Іменем України
23 грудня 2021 року м. Кропивницький
справа № 389/2186/21
провадження № 22-ц/4809/1828/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.
секретар Гончар В.В.
учасники справи:
ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.10.2021 року, суддя Український В.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини на час навчання,
ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини на час навчання.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22.02.2003 між його матір'ю та відповідачем укладено шлюб, про що у книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис №08 від 22.02.2003, а вже в травні 2006 шлюб між ними розірвано.
В період шлюбу народився позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 . В 2019 році позивач змінив своє прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .
З моменту розірвання шлюбу його батьки не підтримують шлюбних відносин.
Починаючи з жовтня 2005 до повноліття позивача, відповідач сплачував аліменти на утримання позивача за рішенням суду.
Позивач зазначив, що навчається в Київському національному університеті будівництва та архітектури на платній основі. Навчання на денній формі навчання потребує значних коштів. Крім плати за навчання, яку здійснює його мати, йому постійно необхідні кошти на проїзд до місця навчання, проживання, страхування, одяг, харчування, лікування, техніку, навчальні посібники, спортивне знаряддя та інше, що зумовило необхідність звернення до суду.
Просив суд стягнути аліменти на його користь на період навчання, у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, до досягнення ним 23 років до закінчення ним навчання.
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.10.2021 року позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначено зокрема, що суд першої інстанції не врахував, що для того щоб бути успішним у навчанні необхідний не лише інструмент для роботи - ноутбук, а й інша техніка. Суд не врахував придбаний телефон середньої вартості у витрати, які пов'язані безпосередньо з навчанням. Крім того, судом не враховано додаткові витрати у зв'язку з навчанням, а саме лікування, оздоровлення, одяг, взуття, засоби гігієни та побуту, канцелярське приладдя та ін.. У відповідача відсутні обставини, які б свідчили про скрутне фінансове становище, наявність інших утриманців чи докази наявності хвороб, які б обмежували його працездатність.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26.11.2021 по справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26.11.2021 справу призначено до розгляду.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача та свідоцтвом про зміну його прізвища.
На час звернення позивача до суду повнолітній ОСОБА_1 навчається на 2 курсі в Київському національному університеті будівництва та архітектури на денній формі навчання, нормативний термін навчання складає 4 роки, вартість навчання за весь строк становить 83000 гривень. На час навчання проживає в гуртожитку в місті Києві, вартість проживання складає 6302,40 гривень. Вартість добровільного страхування відповідальності студентів, що проживають в гуртожитку становить 525 гривень.
Суд першої інстанції зазначив, що суд частково врахував інші витрати позивача, а саме витрати на придбання ноутбуку. Інші витрати не підтверджують необхідності їх здійснення саме для навчання.
Відповідач працює та отримує щомісяця заробітну плату в середньому розмірі 23000 грн..
До виповнення сину повноліття, відповідач сплачував аліменти на його утримання в розмірі 25 відсотків від заробітку.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що при вирішенні питання про визначення розміру аліментів, суд враховує можливість відповідача сплачувати аліменти саме на витрати пов'язанні з навчанням, тому вважає за можливе визначити розмір аліментів, які відповідач повинен сплачувати на користь позивача на період його навчання в розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача до закінчення навчання сином Станіславом, тобто до 30.06.2024, так як відповідно до договору про надання освітніх послуг від 28.08.2020, нормативний термін навчання складає 4 роки. Такий розмір аліментів виходячи із середньомісячного розміру заробітку відповідача перевищує прожитковий мінімум для працездатної особи, визначений ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік» та буде достатнім для утримання повнолітнього сина до закінчення його навчання.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З матеріалів справи вбачається, що батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується матеріалами справи.
В 2019 році позивач змінив прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
На час звернення позивача до суду позивач є повнолітнім і навчається на 2 курсі в Київському національному університеті будівництва та архітектури на денній формі навчання.
Термін навчання складає 4 роки.
Вартість навчання за весь період становить - 83000 гривень.
На період позивач навчання проживає в гуртожитку в місті Києві. Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив за проживання в гуртожитку-6302,40 гривень.
Вартість добровільного страхування відповідальності студентів, що проживають в гуртожитку становить 525 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги на період навчання, оскільки в зазначений період не працює та не має самостійного додаткового доходу ніж той. який може надаватись батьками.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач працює та отримує щомісяця заробітну плату.
До повноліття позивача, відповідач сплачував аліменти в розмірі ј частини доходів на його утримання.
Матеріалами справи підтверджено, що дохід відповідача за період (січень 2021 року по серпень 2021 року) після відрахування податків становить -120650,44 грн. , що в середньому в місяць становить - 20108 грн.
Враховуючи встановлені обставини можливо дійти висновку, що розмір аліментів визначених судом першої інстанції на період навчання буде в середньому становити 2513 грн. в місяць.
Зазначений розмір аліментів є суттєвою матеріальною допомогою позивачу на період його навчання і фактично перекриває витрати які сплачує позивач за навчання за календарний рік.
Доводи викладені в апеляційній скарзі, що витрати позивача мають більший розмір, ніж визначив суд першої інстанції виходячи із його потреб, є необґрунтованими, оскільки витрати зазначені в апеляційній скарзі не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Крім того, до зазначених витрат позивачем внесені потреби, які не пов'язані саме з навчанням у навчальному закладі.
Право на освіту гарантоване ст. 53 Конституції України.
Згідно ч. 3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Здобуття сином або дочкою вищої освіти не є безумовним обов'язком їх батьків.
Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно норм ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
За ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Аналіз ст.ст.199,200 СК України вказує на те, що законодавець пов'язує обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейний Кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов'язків батьків.
Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких обставин та витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Частина 1 статті 185 СК України не містить вичерпного переліку особливих обставин, які викликають додаткові витрати на утримання дитини.
Проте здобуття дитиною освіти, зокрема вищої, не є особливими обставинами у розумінні ч. 1 ст. 185 СК України, оскільки має на меті отримання особою, яка навчається, певних знань, навиків та спеціальності (п. 19, п. 20 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту»), підготовкою до самостійного життя. Відповідно витрати, які понесені позивачем на навчання сина у вищому навчальному закладі не є додатковими витратами, що викликані особливими обставинами (висновок Верхового Суду викладений у постанові від 7 лютого 2018 року у справі № 523/18141/14-ц).
За змістом ч. 1 ст. 185 СК до особливих обставин, серед інших, відноситься необхідність розвитку природних нахилів і талантів дитини до чого-небудь, а не задоволення звичайних потреб, притаманних переважній більшості людей, в освіті та здобутті спеціальності.
Позивач не посилався на наявність у нього особливих здібностей (природного нахилу, таланту) до інформаційних технологій, який потребує розвитку, доказів на підтвердження цього не надав.
Витрати батьків на здобуття дитиною освіти є звичайними та необхідними витратами на її утримання і мають враховуватися судом при визначенні розміру аліментів (п. 4 ч. 1ст. 182 СК України).
Продовження навчання дитиною, яка здобула повну загальну середню освіту, у вищому навчальному закладі не має наслідком додаткових витрат (додаткового виду витрат) її батьків, а лише може зміни розміру їх витрат на освіту дитини, порівняно з витратами на позашкільну, загальну середню чи інші види освіти.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.10.2021 року, залишити без змін.
Повний текст постанови складено 28.12.2021.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: