ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.12.2021Справа № 921/298/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Бережанського колективного підприємства по веденню лісового
господарства
до 1. Тернопільської обласної державної адміністрації
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна
кераміка"
про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради"
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: Калиняк С.В. (згідно з витягом з ЄДРПОУ);
від відповідача 2: не з'явився.
Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства (далі - позивач) звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" (далі - відповідач-2) про:
- визнання недійсним розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради";
- визнання незаконним припинення права постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 з переведення зазначеної земельної ділянки до земель запасу державної власності;
- визнання недійсним наданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту.
Одночасно, у пункті 3 прохальної частини позовної заяви позивачем викладено клопотання про витребування у відповідачів документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував на те, що спірним розпорядженням Тернопільська обласна державна адміністрація всупереч вимог чинного законодавства незаконно припинила право постійного користування позивача земельною ділянкою, перевела її до земель запасу державної власності та надала Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,000 га в оренду до 07 лютого 2039 року. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 19.05.2020 року в справі № 921/298/20 вищевказану позовну заяву передано до господарського суду міста Києва за виключною підсудністю на підставі статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.06.2020 року подану Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
24.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків, а також заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просив суд:
- зупинити дію розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 року № 257/01.-02-01 "Про надання товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради";
- накласти арешт на земельну ділянку постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серія ІІ-ТР № 002145;
- заборонити Тернопільській обласній державній адміністрації приймати рішення про затвердження землевпорядної документації щодо переведення земельної ділянки площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серія ІІ-ТР № 002145 до земель запасу державної власності, право постійного користування якою є Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства;
- заборонити передавати у власність чи користування (оренду, суборенду) або будь-яким іншим способом відчужувати дану земельну ділянку або її частини;
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" здійснювати поділ земельної ділянки площею 52,0000 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту;
- заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Тернопільській області, його відділам та структурним підрозділам, вносити зміни до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 182,8000 га постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серія ІІ-ТР № 002145, в тому числі щодо скасування державної реєстрації даної ділянки у зв'язку з її поділом.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2020 року викликано представників Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства, Тернопільської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" для розгляду заяви Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства про забезпечення позову в судове засідання на 03.07.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2020 року відкрито провадження у справі № 921/298/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, підготовче засідання призначено на 22.07.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2020 року в задоволенні заяви Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства про забезпечення позову відмовлено.
07.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані, зокрема, додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
21.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 22.07.2020 року представники сторін не з'явились, витребувані ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2020 документі надані не були.
У зв'язку з наведеними обставинами, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року строк проведення підготовчого провадження у справі № 921/298/20 було продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.09.2020 року та повторно витребувано у відповідачів документи, які стали підставою для прийняття розпорядження Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020. Крім того, цією ухвалою відповідачам встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 01.09.2020 року.
22.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
23.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву від 20.07.2020 року № 02-4985/16, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що позивач не є правонаступником Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства, якому видано Державний акт на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145, тоді як позивач не відноситься до переліку юридичних осіб, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності відповідно до положень статті 92 Земельного кодексу України. Крім того, Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства не було надано жодних доказів на підтвердження сплати ним земельного податку від моменту виникнення (на думку позивача) права постійного користування вищенаведеною земельною ділянкою. Також відповідач-1 зазначив, що виділену Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 земельну ділянку не було сформовано у встановленому законом порядку, а права на цю ділянку не зареєстровані.
27.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано клопотання про відкладення розгляду справи.
21.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву від 12.08.2020 року про зменшення розміру позовних вимог, їх уточнення та доповнення додатковими обставинами, згідно з якою останній просив суд визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 № 257/01.02-01 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради".
21.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь від 13.08.2020 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів свої аргументи на підтвердження безпідставності заперечень відповідача-1 проти позову.
14.09.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача 2 подано клопотання від 09.09.2020 року № 17 про долучення до матеріалів справи копій витребуваних судом документів, які стали підставою для прийняття розпорядження Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 року № 257/01.02-01.
14.09.2020 року на електронну адресу господарського суду міста Києва представником відповідача-2 надіслано клопотання, в якому останній просив суд зупинити провадження у справі № 921/298/20 до набрання законної сили рішенням суду в справі № 921/39/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" до Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства та Бережанської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Бережанський цегельний завод "КЕРАМІК" про визнання незаконним та скасування рішення № 242 Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року у частині пункту 3 щодо надання Бережанському МПЛГ земельної ділянки в постійне користування та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
В обґрунтування наведеного клопотання відповідач-2 зазначав про те, що предметом спору в справі № 921/39/20, яка перебуває у провадженні господарського суду Тернопільської області, є визнання незаконним та скасування рішення № 242 Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року в частині пункту 3 щодо надання Бережанському МПЛГ земельної ділянки в постійне користування, а також визнання недійсним державного акту на право постійного користування на земельну ділянку, яким Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства обґрунтовує свої речові права на спірну земельну ділянку та позовні вимоги у справі № 921/298/20.
Крім того, 14.09.2020 року на електронну адресу господарського суду міста Києва представником відповідача-1 надіслано аналогічне за змістом клопотання про зупинення провадження у справі № 921/298/20.
До початку призначеного підготовчого засідання 15.09.2020 року на електронну адресу господарського суду міста Києва представником відповідача-2 надіслано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2020 року судом прийнято відмову Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства від позову в частині вимоги про визнання незаконним припинення права постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 з переведення зазначеної земельної ділянки до земель запасу державної власності, а також вимоги про визнання недійсним наданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту, а також закрито провадження у справі у вищенаведеній частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Також цією ухвалою позивачу з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2 102,00 грн.
Крім того, вищенаведеною ухвалою господарського суду міста Києва провадження у справі № 921/298/20 зупинено до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі № 921/39/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" до Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства та Бережанської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Бережанський цегельний завод "КЕРАМІК" про визнання незаконним та скасування рішення № 242 Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року у частині пункту 3 щодо надання Бережанському МПЛГ земельної ділянки в постійне користування та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
16.09.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Тернопільської обласної державної адміністрації від 11.09.2020 року № 04-6402/16 на відповідь на відзив на позовну заяву (відправлені на адресу суду засобами поштового зв'язку 11.09.2020 року), в яких відповідач-1 заперечив проти вимог Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства з огляду на те, що позивач не є правонаступником Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства (якому видано відповідний акт на право постійного користування землею) згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України, оскільки уповноваженим органом відповідне рішення не приймалося. У той же час рішення зборів позивача про затвердження змін та доповнень до статуту Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства, оформлене протоколом від 25.10.1999 року № 9 (де зазначено, що Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства є правонаступником міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства, зареєстрованого 23.12.1993 року № 581), на думку відповідача-1, є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки позивач не був та не є учасником чи уповноваженою особою юридичної особи - Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства. Крім того, Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства не провело державної реєстрації прав на вищезгадану земельну ділянку в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також не оформило ні права оренди, ні права постійного користування цією земельною ділянкою. Також у наведеній заяві по суті спору Тернопільська обласна державна адміністрація просила суд поновити їй строк на подання заперечень на відповідь на відзив на підставі пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.
18.09.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Тернопільської обласної державної адміністрації від 14.09.2020 року № 02-6423/16 про зупинення провадження у справі № 921/298/20 до набрання законної сили рішенням суду в справі № 921/39/20.
10.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 06.08.2021 року про поновлення провадження у справі № 921/298/20, у зв'язку із тим, що постановою Верховного Суду в справі № 921/39/20 касаційну скаргу Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства задоволено, постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 року в справі № 921/39/20 змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції вказаної постанови. Водночас у решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 року в справі № 921/39/20 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2021 року провадження у справі № 921/298/20 поновлено та призначено підготовче засідання на 15.09.2021 року.
У підготовчому засіданні 15.09.2021 року судом запропоновано учасникам справи надати суду належним чином завірені копії реєстраційної справи Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства, а також без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.10.2021 року.
Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2021 року в задоволенні клопотання Тернопільської обласної державної адміністрації про поновлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву відмовлено та водночас продовжено відповідачу-1 процесуальний строк для надання заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву до 18.09.2020 року, заперечення Тернопільської обласної державної адміністрації від 11.09.2020 року № 04-6402/16 на відповідь на відзив на позовну заяву долучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 05.10.2021 року судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 19.10.2021 року.
До початку підготовчого засідання 19.10.2021 року на електронну пошту господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника Тернопільської обласної державної адміністрації про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 19.10.2021 року, на іншу дату.
Водночас ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2021 року клопотання від 19.10.2021 року, подане від імені Тернопільської обласної державної адміністрації, повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 921/298/20 та призначено її до судового розгляду по суті на 09.11.2021 року.
08.11.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка", в якій останнє просило суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Бережанську міську раду. В обґрунтування цієї заяви відповідач-2 посилався на те, що з 27.05.2021 року Тернопільська обласна державна адміністрація позбавлена права розпорядження спірною земельною ділянкою, тоді як таким правом на даний час наділена Бережанська об'єднана територіальна громада в особі Бережанської міської ради.
У судовому засіданні 09.11.2021 року судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" заяви про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Бережанської міської ради, з огляду на недоведеність відповідачем-2 того, яким чином рішення у даній справі, з урахуванням предмета та підстав позовних вимог Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства, вплине на права чи обов'язки Бережанської міської ради щодо однієї із сторін. У той же час, у судовому засіданні 09.11.2021 року оголошувалася перерва до 01.12.2021 року.
Разом із тим, судове засідання у вказаній справі, призначене на 01.12.2021 року, не відбулося, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2021 року судове засідання у справі № 921/298/20 призначено на 21.12.2021 року.
20.12.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 20.12.2021 року, в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату з огляду на зайнятість представника Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства в іншому судовому засіданні.
До початку призначеного судового засідання 21.12.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-2, в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на клопотання позивача про відкладення розгляду справи та неможливість представника останнього прибути у призначене судове засідання.
У судовому засіданні 21.12.2021 року представник відповідача-2 проти задоволення вимог позивача заперечив з огляду на їх необґрунтованість.
Позивач та відповідач-2 про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 21.12.2021 року не забезпечили.
При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотань позивача та відповідача-2 про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Разом із тим, позивачем та відповідачем-2 у клопотаннях про відкладення розгляду справи не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути справу № 921/298/20 по суті, тоді як у матеріалах цієї справи наявні заяви сторін по суті справи. Також заявниками не було доведено і того, що спір у даній справі не може бути вирішено у судовому засіданні 21.12.2021 року.
Водночас, участь представників Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства та Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" у судовому засіданні 21.12.2021 року не є обов'язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом.
Суд звертає увагу позивача на те, що у випадку зайнятості його представника в іншому судовому засіданні він не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню позивачем на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку останнім здійснено не було.
Посилання відповідача-2 на подання позивачем клопотання про відкладення розгляду справи та неможливість Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства забезпечити явку його представника у призначене засідання не може бути визнано судом поважною причиною неявки саме представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" у вказане засідання.
Враховуючи вищенаведені обставини, у суду відсутні підстави визнавати поважними причини неявки позивача та відповідача-2 у призначене судове засідання та повторно відкладати розгляд справи на іншу дату.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 21.12.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника Тернопільської обласної державної адміністрації, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Пунктом 3 рішення Бережанської міської ради від 22.04.1997 року № 242 (т. 1, а.с. 16) Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства (далі - Бережанське МПЛГ) у постійне користування було надано земельну ділянку площею 182,8 га для створення розсадника лісових культур та ведення підсобного господарства, з дотриманням умов Закону України "Про надра" на ділянках гірничого відводу заводу "Керамік" і заводоуправління будматеріалів.
Пунктом 4 цього ж рішення Бережанському МПЛГ дозволено виготовити державний акт на право користування земельною ділянкою.
Наведене рішення на час розгляду справи є чинним та не скасоване в установленому законом порядку.
На підставі означеного рішення Бережанському МПЛГ видано державний акт на право постійного користування землею (площею 182,8 га згідно з Планом зовнішніх меж землекористування) серії II ТР № 002145 від 20.03.1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею (т. 1, а.с. 19).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства (далі - Бережанське КПЛГ) вказувало на те, що воно є правонаступником Бережанського МПЛГ, а відтак у встановленому законом порядку набуло статусу постійного землекористувача спірної земельної ділянки площею 182,8 га, яким до цього користувалось Бережанське МПЛГ на підставі державного акту на право постійного користування землею серії II ТР № 002145 від 20.03.1998 року.
Разом із тим, розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради" припинено право постійного користування Бережанського МПЛГ земельною ділянкою площею 182,8 га на території Бережанської міської ради Тернопільської обласної за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії II ТР № 002145 від 20.03.1998 року та переведено зазначену земельну ділянку до земель запасу державної власності. Крім того, означеним розпорядженням Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" надано дозвіл на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту.
Враховуючи те, що спірним розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації всупереч вимог чинного законодавства незаконно припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою, переведено її до земель запасу державної власності та надано відповідачу-2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення частини цієї земельної ділянки в оренду, Бережанське КПЛГ звернулося до суду з даним позовом (з урахуванням заяви від 12.08.2020 року) за захистом своїх прав та законних інтересів шляхом визнання недійсним та скасування вищенаведеного розпорядження від 30.04.2020 року № 257/01.02-01.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За умовами статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з приписами частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Тернопільська обласна державна адміністрація вказувала на те, що позивач не є правонаступником Бережанського МПЛГ, якому видано Державний акт на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серії ІІ-ТР № 002145, тоді як Бережанське КПЛГ не відноситься до переліку юридичних осіб, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності відповідно до положень статті 92 Земельного кодексу України.
З огляду на викладені обставини, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Бережанське МПЛГ створене на підставі розпорядження Бережанської районної державної адміністрації від 23.12.1993 року № 381. Вказаним розпорядженням також затверджено Статут означеного підприємства, згідно з пунктом 1 якого останнє є кооперативним підприємством, створеним на добровільних вкладах 18 господарств Бережанського району, перелік яких визначений в пункті 3 Статуту.
Зазначеному підприємству присвоєно ідентифікаційний код - 21142262, що підтверджується свідоцтвом від 22.07.1994 року, виданим Бережанською районною радою, та учасниками справи не заперечується.
Як було зазначено вище, рішенням Бережанської міської ради від 22.04.1997 року № 242 Бережанському МПЛГ у постійне користування було надано земельну ділянку площею 182,8 га для створення розсадника лісових культур та ведення підсобного господарства, з дотриманням умов Закону України "Про надра" на ділянках гірничого відводу заводу "Керамік" і заводоуправління будматеріалів.
Пунктом 4 цього рішення Бережанському МПЛГ дозволено виготовити державний акт на право користування земельною ділянкою.
На підставі означеного рішення Бережанському МПЛГ видано державний акт на право постійного користування землею (площею 182,8 га згідно з Планом зовнішніх меж землекористування) серії II ТР № 002145 від 20.03.1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.
Рішенням зборів уповноважених представників господарств-учасників Бережанського МПЛГ, оформленим протоколом від 21.03.1998 року № 6, затверджено нову редакцію Статуту, згідно з пунктом 1 якого це підприємство створене на дольовій участі 20 селянських спілок Бережанського району, перелік яких визначений пункті 2 цього ж Статуту.
Частиною 4 статті 2 Закону України "Про власність" (у редакції Закону № 2544-12 від 07.07.1992; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2690-12 від 14.10.1992, який був чинним протягом 1993-1998 років) передбачено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.
Статтею 20 Закону України "Про власність" (чинного протягом 1993-1998 років) передбачено, що суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції Закону № 887-XII від 27.03.1991) відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність", можуть діяти, серед іншого, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.
Враховуючи зазначені положення законодавства, Бережанське МПЛГ діяло у вигляді колективного підприємства.
Стаття 37 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, яка діяла протягом 1998-1999 років) встановлювала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
Таким чином, чинне протягом 1998-1999 років законодавство передбачало, що юридична особа припинялася лише у випадках або ліквідації, або у разі злиття, поділу чи приєднання.
Разом із тим, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту ліквідації Бережанського МПЛГ чи його реорганізації шляхом злиття, поділу або приєднання.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 1 установчого договору від 07.06.1999 року 44 фізичні особи домовились створити на базі колишнього Бережанського МПЛГ Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства.
Пунктом 5 цього установчого договору, зокрема, передбачено, що Підприємство є правонаступником реорганізованого МПЛГ в частині непогашених боргових зобов'язань.
Зі змісту відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач - Бережанське КПЛГ (ідентифікаційний код: 21142262) зареєстроване 07.06.1999 року (дата запису: 07.06.1999 року; номер запису: 16471200000000517, дата заміни свідоцтва про державну реєстрацію: 08.07.2008 року).
Враховуючи наявні у матеріалах справи документи, а також вищенаведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку відбулося перетворення Бережанського МПЛГ у Бережанське КПЛГ.
Означений факт додатково підтверджується наступним.
Рішенням зборів членів Колективного підприємства по веденню лісового господарства, оформленим протоколом від 25.10.1999 року № 9, внесено зміни до Статуту позивача та доповнено його пункт 1.8 інформацією про те, що вказане Колективне підприємство по веденню лісового господарства є правонаступником міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства, зареєстрованого 23.12.1993 року № 581. Означені зміни до Статуту позивача зареєстровано Бережанською районною державною адміністрацією 06.12.1999 року за № 64-130, є чинними та в установленому законом порядку не скасовані.
Посилання відповідача-1 на те, що рішення зборів позивача про затвердження змін та доповнень до статуту Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства, оформлене протоколом від 25.10.1999 року № 9, є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству, не беруться судом до уваги, оскільки не підтверджені жодними доказами, у тому числі доказами, які свідчать про виключення наведених положень зі Статуту позивача чи оскарження та визнання недійсним (скасування) означеного рішення зборів членів Бережанського КПЛГ від 25.10.1999 року № 9 в судовому порядку.
Суд звертає увагу на те, що згідно з Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року № 740 (яке діяло протягом вищенаведеного періоду), у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності відбувалася лише перереєстрація такого суб'єкта. Так, перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводилася в порядку, встановленому для його державної реєстрації, а орган державної реєстрації був зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності надіслати до органу державної статистики та органу державної податкової служби копії реєстраційної картки з внесеними змінами, а до органів Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування - інформаційне повідомлення (пункти 20-22 вищенаведеного Положення).
У той же час зі змісту наявної в матеріалах справи копії довідки Тернопільського обласного управління статистики № 22-18 про включення Бережанського КПЛГ (ідентифікаційний код: 21142262) вбачається, що датою перереєстрації вказаної юридичної особи є 06.12.1999 року (№ рішення 64-130).
У матеріалах справи також наявна копія листа Головного управління статистики у Тернопільській області від 14.07.2020 року № 03.2-11/1549-20, яким вказаний орган надав позивачу інформацію про історію перереєстрації Бережанського КПЛГ (ідентифікаційний код: 21142262). Зі змісту означеного листа вбачається, що Бережанське МПЛГ було перереєстроване у Бережанське КПЛГ; вказані юридичні особи мають однакову адресу місцезнаходження, види економічної діяльності тощо.
Суд також наголошує, що як Бережанське МПЛГ, так і позивач - Бережанське КПЛГ, мають однаковий ідентифікаційний код - 21142262.
Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до ЄДР.
Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року в справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 року в справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 року в справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 року в справі № 826/10249/18.
Отже, відсутність у ЄДР відомостей про правонаступництво юридичної особи не позбавляє заінтересовану сторону права доводити наявність правонаступництва.
ЄДР є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб'єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.
Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 року № 499, далі - Положення про ЄДР).
Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.
За змістом приписів Положення про ЄДР у редакції, чинній на час перетворення Бережанського МПЛГ, ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.
Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.
Судом враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року в справі № 907/29/19, за якою помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.
Проте означена правова позиція не є релевантною до даної справи з огляду на встановлені під час її розгляду фактичні обставини правонаступництва позивачем прав Бережанського МПЛГ, зокрема, в частині постійного користування спірною земельною ділянкою. Крім того, висновки вищенаведеної постанови Великої Палати Верховного Суду стосувалися того, що колективне сільськогосподарське підприємство, члени якого не є подружжям, їх батьками, дітьми, які досягли 16-річного віку, іншими родичами, не могло бути перетворене на селянське (фермерське) господарство, тоді як у справі № 921/298/20 суб'єктний склад (позивача та його правопопередника) є відмінним.
Судом також враховано наявну в матеріалах справи копію листа Тернопільської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 року № 02-7850/15, адресованого Товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка", в якому відповідач-1 повідомив відповідача-2 про відсутність підстав для задоволення клопотання останнього про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 58,4900 га на території Бережанської міської ради із зміною цільового призначення, враховуючи те, що вищезазначена земельна ділянка перебуває в постійному користуванні Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства згідно з державним актом на право постійного користування серії ІІ-ТР № 002145. Відтак, в означеному листі відповідач-1 визнав факт правонаступництва, який на час прийняття оскаржуваного рішення та розгляду справи № 921/298/20 останнім заперечується, що свідчить про наявність суперечливої поведінки відповідача-1.
Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач-1 також вказував на те, що Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства не було надано жодних доказів на підтвердження сплати ним земельного податку від моменту виникнення (на думку позивача) права постійного користування вищенаведеною земельною ділянкою.
Проте такі посилання Тернопільської обласної державної адміністрації визнаються судом необґрунтованими з огляду на те, що як зі змісту оскаржуваного розпорядження, так і зі змісту інших наявних у матеріалах справи документів, зокрема, на підставі яких було прийняте оспорюване рішення, не вбачається прийняття цього рішення внаслідок систематичної несплати Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства земельного податку.
Більше того, у матеріалах справи наявна копія адресованого позивачу листа Козівського управління Головного управління ДПС у Тернопільській області від 13.08.2020 року № 581/10-2/19-00-51, за змістом якого станом на 13.08.2020 року у Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства з податків, зборів, платежів, які контролюються Козівським управлінням Головного управління ДПС у Тернопільській області, заборгованість відсутня. Позивачем, крім іншого, надано ряд копій банківських квитанцій про оплату ним земельного податку.
Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент видачі Державного акту № 002145) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
За умовами частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент видачі Державного акту № 002145) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Слід зазначити, що до виданого правопопереднику позивача державного акту на право користування землею серії ІІ-ТР № 002145 додано підписаний головним (старшим) інженером-землевпорядником План землекористування Міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства (МПЛГ) в масштабі 1:15000, що доводить наявність необхідної технічної документації. Так, з матеріалів справи вбачається, що при виділенні землі в користування за відповідним державним актом землевпорядною організацією проведено винос меж земельної ділянки в натурі (на місцевість), проведено фактичну фіксацію точок поворотних кутів ділянки на місцевості і закріплено відповідними межовими знаками, про що свідчать графічні матеріали вищенаведеного державного акту.
Наведені обставини та законодавчі приписи спростовують твердження відповідача-1 про те, що виділену Бережанському міжгосподарському підприємству по веденню лісового господарства згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серії ІІ-ТР № 002145 земельну ділянку не було сформовано у встановленому законом на той час порядку.
Судом також встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходяться належні позивачу на праві власності об'єкти нерухомості (комплекс нежитлових будівель та споруд), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно (№ витягу 22840023, т. 2. а.с. 61) та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.11.2008 року № 1120 (т. 2, а.с. 62).
З огляду на викладене, суд звертає увагу на положення статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації за позивачем права власності на вищенаведене нерухоме майно), за змістом яких якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Означеними приписами закріплено загальний принцип цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована.
Враховуючи встановлений під час розгляду справи факт правонаступництва позивачем належного Бережанському МПЛГ права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею (площею 182,8 га згідно з Планом зовнішніх меж землекористування) серії II ТР № 002145 від 20.03.1998 року, суд зазначає наступне.
У рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року в справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються в порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Отже, право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених Земельним кодексом України, перелік яких є вичерпним.
Узагальнюючи вищезазначене, суд наголошує, що Бережанське МПЛГ стало постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 182,8 га на підставі рішення Бережанської міської ради від 22.04.1997 року № 242 й виданого на підставі нього Державного акту на право постійного користування землею серії II ТР № 002145 від 20.03.1998 року. Право Бережанського МПЛГ (правонаступником якого є позивач) на постійне користування цією землею було безстроковим та могло припинятись лише з підстав, передбачених Земельним кодексом України, перелік яких є вичерпним.
Відповідно до статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону № 561-XII від 18.12.1990 року, чинній на момент видачі вищевказаного державного акту) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:
1) добровільної відмови від земельної ділянки;
2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;
3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;
4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;
5) нераціонального використання земельної ділянки;
6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;
7) використання землі не за цільовим призначенням;
8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;
9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 114 Земельного кодексу України (у редакції Закону № 561-XII від 18.12.1990 року, чинній на момент видачі вищевказаного державного акту) купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.
Земельна ділянка може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.
Згідно з частиною 7 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній на час видачі вищевказаного державного акту та перереєстрації позивача) при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
У контексті зазначених положень законодавства, суд зазначає, що приписи пункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 561-XII від 18.12.1990) необхідно розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Означені приписи спростовують обґрунтованість відповідних заперечень відповідача-1 проти позовних вимог у даній справі.
Разом із тим, згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Гарантії права власності містяться також у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950 рік, обов'язкова для України з 1997 року). У Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року) унормовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина 1).
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.
У той же час громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).
Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд звертає увагу на те, що вирішуючи спір по суті, слід встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Враховуючи те, що під час розгляду справи факт правонаступництва позивача за особою, якій було видано Державний акт на право постійного користування землею від 20.03.1998 серії ІІ-ТР № 002145, був підтверджений належними та допустимими доказами, а спірним розпорядженням відповідача-1 безумовно порушено право Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства на мирне володіння його майном у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та безпідставно позбавлено позивача права постійного користування вищенаведеною ділянкою (якою останній відкрито та безперервно користувався протягом більше 20 років), суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 року № 257/01.02-01 і наявність правових підстав для визнання його недійсним та скасування.
Суд також звертає увагу на положення частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження), за якими земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Наведені приписи додатково підтверджують невідповідність закону розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 року № 257/01.02-01 (зокрема його пункту 2).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на спростування позовних вимог.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства.
При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, враховуючи задоволення позовних вимог, покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 року № 257/01.02-01 "Про надання товариству з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради".
3. Стягнути з Тернопільської обласної державної адміністрації (46021, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Грушевського, будинок 8; код ЄДРПОУ 00022622) на користь Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства (47501, Тернопільська область, місто Бережани(пн), вулиця Мічуріна, будинок 1; код ЄДРПОУ 21142262) 1 051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" (47501, Тернопільська область, місто Бережани(пн), вулиця Рогатинська, будинок 56; код ЄДРПОУ 40726430) на користь Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства (47501, Тернопільська область, місто Бережани(пн), вулиця Мічуріна, будинок 1; код ЄДРПОУ 21142262) 1 051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 29.12.2021 року.
Суддя В.С. Ломака