вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" грудня 2021 р. Справа№ 920/903/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Алданової С.О.
секретар судового засідання: Сивак М.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 21.12.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 26.05.2021 (повний текст складено - 14.06.2021)
у справі №920/903/20 (суддя - Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант"
до Державного підприємства "Центр сертифікації та
експертизи насіння і садивного матеріалу"
в особі Сумської філії Державного підприємства
"Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
про стягнення 800 004, 00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Сумської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (надалі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі - 800 004, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару за Договором поставки №08/11 від 08.11.2019 (надалі - Договір), у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати вартості товару.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.12.2020 справу №920/903/20 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №920/903/20 позов задоволено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 800 004, 00 грн та 12 000, 06 грн витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції дійшов такого висновку, оскільки встановив, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача, відповідно до Договору поставки №08/11 від 08.11.2019, грошові кошти в сумі 800 004, 00 грн. В свою чергу, відповідач не надав належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), які б свідчили про здійснення останнім поставки позивачу товару за Договором або повернення суми попередньої оплати товару за Договором, тобто матеріалами справи доведено, що відповідач в порушення умов Договору, взяті на себе зобов'язання не виконав.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №920/903/20 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, судове рішення ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Сумській філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладання згаданої вище спірної угоди та у директора Сумської філії були відсутні повноваження її підписання.
Місцевим господарським судом безпідставно не прийнято до уваги факт відсутності оригіналів документів, копії яких було додано позивачем до позовної заяви, а саме: Договору поставки №08/11 від 08.11.2019; рахунку на оплату від 14.11.2019 на суму 800 004, 00 грн. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у останнього відсутні оригінали зазначених вище документів, про що неодноразово повідомлялося уповноваженим представником, при розгляді справи в суді першої інстанції.
Водночас скаржник зазначає, що борг Підприємства за Договором може бути тільки у вигляді непоставленої сільгоспродукції, втім ніяк не грошові кошти.
Окрім того, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 18 000, 09 грн.
15.07.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі №920/903/20, до якого останнім долучено докази сплати судового збору у розмірі 18 000,09 грн (платіжне доручення №348 від 08.06.2021).
Досліджуючи матеріали апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що скаржником не пропущено строк на подання апеляційної скарги, у зв'язку з чим клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції до розгляду не прийнято.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №920/903/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 31.08.2021.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Позивач, у порядку ст. 263 ГПК України своїм правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. на лікарняному, судове засідання, призначене на 31.08.2021, не відбулося.
У зв'язку з перебуванням суддів Мартюк А.І., Алданової С.О. які входять до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Владимиренко С.В., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 прийнято справу №920/903/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.
Розгляд справи №920/903/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" призначено на 19.10.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 прийнято справу №920/903/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.12.2021.
20.12.2021 та 21.12.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (скаржника) надійшли письмові пояснення по суті спору.
У судове засідання 21.12.2021 з'явився представник відповідача.
Позивач у судове засідання 21.12.2021 повноважних представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, інших заяв/клопотань до суду апеляційної інстанції не подавав.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що позивач був належно повідомлений про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Водночас, колегія суддів дійшла висновку про залишення поданих відповідачем 20.12.2021 та 21.12.2021 письмових пояснень без розгляду, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 114 ГПК України встановлено, що:
- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій;
- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2021 про відкриття апеляційного провадження, зокрема, встановлено учасникам апеляційного провадження строк на подання заяв/клопотань, пояснень або заперечень з доказами направлення їх іншим учасникам справи до 16.08.2021.
Проте, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" подало до Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення по суті спору лише 20.12.2021 та 21.12.2021.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинна містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
Отже, поновити пропущений процесуальний строк суд має можливість лише у випадку відповідного клопотання, проте апелянтом не надано клопотання про поновлення пропущеного строку для подання вказаних вище клопотань у даній справі.
Статтею 118 ГПК України встановлено, що:
- право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1);
- заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
З огляду на пропущення відповідачем процесуальних строків на подання заяв/клопотань, пояснень або заперечень, подані скаржником письмові пояснення по суті спору залишаються без розгляду.
Слід зазначити, що основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції також не вбачає підстав для прийняття до розгляду додаткових доказів, долучених до письмових пояснень, оскільки ненадання відповідачем суду першої інстанції усіх необхідних доказів в спростування позовних вимог не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення згідно приписів ст. 277 ГПК України.
Так, у судовому засіданні 21.12.2021 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 21.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 14.11.2019 Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Сумської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (постачальник) направив на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАФ Гарант" (покупець) Договір поставки № 08/11 від 08.11.2019 (Договір), про що свідчать наявні в матеріалах справи роздруківки листів з електронної пошти відповідача.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар українського походження, врожаю 2019 року, на умовах, зазначених в цьому Договорі (далі - товар). Найменування товару: зерно соняшнику, врожаю 2019 року; орієнтовна кількість товару: 100 т (+/- 10 %); ціна товару: 6 666,70 грн/т без ПДВ, ПДВ - 1 333,34 грн, вартість з ПДВ - 8 000,04 грн/т. Остаточна кількість та вартість товару узгоджується сторонами та визначається в рахунках-фактурах та/або накладних за кожною партією окремо.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 Договору строк поставки товару - не пізніше 30 листопада 2019 року. Датою поставки товару вважається дата оформлення накладної на отримання товару.
У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем у грошовій формі впродовж 3-х банківських днів з моменту поставки товару та надання рахунків-фактур, виставлених постачальником, у розмірі 80 % від вартості партії товару. Можлива часткова попередня оплата за домовленістю сторін. Остаточний розрахунок за відвантажений товар здійснюється впродовж 3-х банківських днів після реєстрації електронної податкової накладної на партію товару в ЄРПН та надання постачальником покупцю документів, зазначених у п. 2.5 Договору.
За умовами пунктів 5.1, 5.8 Договору строк дії Договору встановлюється з дня його підписання сторонами та скріплення підписів печатками сторін і до 31 грудня 2019 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань - до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань. До моменту отримання сторонами оригіналів належним чином оформлених договорів мають силу договори, підписані сторонами і отримані одна від одної за допомогою факсимільного зв'язку.
Як зазначає позивач, на його електронну пошту відповідачем було також направлено рахунок на оплату № 27 від 14.11.2019 на суму 800 004,00 грн, який було оплачено позивачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення №4330 від 14.11.2019.
За твердженнями позивача, здійснення відповідачем 27.11.2019 реєстрації податкової накладної №1 від 14.11.2019 на соняшник, врожаю 2019 року, вартістю 800 004,00 грн є свідченням того, що відповідач фактично приступив до виконання умов Договору, втім взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару позивачу не виконав.
12.06.2020 позивач звертався до відповідача із претензією вих. № 340 про негайне повернення попередньої оплати вартості товару за Договором у сумі 800 004,00 грн, у відповідь на яку відповідач у листі № 2/9-6/742-20 від 24.07.2020 повідомив позивача, що умовами Договору не передбачено повернення суми попередньої оплати товару, відтак правові підстави для задоволення вказаної претензії у відповідача відсутні.
З огляду на те, що зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару за Договором відповідач не виконав, суму попередньої оплати вартості товару не повернув, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 800 004, 00 грн.
Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для адоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами статті 205 ЦК України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом, відповідно до статті 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
З огляду на положення вищевказаних правових норм, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність посилання відповідача на відсутність у сторін оригіналів Договору, оскільки матеріалами справи встановлено, що сторонами було укладено Договір шляхом направлення відповідачем на електронну пошту позивача сканкопії вказаного договору, а також вчинено юридично значимі дії щодо виконання його умов. Більше того, в пункті 5.8 Договору сторонами було погоджено, що до отримання оригіналів Договору юридичну силу має договір, підписаний сторонами і отриманий за допомогою факсимільного зв'язку.
Частиною 5 статті 12 ЦК України передбачено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача про те, що директору його Сумської філії не надавався дозвіл на укладення Договору, з огляду на те, що у даному випадку позивач діяв добросовісно, перерахував відповідно до умов Договору спірну суму авансу, втім відповідачем не надано суду доказів зворотного.
Колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем вживалися заходи щодо врегулювання спірної ситуації з позивачем або ж відповідач звертався з позовом до суду про визнання недійним Договору.
Слід зазначити, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.06.2021 у справі №911/3039/19).
Принцип заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також ст. 13 ЦК України про заборону зловживання правами (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №911/3039/19).
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те що, відповідач направляючи позивачу рахунок на оплату № 27 від 14.11.2019 на суму 800 004, 00 грн діяв відповідно до умов Договору, тобто відповідач фактично визнавав укладання між сторонами цього Договору.
Відтак, заперечуючи проти позову, з підстав неукладеності Договору, відповідач фактично діє всупереч своїй попередній поведінці, що є недопустимим при здійсненні господарської діяльності.
Водночас, як зазначалось вище, здійснення відповідачем 27.11.2019 реєстрації податкової накладної №1 від 14.11.2019 на соняшник, врожаю 2019 року, вартістю 800 004,00 грн є свідченням того, що відповідач фактично приступив до виконання умов Договору, втім взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару позивачу не виконав.
Отже, як правильно встановив суд першої інстанції, укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 800 004,00 грн підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №4330 від 14.11.2019 з призначеннями платежу: "Соняшник врожаю 2019 р. Договір № 08/11 від 08.11.2019 р. Рахунок № 27 від 14.11.2019 р., в т. ч. ПДВ - 133 334,00 грн".
Враховуючи положення пункту 2.1 Договору, відповідач був зобов'язаний поставити товар вартістю 800 004,00 грн не пізніше 30 листопада 2019 року, проте, в порушення умов Договору, взяті на себе зобов'язання не виконав.
Матеріалами справи підтверджується факт реєстрації 27.11.2019 відповідачем, як постачальником за Договором, податкової накладної № 1 від 14.11.2019 на соняшник, врожаю 2019 року, вартістю 800 004,00 грн, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач фактично приступив до виконання умов Договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, припис частини 2 статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 ЦК України.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Враховуючи викладене, всупереч наведеним приписам законодавства в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні статей 76-77 ГПК України, які б свідчили про здійснення відповідачем поставки позивачу товару за Договором вартістю 800 004, 00 грн.
Посилання відповідача у відповіді на претензію на ту обставину, що умовами Договору не передбачено повернення суми попередньої оплати товару колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на положення частини 2 статті 693 ЦК України, а також встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу за Договором.
Матеріали справи не містять доказів повернення суми попередньої оплати товару за Договором в розмірі 800 004, 00 грн.
Отже, відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, з огляду на що суд першої інстанції правомірного дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову та присудження до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором у розмірі 800 004, 00 грн.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновки місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №920/903/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються, відповідно на скаржника.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №920/903/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №920/903/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".
4. Матеріали справи №920/903/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 29.12.2021.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.В. Владимиренко
С.О. Алданова