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
За приписами ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України).
При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
3 огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При ньому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі № 903/54/20 встановлено, що Закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.
Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених ним органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Отже, враховуючи наведене, позивач у даній справі повинен довести належними і допустимими доказами обставини, які свідчать про те, що AT КБ "ПриватБанк" (його службові/посадові особи) діяв(-ли) недобросовісно або нерозумно при укладенні договору поруки.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Однак, в ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним договору поруки №1589/DP1 від 06.07.2015.
Зокрема, позивачем не надано жодного достовірного доказу на підтвердження того, що відповідач діяв недобросовісно або нерозумно при укладенні договору поруки.
Єдиним доказом в обґрунтування позовних вимог є Статут СТОВ "Агрос", затверджений протоколом зборів учасників товариства від 20.10.2008 та зареєстрований 15.01.2010.
При цьому, надана копія Статуту не може бути доказом недобросовісності поведінки банку, адже протоколом загальних зборів учасників СТОВ "Агрос" № 72 від 01.06.2015, копію якого суду надано відповідачем, були прийняті рішення:
- бути поручителем ТОВ Фірма "Авіас-2000" перед AT КБ "ПриватБанк" зокрема по кредитному договору № 1589/Д від 23.07.2007 в повному обсязі заборгованості;
- надати повноваження директору СТОВ "Агрос" ОСОБА_1 на підписання від імені Товариства необхідних документів для договору поруки.
Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що при укладанні договору поруки було дотримано вимоги п. 9.8.1 Статуту щодо повноважень директора, а саме, попередньо отримано рішення зборів учасників СТОВ "Агрос", що спростовує твердження позивача.
Також суд звертає увагу на ту обставину, що у п. 1.6 договору сторонами зафіксовано, що поручителем надані всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління Поручителя на укладення цього договору (протокол загальних зборів).
Крім цього, наведені позивачем у позові обставини звернення AT КБ "Приватбанк" із позовом до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогами до СТОВ "Агрос" як солідарного боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором 1589/Д від 23.07.2007 (справа № 904/6950/21) підтверджують наявність реального наміру укладення і виконання договору поруки з боку відповідача.
Стосовно тверджень позивача, що він не був обізнаний про дійсний стан справ СТОВ "Агрос" та укладення договору поруки в результаті зміни акціонерів та відповідно зміни директора, суд зазначає, що такі твердження є безпідставними та надуманими, оскільки, укладаючи договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі СТОВ "Агрос" №328 від 22.02.2017 та №2330 від 24.03.2017 сторони визначили у пунктах 1.4 та 1.4.2, що покупець належним чином повідомлений про характер діяльності та про фінансовий стан справ СТОВ "Агрос" на момент укладення таких договорів.
Крім того, зазначені обставини не можуть впливати на положення відповідача, який уклав договір поруки із юридичною особою СТОВ "Агрос", та стосуються виключно внутрішніх взаємовідносин між учасниками СТОВ "Агрос".
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Учасниками боржника та поручителя були ОСОБА_2 (50%) та ОСОБА_3 (50%), керівником поручителя - ОСОБА_1 , як на час укладення спірного договору та і на час переходу корпоративних прав на СТОВ "Агрос", він же був посадовою особою до віддання, компетенції і повноважень, якої віднесено поточне управління товариством (стаття 9 Статуту), а також він підзвітний Зборам.
Питання порушення ОСОБА_1 як директором та/або колишніми учасниками СТОВ "Агрос" своїх обов'язків перед юридичною особою не повинно перекладатись на AT КБ "ПриватБанк". Законодавством передбачена відповідальність членів органу юридичної особи та інших осіб, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, за збитки, завдані ними юридичній особі.
Доказів неповідомлення колишніми учасниками нових про договір поруки та/або притягнення учасників СТОВ "Агрос" до суду не надано.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, враховуючи вище наведені норми права та встановлені фактичні обставини спірних правовідносин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору поруки №1589/DP1 від 06.07.2015, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року №10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28.12.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко