20 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/1147/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.
за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EasyCon" апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" (вх.№ 2236 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 у справі №922/1147/21 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І., повний текст рішення складено 14.06.2021)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад", с.Мартусівка, Бориспільській район, Київська область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л", м. Харків,
про стягнення 394 834,84 грн,
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" 181 244,40 грн заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 07/04/20 від 07.04.2020, 213 590,44 грн штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що п.7.6 договору передбачено, що у випадку неприйняття орендарем об'єкта оренди в строки, вказані у п.2.1 договору, сума гарантійного платежу, сплаченого орендарем орендодавцю у відповідності до п.4.2 договору, орендарю не повертається, а зараховується як неустойка за відмову приймати об'єкт оренди в оренду. Оскільки позивач отримавши від відповідача акти прийняття-передачі об'єкта в оренду на протязі 3 днів не підписав зазначені акти та не надав мотивованої відмови від їх підписання, відповідач мав право не повертати гарантійний платіж позивачу та зарахувати його як неустойку за відмову приймати об'єкт оренди в оренду (лист відповідача від 25.01.2021).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 у справі №922/1147/21 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скарга обґрунтована тим, що ТОВ «Вересень-Л» зобов'язалось, відповідно до п.2.1 договору, передати об'єкт оренди в оренду до 04.05.2020 за умови виконання ним умов додатку №3, який є невід'ємною частиною договору, по акту приймання-передачі шляхом підписання його уповноваженими представниками сторін в дату виконання сторонами умов додатку №3 до договору оренди нежитлового приміщення №07/04/20 від 07.04.2020. Тобто, лише за умови виконання відповідачем умов, викладених у додатку №3, позивач мав би прийняти об'єкт оренди в оренду до 01.06.2020, а не в будь-який час за бажанням ТОВ «Вересень-Л» після спливу обумовленого сторонами строку. Зобов'язання позивача підписати акт приймання-передачі об'єкта оренди або протягом трьох днів надати ТОВ «Версень-Л» мотивовану відмову від його підписання, настає у позивача виключно в день передачі об'єкта оренди в оренду, яка так і не відбулась через порушення відповідачем строків передачі об'єкта в оренду. Відповідач, порушивши обумовлений строк передачі об'єкта оренди в оренду, на власний розсуд вирішив пропонувати позивачу прийняти об'єкт оренди в оренду кожного наступного місяця після спливу визначеного строку, при цьому відповідач у листі №06/08 від 06.08.2020 особисто підтвердив, що об'єкт оренди був готовий до передачі його в оренду лише 06.08.2020, замість 01.06.2020. В свою чергу ТОВ «Заммлер Склад» так і не надав своєї згоди на прийняття об'єкта оренди ані 20 липня, ані 22 вересня 2020 року та не підписав запропоновані відповідачем акти приймання-передачі.
Вказує, що відзив на позовну заяву з долученими відповідачем документами не було прийнято судом до уваги через пропущені строки щодо чого було постановлено ухвалу від 09.06.2021. Натомість акт приймання-передачі від 07.04.2020, на який посилається суд, було надано саме відповідачем та додано до відзиву на позовну заяву. Але попри винесену судом ухвалу про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду, долучені до нього документи все таки були досліджені та взяті судом за основу при винесенні оскаржуваного рішення.
23.07.2021 до суду від апелянта надійшло клопотання (вх.№8399) про долучення до матеріалів справи нових доказів від 09.04.2021 за №0907-1 разом з доказами неможливості надання довіреностей Господарському суду Харківської області з причин, що об'єктивно не залежали від позивача.
10.09.2021 до суду від ТОВ "Вересень-Л" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10552), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить відмовити ТОВ "Заммлер склад" у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів №0907-1 від 09.04.2021; рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 у справі №922/1147/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Заммлер склад" - без задоволення, посилаючись на те, що оскільки орендарем 01.06.2020 не підписано акт прийому-передачі об'єкта оренди, як і всі наступні, орендодавцем прийнято рішення не застосовувати неустойку, передбачену п.7.6 договору, а надати орендареві ще одну можливість підписати відповідні документи, передбачені договором. Так, на адресу позивача було направлено додаткову угоду 17/07/20 від 17.07.2020, де було зазначено, що передача об'єкта в оренду здійснюється 20.07.2020 без застосування штрафних санкцій та неустойки, але позивач проігнорував зазначену пропозицію, так само як додаткову угоду від 22.09.2020, згідно якої об'єкт оренди передавався 22.09.2020. Вважає, що відповідач сумлінно здійснював свої обов'язки по облаштуванню передачі об'єкта оренди позивачу, при цьому не зловживаючи своїм правом зарахування гарантійного платежу в якості неустойки за відмову приймати об'єкт оренди. В свою чергу позивач весь час ігнорував вимоги відповідача по підписанню акту прийому-передачі об'єкта в оренду. У зв'язку з тим, що орендар не відреагував на жодне повідомлення орендодавця та необґрунтовано ухилявся від підписання акту приймання-передачі, ТОВ «Вересень-Л» зарахував суму гарантійного платежу у розмірі 181 244,40 грн, як неустойку. Щодо клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, вказує, що в позовній заяві відсутня інформація, що позивач не може подати докази або, що якісь докази перебувають у відповідача. Також навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, розмір якого складає 30 000,00 грн.
18.10.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу (вх.№11953), в яких позивач вважає доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Колегія суддів розглянувши клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нових доказів (вх.№8399 від 23.07.2021), зазначає наступне.
Частинами 1-3 ст.269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.4 ст.80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Позивач в обґрунтування неможливості подання до суду довіреностей на ім'я Маковського Ю.М., виданої ТОВ «Вересень-Л», та на Дрижирук І.О. і ОСОБА_1 , виданої ТОВ «Заммлер Склад», посилається на те, що дані довіреності були забуті представниками позивача після огляду об'єкта оренди у м.Одеса, і отримані ним лише 10.06.2021 - після прийняття судом рішення у справі.
Колегія суддів зазначає, що позивачем позовну заяву направлено до суду 30.03.2021, провадження у справі відкрито ухвалою суду 05.04.2021, відповідачу лист №1904 від 19.04.2021 про надання копії довіреностей на ОСОБА_2 , виданої ТОВ «Вересень-Л», та на ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , виданої ТОВ «Заммлер Склад», направлено 21.04.2021, рішення у справі прийнято 09.06.2021, однак позивачем в суді першої інстанції не заявлялось клопотання про неможливість подання наведених довіреностей, відповідно до ч.4 ст.80 ГПК України. За таких обставин, у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нових доказів (вх.№8399 від 23.07.2021) слід відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 07.04.2020 між ТОВ «Заммлер Склад», орендарем, та ТОВ «Вересень-Л», орендодавцем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 07/04/20, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором та діючим законодавством України, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нерухоме майно (далі за текстом - об'єкт оренди): складське приміщення загальною площею 1200 кв.м, офісне приміщення загальною площею 157,72 кв.м (в т.ч. площу загального користування 35,46 кв.м), майданчик загальною площею 73,0 кв.м.
Відповідно до п.1.2 договору об'єкт оренди розташований за адресою: Україна, Одеська обл., Беляївський р-н, Нерубайська сільська рада, масив 4, буд. 4-А.
Пунктом 1.7. договору передбачено, що об'єкт оренди надається орендарю для ведення ним господарської діяльності у відповідності до правовстановлюючих документів.
Згідно з п.2.1 договору передача об'єкта оренди в оренду здійснюється до 04.05.2020 за умов виконання орендодавцем умов додатку № 3, який є невід'ємною частиною цього договору, за актом приймання-передачі, шляхом підписання його уповноваженими представниками сторін на дату виконання сторонами умов додатку № 3.
За умовами п.2.2 договору в день передачі об'єкта оренди орендодавець передає, а орендар приймає два екземпляри акта приймання-передачі об'єкта оренди для підписання, що підтверджується підписами та печатками сторін в цьому договорі. У випадку якщо орендар не повертає протягом 3-х днів підписаний зі свого боку акт приймання-передачі об'єкта оренди орендодавцю та не надає мотивованої відмови від підписання, до орендаря застосовуються штрафні санкції, передбачені п.7.6 цього договору.
Факт приймання-передачі об'єкта оренди орендарю, а також його фактичний стан на день передачі підтверджуються актом приймання-передачі об'єкта оренди, який підписується сторонами. Акт приймання-передачі об'єкта оренди після його підписання сторонами додається до цього договору та є його невід'ємною частиною. Дата підписання сторонами акта приймання-передачі є фактичним днем початку оплачуваного періоду оренди.
Згідно з п.4.1. договору загальний розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить 181 244,40 грн.
Відповідно до п. 4.2 договору протягом 5 банківських днів з дати підписання цього договору, орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж - грошову суму у розмірі плати за 1 (один) місяць оренди, а саме, 181 244,40 грн.
Гарантійний платіж, за виключенням сум неустойки, пені, штрафних санкцій та інших платежів, якщо такі мали місце та підлягають сплаті орендарем орендодавцю, повертається орендодавцем орендарю протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі відповідно до п.2.3 цього договору, якщо сторонами письмово не погоджено інше.
Сума гарантійного платежу не повертається у випадках:
1) виконання сторонами умов додатку № 3, але при цьому орендар відмовився прийняти об'єкт оренди у строк, вказаний у п. 2.1 цього договору, гарантій платіж вважається неустойкою та підлягає поверненню;
2) дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря, за порушення умов п.6.2.2 договору;
3) у випадку, передбаченому п.5.1.4 договору.
Сума гарантійного платежу підлягає поверненню у випадках:
1) за умови дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря, за умови повідомлення орендодавця про розірвання договору не менше, ніж за 3 (три) місяці до дати розірвання;
2) договір розірвано на підставі, яка не залежала від орендаря;
3) у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою орендодавця.
За змістом п.6.1 договору даний договір вважається укладеним, набуває чинності та діє з моменту його підписання сторонами. Строк договору складає 35 (тридцять п'ять) місяців та починає перебіг у відповідності до ст.795 Цивільного кодексу України з моменту передачі об'єкта оренди орендарю за актом приймання-передачі.
Відповідно до п.7.5 договору за порушення строків передачі об'єкта оренди та строків прийняття об'єкта оренди, винна сторона сплачує на користь іншої сторони неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру місячної орендної плати за кожен день прострочення.
Пунктом 7.6 договору передбачено, що у випадку неприйняття орендарем об'єкта оренди в строки, вказані у п.2.1 цього договору, сума гарантійного платежу, сплаченого орендарем орендодавцю у відповідності до п. 4.2 цього договору, орендарю не повертається, а зараховується як неустойка за відмову приймати об'єкт оренди в оренду.
Відповідно до п.1 розділу 1 додатку № 3 до договору, орендодавець зобов'язується привести об'єкт оренди у відповідність до умов, зазначених у розділі ІІ цього додатку до дати підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Пунктом 2 розділу 1 додатку № 3 до договору, передбачено, що при підписанні сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди, у випадку наявності у орендаря претензій до відповідності об'єкта оренди умовам, вказаним у розділі ІІ цього додатку, сторони підписують акт усунення недоліків, в якому фіксується порядок та строк усунення недоліків об'єкта оренди умовам, вказаним у розділі ІІ цього додатку.
У випадку, якщо станом на момент підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди наявні недоліки заважають орендарю прийняти такий об'єкт оренди, останній має право не підписувати вказаний акт без застосування до нього штрафних санкцій з боку орендодавця (п.3 розділу 1 додатку № 3 до договору).
Пунктом 4 додатку № 3 до договору передбачено, що орендодавець зобов'язується виконати умови технічного опису у строк не пізніше 01.06.2020. У протилежному випадку гарантійний платіж орендодавець повертає у повному обсязі до 10.06.2020.
Розділом 2 додатку № 3 до договору сторонами узгоджено технічний опис належного стану об'єкта оренди для передачі його орендарю в оренду згідно з умовами договору.
На виконання умов договору позивач 08.04.2020 оплатив відповідачу гарантійний платіж, вказаний в п. 4.2. договору в сумі 181 244,40 грн, що підтверджується випискою за рахунками від 08.04.2020, платіжним дорученням №37537 від 08.04.2020, доданими до матеріалів справи.
