24 грудня 2021 року м. Харків Справа № 640/4244/19
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (вх. № 3446 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №640/4244/19, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І., повний текст складено 20.10.2021,
за позовом Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", м. Харків, від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", м. Харків,
до ОСОБА_1 , м. Харків,
про стягнення коштів
У лютому 2019 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах та за рахунок активів якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 4810826,32 грн, яка складається із суми основного боргу - 3325990,98 грн; 312773,11 грн - 3% річних за період прострочення; 1167422,83 грн - втрат від інфляції; пені у розмірі 4639,4 грн за невиконання взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 та додаткової угоди від 19.05.2011 до нього.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2021 у справі №640/4244/19 відмовлено у задоволені позову.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати причини пропуску Публічним акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" строку позовної давності для звернення до Господарського суду Харківської області поважними; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №640/4244/19 в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку із застосуванням строків давності, задовольнити позов Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 4810826,32 грн в повному обсязі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (вх. № 3446 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №640/4244/19; призначено розгляд справи на 21.12.2021, про що повідомлено учасників справи в порядку вимог статей 120, 268 ГПК України.
13.12.2021 до Східного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 14575), в якому відповідач заперечує проти доводів апелянта, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, оскільки датою звернення із заявою про направлення справи для розгляду до господарського суду є 21.04.2021, тоді як такий строк сплив 23.02.2019, а також вважає, що позивачем не доведено поважності причин пропуску такого строку. Водночас, відповідач заперечує проти висновків суду першої інстанції про підтвердження матеріалами справи факту виконання позивачем умов спірного договору купівлі-продажу цінних паперів, оскільки надані позивачем документи не відповідають пункту 2.6 цього договору, відповідно до якого документом, який підтверджує перехід прав власності на цінні папери на ім'я покупця, є виписка з рахунку в цінних паперах у зберігача покупця.
Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 21.12.2021 розпочалось за участю представника апелянта, який надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Представник відповідача заперечував проти доводів апелянта, зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду.
В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.12.2021 відповідно до вимог частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.12.2021 до 11:00 години.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 24.12.2021 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, зазначивши про поважність причин пропуску строку позовної давності. Представник відповідача зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, просив суд апеляційної інстанції залишити його без змін, апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс - Капітал", що має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами) серія АВ №115239 від 13.06.2006 і діє до 13.06.2011 (далі - Компанія) та Відкритим акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" (далі - Фонд) укладений договір про управління активами №04 -УА, за умовами пункту 1 якого Фонд доручив Компанії здійснювати управління активами Фонду без спеціального доручення від імені, в інтересах та за рахунок Фонду відповідно до умов цього договору (т.3, а.с.13-16).
Матеріалами справи підтверджується, що 27.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фондова Компанія "Фінекс - Україна" (продавець), яке діє від імені, за рахунок та за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс - Капітал" на підставі договору обслуговування на ринку цінних паперів №1111/2-Б від 11.11.2008 та замовлення №4-Ап/11 від 27.04.2011 (клієнт продавця), що діє від імені, в інтересах та за рахунок активів Відкритого акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" (далі - Фонд) на підставі договору про управління активами від 19.08.2008, та ОСОБА_1 (покупець, відповідач) укладено договір купівлі - продажу цінних паперів № 1111/2-Б-4-1 (т.3, а.с. 56).
У пункті 1.1 цього договору визначено, що акції - акції прості іменні в бездокументарній формі існування, емітентом яких є АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", ідентифікаційний код 14360386; депозитарій - ВАТ "Національний депозитарій України", депозитарій для акцій у бездокументарній формі; зберігач - професійний учасник ринку цінних паперів, який має ліцензію зберігача та рахунок у цінних паперах, відкритий в Депозитарії.
Пунктом 1.2 визначено предмет договору, відповідно до якого клієнт продавця зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити цінні папери в порядку та на умовах, викладених у договорі: кількість цінних паперів 18557600 шт (п.1.2.1); дата поставки цінних паперів 29 лютого 2016 року (п.1.2.2); дата оплати цінних паперів не пізніше 22 лютого 2016 року (п.1.2.3); ціна одного цінного папера 0,25 грн (п.1.2.4); сума договору 4 639 400,00 грн (п.1.2.5); код ISIN UA4000064570 (п.1.2.6); номінальна вартість одного цінного папера 0,25 грн (п.1.2.7); ринок здійснення договору - вторинний (п.1.2.8).
Відповідно до пункту 2.1 договору покупець зобов'язаний сплатити суму договору згідно з пунктом 1.2.5 договору на рахунок Фонду № НОМЕР_1 в АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ" до 18:00 години дати оплати цінних паперів, яка зазначено в пункті 1.2.3 договору. При цьому, покупець зобов'язаний щорічно сплачувати суму в розмірі не менше 0,01% від суми, вказаної в пункті 1.2.5 договору.
Згідно з пунктом 2.2 договору клієнт продавця зобов'язаний здійснити всі від нього залежні та юридично значимі дії щодо перереєстрації цінних папери, що зазначені в пункті 1.1 та 1.2 договору, з рахунку в цінних паперах Фонду № НОМЕР_2 у зберігача АТ "УкрСиббанк", код зберігача в Депозитарії НДУ № 300657, на рахунок у цінних паперах покупця № НОМЕР_3 у зберігача АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ", код зберігача в Депозитарії НДУ № 300988, до 18:00 дати поставки цінних паперів (п.1.2.2 договору), виключно після 100% оплати вартості цінних паперів покупцем.
У пункті 2.3 договору передбачено, що клієнт продавця протягом 5-ти банківських днів з дати підписання договору, в забезпечення виконання зобов'язань згідно пункту 2.2, забезпечує блокування цінних паперів, що зазначені у пункті 1.1 та 1.2 договору на рахунку в цінних паперах Фонду № НОМЕР_2 у зберігача АТ "УкрСиббанк", код зберігача в Депозитарії НДУ № 300657, до 100% оплати покупцем суми договору згідно пункту 1.2.5 шляхом надання відповідного розпорядження на блокування цінних паперів зберігачу Фонду - АТ "УкрСиббанк", яке засвідчується покупцем. Форма розпорядження є додатком №1 до договору.
Відповідно до пункту 2.4 договору покупець протягом 3-х банківських днів після 100% оплати вартості цінних паперів, що зазначенні у пункті 1.1 та 1.2 договору, зобов'язаний надати розпорядження на розблокування цінних паперів зберігачу Фонду - АТ "УкрСиббанк". Форма розпорядження є додатком №2 до договору.
Клієнт продавця протягом 2-х банківських днів після розблокування цінних паперів, що зазначені у пункті 1.1 та 1.2 договору, забезпечує надання зберігачу Фонду - АТ "УкрСиббанк" розпорядження на списання цінних паперів з рахунку в цінних паперах Фонду на рахунок в цінних паперах покупця, який в свою чергу надає своєму зберігачу - АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ" відповідне розпорядження на зарахування цінних паперів, в той же термін (п.2.5 договору).
Документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на цінні папери на ім'я покупця є виписка з рахунку в цінних паперах покупця у зберігача покупця (п. 2.6 договору).
Відповідно до пункту 2.7 договору покупець підписує розпорядження на блокування/розблокування цінних паперів в присутності представника зберігача клієнта продавця, або засвідчує нотаріально.
Клієнт продавця гарантує, що на дату підписання договору і на весь строк до передачі прав власності на цінні папери покупцю, цінні папери належать Фонду на праві власності (з правом користування, володіння та розпорядження), не обтяжені заставою та ніякими іншими правами третіх осіб, а також не знаходяться під арештом (п. 3.1 договору).
Розділом 4 договору встановлено відповідальність сторін. Так, відповідно до пункту 4.1 договору у разі прострочення виконання покупцем зобов'язань по оплаті вартості цінних паперів, встановлених п. 2.1 договору, покупець зобов'язаний сплатити Фонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як діє в період, за який стягується пеня від загальної вартості цінних паперів за кожний банківський день прострочення, але не більше 0,1% загальної вартості цінних паперів, встановленої в п. 1.2.5 договору.
Якщо строк невиконання (неналежного виконання) зобов'язання, встановленого п.2.2 договору буде перевищувати 5 банківських днів, покупець має право розірвати договір в односторонньому порядку. Клієнт продавця в такому випадку зобов'язаний забезпечити повернення з Фонду покупця всіх отриманих згідно п. 2.1 договору коштів та сплатити пеню відповідно до п. 4.2 договору по фактичний день повернення коштів.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору всі спори та суперечки, що випливають з договору або у зв'язку з ним, підлягають врегулюванню шляхом переговорів. У випадку неможливості врегулювання спорів та суперечок шляхом переговорів між сторонами, ці спори та суперечки підлягають передачі на розгляд Господарського суду Харківської області.
Всі зміни, доповнення та додатки до договору здійснюються в письмовій формі, підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною договору (п.7.1 договору).
Всі розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі (п.7.2 договору).
Договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно договору зобов'язань (п. 7.3 договору).
Відповідно до пункту 7.4 договору договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору, крім випадку передбаченого п.4.3 договору.
В подальшому, 19.05.2011 між сторонами укладено додаткову угоду б/н від 19.05.2011 до договору №1111/2-Б-4-1 купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 (т.3, а.с. 6).
Відповідно до пункту 1 цієї додаткової угоди сторони, зокрема, домовились викласти пункт 1.2.2 пункту 1.2 розділу 1 договору в такій редакції: 1.2.2 дата поставки цінних паперів 06 червня 2011 року; у пункті 2.2 договору виключити слова «виключно після 100% оплати вартості ЦП покупцем»; у пункті 2.3 договору виключити слова «до 100% оплати покупцем суми договору згідно п.1.2.5»; викласти пункт 2.4 договору в такій редакції: покупець до 25.05.2011 включно, зобов'язаний надати розпорядження на розблокування ЦП, що зазначені у пункті 1.1 та 1.2 договору зберігачу Фонду - АТ "УкрСиббанк". Форма розпорядження є додатком №2 до договору.
Відповідно до виписки про операції з цінними паперами за період з 25.05.2011 по 25.05.2011, сформованої 25.05.2011 уповноваженою особою АТ "УкрСиббанк", 25.05.2011 з рахунку цінних паперів депонента ВАТ "ЗНКІФ "АПСЕЛЬ" № 300657- НОМЕР_4 у зберігача АТ "УкрСиббанк" здійснений переказ цінних паперів у кількості 18 557 600 шт. на рахунок у цінних паперах Соловйова В.П. № НОМЕР_5 у зберігача АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ" (т.3, а.с. 7).
За твердженням позивача, він виконав взяті на себе зобов'язання згідно з умовами договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 № 1111/2-Б-4-1 та додаткової угоди від 19.05.2011 б/н, проте відповідач в порушення пунктів 1.2.3, 2.1 договору не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання в частині сплати всієї суми договору, у зв'язку з чим станом 20.02.2019 заборгованість відповідача за цим договором складає 3325990,98 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача - Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", з позовною заявою (вх. № 25.02.2019 №10614) до Київського районного суду міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором купівлі - продажу цінних паперів від 27.04.2011 № 1111/2-Б -4-1 у розмірі 3325990,98 грн (т.3, а.с.3-4).
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 01.03.2019 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі №640/4244/19 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Закритий не диверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах та за рахунок активів якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів; призначене підготовче судове засідання (т.3, а.с 21).
19.04.2019 до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. № 21625 від 19.04.2019), в якій, посилаючись на те, що у відповідності до пункту 1.2.3 договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1, з урахуванням додаткової угоди від 19.05.2011 б/н, відповідач зобов'язався сплатити вартість цінних паперів на рахунок не пізніше 22.02.2016, але до теперішнього часу не виконав цих зобов'язань, позивачем відповідно до положень статті 625 ЦК України за період з 22.02.2016 по 11.04.2019 нараховано інфляційні втрати у сумі 1167422,83 грн, 3% річних у сумі 312773,11 грн, а також на підставі пункту 4.1 договору пеню у сумі 4639,40 грн (т.3, а.с.59-61).
Відтак, позивачем заявлено до стягнення заборгованість на загальну суму 4.810.826,32 грн, що складається з: суми основного боргу - 3.325.990,98 грн; 312.773,11 грн - 3% річних за період прострочення;1.167.422,83 грн - інфляційне збільшення суми боргу; 4639,4 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання.
В свою чергу, відповідач заперечував проти позовних вимог з тих підстав, що відповідно до пункту 2.6 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу цінних паперів №111/2-Б-4-1 від 27.04.2011 документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на цінні папери на ім'я покупця є виписка з рахунку в цінних паперах покупця у зберігача покупця, що позивачем до даного позову не подано, тоді як відповідачем даний факт заперечується. Отже, відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2019 у справі №640/4244/19, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18.12.2019, відмовлено в задоволенні позову (т.3, а.с. 111-116,184-189).
Зазначені судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних доказів переходу права власності на цінні папери відповідачу у відповідності до пункту 2.6 договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1, а тому суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості.
Постановою Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №640/4244/19 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2019 та постанову Харківського апеляційного суду від 18.12.2019. Закрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів. Роз'яснено Публічному акціонерному товариству "Закритий недиверсифікований кооперативний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду та право позивача протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією (т.2, а.с. 66-69).
26.04.2021 до Верховного Суду надійшла заява від Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований кооперативний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією до відповідного господарського суду (т.2, а.с. 71-72).
Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2021 у даній справі передано справу № 640/4244/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах якого діє товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області (т.2, а.с. 85-86).
31.05.2021 справа № 640/4244/19 надійшла до Господарського суду Харківської області (вх. № 2090/21) (т.3, а.с. 3-4).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.06.2021, крім іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 29.06.2021 (т.4, а.с. 3-4).
14.07.2021 до місцевого господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 16446), в якому просив суд витребувати у ПАТ "Національний депозитарій України" докази зарахування цінних паперів - акції прості іменні в бездокументарній формі існування, на виконання умов договору купівлі - продажу цінних паперів від 27.04.2011 № 1111/2-Б-4-1 та додаткової угоди від 19.05.2011 до зазначеного договору, емітентом яких був АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", ідентифікаційний код 14360386, з рахунку в цінних паперах Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" №300657- НОМЕР_6 у зберігача АТ "УкрСиббанк" код зберігача у Депозитарії НДУ №300657, у кількості 18557600 шт., на рахунок у цінних паперах № НОМЕР_7 у зберігача АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", код зберігача в Депозитарії НДУ №300988, на ім'я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 у вигляді:
- виписки станом на 26.05.2011 з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , № НОМЕР_7 у зберігача АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", код зберігача в Депозитарії НДУ №300988, або належним чином завіреної інформації, що підтверджує факт зарахування цінних паперів;
- розпорядження №1 зберігача АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" на виконання облікової операції від 26.05.2011 (реєстраційний №107), вид операції: зарахування.
Дане клопотання обґрунтоване тим, що витребувані документи можуть мати істотне значення для розгляду даної справи, позивачем було вжито заходи для отримання цих доказів, однак отримати їх самостійно немає можливості, оскільки дана інформація є банківською таємницею, з обмеженим доступом (т.4, а.с. 45-47).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 витребувано у ПАТ "Національний депозитарій України" документи щодо зарахування цінних паперів - акцій простих іменних в без документарній формі існування, на виконання умов договору купівлі - продажу цінних паперів №1111/2-Б-4-1 від 27.04.2011 та додаткової угоди від 19.05.2011 до зазначеного договору, емітентом яких був АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" (ідентифікаційний код 14360386), з рахунку в цінних паперах Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" (код ЄДРПОУ 1321253) № НОМЕР_2 у зберігача АТ "УкрСиббанк", код зберігача у Депозитарії НДУ №300657, ідентифікаційний код 35856947 у кількості 18557600 шт., на рахунок у цінних паперах № НОМЕР_3 у зберігача АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", код зберігача в Депозитарії НДУ №300988, на ім'я ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , а саме:
- виписки станом на 26.05.2011 з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_8 ) № НОМЕР_3 у зберігача АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", код зберігача в Депозитарії НДУ №300988 або належним чином завіреної інформації, що підтверджує факт зарахування ЦП;
- розпорядження №1 зберігачу АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ" на виконання облікової операції від 26.05.2011 (реєстраційний № 107), вид операції: зарахування (т.4, а.с. 53-57).
30.07.2021 до місцевого господарського суду від ПАТ "Національний депозитарій України" на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2021 надійшла інформаційна довідка про операції з акціями АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" на рахунку у цінних паперах ОСОБА_1 , відкритому в АТ БАНК "МЕРКУРІЙ"; копія розпорядження № 1 зберігачу АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" від 26.05.2011 на виконання облікової операції - зарахування, з додатками (т.4, а.с.62-69).
29.09.2021 до суду першої інстанції від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності (вх. 22833), в якій заявник просив суд застосувати до заявлених позовних вимог наслідки спливу позовної давності, встановленої для звернення з такими вимогами. Відповідач зазначає, що подання даної заяви не свідчить про визнання ним позовних вимог, однак, у разі, якщо суд дійде висновку про їх правомірність та обґрунтованість, просить застосувати наслідки спливу позовної давності (т.4, а.с.114).
11.10.2021 до місцевого господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх. 23819), в яких він не погоджується з позицією відповідача щодо спливу строку позовної давності. Заперечення обґрунтовує тим, що строк позовної давності починає свій перебіг 23.02.2016, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права 21.02.2019, тобто в межах строку позовної давності, останнім днем якого є 23.02.2019 (т.4, а.с. 120-121).
11.10.2021 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні (т.4, а.с. 126-138).
Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи ст.ст. 194, 509, 626, 664, 655 Цивільного кодексу України, статтю 8 Закону України "Про депозитарну систему України", розділу ІІІ, V Положення про провадження депозитарної діяльності, затверджене рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.03.2013 №735, мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт виконання продавцем умов договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1, а також факт зарахування придбаних за цих договором акцій на рахунок покупця - ОСОБА_1 , проте відповідачем не надано доказів виконання зобов'язання з оплати цих акцій, що свідчить про наявність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Водночас, з посиланням на приписи статей 256, 257 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, зазначивши про те, що позивач звернувся до суду з порушенням строків позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем, та судом не встановлено поважності причин такого пропуску.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 264, 265, 267 Цивільного кодексу України та порушенням норм процесуального права, а саме статей 73, 86, 119, 169, 236 ГПК України. Зокрема, в обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що суд першої інстанції на підтвердження своїх висновків щодо пропуску строку позовної давності посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, та приймає до уваги лише висновок щодо того, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості не перериває перебігу позовної давності, а висновки щодо визнання даних обставин поважними причинами пропуску строку позовної давності не враховує. До того ж, заявник зазначає про те, що ухвалою Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 640/4244/19 справу передано для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області, а отже позивачем не подавалась позовна заява до господарського суду, остання надійшла до цього суду з Верховного Суду для продовження розгляду.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" про стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу у розмірі 3325990,98 грн за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 та додаткової угоди від 19.05.2011 б/н до нього, а також нарахованих на підставі статті 625 ЦК України 3% річних, інфляційних втрат та на підставі пункту 4.1 договору пені.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Із вказаної норми випливає, що основною і визначальною ознакою договору купівлі-продажу є перехід майна у власність покупця, а метою сторін за таким договором є: для продавця - припинення прав та обов'язків щодо майна, яке продається (зокрема, шляхом передання майна та прав на таке майно); для покупця - встановлення (набуття) прав та обов'язків щодо майна, яке придбається (зокрема, шляхом отримання майна та прав на нього).
До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 ЦК України).
Частиною першою статті 662 Цивільного кодекс України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 664 Цивільного кодекс України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Водночас, стаття 689 Цивільного кодекс України встановлює, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За правилами частин 1, 2, 3 статті 692 Цивільного кодекс України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
При цьому, положення частини 7 статті 193 ГК України і статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати у власність покупця певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу набуває право вимагати від продавця передачі товару та зобов'язаний здійснити його оплату.
Як було встановлено вище, умовами договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт продавця зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити визначені цінні папери.
Правовідносини, що виникли між сторонами даного спору є пов'язаними з реалізацією прав на цінні папери та з обігом цінних паперів.
За приписами частини першої статті 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
Також, відповідно до абзацу другого частини першої статті 163 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами (ч. 3 ст. 165 ГК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.
Акції існують виключно в бездокументарній формі (абзац другий частини третьої цієї статті).
Особливості обліку та переходу права власності на цінні папери встановлюються законом (частина 5 статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").
Правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні на момент виникнення спірних відносин визначав Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 №710/97-ВР в редакції, чинній станом на укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.
Відповідно до статті 1 Закону №710/97-ВР депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів; бездокументарна форма цінного паперу - здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір; депонент - юридична або фізична особа, яка користується послугами зберігача на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах; зберігач - банк, торговець цінними паперами або реєстратор, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах; рахунки у цінних паперах - рахунки, що ведуться зберігачами для власників цінних паперів та депозитаріями для зберігачів щодо обслуговування операцій з цінними паперами; депозитарний облік - облік цінних паперів на рахунках власників цінних паперів у зберігачів або облік на рахунках у цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.
За змістом частин першої, сьомої статті 7 Закону №710/97-ВР діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм; договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм; договору про кореспондентські відносини щодо цінних паперів, який укладається між депозитаріями. Для обліку цінних паперів, депонованих власником згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на його ім'я рахунок у цінних паперах, на якому обліковуються права власності на цінні папери, що належать депоненту, а також обмеження щодо цих цінних паперів депонента. Для обліку цінних паперів, переданих зберігачем депозитарію на підставі депозитарного договору, депозитарій відкриває на ім'я зберігача рахунок у цінних паперах, на якому здійснює облік депонованих цінних паперів.
Перехід та реалізація права власності на цінні папери в Національній депозитарній системі установлені статтею 5 Закону №710/97-ВР, у відповідності до частин першої, третьої та четвертої якої у разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.
До того ж, відповідно до частини першої статті 8 Закону України Закону України "Про депозитарну систему України", який діє на час вирішення спору, підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в електронній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах, що відкривається депозитарною установою, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.
Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.
Порядок проведення операцій на рахунку в цінних паперах регулювався Положенням про депозитарну діяльність, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 №999, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 3.2 розділу ІІІ Положення облікові операції - депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна місця зберігання (знаходження) депозитарних активів. До облікових операцій депозитарних установ належать операції зарахування, списання, переказу, переміщення цінних паперів.
При цьому, зарахування - облікова операція, яка відображає уведення до системи депозитарного обліку депозитарної установи визначеної кількості депозитарних активів та збільшення кількості цінних паперів на рахунку в цінних паперах депонента або клієнта на таку саму кількість. Операція зарахування призводить до збільшення на однакову кількість цінних паперів на активних і пасивних аналітичних рахунках депозитарного обліку.
Списання - облікова операція, яка відображає виведення (вилучення) визначеної кількості депозитарних активів, за якими депозитарна установа здійснювала депозитарний облік, та зменшення кількості цінних паперів на рахунку в цінних паперах депонента або клієнта на таку саму кількість. Операція списання призводить до зменшення на однакову кількість цінних паперів на активних і пасивних аналітичних рахунках депозитарного обліку (пункт 14, 15 глави V Положення).
Право власності на цінні папери бездокументарної форми існування переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування цих цінних паперів на його рахунок у цінних паперах у зберігача (пункт 1 глави 2 розділу V Положення).
Пунктом 3.3 розділу III Положення про депозитарну діяльність, визначено, що інформаційні операції - депозитарні операції, наслідком яких є видача виписок і довідок з рахунку у цінних паперах та іншої інформації щодо операцій депонентів або клієнтів з рахунками у цінних паперах відповідно до вимог цього Положення та умов договорів, укладених депонентами, клієнтами з депозитарними установами. До інформаційних операцій депозитарних установ належать операції з підготовки та видачі, зокрема, виписок або довідок з рахунку у цінних паперах.
При цьому, видання виписки з рахунку у цінних паперах, яка є підтвердженням прав власності на цінні папери, що обліковуються на рахунку у цінних паперах, є виключно операцією зберігачів (абзац десятий).
Відповідно до пунктів 1-4 глави 3 розділу V Положення про депозитарну діяльність, передбачено, що зберігач надає депоненту виписки з його рахунку в цінних паперах у формі: виписки про стан рахунку у цінних паперах депонента; виписки про операції з цінними паперами цього депонента.
Виписка про стан рахунку в цінних паперах є підтвердженням права власності на цінні папери на дату стану рахунку, указану у виписці. Виписка про стан рахунку в цінних паперах не може бути предметом договорів, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.
Виписка про стан рахунку у цінних паперах може складатися як за всіма цінними паперами, що обліковуються на рахунку у цінних паперах власника та належать йому на праві власності, так і за окремими випусками цінних паперів на підставі інформації, що міститься на пасивних аналітичних рахунках депозитарного обліку, згрупованих за депозитарним кодом рахунку в цінних паперах цього власника та кодом цінних паперів.
Виписка про операції з цінними паперами повинна містити перелік всіх відомостей про збільшення та/або зменшення кількості цінних паперів упродовж визначеного строку на рахунку в цінних паперах депонента, які відбулися згідно з попередніми повідомленнями, підтвердженнями та розпорядженнями.
Виписки складаються за кожним окремим рахунком у цінних паперах. Виписки надаються періодично, у строк, передбачений договором про відкриття рахунку в цінних паперах (за умов здійснення хоча б однієї облікової операції, щотижня, щомісяця, щоквартально, щороку, інший строк), або на запит депонента. Зберігач зобов'язаний на вимогу депонента протягом до трьох робочих днів з дати отримання такого запиту надавати депоненту відповідну виписку.
Отже, відповідно до вимог спеціального закону, що визначав порядок реєстрації та підтвердження прав на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, належним та допустимим доказом на підтвердження наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами у особи покупця таких акцій є виписка з рахунка у цінних паперах такої особи, яка видається її депозитарною установою (зберігачем) на запит депонента.
Пунктом 2.6 договору сторонами також обумовлено, що документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на цінні папери на ім'я покупця, є виписка з рахунку в цінних паперах покупця у зберігача покупця. Зазначене положення договору повністю узгоджується з наведеними вище положеннями законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем не надано відповідної виписки з рахунку в цінних паперах. А отже, саме з підстав відсутності цього документа в матеріалах справи відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.
Проте, враховуючи положення Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.10.2006 №999, а також вимоги чинного на час розгляду справи спеціального законодавства, виписка з рахунка в цінних паперах депонента видається депозитарною установою саме на вимогу депонента, що свідчить про відсутність можливості отримання позивачем відповідної виписки з рахунку в цінних паперах відповідача у зберігача покупця.
До того ж, зазначені норми регулюють правовідносини, що виникають з прав власності на цінні папери, а отже підлягають застосуванню при встановленні обставин щодо правомірності набуття відповідачем права власності на акції товариства. Однак спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, з огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову у цій справі не стосуються визнання права власності на акції, факт відчуження акцій позивачем не заперечується.
Водночас, з огляду на вищевказане, колегія суддів зазначає, що виписки з рахунку в цінних паперах, підтверджують операції з цінними паперами та стан рахунку.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання умов купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 та додаткової угоди від 19.05.2011 б/н до нього позивачем надано такі докази:
1) розпорядження на розблокування цінних паперів №1 від 25.05.2011, підписане ОСОБА_1 , відповідно до якого підставою для проведення операції є договір купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 № 1111/2-Б-4-1; підставою для розблокування є розпорядження на розблокування цінних паперів від покупця: ОСОБА_1 , що передбачено пунктом 2.4 договору в редакції додаткової угоди від 19.05.2011;
2) розпорядження на виконання облікової операції №1-Ап від 25.05.2011 - списання, з якого вбачається, що підставою для проведення операції є договір купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 № 1111/2-Б-4-1, додаткова угода від 19.05.2011. В цьому розпорядженні зазначено відомості про відправника: учасник АТ "УкрСиббанк", депонент ВАТ "ЗНКІФ "АПСЕЛЬ", рахунок в цінних паперах, з якого списуються цінні папери № 300657-UA40017418; отримувач: учасник АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", депонент Соловйов Василь Пилипович, рахунок в цінних паперах, на який зараховуються цінні папери № 300988-UA10001315;
3) виписка про операцію з цінними паперами за період з 01.03.2011 по 25.07.2011, сформована 26.07.2011 уповноваженою особою АТ "УкрСиббанк", з якої вбачається, що 25.05.2011 на рахунку цінних паперів депонента ВАТ "ЗНКІФ "АПСЕЛЬ" № 300657- НОМЕР_4 у зберігача АТ "УкрСиббанк" проведено операцію на розблокування цінних паперів та 26.05.2011 з цього рахунку списані цінні папери в кількості 18557600 шт. на рахунок у цінних паперах ОСОБА_1 № НОМЕР_9 - UA10001315 (т.3, а.с. 102-104).
До того ж, судова колегія зазначає, що положеннями частини 1 статті 9 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що Центральний депозитарій забезпечує формування та функціонування системи депозитарного обліку цінних паперів. Центральний депозитарій веде депозитарний облік всіх емісійних цінних паперів, крім тих, облік яких веде Національний банк України відповідно до компетенції, визначеної цим Законом.
До виключної компетенції Центрального депозитарію належить, зокрема, ведення рахунка в цінних паперах депозитарної установи, що припинила свою депозитарну діяльність або якій анульовано відповідну ліцензію за правопорушення на ринку цінних паперів чи в іншому визначеному Комісією випадку, а також відповідальне зберігання документів, баз даних, копій баз даних, архівів баз даних депозитарної установи, інформації про тих її депонентів, що в установленому порядку не закрили свої рахунки в цінних паперах, та цінних паперів, які обліковувалися на їх рахунках, та подання інформації про стан таких рахунків згідно із законодавством (пункт 9 частини 8 статті 9 Закону України "Про депозитарну систему України").
Частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що Центральний депозитарій у порядку, встановленому Комісією, відповідно до отриманих депозитарних активів провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів, розміщених в Україні та за її межами, та корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах клієнтів відповідно до компетенції щодо обліку цінних паперів, встановленої цим Законом. Клієнтами Центрального депозитарію є емітенти, Національний банк України, депозитарні установи, депозитарії-кореспонденти, клірингові установи та Розрахунковий центр. Центральному депозитарію заборонено розпоряджатися цінними паперами, які він обліковує, або вчиняти будь-які інші дії з такими цінними паперами, крім дій, що вчиняються згідно з договорами, укладеними ним відповідно до статті 5 цього Закону.
Порядок провадження депозитарної діяльності Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами з надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах, вимоги до порядку відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, порядку проведення операцій на рахунках у цінних паперах та їх видів, порядку зарахування цінних паперів до системи депозитарного обліку при емісії, їх обліку та зберігання, а також списання цінних паперів у зв'язку з їх погашенням та/або анулюванням, порядку внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів конкретного власника, стосовно всього випуску цінних паперів, стосовно здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів тощо, вимоги до діяльності учасників депозитарної системи та взаємовідносин між ними, вимоги до порядку складання реєстру власників іменних цінних паперів, у тому числі порядку взаємодії депозитарних установ з Центральним депозитарієм щодо складання реєстру, вимоги до змісту внутрішніх документів професійних учасників депозитарної системи України та інші вимоги, встановлення яких належить до компетенції Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про депозитарну систему України" встановлений Положенням про провадження депозитарної діяльності, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 23.04.2013 № 735 (в редакції, чинній на час розгляду справи).
Пунктами 3, 6, 7 Розділу ІІІ Положення про провадження депозитарної діяльності передбачено, що для виконання функцій щодо депозитарного обліку цінних паперів, обслуговування обігу цінних паперів та корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах Центральний депозитарій та депозитарні установи здійснюють такі депозитарні операції: адміністративні операції; облікові операції; інформаційні операції.
Інформаційні операції - депозитарні операції, наслідком яких є видача виписок і довідок з рахунку в цінних паперах та іншої інформації щодо операцій депонентів або клієнтів за рахунками у цінних паперах відповідно до вимог цього Положення та умов договорів, укладених клієнтами/депонентами з Центральним депозитарієм/депозитарними установами.
До інформаційних операцій Центрального депозитарію та депозитарних установ належать операції з підготовки та видачі, зокрема, виписок або довідок з рахунку в цінних паперах; інформаційних довідок.
Водночас, видача виписки з рахунку в цінних паперах, яка є документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора), є виключно операцією депозитарної установи (абзац тринадцятий пункту 1 розділу III цього Положення).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою отримання відповідних документів про зарахування цінних паперів на рахунок відповідача представник позивача направив адвокатський запит в ПАТ "Національний депозитарій України", в архівних базах даних якого зберігаються дані стосовно операцій з цінними паперами, в тому числі зберігача АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ".
Як зазначено позивачем, у відповіді ПАТ "Національний депозитарій України" на адвокатський запит повідомило про те, що 05.11.2014 Публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" передало Центральному депозитарію, як уповноваженому на зберігання копії баз даних, бази даних, документи та інформацію на виконання вимог Положення про припинення депозитарною установою провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 431 від 08.04.2014. Також зазначено, що передані до Центрального депозитарію бази даних АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" містять, зокрема, інформацію щодо депонентів - власників цінних паперів, рахунки у цінних паперах яких були відкриті та обслуговувались депозитарною установою АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", а також інформацію щодо операцій з цінними паперами на цих рахунках у цінних паперах. Також зазначено, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, у зв'язку з чим, у відповідності з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про депозитарну систему України" може бути надана лише на письмову вимогу суду.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом, від ПАТ "Національний депозитарій України" на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 14.07.2021 про витребування документів надійшла інформаційна довідка про операції з акціями АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" на рахунку у цінних паперах ОСОБА_1 , відкритому в АТ БАНК "МЕРКУРІЙ"; копія розпорядження № 1 зберігачу АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" від 26.05.2011 на виконання облікової операції зарахування, з додатками (т.4, а.с.62-69).
Так, відповідно до розпорядження від 26.05.2011 № 1 Зберігачу АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ" на виконання облікової операції «зарахування» підставою для виконання цієї облікової операції зазначено договір №1111/2-Б-4-1 купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011; відомості щодо відправника: власник рахунку ВАТ "ЗНКІФ "АПСЕЛЬ", номер рахунку № НОМЕР_2 , депозитарна установа, в якій відкрито рахунок у цінних паперах АТ "УкрСиббанк"; відомості щодо отримувача: власник рахунку ОСОБА_1 , номер рахунку № НОМЕР_9 - НОМЕР_10 , депозитарна установа, в якій відкрито рахунок у цінних паперах АТ БАНК "МЕРКУРІЙ"; відомості про цінні папери: акції емітента АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" у кількості 18.577.600 шт., загальною номінальною вартістю 4.639.400,00 грн (т.4, а.с. 63).
Згідно наданої ПАТ "Національний депозитарій України" довідки про операції з цінними паперами за період з 09.08.2010 по 08.10.2014 депонента ОСОБА_1 , вбачається що на його рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в депозитній установі АТ БАНК "МЕРКУРІЙ", код 14360386, від ВАТ "ЗНКІФ "АПСЕЛЬ", номер рахунку № НОМЕР_2 , 26.05.2011 надійшов переказ №1111/2-Б-4-1 у кількості 18.557.600 шт. цінних паперів (т.4, а.с. 69).
За наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виконання позивачем договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 № 1111/2-Б-4-1 в частині передання у власність покупця цінних паперів та їх придбання відповідачем підтверджуються первинними та іншими документами, зокрема, розпорядженням на розблокування цінних паперів №1 від 25.05.2011, розпорядження на виконання облікової операції від 25.05.2011 №1-Ап - списання, розпорядженням від 26.05.2011 № 1 на виконання облікової операції - зарахування, випискою про операцію з цінними паперами за період з 01.03.2011 по 25.07.2011, довідкою про операції з цінними паперами депонента ОСОБА_1 , наданої ПАТ "Національний депозитарій України".
Крім того, за твердженням позивача, факт отримання у власність відповідачем цінних паперів у кількості 18557600 шт. відповідно до договору купівлі-продажу від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 підтверджується даними з офіційного веб-сайту Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку", на якому відображається звітність учасників фондового ринку. Зокрема, відповідно до інформації, яку розмістив АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" за 2010 рік та 2011 рік в загальнодоступній інформаційній базі даних Комісії, а саме розділу звіту «Інформація про володіння посадовими особами емітента акціями емітента», вбачається, що Голова Правління АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" Соловйов В.П. станом на 31.12.2010 був власником 33 960 203 шт. простих іменних акцій емітента ( розділ річного звіту за 2010 рік щодо володіння посадовими особами акціями емітента), а станом на 31.12.2011 у власності цієї особи зазначено 52517803 шт. простих іменних акцій емітента (розділ річного звіту за 2011 рік щодо володіння посадовими особами акціями емітента). Таким чином, кількість простих іменних акцій, належних ОСОБА_1 , у 2011 році збільшилась на 18557600 шт. простих іменних акцій, тобто на кількість цінних паперів, передбачених договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 (т.3, а.с. 98-101, 106-107).
Судова колегія зазначає, що залучені позивачем до матеріалів справи відомості з сайту http://smida.gov.ua мають лише інформаційний характер. Проте, враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що наведена позивачем інформація узгоджується з іншими наявними матеріалами справи.
В свою чергу, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не спростовано той факт, що на виконання умов договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 позивачем було передано у власність ОСОБА_1 цінні папери у кількості 18.557.600 шт на загальну суму 4.639.400,00 грн, не надано в матеріали справи будь-яких доказів, що підтверджували б відсутність факту зарахування цінних паперів на рахунок відповідача.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, саме на позивача покладається обов'язок довести належне виконання ним зобов'язання щодо передання у власність покупця товару за договором купівлі-продажу, а відповідач має право спростувати зазначені обставини або надати докази здійснення розрахунку за вказаний товар.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
В такий спосіб, врахувавши положення чинного законодавства, надавши оцінку умовам спірного договору купівлі-продажу цінних паперів, зважаючи на встановлені обставини даної справи щодо передання позивачем у власність покупця цінних паперів на загальну суму 4.639.400,00 грн та відсутність на час вирішення спору доказів на спростування цих обставин, а також здійснення розрахунку відповідачем за придбаний товар (в тому числі часткової опалти), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 у розмірі 3.325.990,98 грн, оскільки вартість придбаних відповідачем акцій становить більшу суму ніж та, що заявлена позивачем до стягнення.
Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову з підстав пропуску строку позовної давності.
Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції та, досліджуючи підстави застосування позовної давності до спірних правовідносин, зазначає таке.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства". (Правова позиція Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15).
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин першої, другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 663/2070/15-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п'ята статті 267 Цивільного кодексу України).
Запроваджений нормами Цивільного кодексу України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві.
Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень
При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об'єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об'єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами договору сторонами погоджено, що клієнт продавця зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цінні папери в порядку та на умовах, викладених у договорі, а саме: дата оплати цінних паперів не пізніше 22 лютого 2016 року (п.1.2, 1.23 договору).
Тобто, загальний строк позовної давності в частині вимог про стягнення суми основного боргу спливає 23.02.2016.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач - Публічне акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах та за рахунок активів якого діє товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою (вх. № 25.02.2019 №10614) до Київського районного суду міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 у розмірі 3325990,98 грн (т.3, а.с.3-4).
Відповідно до положень частини 7 статті 119 ГПК України, яка кореспондується з приписами частини 6 статті 124 ЦПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами, позов надісланий до суду засобами поштового зв'язку 21.02.2019, що підтверджується відтиском штампу АТ "Укрпошта" на поштовому конверті, в якому позовна заява надійшла до суду, тобто в межах позовної давності.
Позовне провадження тривало з березня 2019 року. Постановою Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №640/4244/19 скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.09.2019 та постанову Харківського апеляційного суду від 18.12.2019; закрито провадження у справі № 640/4244/19; повідомлено позивача, що розгляд даної справи належить до господарської юрисдикції.
26.04.2021 до Верховного Суду надійшла заява від Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований кооперативний інвестиційний фонд "Апсель" від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією до відповідного господарського суду, яка надіслана засобами поштового зв'язку 21.04.2021 (т.2, а.с. 71-72).
Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2021 у даній справі передано справу № 640/4244/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах якого діє товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області (т.2, а.с. 85-86).
Тобто позивач з новим позовом не звертався, а звернувся до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Таким чином, в даному випадку не підлягає застосуванню позовна давність до вимог про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1, з огляду на те, що позивач звернувся з позовом в межах позовної давності.
Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 щодо не переривання перебігу строку позовної давності внаслідок подання позову з недодержанням правил підвідомчості, оскільки в межах справи № 922/1467/19 позивач звернувся до господарського суду з новим позовом після закриття провадження у цивільній справі за його позовною заявою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позову з підстав пропуску строку позовної давності, у зв'язку з чим оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1 у розмірі 3.325.990,98 грн
Досліджуючи питання наявності (відсутності) підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, інфляційних втрат та пені у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 20.09.2019 у справі №904/4342/18, від 08.05.2019 у справі №904/2156/18, від 17.10.2018 у справі №916/1883/16.
Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань в частині оплати товару (цінних паперів) за договором купівлі-продажу цінних паперів від 27.04.2011 №1111/2-Б-4-1, зважаючи на суму основного боргу з урахуванням дати її виникнення та встановлених строків оплати, перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних за період з 23.02.2016 по 11.04.2019, інфляційних витрат за період березень 2016 року по лютий 2019 року.
Водночас, аналіз змісту положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України у сукупності з наведеними нормами про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
За таких обставин, з огляду на наявність заявленого клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, дату звернення позивача до суду з вимогами про стягнення інфляційних збитків та 3% річних (19.04.2019) та періоди, за які нараховано заявлені до стягнення у цій справі суми, зважаючи на право позивача заявити до стягнення в межах встановленого строку позовної давності для стягнення суму інфляційних втрат та 3% річних, нараховану за період 3 роки, що передували зверненню до суду з такими вимогами (19.04.2016), здійснивши власний перерахунок 3% річних за період з 19.04.2016 по 11.04.2019 та інфляційних витрат за період з травня 2019 року по лютий 2019 року на суму 3325990,98 грн, колегія суддів дійшла висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 297233,65 грн та інфляційних витрат у розмірі 1179752,21 грн.
Відтак, у задоволенні вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 15539,46 грн за період з 22.02.2016 по 18.04.2016 слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про що заявлено відповідачем. До того ж, враховуючи заявлення позивачем суми інфляційних витрат в меншому розмірі ніж встановлена сума цих нарахувань за перерахунком суду, то в даному випадку підлягає задоволенню визначена саме позивачем сума інфляційних витрат.
Щодо вимог позивача про стягнення суми пені, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 4.1 договору у разі прострочення виконання покупцем зобов'язань по оплаті вартості цінних паперів, встановлених п. 2.1 договору, покупець зобов'язаний сплатити Фонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як діє в період, за який стягується пеня від загальної вартості цінних паперів за кожний банківський день прострочення, але не більше 0,1% загальної вартості цінних паперів, встановленої в п. 1.2.5 договору.
Судом було встановлено порушення зобов'язань відповідачем за договором щодо оплати отриманого за договором товару.
Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Тобто, наведеними положеннями визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.
Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі 3-53гс15).
Зважаючи на вищезазначене, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Зазначене стосується також й строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень статті 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст.ст. 251, 252 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18, від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17.
Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність у договорі погодження сторонами інших умов щодо строків нарахування штрафних санкції або збільшення строку позовної давності, відтак такі вимоги про стягнення пені заявлені поза межами строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем.
Про відсутність заперечень щодо пропуску строку позовної давності в частині цих вимог також зазначено представником позивача в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 24.12.2021.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та відмову у задоволенні позову в цій частині.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про часткове задоволення позову.
Щодо інших аргументів заявників апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у постанові, оскільки не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).
Доречним в контексті викладеного є посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", де було констатовано, що одним із завдань вмотивованого рішення суду є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland),№ 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягає розподілу у відповідності до приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель", від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2021 у справі №640/4244/19 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" (61024, Харківська область, місто Харків, вул. Чайковська, будинок 5/7/9, квартира 1, код ЄДРПОУ 35856947), від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (61070, Харківська область, м.Харків, вул. Академіка Проскури, будинок 1, корпус 45, офіс 21, код ЄДРПОУ 34333275) суму боргу у розмірі 3 325 990,98 грн, 3 % річних у сумі 297233,65 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 167 422,83 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" (61024, Харківська область, місто Харків, вул. Чайковська, будинок 5/7/9, квартира 1, код ЄДРПОУ 35856947), від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (61070, Харківська область, м.Харків, вул. Академіка Проскури, будинок 1, корпус 45, офіс 21, код ЄДРПОУ 34333275) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 71 859,71 грн.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Апсель" (61024, Харківська область, місто Харків, вул. Чайковська, будинок 5/7/9, квартира 1, код ЄДРПОУ 35856947), від імені, в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (61070, Харківська область ,м.Харків, вул. Ак. Проскури, будинок 1, корпус 45, офіс 21, код ЄДРПОУ 34333275) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 107 789, 57 грн.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29.12.2021.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Шевель