Справа № 344/9287/17
Провадження № 22-ц/4808/1620/21
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Томин
20 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Пнівчук О.В., Девляшеського В.А.,
за участю секретаря Максимів Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 16 вересня 2021 року, повний текст якого складено 22 вересня 2021 року в м. Івано-Франківськ у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним,
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійним.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача - ОСОБА_1 , смерть якого наступила в Івано-Франківській міській клінічній лікарні №1. Після смерті брата він є єдиним спадкоємцем за законом, в результаті чого звернувся в шестимісячний строк до першої нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак згодом він довідався про те, що нібито його померлий брат склав заповіт, яким заповів усе своє майно племіннику ОСОБА_3 .
Ознайомившись у 2016 році із вищевказаним заповітом, ОСОБА_2 побачив, що такий складено о 19 годин 25 хвилин. Підпису його брата на заповіті не має, однак є якісь інші підписи. Також як вбачається із змісту заповіту від 02.03.2014 року, такий посвідчений заступником головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 Кобиляк Я.В. Свідками у заповіті зазначені: лікар анестезіолог ОСОБА_4 та лікар анестезіолог ОСОБА_5 .
Згідно Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров'я, затвердженого Наказом МОЗУ 28.10.2002 року №385, зареєстрованого у МЮУ 12.11.2002 року за №893/7121, лікар анестезіолог віднесений до посадових осіб. Таким чином лікарі анестезіологи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в силу вимог п. 18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріальних, не могли виступати як свідки при складанні та посвідчення заповіту та не мали правау зв'язку із таємністю заповіту взагалі бути присутніми при таких подіях. Також у оскаржуваному заповіті відсутні відомості про дату народження лікаря анестезіолога ОСОБА_4 та відомості про дату народження і документів на встановлення особи лікаря анестезіолога ОСОБА_5 .
Позивач вважає, що на час складення та посвідчення заповіту заповідач не усвідомлював своїх дій, а його волевиявлення не відповідало внутрішній волі. Так тривалий час ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні. В кінці липня 2014 року йому було проведено важку операцію, після якої до самої смерті він перебував у реанімації. Померлий не міг пригадати ані позивача, свого рідного брата, ані двоюрідних братів, не пам'ятав і не усвідомлював тих обставин, що в кінці липня 2014 року померла їхня мати. Таким чином стан його брата був вкрай важким.
Враховуючи наведене, зазначає, що оскільки відсутня воля заповідача на вчинення заповіту, підпису померлого ОСОБА_3 на заповіті немає, в силу вимог ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України заповіт слід визнати недійсним.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 від 02.08.2014 року, посвідчений заступником головного лікаря з медичної частини Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 Кобиляком Я.В., зареєстрований за №29. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 640 гривень 00 копійок.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що заповіт від 02.08.2014 року, посвідчений заступником головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 Кобиляком Я.В., складений і засвідчений з дотриманням норм чинного законодавства. А тому твердження суду першої інстанції є хибними.
Зазначає, що Висновок судово-психіатричного експерта №23/2019 від 26.07.2019 року складено упереджено, необґрунтовано, і такий суперечить наявним в матеріалах справи доказам.
Крім того, суперечливим є й висновок суду першої інстанції про те, що підпис на заповіті виконаний з порушенням координації рухів, оскільки експертиза, щодо справжності підпису ОСОБА_3 на заповіті проведена не була, отже такі висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
На його думку, використовуючи неналежні та недопустимі докази, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що ОСОБА_3 на момент підписання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій, а свідчення лікаря, який у відповідності до чинного законодавства мав право посвідчувати заповіт, до уваги взято не було.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оспорюваний заповіт не відповідає вимогам Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюється до нотаріально посвідчених, та вчинений з порушенням вимог ч. 1 ст. 1257 ЦК України. Твердження апелянта про те, що висновок судово-психіатричної експертизи складено упереджено є хибними, оскільки відповідач свідомо упускає, що експертиза проводилась з врахуванням значної кількості медичних документів померлого ОСОБА_3 . Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
Позивач та представник позивача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 11).
Згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 11).
Відповідно до копії Виписки з історії хвороби травматичного відділення Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 від 04.06.2009 року ОСОБА_3 поступив 01.06.2009 року із діагнозом «травматичний черезвертельний перелом правого стегна. Гострі розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Алкогольний делірій». Дата виписки - 04.06.2009 року, переведений в ОНД.
Згідно з копією Свідоцтва про смерть від 25.07.2014 року серії НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 35).
Як вбачається із заповіту від 02.08.2014 року, який складено у Івано-Франківській міській клінічній лікарні та посвідчено заступником головного лікаря з медичної частини Кобиляком Я.В., зареєстровано в книзі за №29, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів племіннику ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений в присутності свідків: ОСОБА_8 - лікаря анестезіолога, та ОСОБА_5 - лікаря анестезіолога. Також у заповіті міститься відмітка про те, що «Заповіт прочитано мною вголос, відповідає моїй волі, підпис: ОСОБА_3 ». Окрім того, на звороті заповіту від 02.08.2014 року міститься запис, що «Заповіт записаний ОСОБА_9 зі слів заповідача ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 у присутності запрошених свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 19 год. 25 хв. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено» (т. 1, а.с. 4-5).
Того ж дня, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 помер що підтверджується копією повторного Свідоцтва про смерть, виданого 18.11.2015 року, серія НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 34).
Згідно копії Лікарського свідоцтва про смерть №67 від 03.08.2014 року смерть настала у стаціонарі відділення анестезіології та інтенсивної терапії МКЛ №1; причина смерті: поліоргенна недостатність (т. 1, а.с. 8-9).
Відповідно до копії Довідки, виданої державним нотаріусом Першої Івано-Франківської Державної нотаріальної контори Фединою А.М. 03.07.2015 року №2224/02-14/3, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №38721767 від 24.10.2014 року в Першій Івано-Франківській Державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №796/2014 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день видачі довідки спадкоємцем майна померлого за законом є його брат - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1, а.с. 10, 12-13).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.10.2015 року встановлено факт належності заповіту від 02.08.2014 року, складеного ОСОБА_3 , посвідченого заступником головного лікаря з медичної частини Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 Кобиляком Ярославом Васильовичем, на ім'я ОСОБА_3 , - ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 47-48).
Згідно відповіді в.о. директора КНП «ЦПМКДД ІФМР» від 08.10.2018 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 дійсно звертався в СП «Міська поліклініка №2» в період з 2009 року по 02.08.2014 року (т. 1, а.с. 146).
Як вбачається із відповіді головного лікаря Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру Скопич В.А. від 14.03.2019 року №01-7/211 на адвокатський запит, ОСОБА_3 1958 року народження лікувався у відділенні інтенсивної терапії Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру, куди поступив з травматологічного відділення МКЛ №1. Під час лікування з 04.06.2009 року 18 год. 01 хв. до 05.06.2009 року 9 год. 45 хв. (перебував в ОНД 16 год. 45 хв.); виставлено діагноз: Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стан абстиненції з делірієм з судомами. F10.41 (т. 1, а.с. 206).
Згідно висновку експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України Тутецької Н.В. за результатами судової почеркознавчої експертизи від 24.12.2020 року №СЕ-19/109/8/-263ПЧ/20 відповісти на питання: «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_3 на заповіті від 02.08.2014 року, посвідченого заступником головного лікаря Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1 Кобиляком Ярославом Васильовичем 17.06.1958 року чи іншою особою?» не є можливим по причині не виявлення сукупності ознак, які б індивідуалізували підпис певної особи (т. 2, а.с. 88-93).
Відповідно до Висновку судово-психіатричного експерта №23/2019 від 26.07.2019 року, який складений лікарем Обласної психоневрологічної лікарні №3 - судово-психіатричним експертом вищої кваліфікаційної категорії 2-го кваліфікаційного класу Михайлів Н.П., під експертний ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 станом на 02.08.2014 року страждав стійким хронічним психічним розладом - органічним розладом особистості змішаного ґенезу (токсичного, судинного), вираженим психоорганічним синдромом та глибокою астенією, що згідно МКХ-10 07.8. ОСОБА_3 , не міг усвідомлювати значення своїх дій та вільно керувати ними на момент складання та підписання ним заповіту від 02.08.2014 року (т. 1, а.с. 208-219).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Висновком судово-психіатричної експертизи №23/2019 від 26.07.2019 року та дослідженими письмовими доказами підтверджено недієздатність ОСОБА_3 та його внутрішній, психічний стан саме в момент вчинення правочину - складання заповіту від 02.08.2014 року. А тому такий заповіт слід визнати недійсним.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню (ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст. 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 207 ЦК України встановлено, що у разі якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Нотаріус, відповідно до статті 1248 ЦК України, посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою (частина друга статті 1253 ЦК України).
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків (частини п'ята і шоста статті 1253 ЦК України).
За змістом пункту 1.11 Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (у редакції на момент посвідчення спірного заповіту) на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до частини шостої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Тобто для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц (провадження №61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі №372/830/17-ц (провадження №61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі №234/9293/14-ц (провадження №61-2968св19) та від 6 лютого 2020 року у справі №495/538/16-ц (провадження №61-43716св18).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12).
Обов'язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
У ході судового розгляду судом достеменно встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час вчинення оскаржуваного правочину (02.08.2014 року) страждав розладом особистості змішаного генезу (токсичного, судинного), вираженим психоорганічним синдромом та глибокою астенією. І саме через ці захворювання останній не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Вказані факти встановлено за допомогою спеціальних знань в області психіатрії та медицини. Висновок судово-психіатричної експертизи №23/2019 від 26.07.2019 року є чітким, обґрунтованим та узгоджується з матеріалами справи, зокрема з даними медичних довідок про перебіг хвороби заповідача.
По суті експерт дійшов висновку про те, що саме важка хвороба у стадії її загострення спровокувала такий психічний стан ОСОБА_3 , який йому не дозволяв усвідомлювати значення своїх дій на день складання заповіту в тій мірі, щоб волевиявлення його було вільним щодо розпорядження майном.
Аналізуючи медичну документацію, показання свідків про стан здоров'я заповідача та описані експертом дослідження, у суду не виникає сумнівів, що на день складення заповіту ОСОБА_3 не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не з'ясував дійсний психічний стан ОСОБА_3 у момент складання заповіту та поклав в основу судового рішення висновок судово-психіатричного експерта, що не містить чітких і однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що на момент складання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому у суду першої інстанції були усі підстави для визнання такого заповіту недійсним.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи, показання свідків, які були допитані у судових засіданнях, а також інші докази, апеляційний суд погоджується із рішенням місцевого суду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, правильності висновків суду не спростовують та не дають підстав зміни чи скасування судового рішення по справі.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча О.О. Томин
Судді: О.В. Пнівчук
В.А. Девляшевський
Повний текст постанови складено 29 грудня 2021 року.