вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" грудня 2021 р. Справа№ 910/15018/19 (910/14175/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Полякова Б.М.
Пантелієнка В.О.
за участю секретаря судового засідання Кудько О.О.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 22.12.2021,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус"
на ухвалу господарського суду міста Києва від 21.04.2021
у справі №910/15018/19 (910/14175/20)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус" (Відповідач - 1)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру" (Відповідач - 2)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Логістик" (Відповідач - 3)
про визнання недійсним правочину
в межах справи № 910/15018/19
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру"
про банкрутство
На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/15018/19 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру" про банкрутство.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним правочину.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/15018/19 (910/14175/20) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" про визнання недійсним правочину в межах справи № 910/15018/19 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 24.01.2018, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОГУРУ" продало Товариству з обмеженою відповідальністю "СТАТУС" частку в розмірі 20 % статутного капіталу в Товаристві з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛОГІСТИК" за 6 000 гривень та скасовано реєстраційну дію/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: №10671050007017705 "державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників".
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у даній справі та постановити нове судове рішення, якою відмовити в задоволенні заяви про визнання недійсним правочину.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що немає жодної підстави стверджувати, що при укладенні 24.01.2018 вказаного вище спірного правочину ТОВ «АГРОГУРУ» було завдано збитків. Більш того, не можна говорити і про те, що відповідних збитків було завдано кредиторам ТОВ «АГРОГУРУ», оскільки ТОВ «АГРОГУРУ» було сплачено суму, за яку останнім було відчужено частку в статутному капіталі ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК». Окрім вказаного, як зазначає скаржник, для визначення ринкової вартості частки в статутному капіталі ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» необхідно взяти до уваги фінансову звітність та баланс ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК», первинну бухгалтерську документацію та інші документи, на підставі яких можна зробити висновки про склад активів та зобов'язань ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК», зрозуміти загальну структуру доходів та витрат ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК». Скаржник зазначив, що роздруківки з мережі Інтернет оголошень про продаж нерухомого майна не може бути об'єктивним доказом по справі, оскільки: таке оголошення може розмістити будь-яка особа (навіть зацікавлена у результаті розгляду даної справи); при розміщенні відповідного оголошення можна вказати будь-яку ціну (навіть таку, що не відповідає реальності); кожен об'єкт нерухомого майна має свої особливості, тому їх вартість може суттєво різнитись (навіть якщо вони на перший погляд є схожими); та ін. Важливим на думку скаржника є й те, що предметом доказування по даній справі є, окрім іншого об'єктивне визначення вартості (встановлення ринкової ціни) вказаної вище відчуженої частки, що можливе лише з урахуванням як активів так і пасивів ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК». При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги сумнівні докази, які не стосуються предмету доказування. З вищевикладеного скаржником вбачається, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» від 24.01.2018 не може бути визнаний недійсними, оскільки відсутні підстави, передбачені ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
07.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру" надійшов відзив, в якому зазначено, що ринкова вартість активів ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» станом на січень 2018 року перевищувала розмір його статутного капіталу (30 000 гривень), оскільки у ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» перебували (і перебувають) у власності п'ять об'єктів нерухомого майна, розташованих в с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області. Відтак, Боржник здійснив відчуження частки в розмірі 20 % статутного капіталу ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» за ціною (6 000 гривень) нижче від ринкової. Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин, - продаж Боржником, частки в статутному капіталі юридичної особи за номінальною вартістю (і без проведення оцінки ринкової вартості цієї частки) і на користь особи, що перебувала під спільним контролем з продавцем - Боржником, за наявності у продавця простроченої кредиторської заборгованості - можна дійти висновку, що мета договору купівлі-продажу від 24.01.2018 - запобігти тому, щоб актив (частка в статутному капіталі) залишився у власності Боржника, і водночас Боржник не отримав належної грошової компенсації за актив.
17.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру" надійшов відзив, в якому зазначено, що ТОВ «Агрогуру», як співвідповідач, визнало в повному обсязі заяву ТОВ «Оптімусагро Трейд» про визнання недійсним правочину боржника. Щодо завдання збитків ТОВ «Агрогуру» укладенням Договору від 24.01.2018 зазначено, що під час розгляду справи ТОВ «Агро Логістик» не надало документів, що підтверджують його фінансовий стан станом на час укладення оспорюваного правочину. Відповідно, не надав документів щодо наявності у ТОВ «Агро Логістик» зобов'язань перед його кредиторами чи по сплаті податків і зборів. Відчужуючи частку у статутному капіталі ТОВ «Агро Логістик» за 6000,00 грн, ТОВ «Агрогуру» отримує збитки на суму щонайменше 580 000,00 грн. Договір від 24.01.2018 укладений між заінтересованими особами, які були засновниками як ТОВ «Агрогуру», так і ТОВ «Статус» та ТОВ «Агро Логістик». Зокрема, це гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Фактично відбулося переміщення корпоративних прав між одними й тими ж особами. Такі дії в подальшому призвели до стійкої неплатоспроможності ТОВ «Агрогуру» та унеможливили проведення розрахунків з його кредиторами, що суперечить інтересам ТОВ «Агрогуру» та його кредиторів. В даному випадку прослідковується причинно-наслідковий зв'язок між діями засновників та керівництва ТОВ «Агрогуру» по утворенню боргів перед кредиторами, відчуженням корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Агро Логістик», зміна засновників ТОВ «Агрогуру», припинення господарської діяльності та в решті відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Агрогуру». На дату укладення оспорюваного договору, у ТОВ «Агрогуру» не були сплачені зобов'язання на суму 655 418,03 грн та 168183,44 грн перед ТОВ «Оптімусагро Трейд» та ТОВ «Теп Транско». Знаючи про наявність боргів перед кредиторами, боржник укладає правочин, яким зменшує активи товариства, що унеможливлює розрахунок з кредиторами. Тобто, укладено правочин на шкоду кредиторам та боржнику. Укладений правочин порушує інтереси інших осіб - учасників господарських відносин з ТОВ «Агрогуру», зокрема, кредиторів товариства, вимоги яких існували і не були погашені боржником станом на дату укладення оспорюваного правочину. Особи, які діяли від імені ТОВ «Агрогуру» при укладенні оспорюваного правочину, здійснили неправомірні дії з метою утворення стійкої неплатоспроможності підприємства та унеможливлення проведення розрахунків з його кредиторами, що суперечить інтересам ТОВ «Агрогуру» та його кредиторів.
21.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
12.08.2021 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" надійшли заперечення проти клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
В судове засідання 22.12.2021 з'явився представник скаржника, інші представники учасників справи не з'явились.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку здійснювати розгляд скарги без участі інших учасників справи за наявними матеріалами справи. Всі учасники провадження у даній справі належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду даної апеляційної скарги.
В судовому засіданні 22.12.2021 ставилось на обговорення клопотання скаржника про поновлення строку на подачу та долучення відповідних доказів до матеріалів справи.
Як вбачається з тексту вказаного клопотання, скаржник зазначає, що 14.07.2021 йому стало відомо про те, що ТОВ «ЮБС ВАЛЮЕЙШН» (дата завершення складання оцінки 12.07.2021) було підготовлено звіт за результатами проведення незалежної оцінки вартості частки в статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРО ЛОГІСТИК» в розмірі 20,0% (далі - Звіт). Оцінка проводилась з метою визначення для суду вартості об'єкту оцінки (частки в статутному капіталі ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК», в розмірі 20,0%) станом на 31.12.2017. З положень Звіту вбачається, що ринкова вартість частки в статутном капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРО ЛОГІСТИК», розмірі 20,0%, станом на 31.12.2017 становить 4 179 (чотири тисячі ст сімдесят дев'ять гривень) 35 копійок. Таким чином, на думку скаржника Звіт додатково підтверджує, що частку в статутному капіталі ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» було продано дорожче її ринкової вартості.
Щодо пропуску строків подання цих доказів, скаржник зазначає, що Звіту було складено лише 12.07.2021, тобто після постановляння оскаржуваної ухвали; примірник вказаного Звіту Апелянту було надано лише 19.07.2021.
Колегія суддів, дослідивши вищевказані клопотання, заслухавши представника скаржника, прийшла до висновку про відмову в задоволенні клопотань про визнання поважними причин пропуску строку на подання документів та про приєднання нових доказів, з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання до суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.
За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв судове рішення не на користь сторони (відповідача), а заявник апеляційної скарги просить долучити до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження матеріали дослідження (висновок), який виготовлено на його замовлення вже після вирішення справи судом першої інстанції (правова позиція викладена Верховним Судом від 16.12.2020 у справі №908/1908/19).
У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у вказаній справі суд касаційної інстанції підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Верховний Суд у вищевказаній справі вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед, судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.
Таким чином, посилання скаржника на те, що він отримав відповідні документи вже після прийняття оскаржуваного рішення, визнані судом, як необґрунтовані, на підставі того, що не надано належних доказів на підтвердження доводів щодо об'єктивної неможливості їх підготовки та подання до суду першої інстанції, намагання їх виготовити (вчасно звернутися до суб'єкта оціночної діяльності щодо виготовлення звіту про оцінку) та повідомлення суду про неможливість їх отримання до закінчення підготовчого провадження в суді першої інстанції з причин, що не залежали від скаржника. Так, відповідно до вимог частин 1, 4 статті 80 ГПК України вказані докази відповідач мав би надати суду до закінчення підготовчого провадження під час розгляду судом першої інстанції позовної заяви та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ ним не може бути подано у відповідний строк, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В судовому засіданні 22.12.2021 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Боржником (Продавець) та ТОВ "СТАТУС" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу 24.01.2018. За цим Договором Боржник продав за номінальною вартістю 6 000 гривень частку в розмірі 20 % статутного капіталу в Товаристві з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛОГІСТИК".
Звертаючись 15.09.2021 до суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі -КУзПБ), зазначає, що Договір купівлі-продажу від 24.01.2018, за яким боржник продав Товариству з обмеженою відповідальністю "СТАТУС" частку в розмірі 20 % статутного капіталу в Товаристві з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛОГІСТИК" за номінальною вартістю 6 000 гривень є недійсним з двох підстав: боржник здійснив відчуження майна за цінами нижчими від ринкових тоді, коли майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник уклав договір із заінтересованою особою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що боржник уклав Договір купівлі-продажу від 24.01.2018, за яким продав частку в розмірі 20 % статутного капіталу в Товаристві з обмеженою відповідальністю "АГРО ЛОГІСТИК", з юридичною особою, з якою Боржник перебував під контролем третьої особи, тобто із заінтересованою особою стосовно боржника, згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ. Посилаючись на ч. 1 ст. 42 КУзПБ, суд вказав, що відчуження частки в розмірі 20 % статутного капіталу ТОВ "АГРО ЛОГІСТИК" за ціною (6 000 гривень) нижче від ринкової. Судом встановлено, що укладений правочин порушує інтереси інших учасників господарських відносин, зокрема, кредиторів товариства, вимоги яких існували і не були погашені боржником станом на дату укладення оспорюваного правочину. Особи, які діяли від імені ТОВ "Агрогуру" при укладенні оспорюваного правочину, здійснили неправомірні дії з метою утворення стійкої неплатоспроможності підприємства та унеможливили проведення розрахунків з його кредиторами, що суперечить інтересам ТОВ "Агрогуру" та його кредиторів. Суд першої інстанції зазначив, що відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Агро Логістик" шляхом укладення Договору від 24.01.2018, під час наявності боргів у ТОВ "Агрогуру", є підставою для визнання Договору від 24.01.2018 недійсним у відповідності до ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних інших підстав для визнання оспорюваного договору недійсними, окрім тих, що визначені ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, заявником у своїй заяві не зазначено.
Жодних посилань на порушення норм ГК України, ЦК України, як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, заява позивача не містить.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак, правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство, крім випадків, коли відповідний правочин укладений у підозрілий (сумнівний) період до порушення справи про банкрутство.
До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, чинного на даний час, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013 до 28.10.2019) не визначає вимоги до укладення правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду, протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" 15.09.2020 звернулось до суду з заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.01.2018.
Провадження у цій справі № 910/15018/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру" порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2019 відповідно до норм КУзПБ.
Відповідно до ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
Водночас, суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин КУзПБ (передбачені ним спеціальні підстави для визнання недійсним договору), оскільки не врахував, що застосування відповідних спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, крім випадків, коли відповідний правочин укладений у підозрілий (сумнівний) період до порушення справи про банкрутство.
На момент укладення 24.01.2018 оспорюваного правочину провадження у даній справі про банкрутство відкрито не було.
Крім того, колегія суддів зазначає про неможливість застосування до відповідних правовідносин сторін у даній справі норм КУзПБ, враховуючи конституційний принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
На момент вчинення оскаржуваного правочину діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", положення якого не передбачали такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору, як його укладення із заінтересованими особами, та не передбачав такої умови для визнання правочину недійсним, як завдання збитків боржнику або кредиторам, у разі, коли боржник здійснив відчуження майна за цінами нижчими від ринкових тоді, коли майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів; проте передбачали підозрілий період один рік, що передував укладанню оспорюваного договору.
Так, укладення боржником оспорюваного договору поза межами "підозрілого періоду" (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину, виключає можливість задоволення даного позову з тих спеціальних підстав, що зазначені позивачем у позовній заяві.
Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
Поряд з викладеним, суд апеляційної інстанції зазначає, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист відповідних майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Аналогічний висновок був викладений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, та заявником не заперечується, у справі, що переглядається, жодних інших підстав для визнання недійсним оспорюваного договору від 24.01.2018, крім підстав, передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (боржник здійснив відчуження майна за цінами нижчими від ринкових тоді, коли майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, у разі, коли такий правочин завдав збитків боржнику або кредиторам; боржник уклав договір із заінтересованою особою), позивачем у своїй заяві зазначено не було.
На підставі наведеного вище, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про визнання недійсним Договору 24.01.2018, та, враховуючи правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, вважає за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задовленні позовної заяви.
Таким чином, доводи скаржника по суті заявлених вимог є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити; оскаржувану ухвалу суду першої інстанції у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус" задовольнити.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/15018/19 (910/14175/20) скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" (02660, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 122, кор. Е-5, кім. 11; 41161689) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус" (02660, м. Київ, вул. Каховська, 64; 25290983) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 6 306,00 грн.
Матеріали справи №910/15018/19 (910/14175/20) направити до господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 28.12.2021.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді Б.М. Поляков
В.О. Пантелієнко