вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.12.2021м. ДніпроСправа № 904/8603/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Петриківський Рибгосп" (смт. Петриківка, Дніпропетровська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецматеріал" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019 у загальному розмірі 122 030 грн. 13 коп.
Приватне акціонерне товариство "Петриківський Рибгосп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецматеріал" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019 в загальному розмірі 122 030 грн. 13 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 101 691 грн. 78 коп. - основний борг;
- 20 338 грн. 35 коп. - штрафні санкції.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, а також надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 101 691 грн. 78 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 20% вартості несплаченої партії (або партій) товару у сумі 20 338 грн. 35 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 01.11.2021, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.127-131).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49021, м. Дніпро, вулиця Берегова, будинок 131А, офіс 10, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.121).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 01.11.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 29.12.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору на поставку товару та надання послуг, строку його дії, порядок та строки поставки товару та надання послуг, факт передачі товару покупцю та факт надання супутніх до поставки послуг, загальна вартість такого товару та наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення штрафних санкцій за таке прострочення.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України серед загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору.
При цьому, частиною 1 статті 12 Цивільного кодексу України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до положень статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зазначене кореспондується з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України, якими визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 628 Господарського кодексу України передбачено, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, 02.01.2019 між Приватним акціонерноим товариством "Петриківський Рибгосп" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецматеріал" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 02/01/19-13П (далі - договір, а.с.1132-33), відповідно до умов пунктів 1.1.-1.2. якого, у порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов'язується продати покупцю пісок (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар в узгодженій кількості, своєчасно й належним чином у порядку та на умовах, визначених договором сплатити за нього вартість, що визначена у даному договорі, та Специфікаціях. Остаточна кількість та ціна товару визначаються у специфікаціях та/або видаткових накладних, інших документах, що підтверджують кількість та ціну товару і які можуть додаватися до договору та є його невід'ємною частиною.
У відповідності до вказаних умов, позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 3 від 13.07.2020 до договору купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019, в якій вони дійшли згоди, зокрема, щодо найменування товару (пісок) та супутніх послуг (навантаження), їх кількості, ціни товару та послуг, а також загальної вартості (а.с.35).
Так, відповідно до умов пунктів 1 та 2 Специфікації № 3 від 13.07.2020 - загальна вартість товару, що поставляється згідно з даною специфікацією, складає 330 180 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ, ПДВ складає 20% - 55 030 грн. 00 коп. Навантаження товару здійснюється силами продавця та оплачується покупцем окремо від вартості товару, одночасно з оплатою товару, в розмірі, узгодженому сторонами у специфікації.
У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але у будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо жодна зі сторін не виявила бажання розірвати договір до терміну закінчення його дії, то договір вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік.
Доказів визнання недійсним, зміни, припинення або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, який містить у собі елементи договорів поставки та надання послуг.
Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, загальні положення про поставку - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України, загальні положення про послуги визначені главою 63 Цивільного кодексу України,
Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 901, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 2.1. договору остаточна ціна за товар продавця погоджується з покупцем та визначена у специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.
Загальна сума договору визначається за підсумком сум всіх специфікацій та додаткових угод, складених до договору (пункт 2.2. договору).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами пункту 4.1. договору товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із підписаними сторонами договору специфікаціями.
Відповідно до пункту 4.2. договору навантаження товару здійснюється цілодобово партіями. При цьому, партіями вважається кількість товару, навантаженого протягом робочої доби (робоча доба складає 24 години, починаючи з 08:00 ранку одного дня до 08:00 ранку наступного дня).
Згідно з пунктом 4.3. договору передача товару покупцю здійснюється продавцем за місцезнаходженням товару, якщо специфікацією до договору не встановлений обов'язок продавця доставити товар покупцеві.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 було здійснено поставку товару на загальну суму 72 221 грн. 08 коп., на підтвердження чого сторонами були складені та підписані видаткові накладні на загальну суму 72 221 грн. 08 коп., копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.36-96).
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані, зокрема, представником відповідача та скріплені печаткою підприємства.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до пункту 3.1. договору покупець здійснює розрахунки за товар на умовах 100% передплати, протягом 3-х банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації на партію товару. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті на розрахунковий рахунок продавця.
У пункті 3.2. договору сторони визначили, що днем здійснення платежу вважається день, в який сума грошових коштів, що підлягає сплаті, надійшла на розрахунковий рахунок продавця.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в процесі виконання договору, сторони відішли від вказаної умови, оскільки, фактично, товар в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 на загальну суму 72 221 грн. 08 коп. було поставлено без попередньої його оплати з боку відповідача.
Крім того, на виконання умов договору позивачем були надані позивачу супутні послуги, а саме: послуги з навантаження піску на загальну суму 31 465 грн. 96 коп., на підтвердження чого в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 сторонами були складені та підписані акти надання послуг, якими сторони зафіксували факт надання позивачем відповідачу в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 послуг з навантаження піску на загальну суму 31 465 грн. 96 коп. Копії вказаних актів наявні в матеріалах справи (а.с.37-97).
При цьому, як зазначає позивач, поставлений в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 товар, а також надані в цей же період послуги відповідач оплатив лише частково - в сумі 1 995 грн. 26 коп. з платежу, здійсненого відповідно до платіжного доручення № 156 від 07.05.2021.
Таким чином, позивач звернувся з позовною заявою до суду, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар та надані послуги з його навантаження за договором № 02/01/19-13П від 02.01.2019, а також штраф за прострочення оплати у загальному розмірі 122 030 грн. 13 коп. , які у добровільному порядку відповідачем не були оплачені. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
З приводу позовних вимог щодо стягнення заборгованості за надані позивачем послуги в сумі 31 465 грн. 96 коп. суд зазначає таке.
З наявних в матеріалах справи актів надання послуг, складених сторонами в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 вбачається, що позивачем були надані відповідачу послуги з навантаження піску, що було передбачено у Специфікацією № 3 від 13.07.2020 (а.с.35).
Відповідно до норм частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 2 Специфікації № 3 від 13.07.2020 до договору купівлі-продажу №02/01/19-13П від 02.01.2019, сторони дійшли згоди, що навантаження товару здійснюється силами продавця та оплачується покупцем окремо від вартості товару, одночасно з оплатою товару, в розмірі, узгодженому сторонами у специфікації. При цьому, загальна вартість таких послуг була сторонами визначена у вказаній специфікацій - 83 500 грн. 00 коп. без ПДВ (а.с.35). В той же час, як було вказано судом вище, в процесі виконання договору, сторони відішли від вказаних умов (передоплати) та поставка товару та надання послуг здійснювались позивачем без попередньо здійсненої відповідачем оплати (передоплати).
Аналізуючи наявні матеріалах справи докази, а також фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що строк оплати наданих позивачем з 30.10.2020 по 23.06.2021 послуг з навантаження піску на загальну суму 31 465 грн. 96 коп. сторонами не було встановлено.
Спеціальні норми, що регулюють правовідносини за договором про надання послуг, також не визначають строк оплати.
Таким чином, в даному випадку підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд відзначає, що в матеріалах справи наявна Вимога від 07.04.2021 в порядку статті 530 Цивільного кодексу України щодо виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019, однак матеріали справи не містять доказів її направлення чи вручення відповідачу. Отже, вказана вимога не приймається до уваги судом.
Також в матеріалах справи наявна Вимога від 28.09.2021 в порядку статті 530 Цивільного кодексу України щодо виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019, в якій позивач вимагав виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором та просив погасити заборгованість в сумі 101 691 грн. 78 коп. (а.с.102-103). До вказаної претензії долучена експрес-накладна Нової пошти №59000736996843 від 30.09.2021, а також відстеження цього відправлення, відповідно до якого вказане відправлення було отримано 03.10.2021 (а.с.105).
Аналізуючи всі обставини справи, а також наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо недопущення під час їх аналізу та оцінки надмірного формалізму, та вважає за доцільне визнати факт належного пред'явлення відповідачу вимоги щодо оплати наданих в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 послуг з навантаження піску на загальну суму 31 465 грн. 96 коп., з огляду на таке.
Зі змісту експрес-накладної Нової пошти №59000736996843 від 30.09.2021 неможливо дійти однозначного висновку щодо направлення за нею саме Вимоги від 28.09.2021, оскільки в накладній не відображено вміст та опис відправлення, крім того, відправлення здійснено на адресу відділення Нової Пошти. В той же час, в матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.07.2021, підписаний та скріплений печатками як позивача так і відповідача (а.с.99), в якому сторони підтвердили факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в загальній сумі 101 691 грн. 78 коп. Крім того, вся первинна документація з приводу спірної заборгованості, вимоги від 07.04.2021 та від 28.09.2021 були направлені відповідачу разом з позовною заявою, відповідно до Накладної Укрпошти №5180001887390 від 30.10.2021, до якої наявний в матеріалах справи поштовий опис вкладення до листа з оголошеною цінністю (а.с.6-9).
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що строк оплати наданих в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 послуг з навантаження піску на загальну суму 31 465 грн. 96 коп. є таким, що настав.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 товар на суму 72 221 грн. 08 коп. суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Слід відзначити, що положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України) та визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару, поставленого в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 на суму 72 221 грн. 08 коп. є таким, що настав.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В той же час, відповідачем поставлений позивачем в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 на суму 72 221 грн. 08 коп. товар, а також надані в цей же період послуги на загальну суму 31 465 грн. 96 коп. були оплачені лише частково - в сумі 1 995 грн. 26 коп. з платежу, здійсненого відповідно до платіжного доручення № 156 від 07.05.2021 (а.с.98).
Крім того, в матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.07.2021 (складений після часткової оплати - 07.05.2021), підписаний та скріплений печатками як позивача так і відповідача (а.с.99), в якому сторони підтвердили факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в загальній сумі 101 691 грн. 78 коп., а отже, і вірне зарахування позивачем лише частини зі здійсненого 07.05.2021 платежу в сумі 20 000 грн. 00 коп.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 30.10.2020 по 23.06.2021 товару на суму 72 221 грн. 08 коп. товар, а також наданих в цей же період послуг на загальну суму 31 465 грн. 96 коп., в залишковій сум 101 691 грн. 78 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 101 691 грн. 78 коп. (71 221,08 грн. + 31 465,96 грн. - 1 995,26 грн.), шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 101 691 грн. 78 коп.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до умов пункту 5.2. договору у випадку несвоєчасної оплати (неоплати), продавець має право вимагати від покупця сплату пені, розмір якої обчислюється від загальної суми простроченого платежу та дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 5.3. договору сторони передбачили, що покупець, якщо прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу продавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням пені, що зазначена сторонами у пункті 5.2. договору з урахуванням встановленого індексу індексу інфляції за весь час прострочення, а також, окремо штрафні санкції у розмірі 20% вартості несплаченої партії (або партій) товару.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 20% вартості несплаченої партії (або партій) товару у сумі 20 338 грн. 35 коп., розраховані наступним чином: 101 691,78 х 20% = 20 338 грн. 35 коп. (позивачем невірно здійснено заокруглення суми).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с.2), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості, на яку підлягає нарахуванню штраф, визначений умовами пункту 5.3. договору, оскільки відповідно до його умов штраф розраховується від вартості несплаченої партії товару, а позивач здійснив нарахування штрафу на суму заборгованості, яка включає в себе як борг за поставлений товар так і суму заборгованості з наданих послуг, що не передбачено умовами договору.
Отже, розрахунок штрафу, здійснений позивачем (а.с.2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
При цьому, суд відзначає, що товар постачався позивачем в період з 30.10.2020 по 23.06.2021, часткова оплата була здійснена відповідачем лише 07.05.2021, з чого суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт допущення прострочення оплати товару на загальну суму 72 221 грн. 08 коп., оскільки, як вище встановлено судом, кожна партія товару підлягала оплаті в день поставки.
Враховуючи визначений сторонами у договорі порядок застосування штрафу, а також встановлений судом факт прострочення оплати товару на загальну суму 72 221 грн. 08 коп., суд відзначає, що передбачений пунктом 5.3. штраф підлягає нарахуванню наступним чином: 72 221 грн. 08 коп. х 20% = 14 444 грн. 22 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 14 444 грн. 22 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 160 грн. 36 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Петриківський Рибгосп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецматеріал" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 02/01/19-13П від 02.01.2019 у загальному розмірі 122 030 грн. 13 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецматеріал" (49021, м.Дніпро, вулиця Берегова, будинок 131А, офіс 10; ідентифікаційний код 40725547) на користь Приватного акціонерного товариства "Петриківський Рибгосп" (51800, Дніпропетровська область, смт. Петриківка, вулиця Дніпрова, будинок 17; ідентифікаційний номер 30063871) 101 691 грн. 78 коп. - основного боргу, 14 444 грн. 22 коп. штрафу, 2 160 грн. 36 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне текст рішення складений та підписаний 29.12.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко