Рішення від 21.12.2021 по справі 927/432/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2021Справа № 927/432/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл"

3. Приватного підприємства "Гральні системи України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Кабінету Міністрів України Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Гральні системи України"

до 1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

про визнання права власності

Представники учасників справи (за первісним позовом):

від прокуратури: Садаєва Є.С. (за службовим посвідченням);

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача-1: Єленіна С.М. за ордером від 20.12.2021 серії АА № 1167910;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Малай А.В. за ордером від 07.07.2021 серії ЧЕ № 066244;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" (далі - відповідач-2) та Приватного підприємства "Гральні системи України" (далі - відповідач-3) про визнання недійсним договору від 26.11.2007 року купівлі-продажу нерухомого майна, яким є 1/14 частина об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, а також витребування у Приватного підприємства "Гральні системи України" на користь Кабінету Міністрів України вищенаведеного нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що 26.11.2007 року між Національною акціонерною компанією "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нерухоме майно - 1/14 частину об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2. Відповідно до означеного правочину Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" придбало у Національної акціонерної компанії "Надра України" спірне нерухоме майно за ціною 1 561 307,65 грн., яка, за твердженням Прокурора, є меншою від ринкової вартості такого майна. У той же час Прокурор вказував, що 04.12.2007 року зазначене майно було відчужене Відкритому акціонерному товариству Банк "Біг Енергія" за ціною 3 800 000,00 грн., що удвічі більше суми, яку отримала Національна акціонерна компанія "Надра України" за спірним договором. Крім того, Прокурор зазначив, що згідно з пунктом 5.4 статуту Національної акціонерної компанії "Надра України" у редакції, чинній на час утворення цієї Компанії, майно, що є державною власністю і передане відповідачу-1 у користування та/або управління, відчуженню не підлягає.

З урахуванням наведених підстав, а також зважаючи на те, що оскаржуваний договір суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", положенням статуту Національної акціонерної компанії "Надра України", статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, статтям 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України, Прокурор просив суд визнати його недійсним з посиланням на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та статтю 207 Господарського кодексу України. Водночас Прокурор також зазначив, що оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - Приватного підприємства "Гральні системи України". В обґрунтування зазначеної вимоги Прокурор, зокрема, посилався на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Слід також зазначити, що разом із позовною заявою Прокурором було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.05.2019 року № 927/432/19, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 року, заяву Прокурора про вжиття заходів щодо забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на спірне нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 31.05.2019 року відкрито провадження у справі № 927/432/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та одночасно зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

Постановою Північного апеляційного господарського суду 16.07.2019 року ухвалу господарського суду Чернігівської області від 31.05.2019 року про зупинення провадження у справі № 927/432/19 скасовано, матеріали вказаної справи направлено до господарського суду Чернігівської області для продовження розгляду.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 05.08.2019 року призначено підготовче засідання.

13.08.2019 року Приватним підприємством "Гральні системи України" подано заяву від 12.08.2019 року, в якій останнє просило суд відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника Генерального прокурора у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

14.08.2019 року Приватним підприємством "Гральні системи України" подано зустрічний позов до Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України про визнання права власності на об'єкт нерухомості: 1/14 частину об'єкту нерухомості, загальною площею 499,9 м2, позначеного на плані літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що Приватне підприємство "Гральні системи України" є добросовісним набувачем спірного майна, у зв'язку з чим останнє не може бути позбавлене прав на майно, а держава не має права втручатися у право власності позивача за зустрічним позовом.

14.08.2019 року Приватним підприємством "Гральні системи України" подано клопотання від 12.08.2019 року про залучення до участі в даній справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Приватного підприємства "Гральні системи України" - Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

15.08.2019 року Приватним підприємством "Гральні системи України" подано відзив на позовну заяву від 14.08.2019 року, в якому відповідач-3 заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що спірний договір купівлі-продажу укладено між НАК "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" із дотримання процедур прийняття управлінських рішень, передбачених статутом відповідача-1. Крім того, Приватне підприємство "Гральні системи України" є добросовісним набувачем майна, тоді як обставини продажів, які вчинені сторонами добровільно на підставі нотаріально посвідчених правочинів, унеможливлюють застосування до правовідносин критеріїв втрати, крадіжки або іншого вибуття поза волею попередніх володільців.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 27.08.2019 року прийнято зустрічний позов Приватного підприємства "Гральні системи України" до спільного розгляду з первісним позовом Прокурора та об'єднано в одне провадження з первісним позовом, а також, з огляду на те, що відповідачами за зустрічним позовом є державні органи виконавчої влади, справу № 927/432/19 направлено за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

29.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду Чернігівської області надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" від 27.08.2019 року № 27/08, в якому останнє у вирішенні даного спору поклалося на розсуд суду.

Разом із тим, 30.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду Чернігівської області надійшла заява Прокурора від 27.08.2019 року № 05/2-13019-19, в якій останній уточнив позовні вимоги та просив суд, зокрема, виправити допущені судом в ухвалах від 05.08.2019 року про поновлення провадження у справі № 927/432/19 та від 29.05.2019 року про забезпечення позову у цій справі описки у назві юридичної особи відповідача-1 (за первісним позовом).

Крім того, 30.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь Прокурора від 27.08.2019 року № 05/2-13019-19 на відзив Приватного підприємства "Гральні системи України" на позовну заяву, в якій останній вказав, зокрема, про те, що право власності на майно, яке було передане за угодами про його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

05.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення Прокурора від 28.08.2019 року № 05/2-13019-19 на заяву Приватного підприємства "Гральні системи України" про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій Прокурор зазначив про те, що про порушення інтересів держави Кабінету Міністрів України та Державній службі геології та надр України стало достеменно відомо лише у жовтня 2018 року, що підтверджується запитами Генеральної прокуратури України до вказаних органів у рамках кримінального провадження. Однак, позивачами, незважаючи на незаконність відчуження державного майна за заниженою вартістю, з жовтня 2018 року до травня 2019 року заходів щодо його повернення у власність держави вжито не було.

09.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Приватного підприємства "Гральні системи України" від 04.09.2019 року на відповідь Прокурора на відзив на позовну заяву, в яких відповідач-3 навів додаткові аргументи на спростування позовних вимог у даній справі.

Крім того, 13.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Приватного підприємства "Гральні системи України" від 10.09.2019 року на заперечення Прокурора проти заяви про застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ у господарському суді міста Києва, справу № 927/432/19 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2019 року справу № 927/432/19 прийнято до свого провадження суддею Ващенко Т.М.

Водночас, ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2019 року провадження у справі № 927/432/19 зупинено до касаційного перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 року та ухвали господарського суду Чернігівської області від 29.05.2019 року в даній справі.

11.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Прокурором подано клопотання про поновлення провадження у справі № 927/432/19, яке мотивовано тим, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 року в цій справі залишено без змін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2020 року поновлено провадження у справі № 927/432/19 та призначено підготовче засідання на 12.03.2020 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2020 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.04.2020 року.

У підготовчому засіданні 14.04.2020 року Прокурором подано клопотання від 13.04.2020 року № 15/2/1-13019-19 та від 13.04.2020 року № 15/2/1-13019-19 про залучення до участі у справі Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" та Фонду державного майна України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Розгляд означених клопотань судом було відкладено до з'ясування фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2020 року провадження у справі № 927/432/19 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

29.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Прокурора про поновлення провадження у справі № 927/432/19.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2020 року провадження у справі № 927/432/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 03.09.2020 року.

03.09.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником Приватного підприємства "Гральні системи України" подано заяву про залишення позовної заяви Прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи недотримання останнім порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", в частині надання позивачам розумного строку після отримання повідомлення самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, в тому числі звернутися до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.09.2020 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.10.2020 року.

28.09.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Прокурором подано додаткові пояснення, в яких останній вказав, зокрема, про те, що ним дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

01.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Прокурором подано заперечення від 30.09.2020 року № 15/3/2-13019-19 проти заяви про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 22.10.2020 року.

05.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Приватним підприємством "Гральні системи України" подано заперечення на заперечення Прокурора проти заяви про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року первісний позов Прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та Приватного підприємства "Гральні системи України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, залишено без розгляду.

Разом із тим, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 19.11.2020 року.

04.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства "Гральні системи України" від 30.10.2020 року, в якій останнє, враховуючи залишення первісного позову Прокурора без розгляду ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року в даній справі, просило суд залишити без розгляду зустрічний позов Приватного підприємства "Гральні системи України" у цій справі, а також покласти солідарно на Кабінет Міністрів України та Державну службу геології та надр України понесені заявником витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

05.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства "Гральні системи України" від 03.11.2020 року, в якій останнє на підставі частини 9 статті 145 господарського процесуального кодексу України, а також у зв'язку із залишенням первісного позову Прокурора без розгляду ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року, просило суд скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна Приватного підприємства "Гральні системи України", яким є 1/14 частину об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2.

Водночас 11.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла апеляційна скарга Прокурора на ухвалу цього суду від 22.10.2020 року.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2020 року провадження у справі № 927/432/19 зупинено до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Прокурора на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року в справі № 927/432/19 та повернення матеріалів справи до місцевого господарського суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 року апеляційну скаргу Прокурора на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 22.10.2020 року про залишення первісного позову без розгляду скасовано, матеріали справи повернуто до місцевого господарського суду для продовження розгляду.

18.03.2021 року матеріали справи № 927/432/19 надійшли до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 18.03.2021 року № 05-23/380/21, у зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 927/432/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 927/432/19 останню передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2021 року справу прийнято до провадження суддею Ломакою В.С., поновлено провадження у справі № 927/432/19, підготовче засідання призначено на 20.04.2021 року.

Водночас 22.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов запит Північного апеляційного господарського суду про направлення матеріалів справи № 927/432/19 для її подальшого скерування разом з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2021 року провадження у справі № 927/432/19 зупинено до закінчення перегляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 року в справі № 927/432/19 в порядку касаційного провадження та повернення матеріалів зазначеної справи до господарського суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2021 року в справі № 927/432/19 касаційну скаргу Приватного підприємства "Гральні системи України" залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 року в справі № 927/432/19 - без змін.

26.05.2021 року матеріали справи № 927/432/19 надійшли до господарського суду міста Києва.

02.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства "Гральні системи України" від 31.05.2021 року, в якій останнє відкликало раніше подану заяву від 30.10.2020 року про залишення його зустрічного позову в справі № 927/432/19 без розгляду та просило суд вважати таку заяву не поданою.

03.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Прокурора від 31.05.2021 року № 15/3/2-13019-19 про поновлення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.06.2021 року провадження у справі № 927/432/19 поновлено, підготовче засідання призначено на 07.07.2021 року.

Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 07.07.2021 року, не відбулося, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2021 року підготовче засідання у справі № 927/432/19 призначено на 04.08.2021 року.

03.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" від 26.07.2021 року, в яких останнє не заперечувало проти задоволення вимог Прокурора щодо визнання недійсним спірного договору, однак вказало про наявність правових підстав для витребування у Приватного підприємства "Гральні системи України" відчуженого за цим договором нерухомого майна не на користь Кабінету Міністрів України, як вказано у позові, а на користь саме Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України", як продавця/власника такого майна.

У підготовчому засіданні 04.08.2021 року представник Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" подав письмові пояснення від 04.08.2021 року із викладенням обставин на підтвердження своєї правової позиції щодо суті даного спору.

Слід зазначити, що у підготовчому засіданні 04.08.2021 року судом, з урахуванням фактичних обставин справи, взято до уваги та задоволено подану Приватним підприємством "Гральні системи України" заяву від 31.05.2021 року, в якій останнє відкликало заяву від 30.10.2020 року про залишення його зустрічного позову в справі № 927/432/19 без розгляду та просило суд вважати таку заяву відкликаною. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність на час постановлення цієї ухвали правових підстав для залишення без розгляду зустрічного позову Приватного підприємства "Гральні системи України" на підставі раніше поданої ним заяви від 30.10.2020 року.

Крім того, у підготовчому засіданні 04.08.2021 року представник Приватного підприємства "Гральні системи України" повідомив про те, що відповідач-3 (позивач за зустрічним позовом) не підтримує раніше подану ним заяву від 03.11.2020 року про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.05.2019 року в даній справі, та просить не розглядати її по суті, про що останнім у цьому підготовчому засіданні подано відповідну письмову заяву. Відтак, з урахуванням наведених обставин справи, а також пояснень представника Приватного підприємства "Гральні системи України", суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду по суті поданої останнім заяви від 03.11.2020 року про скасування заходів забезпечення позову в даній справі.

Також, у підготовчому засіданні 04.08.2021 року судом, зважаючи на невирішення судом у попередніх складах ряду поданих учасниками справи заяв та клопотань, без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Приватного підприємства "Гральні системи України" від 12.08.2019 року про залучення до участі в даній справі Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом, враховуючи їх фактичну участь у даній справі в процесуальному статусі відповідачів за первісним позовом та наявність у них усього комплексу передбачених Господарським процесуальним кодексом прав, необхідних для захисту їх інтересів у наведеному провадженні. Також судом відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі в даній справі Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з огляду на припинення цієї юридичної особи на час розгляду справи.

Слід також зазначити, що у підготовчому засіданні 04.08.2021 року Прокурор просив суд надати йому час для опрацювання матеріалів справи з метою формування остаточної правової позиції щодо заявленого раніше клопотання про виправлення допущених судом в ухвалах від 05.08.2019 року про поновлення провадження у справі № 927/432/19 та від 29.05.2019 року про забезпечення позову в цій справі описок у назві юридичної особи відповідача-1 (за первісним позовом).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2021 року строк проведення підготовчого провадження у справі № 927/432/19 продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.09.2021 року. Крім того, цією ухвалою до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Кабінету Міністрів України, залучено Фонд державного майна України та встановлено останньому строк для надання пояснень щодо позову в порядку статті 168 Господарського процесуального кодексу України.

14.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення Прокурора від 13.09.2021 року № 15/3/2-13019-19, в яких останній підтримав раніше подану заяву від 27.08.2019 року № 05/2-13019-19 та просив її задовольнити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2021 року заяву Прокурора від 27.08.2019 року № 05/2-13019-19 задоволено та виправлено описки в ухвалах суду від 29.05.2019 року та від 05.08.2019 року в справі № 927/432/19.

У той же час ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2021 року підготовче провадження у справі № 927/432/19 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 19.10.2021 року.

У судових засіданнях 19.10.2021 року та 09.11.2021 року оголошувалися перерви відповідно до 09.11.2021 року та 01.12.2021 року.

Разом із тим, судове засідання у вказаній справі, призначене на 01.12.2021 року, не відбулося, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2021 року судове засідання у справі № 927/432/19 призначено на 21.12.2021 року.

У судовому засіданні 21.12.2021 року Прокурор підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Водночас останній заперечив проти зустрічних вимог Приватного підприємства "Гральні системи України" та просив суд відмовити в їх задоволенні за необґрунтованістю.

Представник Приватного підприємства "Гральні системи України" просив суд відмовити у задоволенні первісного позову Прокурора та визнати за відповідачем-3 право власності на спірний об'єкт нерухомості.

Представник Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" вказав про наявність правових підстав для витребування спірного нерухомого майна на користь відповідача-1.

Позивачі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та третя особа про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 21.12.2021 року не забезпечили.

У судовому засіданні 21.12.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення Прокурора, представників відповідача-1 та відповідача-3, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов Прокурора та зустрічний позов Приватного підприємства "Гральні системи України", об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України від 14.06.2000 року № 802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр" було ухвалено рішення про створення Національної акціонерної компанії "Надра України" (далі - Компанія), у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України зобов'язано:

1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення Компанії, зокрема: затвердити статут Компанії; забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;

2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.

На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 року № 1273 "Питання Національної акціонерної компанії "Надра України", було:

1) зобов'язано Фонд державного майна передати у місячний термін до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії "Укргеолреммаш" (пункт 1);

2) затверджено переліки: підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства після виключення їх в установленому порядку з переліку підприємств, які не підлягають приватизації, з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 1; державних підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 2 (пункт 2);

3) передано до статутного фонду Компанії майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4);

4) установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам не допускається (пункт 5).

Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.05.2001 року № 176 та Компанії від 15.05.2001 року № 21 до складу Компанії вирішено передати Державне геологічне підприємство "Чернігівнафтогазгеологія" разом із цілісним майновим комплексом з об'єктами житлосоцпобуту. У пункті 4 цього наказу зазначено вважати ДГП "Чернігівнафтогазгеологія" з дня затвердження актів передавання-приймання підприємства до складу Компанії та його майна до статутного фонду цієї Компанії виключеним зі сфери управління Мінекоресурсів України та включеним до складу Компанії.

Згідно з актом передавання-приймання ДГП "Чернігівнафтогазгеологія" до складу Компанії № 1 Міністерство екології та природних ресурсів України передало, а Компанія прийняла до свого складу Державне геологічне підприємство "Чернігівнафтогазгеологія" як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, в тому числі з об'єктами житлосоцкультпобуту, переліченими у висновку експерта про вартість оцінюваних необоротних активів підприємства, іншими необоротними активами, оборотними активами, в тому числі об'єктами незавершеного виробництва, грошовими коштами, витратами майбутніх періодів тощо відповідно до статей передавального балансу підприємства, який складено з урахуванням організованої ФДМУ переоцінки необоротних активів підприємства, з валютою балансу 164 576,5 тис. грн. відповідно до затвердженого передавального балансу підприємства.

25.12.2006 року виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "А-3, АП", 1 452,3 м2; нежитлова будівля літ. "А2-1 А1-5, А1", 4 078,2 м2; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 м2, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Рішенням правління Компанії, оформленим протоколом від 23.11.2007 року № 33, погоджено проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

26.11.2007 року між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (далі - Договір), за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нерухоме майно - 1/14 частину об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2.

Означений Договір підписаний представниками його сторін, скріплений печатками наведених суб'єктів господарювання, а також 26.11.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Юлією Валентинівною та зареєстрований у реєстрі за № 361.

За умовами пункту 2 Договору об'єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 25.12.2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 року № 311 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.12.2006 року, зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 528 в книзі № 14, про що виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 11.01.2007 року, номер витягу 13185269, реєстраційний № 17302663.

За умовами пункту 4 Договору експертна (ринкова) вартість приміщення першого і підвального поверхів площею 695,8 м2 в 3-поверховій вбудовано-прибудованій цегляній будівлі, визначена згідно із висновком про вартість майна, виданого суб'єктом оціночної діяльності Універсальна біржа "Примус" станом на 10.09.2007 року, становить 1 301 089,71 грн. без урахування 20 % ПДВ. Балансова вартість нежитлової будівлі, позначеної на плані під літ. "А-3, А-П", становить 394 430,11 грн.

Пунктом 5 цієї угоди передбачено, що продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217,94 грн.

У пункті 7 Договору представник продавця стверджує, що на момент укладення цього Договору треті особи не мають прав на об'єкт продажу.

Крім того, за змістом пункту 8 наведеного правочину представник продавця свідчить, що продавець має повну цивільну правоздатність і всі необхідні права та повноваження юридичної особи для укладення цього Договору і виконання зобов'язань, які випливають з Договору, а також гарантує, що об'єкт продажу набутий у власність (придбаний) ним на законних підставах і він є належним власником об'єкта продажу, який ніяким чином не обмежений у розпорядженні цим майном; право власності продавця оформлено належним чином шляхом складання та видачі всіх без винятку передбачених чинним законодавством України документів, що підтверджують право власності на об'єкт продажу і право розпорядження таким об'єктом продажу; відчуження об'єкту продажу здійснюється в чіткій відповідності з вимогами норм чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8.3 Договору представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи тощо для укладення і підписання цього Договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця та будь-якими іншими органами чи особами.

Укладення цього Договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб (пункт 8.8 Договору).

Згідно з пунктом 25 означеного правочину покупець набуває права власності на придбаний за цим Договором об'єкт продажу з моменту державної реєстрації цього Договору.

В обґрунтування первісних позовних вимог Прокурор посилався на те, що відповідно до означеного правочину Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" придбало у Компанії спірне нерухоме майно за ціною 1 561 307,65 грн., яка, за твердженням Прокурора, є меншою від ринкової вартості такого майна. У той же час Прокурор вказував, що 04.12.2007 року зазначене майно було відчужене Відкритому акціонерному товариству Банк "Біг Енергія" за ціною 3 800 000,00 грн., що удвічі більше суми, яку отримала Національна акціонерна компанія "Надра України" за спірним правочином. Крім того, Прокурор зазначив, що згідно з пунктом 5.4 статуту Національної акціонерної компанії "Надра України" у редакції, чинній на час утворення цієї Компанії, майно, що є державною власністю і передане відповідачу-1 у користування та/або управління, відчуженню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги Прокурора підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 року в справі № 911/1497/18.

Разом із тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Так, судом встановлено, що 17.11.2017 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000004200 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 233 Кримінального кодексу України, про що внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

23.10.2018 року Генеральна прокуратура України звернулась до Кабінету Міністрів України та до т.в.о. голови Державної служби геології та надр України з листами, в яких просила надати інформацію, підтверджену копіями відповідних документів, щодо прав держави на майно НАК "Надра України", переданого до статутного фонду Компанії під час її утворення, планів розміщення акцій Компанії, затверджених засновником - Кабінетом Міністрів України, рішень засновника про оплату акцій НАК "Надра України". Також, прокуратура просила надати копії актів з оцінки вартості майна цілісних майнових комплексів, в тому числі ДГП "Чернігівнафтогазгеологія".

Секретаріат Кабінету Міністрів України у відповідь на лист Генеральної прокуратури повідомив про відсутність у Секретаріаті Кабінету Міністрів зазначеної інформації.

Державна служба геології та надр України відповіла на лист Генеральної прокуратури України та надала запитувану інформацію.

Проте, ні Кабінет Міністрів України, ні Державна служба геології та надр України не вжили жодних заходів щодо перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення Прокурора про відсутність такого порушення.

Відтак, виходячи зі змісту статті 2 та статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", пункту 4 Положення про Державну службу геології та надр України та в силу вимог статей 55, 220 Кримінального процесуального кодексу України позивачі мали можливість та час для проведення відповідних перевірок, вжиття відповідних заходів та звернення з клопотанням про залучення їх у якості потерпілих у кримінальному провадженні № 42017000000004200 від 17.11.2017 року, а також для звернення з відповідним позовом до суду.

У свою чергу, 23.05.2019 року Генеральна прокуратура України повідомила позивачів, що Прокурором подається до суду позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Держгеонадр України до Компанії, Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл", Приватного підприємства "Гральні системи України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, судом враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 року в справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зважаючи на наведені висновки та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що наявні у ній матеріали свідчать про те, що у даному випадку протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентного органу і, оскільки повноважний орган був повідомлений Прокурором та знав, з моменту, коли дізнався про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права не вчинив, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення інтересів держави відповідачами не усунуто. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивачі не бажали здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду.

Відтак, звернення Прокурора до суду з даним позовом з метою захисту інтересів держави визнається судом обґрунтованим.

Як було зазначено вище, указом Президента України від 14.06.2000 року № 802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр" було ухвалено рішення про створення Компанії та зобов'язано Кабінет Міністрів України, зокрема, затвердити статут Компанії; забезпечити формування статутного фонду Компанії, а також вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії та недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.

На виконання означеного Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 року № 1273 "Питання Національної акціонерної компанії "Надра України" до статутного фонду Компанії було передано майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії, а також установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам, не допускається.

Слід зазначити, що відповідно до цього передавального балансу до основних засобів, що передаються до статутного фонду Компанії, включено камерально-лабораторний корпус (інв. № 10001), гараж (інв. № 10003) та будинок лабораторії (інв. № 10002), що знаходяться на вулиці Шевченка, 15 у місті Чернігові.

Відтак, держава як власник спірного нерухомого майна надала Компанії повноваження щодо управління державним майном від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Аналогічні висновки про те, що воля власника може виражатися лише в діях, які відповідають вимогам законодавства, викладена у постанові Верховного суду України від 02.11.2016 року в справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 року в справі № 3-1058гс16, у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 року в справі № 718/2257/17 та інших.

Таким чином, все майно та активи були передані Компанії державою на праві користування. Держава, як власник майна та активів, надала Компанії повноваження щодо управління державним майном від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, встановлених законом, підзаконними нормативними актами та установчими документами.

Судом також встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 року № 1460 затверджено статут Компанії (яка у подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 року № 640 "Питання публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" змінила тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" з публічного на приватне та була перейменована у Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України").

Вказаним статутом (у редакції, чинній станом на листопад 2007 року), було визначено, зокрема, наступне:

- Національна акціонерна компанія "Надра України" заснована відповідно до Указу Президента України від 14 червня 2000 р. № 802/2000. Компанія є відкритим акціонерним товариством (пункт 1);

- компанія є юридичною особою відповідно до законодавства (пункт 10);

- акціонерами Компанії є: держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів (пункт 19).

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент виникнення спірних правовідносин єдиним засновником (учасником) Компанії був Кабінет Міністрів України.

Стосовно майна Компанії, статут містить наступні положення:

- майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування (пункт 23);

- Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств (пункт 24);

- Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим Статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству (пункт 25);

- майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України (пункт 26);

- Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо (пункт 27).

Водночас з матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 року № 311 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості, відновлення загублених правовстановлювальних документів, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками" вирішено доручити Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтва про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації, зокрема, Компанії на лабораторні корпуси та гараж по вулиці Шевченка, 15 (у місті Чернігові).

На підставі вищенаведеного рішення 25.12.2006 року виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "А-3, АП", 1 452,3 м2; нежитлова будівля літ. "А2-1 А1-5, А1", 4 078,2 м2; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 м2, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Водночас спірне нерухоме майно, а саме майно, яке було реалізовано Компанією на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" на підставі оскаржуваного правочину, на момент його продажу перебувало у державній власності, що підтверджується наступним.

Згідно з Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 "Про корпоратизацію підприємств" корпоратизація - це перетворення державних підприємств, а також закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного капіталу яких перебуває у державній власності, у відкриті акціонерні товариства. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних підприємств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їх статутного фонду.

За загальним правилом, встановленим статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товариство є власником, у тому числі майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Тобто, якщо засновником акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.

Проте, на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на основі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства", а й спеціальним законодавством про приватизацію державного майна.

Акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку. А саме: державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариства, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації. Разом із тим, частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України встановлено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна належали: продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 цього Закону; викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Таким чином, за Законом України "Про приватизацію державного майна", передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є способом його приватизації.

Також передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

З огляду на вказану норму Закону України "Про приватизацію державного майна" до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно.

Тобто, до завершення процедури приватизації державне майно, яке закріплювалося за державним унітарним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.

У зв'язку з цим, державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, сто відсотків акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що правовий режим майна Компанії, заснованої на державній власності, міг бути змінений лише шляхом приватизації.

Отже, передане державою до статутного фонду Компанії майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.

Аналогічну правову позицію щодо правового режиму державного майна, переданого утворюваним державою акціонерним товариствам, неодноразово висловлював Вищий господарський суд України, Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.11.2017 року в справі № 21/44, від 06.11.2018 року в справі № 925/473/17, від 11.10.2018 року в справі № 906/916/16, від 05.07.2018 року в справі № 915/826/16.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що укладенням оспорюваного Договору між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" порушено право власності держави в особі Кабінету Міністрів України, який згідно із законодавством здійснює повноваження щодо реалізації прав держави, як власника майна.

Так, за статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 5 статті 75 Господарського кодексу України визначено особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, згідно з якими відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Згідно з пунктом 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

Як вбачається з матеріалів справи, власником спірного майна, переданого до статутного фонду Компанії, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 18 статуту Компанії).

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений Господарським кодексом України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 Господарського кодексу України).

Як зазначалося вище, за частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Більше того, спірне державне майно в силу положень частини 3 статті 139 Господарського кодексу України та Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.1997 року № 507, належить до основних фондів Компанії, які також підлягають відчуженню за особливим порядком.

Зокрема, частиною 6 статті 141 Господарського кодексу України передбачено, що відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Системний аналіз положень статті 326 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 75 Господарського кодексу України, статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, свідчить про те, що акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються у загальному порядку. При цьому державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури на конкурентних засадах. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що правовий режим майна НАК "Надра України", заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації.

Проте з матеріалів справи вбачається, що ні Кабінетом Міністрів України, як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ні Фондом державного майна України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення спірного Договору не приймалось.

Отже, рішення правління Компанії від 23.11.2007 року про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вищенаведеним вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління.

Тобто, приймаючи вищевказане рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження.

За таких обставин, продаж спірного майна відбувся за відсутності волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом.

Вищенаведені висновки суду спростовують заперечення Приватного підприємства "Гральні системи України" проти позову, які зводяться до того, що спірний правочин укладено його сторонами із дотриманням процедур прийняття управлінських рішень, передбачених Статутом Компанії.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 5 Договору продаж спірного нерухомого майна вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217,94 грн.

У той же час, згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15.06.2017 року № 905/17-24 у кримінальному провадженні № 42016000000003659, складеним Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який долучено до матеріалів справи, встановлено, що дійсна ринкова вартість проданого за спірним Договором майна станом на 26.11.2007 року становила 3 383 803,00 грн.

Вказаний висновок, який фактично є додатковим підтвердженням порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, суд приймає та оцінює як письмовий доказ у даній справі нарівні із іншими доказами, які подавались учасниками справи.

Враховуючи наведене, Компанія фактично здійснила продаж спірного нерухомого майна на користь відповідача-2 за ціною, яка на 1 822 495,35 грн. (більше ніж удвічі) менша від ринкової вартості майна на момент його реалізації.

Підстави визнання недійними договорів, угод, правочинів законодавцем визначені в приписах статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що вказані законодавцем у Цивільному кодексі України підстави недійсності правочину розширеному тлумаченню не підлягають.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

З урахування викладеного, слід вказати, що дійсність правочину пов'язана з необхідним обсягом цивільної дієздатності осіб, що уклали правочин, реальним настанням правових наслідків, що обумовлені ним та виконується в разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, в порушення статей 203, 215 Цивільного кодексу України правочин - договір купівлі-продажу нежилих приміщень 26.11.2007 року від імені продавця було підписано особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки Компанія не мала права та не була уповноважена відповідним органом держави (державної виконавчої влади) на відчуження своїх основних засобів, активів та статутного майна державної форми власності, що прямо заборонено його статутними документами.

При прийнятті органами Компанії рішень про надання згоди на відчуження спірного майна та погодження проекту відповідного договору, обмеження, встановлені статтею 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, до уваги взято не було, а такі рішення фактично прийняті з перевищенням статутних повноважень і не в інтересах держави та Компанії.

У той же час, докази отримання відповідачем-1 письмового погодження Фонду державного майна України на відчуження цілісного об'єкта чи іншого статутного майна, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідно до приписів статті 75 Господарського кодексу України майно основних фондів державне підприємство може відчужувати лише: а) за попередньою згодою органу управління і б) лише на конкурентних засадах.

Проте Кабінет Міністрів України (засновник та орган управління відповідача-1) також не приймав жодних рішень щодо зміни правового статусу майна, основних фондів, статутного капіталу Компанії.

Докази наступного схвалення спірного правочину власником відчуженого державного нерухомого майна в матеріалах справи також відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги Прокурора про визнання недійсним оскаржуваного Договору.

Крім того, Прокурор у пред'явленому позові також зазначив, що оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - Приватного підприємства "Гральні системи України". В обґрунтування зазначеної вимоги Прокурор, зокрема, посилався на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення частини 1 статей 321, 317, 319 Цивільного кодексу України, згідно з якими право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що в нього є право приналежності, що може бути підтверджено правовстановлюючими документами чи іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Як було зазначено вище, Прокурор посилався на наявність правових підстав для витребування спірного нерухомого майна у державну власність від останнього його набувача - Приватного підприємства "Гральні системи України".

Так, з матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно - 1/14 частину об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, було відчужене Компанією на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" на підставі укладеного між ними 26.11.2007 року спірного у даній справі договору купівлі-продажу нежилих приміщень.

04.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким означена нерухомість передана у власність Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія".

У подальшому вищевказане майно було набуто Приватним підприємством "Гральні системи України" на підставі укладеного з Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні, від 16.12.2010 року, посвідченого 16.12.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407.

Суд звертає увагу на те, що якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 року в справі № 906/420/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року в справі № 914/3224/16, від 29.05.2019 року в справі № 367/2022/15-ц.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України (на яку посилався Прокурор при обґрунтуванні первісного позову).

Суд звертає увагу на те, що у такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором (правочином) права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором (правочином) у ланцюгу договорів (правочинів).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Враховуючи встановлені судом обставини вибуття спірного майна з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України не з його волі іншим шляхом, а також зважаючи на те, що таке майно у подальшому було набуте Приватним підприємством "Гральні системи України" на підставі відплатного договору з особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач (відповідач-3) не знав і не міг знати, суд дійшов висновку про те, що Приватне підприємство "Гральні системи України" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, положення статті 388 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відтак, обставини добросовісного набуття відповідачем-3 спірного нерухомого майна не спростовують обґрунтованості позовних вимог Прокурора та не свідчать про відсутність підстав для витребування цього майна на користь його дійсного власника - Кабінету Міністрів України, оскільки незаконними володільцями у віндикаційному позові вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

У постанові від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У той же час посилання Компанії на наявність правових підстав для витребування у Приватного підприємства "Гральні системи України" відчуженого за спірним договором нерухомого майна не на користь Кабінету Міністрів України, як вказано у позові, а на користь саме відповідача-1, як продавця/власника такого майна, не беруться судом до уваги з огляду на встановлені обставини незаконного відчуження відповідачем-1 означеного майна та подання Прокурором саме віндикаційного позову, що виключає, зокрема, проведення реституції, яка статтею 216 Цивільного кодексу України віднесена до наслідків недійсності правочину. Крім того, у такому випадку виконання судового рішення за результатами задоволення позову Прокурора за вимогою про витребування майна фактично відбуватиметься на користь відповідача, що не ґрунтується на положеннях процесуального законодавства.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув із володіння власника (держави в особі Кабінету Міністрів України) не з його волі, і у позивача-1 в порядку статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування цього майна у відповідача-3 як останнього володільця, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Прокурора про витребування у державну власність спірного нерухомого майна від останнього набувача - Приватного підприємства "Гральні системи України".

Щодо заяви відповідача-3 про застосування наслідків спливу позовної давності до пред'явлених Прокурором вимог, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.

Згідно із частиною 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У контексті спірних правовідносин важливим є те, що Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами спірного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання.

Водночас про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 233 Кримінального кодексу України, про що було зазначено судом вище.

Слід вказати, що з даним позовом Прокурор звернувся до суду 24.05.2019 року, що підтверджується датою оформлення накладної на відправлення № 0100108123758, за якою означену позовну заяву засобами поштового зв'язку направлено до суду.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що заяву відповідача-3 про застосування строку позовної давності до спірних відносин належить відхилити як безпідставну, тоді як права та інтереси держави підлягають захисту шляхом задоволення первісного позову Прокурора.

За таких обставин, первісний позов Прокурора підлягає задоволенню.

Разом із тим, обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, Приватне підприємство "Гральні системи України" посилалося на те, що воно є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у зв'язку з чим не може бути позбавлене прав на таке майно, а держава не має права втручатися у право власності позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи наведене, Приватне підприємство "Гральні системи України", посилаючись на положення статті 392 Цивільного кодексу України, просило суд визнати за ним право власності на об'єкт нерухомості: 1/14 частину об'єкту нерухомості, загальною площею 499,9 м2, позначеного на плані літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Приватного підприємства "Гральні системи України" задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Статтею 321 цього Кодексу встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 зазначеного Кодексу).

Тобто, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Слід зазначити, що стаття 392 Цивільного кодексу України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

У розумінні наведених норм позов про визнання права власності у порядку статті 392 Цивільного кодексу України пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорювання або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, з'ясуванню судом, зокрема підлягає те, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Зважаючи на встановлені під час розгляду справи фактичні обставини, беручи до уваги вибуття з власності держави спірного нерухомого майна поза волею його дійсного власника, а також враховуючи задоволення первісних вимог Прокурора про визнання недійсним договору від 26.11.2007 року купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. "А-3, АП": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, укладеного між Національною акціонерною компанією "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл", та витребування цього майна у Приватного підприємства "Гральні системи України" на користь Кабінету Міністрів України (що є підставою для фактичного відновлення права власності держави на таке майно та державної реєстрації цього права), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог Приватного підприємства "Гральні системи України" у даній справі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За умовами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення зустрічного позову Приватного підприємства "Гральні системи України" та обґрунтованості первісного позову Прокурора не спростовує.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 9 статті 29 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищенаведені норми, а також зважаючи на встановлені фактичні обставини даної справи, суд дійшов висновку про покладення судових витрат у даній справі на Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" (сторони оспорюваного в справі Договору) в рівних частинах.

Крім того, враховуючи накладення арешту на спірне нерухоме майно ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.05.2019 року № 927/432/19, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 року, суд зазначає, що за умовами частини 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову (у даному випадку первісного) заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. "А-3, АП": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, укладеного 26.11.2007 року між Національною акціонерною компанією "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

3. Витребувати у Приватного підприємства "Гральні системи України" (14000, Чернігівська область, місто Чернігів, проспект Миру, будинок 32; код ЄДРПОУ 34259037) на користь Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, 12/2) нерухоме майно - 1/14 частини об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, АП": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" (33000, Рівненська область, місто Рівне(з), вулиця Княгині Ольги, будинок 8; код ЄДРПОУ 31482908) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) 26 339 (двадцять шість тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 480 (чотириста вісімдесят) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03057, місто Київ, вулиця Євгенії Мірошниченко будинок 10; код ЄДРПОУ 31169745) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) 26 339 (двадцять шість тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 480 (чотириста вісімдесят) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

6. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

7. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

8. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 29.12.2021 року.

Суддя В.С. Ломака

Попередній документ

102296556

Наступний документ

102296558

Інформація про рішення:

№ рішення:	102296557
№ справи:	927/432/19
Дата рішення:	21.12.2021
Дата публікації:	30.12.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (31.03.2026)
Дата надходження:	11.03.2026
Предмет позову:	про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

Розклад засідань:

Минулі засідання (47)

12.03.2020 10:40	Господарський суд міста Києва
14.04.2020 11:00	Господарський суд міста Києва
03.09.2020 11:50	Господарський суд міста Києва
01.10.2020 11:00	Господарський суд міста Києва
22.10.2020 10:00	Господарський суд міста Києва
19.11.2020 10:00	Господарський суд міста Києва
17.12.2020 16:15	Північний апеляційний господарський суд
21.01.2021 12:50	Північний апеляційний господарський суд
04.02.2021 13:15	Північний апеляційний господарський суд
20.04.2021 10:15	Господарський суд міста Києва
18.05.2021 15:40	Касаційний господарський суд
04.08.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
15.09.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
19.10.2021 12:20	Господарський суд міста Києва
09.11.2021 15:00	Господарський суд міста Києва
01.12.2021 09:30	Господарський суд міста Києва
21.12.2021 14:00	Господарський суд міста Києва
05.04.2022 12:45	Північний апеляційний господарський суд
16.08.2022 13:00	Північний апеляційний господарський суд
13.09.2022 12:45	Північний апеляційний господарський суд
12.10.2022 12:30	Північний апеляційний господарський суд
29.11.2022 12:15	Північний апеляційний господарський суд
31.01.2023 12:00	Північний апеляційний господарський суд
28.02.2023 12:00	Північний апеляційний господарський суд
07.06.2023 10:00	Касаційний господарський суд
01.08.2023 10:30	Господарський суд міста Києва
29.08.2023 10:45	Господарський суд міста Києва
26.09.2023 12:00	Господарський суд міста Києва
10.10.2023 11:30	Господарський суд міста Києва
06.02.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
27.02.2024 13:20	Північний апеляційний господарський суд
26.03.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
23.04.2024 14:20	Північний апеляційний господарський суд
28.05.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
04.09.2024 17:00	Касаційний господарський суд
29.10.2024 12:00	Господарський суд міста Києва
02.12.2024 16:45	Господарський суд міста Києва
14.01.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
28.01.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
25.03.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
22.04.2025 09:50	Північний апеляційний господарський суд
20.05.2025 09:40	Північний апеляційний господарський суд
29.05.2025 12:00	Господарський суд міста Києва
13.08.2025 10:30	Касаційний господарський суд
07.10.2025 10:30	Господарський суд міста Києва
04.02.2026 12:00	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2026 11:20	Північний апеляційний господарський суд