Як зазначає позивач, уповноваженими представниками сторін була проведена перевірка відповідності об'єкту оренди умовам технічного опису, в результаті якої були виявлені невідповідності, вказані в акті усунення недоліків від 20.05.2020. Однак, вказані недоліки у строк до 01.06.2020 усунуті не були. У зв'язку з відсутністю повідомлення відповідача про усунення недоліків, вказаних в акті від 20.05.2020 до 01.06.2020, він втратив інтерес в отриманні від відповідача об'єкта оренди в оренду за договором, а тому очікував на повернення гарантійного платежу до 10.06.2020, як це передбачено п. 4 додатку № 3 до договору, проте відповідач відповідних дій щодо повернення гарантійного внеску не здійснив.
Відповідач надіслав на адресу позивача лист від 06.08.2020 № 06/08, в якому зазначив, що об'єкт оренди приведений до умов, визначених договором та додатками до нього, повністю готовий до передачі в оренду. До зазначеного листа додано у двох екземплярах акти приймання передачі об'єкта оренди з додатками, які відповідач просив позивача підписати та один екземпляр повернути.
Однак, позивач з запропонованими відповідачем змінами до умов договору не погодився, акти приймання передачі об'єкта оренди не підписав, об'єкт оренди не прийняв.
В подальшому, відповідач звернувся до позивача з листом від 22.09.2020 № 25-85юр, до якого повторно додав у двох екземплярах акти приймання передачі об'єкта оренди з додатками, які просив підписати, один екземпляр повернути.
Однак, позивач на даний лист відповіді не надав, акти приймання-передачі не підписав.
04.01.2021 позивач надіслав на адресу відповідача лист № 2912 від 29.12.2020, в якому вимагав у строк до 10.01.2021 повернути гарантійний платіж у розмірі 181 244,40 грн. Вказав, що відповідно до умов договору у орендаря відсутні підстави прийняття об'єкта оренди 22.09.2020 замість 04.05.2020; орендодавець не виконав умов договору та не повернув орендарю гарантійний платіж, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
У відповідь відповідач листом від 25.01.2021 за № 25-98юр повідомив про необґрунтованість ухилення позивача від підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди, вказав, що ТОВ "Вересень-Л" зарахувало суму гарантійного платежу у розмірі 181244,40 грн як неустойку, просив позивача підписати додаткову угоду про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 07/04/20 від 07.04.2020 або надати обґрунтовану відмову від їх підписання.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі договору оренди нежитлових приміщень.
За умовами ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст.762 ЦК України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ст.765 ЦК України).
Відповідно до ст. 766 ЦК України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК).
Статтею 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що лише за умови виконання відповідачем умов, викладених у додатку №3, позивач мав би прийняти об'єкт оренди в оренду до 01.06.2020, а не в будь-який час за бажанням ТОВ «Вересень-Л» після спливу обумовленого сторонами строку.
Умовами договору передбачено, що передача об'єкта оренди в оренду здійснюється до 04.05.2020 за умов виконання орендодавцем умов додатку № 3, який є невід'ємною частиною цього договору, за актом приймання-передачі, шляхом підписання його уповноваженими представниками сторін на дату виконання сторонами умов додатку № 3 (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.2 договору в день передачі об'єкта оренди орендодавець передає, а орендар приймає два екземпляри акта приймання-передачі об'єкта оренди для підписання, що підтверджується підписами та печатками сторін в цьому договорі.
Разом з цим, розділом 2 додатку № 3 до договору сторонами узгоджено технічний опис належного стану об'єкта оренди для передачі його орендарю в оренду згідно з умовами договору.
Пунктом 2 розділу 1 додатку № 3 до договору, передбачено, що при підписанні сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди, у випадку наявності у орендаря претензій до відповідності об'єкта оренди умовам, вказаним у розділі ІІ цього додатку, сторони підписують акт усунення недоліків, в якому фіксується порядок та строк усунення недоліків об'єкта оренди умовам, вказаним у розділі ІІ цього додатку.
Пунктом 4 розділу 1 додатку № 3 до договору передбачено, що орендодавець зобов'язується виконати умови технічного опису у строк не пізніше 01.06.2020. У протилежному випадку гарантійний платіж орендодавець повертає у повному обсязі до 10.06.2020.
Таким чином, сторонами погоджено, що відповідач повинен виконати умови технічного опису у строк до 01.06.2020.
Позивачем на підтвердження виявлених недоліків надано до матеріалів справи акт усунення недоліків від 20.05.2020, в якому зафіксовано недоліки, строк усунення яких встановлено до 01.06.2020.
Проте, як вбачається зі змісту акту усунення недоліків від 20.05.2020, його складено ТОВ «Заммлер склад», в особі директора Шевченко В.М., орендарем, та ТОВ «Вересень-Л» в особі директора Талмазана О.О., орендодавцем. Однак, акт підписано членами комісії орендаря - Дрижирук І.А., Ігнатенко С.А. та членом комісії орендодавця - Маковським Ю.М., при цьому доказів наявності у зазначених осіб відповідних повноважень на представництво інтересів орендаря та орендодавця на складання відповідного акту матеріали справи не містять.
Частиною 1 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно зі ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
За таких обставин, наданий позивачем акт усунення недоліків від 20.05.2020 не є належним та допустимим доказом виявлених недоліків відповідно до п.1 розділу 1 додатку №3 до договору оренди.
Суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні зазначив, що обов'язок підписання акту приймання-передачі виникає у позивача, з урахуванням п.2.2 договору, в день підписання договору, тобто 07.04.2020. Також встановив, що в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі від 07.04.2020.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким твердженням суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Колегія суддів зазначає, що чіткої дати передачі об'єкта оренди, з якою пов'язується передача та підписання сторонами акта приймання-передачі, та який би підтверджував факт приймання-передачі об'єкта оренди та його фактичний стан на день передачі, згідно умов п.2.2 договору, договором не визначено. Передача об'єкта оренди в оренду ставиться в залежність від виконання відповідачем умов додатку № 3, і акт приймання-передачі підписується сторонами станом на дату виконання зазначених умов. Строк виконання умов технічного опису встановлено не пізніше 01.06.2020.
В матеріалах справи відсутні докази повідомлення орендодавцем орендаря про виконання ним п.1 розділу 1 додатку №3 до договору в термін до 01.06.2020, за таких обставин, відповідно до умов п.4 розділу 1 додаткової угоди №3 до договору, гарантійний платіж повинен був повернутий орендодавцем орендарю в термін до 10.06.2020, чого орендодавцем зроблено не було.
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про отримання позивачем відповідно до п.2.2 договору від відповідача в день підписання договору двох примірників акту приймання-передачі об'єкта оренди, про що свідчить наявна копія акту від 07.04.2020, з огляду на те, що як було наведено раніше надання та підписання акту приймання-передачі згідно умов договору пов'язується саме з виконанням орендодавцем п.1 розділу 1 додатку №3 до договору, а не з підписанням договору.
Також обґрунтованими є доводи апелянта про те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення були прийняті до уваги докази - акт приймання-передачі від 07.04.2020, який містить підпис та печатку ТОВ «Вересень-Л», які були додані до відзиву на позовну заяву, який згідно ухвали Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 був залишений судом без розгляду в зв'язку з відмовою Товариству з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку на подання відзиву.
Позивач на виконання умов п.4.2 договору оплатив гарантійний платіж у розмірі 181244,40 грн.
Пунктом 4 додатку № 3 до договору передбачено, що разі не виконання відповідачем умов технічного опису у строк не пізніше 01.06.2020, гарантійний платіж повертається у повному обсязі до 10.06.2020.
При цьому, колегія суддів вважає неправомірним посилання відповідача на те, що зазначена сума була зарахована ним відповідно до п.7.6 договору як неустойка за відмову від прийняття об'єкта оренди в оренду, з огляду на те, що, як вже зазначалось, умовами додатку №3 до договору передбачено повернення гарантійного платежу, за умови невиконання орендодавцем п.4 розділу 1 додатку №3 до договору.
Враховуючи відсутність доказів виконання орендодавцем умов технічного опису в терміни встановлені додатком №3 до договору - до 01.06.2020 та повернення гарантійного платежу у вказаному розмірі, вимога позивача про стягнення з відповідача 181244,40 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Щодо нарахування позивачем відповідачу 3% річних у розмірі 4296,86 грн та 9986,54 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ст.625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від неповернутої суми попередньої оплати (гарантованого платежу) є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
11.06.2020 відповідно до п.4 розділу 1 додатку №3 до договору у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням №37537 від 08.04.2020.
Слід зазначити, що ст.625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України.
Даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, колегія суддів зазначає, що правомірною сумою інфляційних втрат за вказаний період з 11.06.2020 по 26.02.2021 є сума у розмірі 9990,92 грн. Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення 9986,54 грн, що є правом позивача, колегія суддів вважає дану суму обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. 3% річних за період з 11.06.2020 по 26.03.2021 є правомірними у розмірі 4296,87 грн. Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення 4296,86 грн, що є правом позивача, колегія суддів вважає дану суму обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення пені за період з 02.06.2020 по 26.03.2021 у розмірі 18062,64 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Цивільно-правова відповідальність це встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою зобов'язань, що пов'язані з порушенням суб'єктивних цивільних прав другої сторони. Мета цивільно-правової відповідальності відновлення порушених майнових прав.
Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно зі ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 7.5 договору передбачено, що за порушення строків передачі об'єкта оренди та строків прийняття об'єкта оренди, винна сторона сплачує на користь іншої сторони неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру місячної орендної плати за кожен день прострочення.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що загальний розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить 181 244,40 грн.
Позивачем розрахунок пені здійснено за період з 02.06.2020 по 26.03.2021. Проте, колегія суддів вважає, що позивачем не правильно визначено період нарахування пені.
Враховуючи те, що листом від 06.08.2020 відповідач повідомляв позивача, що об'єкт оренди приведений до умов, визначених договором та додатками до нього і повністю готовий до передачі в оренду, що не заперечується позивачем, вказаний лист було отримано позивачем 11.08.2020, позивач був повідомлений про готовність об'єкта оренди та з урахуванням цього у нього були відсутні підстави для подальшого нарахування пені згідно п.7.5 договору.
За таких обставин, правомірним є нарахування пені за період з 02.06.2020 по 10.08.2020.
Здійснивши розрахунок пені за вказаний період, колегія суддів вважає обґрунтованою суму у розмірі 3704,12 грн, в зв'язку з чим у решті пені слід відмовити.
Також, позивачем заявлено до стягнення 181244,40 грн штрафних санкцій, визначених на підставі ч.1 ст.571 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Статтею 570 ЦК України унормовано, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Правила ст.570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19).
Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Умовами п. 4.2 договору передбачено, що орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж - грошову суму у розмірі плати за 1 (один) місяць оренди, а саме, 181 244,40 грн.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач не ухилявся від виконання умов договору, а навпаки здійснював дії щодо його виконання, хоча й з порушенням термінів встановлених договором, вимога позивача про стягнення з відповідача 181244,44 грн є необґрунтованою.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, в зв'язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 у справі №922/1147/21 підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пунктів б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 269, 270, п.2 статті 275, п.2ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер склад" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2021 у справі №922/1147/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вересень-Л» (61145, Харківська область, м.Харків, вул.Новгородська, буд.3А, код ЄДРПОУ 39000343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер склад» (08343, Київська область, Бориспільський район, с.Мартусівка, вул.Мойсеєва, буд.70, код ЄДРПОУ 37416998) 181244,40 грн заборгованості, 9986,54 грн інфляційних втрат, 4296,86 грн 3% річних, 3704,12 грн пені, 2988,48 грн судового збору за подання позовної заяви.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вересень-Л» (61145, Харківська область, м.Харків, вул.Новгородська, буд.3А, код ЄДРПОУ 39000343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер склад» (08343, Київська область, Бориспільський район, с.Мартусівка, вул.Мойсеєва, буд.70, код ЄДРПОУ 37416998) 4325,22 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29.12.2021
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова