29 грудня 2021 року м. Чернівці Справа № 715/2670/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.,
секретар: Герман Я.І.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа Банк», приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлова Наталія Володимирівна,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Григорчака Ю.П., дата складання повного тексту рішення 04 серпня 2020 року, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк), приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Н.В., з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запису про право власності, усунення перешкод у користуванні власністю.
В обґрунтування позову вказувала, що між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту 29.12.2005 року №376, який забезпечений договором іпотеки від 30.12.2005 року №376 та передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
20.03.2013 року позивач отримала вимогу АТ «Укрсоцбанк» про усунення порушень зобов'язання за кредитним договором від 14.02.2013 року №09202-86/96-2051, якою банк змінив строк виконання зобов'язання протягом 30 днів з часу отримання вимоги.
Провадження №22-ц/822/1220/21
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16.08.2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» за договором між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 кредиту від 29.12.2005 року №376 заборгованість в сумі 32171 доларів США 69 центів, договір припинився.
Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. 24.10.2019 року здійснено реєстрацію права власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 .
Представники АТ «Укрсоцбанк» 28.11.2019 року без судового рішення, за наявності договору оренди виселили наймачів з вказаної квартири, змінили замки, встановили сигналізацію, не допускають до жилого приміщення.
У приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н.В. були відсутні підстави для державної реєстрації права власності АТ «Укрсоцбанк» на вказану квартиру за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, документу, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, недійсності вимоги після позасудового врегулювання шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, наявності державної реєстрації обтяження, порушення вимог щодо оцінки предмета іпотеки, здійснення функцій державного реєстратора за відсутності вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, поза межами строку позовної давності, протягом строку дії ЗУ «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Враховуючи викладене позивачка просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ІН 49392312 від 28.10.2019 року, час 19:59:32 та запис про право власності №33881841, за яким АТ «Альфа Банк» зареєстровано право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв.м, у тому числі житловою площею 28,9 кв.м.
Усунути перешкоди у користуванні власністю квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв.м, у тому числі житловою площею 28,9 кв.м, шляхом вселення.
Заборонити відповідачу та його представникам чинити їй та наймачам перешкоди у користуванні квартирою.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31.07.2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Козлової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ІН 49392312 від 28.10.2019 року, час 19:59:32, запис про право власності № 33881841, за яким за АТ «Альфа Банк» зареєстровано право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв.м, у тому числі житловою площею 28,9 кв.м.
Усунуто перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа Банк» задоволено частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ІН 49392312 від 28 жовтня 2019 року, за яким за АТ «Альфа Банк» зареєстровано право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв.м., у тому числі житловою площею 28,9 кв.м змінено з підстав, зазначених в мотивувальній частині.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування запису про право власності № 33881841, за яким за АТ «Альфа Банк» зареєстровано право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 42,3 кв.м, у тому числі житловою площею 28,9 кв.м, скасовано.
У позові ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк», приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Н.В. з участю третьої особи ОСОБА_2 , АТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування запису про право власності відмовлено. В решті залишено без змін.
Постановою КЦС у складі ВС від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу АТ «Альфа Банк» задоволено частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2020року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Н.В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Н.В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовлено.
За наведеного, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2020 року переглядається в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення.
В апеляційній скарзі АТ «Альфа Банк» просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31.07.2020 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення в оскаржуваній частині, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає про наявність доказів вручення ОСОБА_1 18.07.2019 року повідомлення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки від 11.07.2019 року №2247 цінним листом з описом вкладення, про що свідчить підпис працівника відділення поштового зв'язку на повідомленні про вручення та зазначення прізвища одержувача, дати отримання зазначенням та відтиску поштового штемпеля.
Вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном є похідними від позовних вимог про скасування державної реєстрації. ОСОБА_1 фактично не проживала у квартирі, не була зареєстрована, передала предмет іпотеки в оренду.
Вказує, що належним способом захисту є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу АТ «Альфа Банк» залишити без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які взяли участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності ОСОБА_1 підлягає захисту у спосіб визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запису про право власності на нерухоме майно квартиру, усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою шляхом вселення, оскільки недоведений факт завершення тридцяти денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, тому що рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень не містять відмітки про особисте вручення поштових відправлень та дати вручення. Передача ОСОБА_1 жилого приміщення в оренду ОСОБА_2 є зловживання іпотекодавцем своїми правами, тому відсутні підстави для захисту права ОСОБА_2 на користування жилим приміщенням.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту від 29.12.2005 року №376, який забезпечений договором іпотеки від 30.12.2005 року №376 та передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15-20).
Предметом Договору кредиту №376 від 29.12.2005 року було отримання грошових коштів в розмірі 26 000 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 14.12.2020 року, кредит надавався на придбання квартири за адресою АДРЕСА_2 , а предметом Договору іпотеки №376 від 30.12.2005 року була зазначена вище квартира, яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 28.12.2005 року.
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16.08.2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» за договором між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 32 171 доларів США 69 центів (т.1 а.с.23-24).
Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. 24.10.2019 року здійснено реєстрацію права власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21-22).
В подальшому, представниками АТ «Укрсоцбанк» 28.11.2019 року здійснено виселення наймачів з квартири АДРЕСА_1 , зміну замків, встановлена сигналізація.
У п.4.3 Договору іпотеки від 30 грудня 2005 року №376 є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь - якій особі та будь - яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
Скасовуючи постанову апеляційного суду у цій справі та направляючи її на повторний апеляційний розгляд Верховний суд вказав на неналежне з'ясування судом апеляційної інстанції доводів відповідача про відсутність реєстрації позивача та проживання останньої у спірній квартирі, передачу її в оренду.
Усуваючи зазначені недоліки колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди №1 спірної квартири. До нього доданий акт прийому передачі нерухомого майна від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (т.1 а.с.26-28).
Додаючи його копію разом із позовною заявою ОСОБА_1 обґрунтовувала цим письмовим доказом скрутне матеріальне становище, що вимусило останню здати спірну квартиру в оренду.
На разі, ОСОБА_1 змінила позицію і стверджує, що цей договір є нікчемним, отже не може бути належним доказом її не проживання у спірній квартирі.
Крім цього, змінила обґрунтування підстав для скасування рішення державного реєстратора та запису про реєстрацію прав на спірну квартиру непослідовністю дій державного реєстратора при прийнятті відповідного рішення та вчинення запису про зміни власника.
Про те, доказів недійсності договору оренду на час виникнення спірних відносин або дострокового припинення дії у будь-який спосіб позивачем не надано, а зміна обґрунтувань позовних вимог порушує диспозитивність цивільного процесу.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі №715/2669/19 зазначено, що «Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про непоширення на спірні правовідносини дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, ОСОБА 1 здає в оренду, що підтверджується договором оренди від 15 листопада 2018 року. Водночас, позивачка не надала, а в матеріалах справи немає належних та достатніх доказів того, що у неї відсутнє будь-яке інше житлове майно, окрім того, що є предметом іпотеки».
Отже, зазначення позивачем при зверненні до суду адреси проживання, відмінної від спірної квартири, надання суду договору оренди та акту до нього, за яким спірна квартира (а не її кімната) передана у користування третій особі з метою покращення матеріального стану, у своїй сукупності свідчать про не проживання позивача у спірній квартирі на момент звернення стягнення, отже забезпечення іншим місцем проживання, що останньою належними доказами не спростовано. Сам факт реєстрації 16.10.2019 року незадовго до звернення стягнення на неї у позасудовий спосіб не свідчить про проживання в ній, оскільки зводиться до припущень.
Не спростовують таких висновків і пояснення третьої особи ОСОБА_2 , оскільки вони суперечать умовам самого договору оренди квартири.
Дотримання іпотекодержателем Закону України «Про іпотеку» в частині, що регулюють правила повідомлення іпотекодавця про наміри звернення стягнення на забезпечуване майно та визначення його вартості, встановлюється із висновків КЦС у складі ВС по цій справі.
За наведених обставин, по-перше, колегія суддів приходить до висновку, що банком дотримано всіх вимог законодавства (направлено на адресу ОСОБА_1 , яка нею отримана, вимогу про усунення порушень, проведено оцінку спірної квартири), які передували зверненню стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб, а Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII (далі по тексту - Закон) на вказані правовідносини не поширюється через наявність у позивача іншого місця проживання, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк».
По-друге, у п.1 цього Закону передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 ЗУ «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що «мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню» від 3 червня 2014 року №1304-VII.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє йому саме примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Проте, відмінність обставин у справі, що переглядається, полягає у зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, отже відстрочка виконання рішення державної реєстрації про звернення стягнення не передбачається.
В силу ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку».
За приписами ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Статтею 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Стаття 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 ЗУ «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц зазначено, що: «закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.3 ст.33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Тлумачення ст.ст.37, 38 ЗУ «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.
Схожий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц, у якій зазначено: «продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36, 38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду».
Положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 ЗУ «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Аналогічний висновок було зроблено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №464/8589/15-ц.
Таким чином, наявність у п.4.3 ст.4 Договору іпотеки №376 від 30.12.2005 року застереження про погодження сторонами позасудового порядку переходу прав власності на спірне майно спростовує у діях іпотекодержателя ознаки примусового звернення стягнення та, як наслідок, поширення Закону на спірні правовідносини в цілому, що є також самостійною підставою для відмови у задоволенні усіх позовних вимог, які є похідними.
На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого прийшов до протилежних висновків, які є помилковими, що суперечать наявним в матеріалах справи письмовим доказам.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
За подання апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» сплатило судовий збір у розмірі 2305,50 грн, які підлягають компенсації за рахунок позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа Банк» задовольнити.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Козлової Наталії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення - скасувати та ухвалити нову постанову.
У задоволенні вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа Банк» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Козлової Наталії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати в розмірі 2305,50 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/
Судді - підписи /А.І. Владичан, І.М. Литвинюк/