Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2334/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кононова О.В.
при секретарі судового засідання Зубко Ю.В.
розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. №21735 від 16.09.2021) з грошовими вимогами до боржника по справі № 922/2334/21
за заявою Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"
про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Близнюки"
за участю :
представника АТ «Райффайзен Банк» - Хуторянець О.В.
представника ОСОБА_1 - не з'явився
арбітражного керуючого - не з'явився
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2021 серед іншого було відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Софія - Близнюки”, код ЄДРПОУ 35462911, визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Акціонерного товариства “Райффайзен Банк”, в тому числі й забезпечених заставою майна боржника та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Хандуріна Дмитра Вікторовича та призначено проведення попереднього засідання суду на 06.10.2020.
Офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Софія - Близнюки" було здійснено 19.08.2021 за № 67081 на офіційному веб-сайті ВГСУ, в якому встановлений граничний строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника.
На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява ОСОБА_1 (вх.№ 21735 від "16" вересня 2021 р.) з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 1 323 780,00 грн.
Заявник вказує, що майнові вимоги виникли на підставі невиконання боржником умов договору позики (безвідсоткової) від 24.03.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндой Н.О., відповідно до умов якого Боржник отримав в позику грошові кошти в сумі 1771840,00 грн. строком до 01.08.2020. В зазначений у договорі строк сума позики була повернута частково в сумі 1109950,00 грн. Сума боргу, яка залишилася не повернутою складає 661890,00 грн. Умовами договору п. 6.1. у разі порушення строку повернення позики або ії частини передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100% від суми заборгованості.
Таким чином, заявник вказує, що на момент відкриття провадження справи про банкрутство Боржник має перед Кредитором борг в сумі 1323780,00 грн.
Ухвалою суду від 20.09.2021 було прийнято заяву ОСОБА_1 (вх. №21735 від 16.09.2021) з грошовими вимогами до боржника до розгляду та призначено її розгляд в попередньому засіданні господарського суду. Зобов'язано розпорядника майна та боржника розглянути заяву кредитора та письмово повідомити про результати розгляду заявника та суд до дати проведення попереднього засідання. Зобов'язано кредитора за три дні до судового засідання через канцелярію суду надати: правове та документальне обґрунтування заявлених вимог до боржника; оригінали документів доданих до заяви (для огляду); розрахунок заборгованості, яка виникла до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
05.10.2021 до суду від розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Хандурін Д.В. надійшли повідомлення (вх. № 23409) про результати розгляду вимог кредиторів, що надійшли на його адресу. Так, з наданого повідомлення, що було направлено на адресу ОСОБА_1 вбачається, що розпорядником майна були відхилені в повному обсязі грошові вимоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування своєї позиції щодо невизнання грошових вимог кредитора розпорядник майна вказує, що вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Софія - Близнюки" не є підтвердженими судовим рішенням. Розпорядник майна зауважує, що в своїй заяві ОСОБА_1 посилається на договір позики (безвідсоткової) від 24.03.2020 та виконавчий напис нотаріуса від 21.05.2021, проте на його думку надані документи не можна вважати належним підтвердженням вимог фізичної особи ОСОБА_1 до ТОВ "Софія - Близнюки", а кредитор не надає жодних документів, які підтверджують часткове повернення позики та суму яка була повернута або її еквівалент у вигляді частини врожаю озимої пшениці 2020 року згідно договору.
Також розпорядник майна зазначає, що згідно п.3.1. договору позики (безвідсоткової) від 24.03.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавідной Н.О., встановлено, що в забезпечення повернення суми позики Позичальник та Позикодавець укладають договір застави на частину врожаю озимої пшениці 2020 року, який належить Позичальнику, проте заявником не надано договору застави на частину врожаю озимої пшениці 2020 року, а також пояснень щодо його виконання.
Враховуючи наведені заперечення, розпорядник майна просить суд звернутись до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2018у справі №916/4644/15, відповідно до якого обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора. Враховуючи, що в правовідносинах боржника з ОСОБА_1 виникли обґрунтовані сумніви сторін щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на ОСОБА_1 , як на заявника кредиторських вимог покладено обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
05.10.2021 до канцелярії господарського суду від боржника надійшли письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 (вх. №23317), в яких він заперечує проти заявлених вимог та вказує, що фактично передача грошей не відбулась, а вказаний договір позики є удаваним правочином. Також боржник вказує, що директор ТОВ “Софія-Близнюки” не підписував розписки про отримання грошових коштів у розмірі 1 771 840,00 грн. Матеріали заяви кредитора також не містять таких доказів та не містять доказів зарахування таких коштів на рахунок ТОВ “Софія-Близнюки”. У зв'язку з чим боржник не визнає грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Софія - Близнюки" в повному обсязі та просить суд відмовити в їх визнанні.
05.10.2021 до канцелярії суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь (заперечення) на повідомлення про результати розгляду грошових вимог до боржника (вх. № 23359), в який кредитор зазначає, що документи, які підтверджують часткове виконання боржником свого обов'язку по поверненню позики знаходяться у боржника, а виконавчий напис нотаріуса, який є в матеріалах справи є на думку кредитора підтвердженням безспірності заборгованості.
Також кредитор зауважує, що відсутність договору застави пояснюється тим, що застава була на частину врожаю 2020 року. Після збору врожаю 2020 року боржник виконував свої зобов'язання по поверненню боргу, а тому кредитор відмовився від свого права звернути стягнення на частину врожаю 2020 року. В наданих поясненнях кредитор зазначив, що врожаю 2020 року вже немає і ця застава не є існуючою, тому вказує, що він відмовляється від цього забезпечення зобов'язання за договором позики.
02.11.2021 до суду від ОСОБА_1 надійшли доповнення до заяви з грошовими вимогами, в яких заявник просить суд долучити до матеріалів справи наступні документи: лист боржника на підтвердження отримання грошових коштів, якій підписаний особисто директором ТОВ "Софія Близнюки" та протокол загальних зборів учасників ТОВ "Софія Близнюки" від 20.03.2020 на якому було прийнято одноголосне рішення про позику грошових коштів у ОСОБА_1 .
Також кредитор ОСОБА_1 зазначає, що від застави врожаю зернових культур 2020 року він відмовляється та просить суд прийняти цю мою заяву як відмову від застави на забезпечення виконання договору позики від 24.03.2020.
Надані пояснення та доповнення були прийняті судом до розгляду та продовжений розгляд справи з їх урахуванням.
В попередньому судовому засіданні неодноразово оголошувались перерви, так 15.11.2021 було оголошено перерву до 19.11.2021 до 10:00 год., ухвалу про яку занесено до протоколу судового засідання та зазначено про продовження розгляду заяв з грошовими вимогами до боржника в наступному судовому засіданні.
Проте судове засідання 19.11.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Кононової О.В. на лікарняному.
Ухвалою суду від 23.11.2021 було призначено проведення попереднього засідання суду на "20" грудня 2021 р. о(об) 11:00 год.
20.12.2021 розпорядник майна надав електронною кореспонденцією відомості відповідно до ч. 8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства щодо вимог кредиторів, що забезпечені заставою майна боржника та відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника. Надані відомості були долучені судом до матеріалів справи.
До судового засідання 20.12.2021 від розпорядника майна надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в попередньому судовому засіданні у зв'язку з неможливістю з'явитися в судове засідання.
Судом було відмовлено в задоволенні наданого клопотання, ухвалу про що занесено до протоколу судового засідання.
Представник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. В судовому засіданні, що відбулось 06.10.2021 присутній особисто ОСОБА_1 підтримав вимоги, викладені в заяві з грошовими вимогами до боржника, просив суд їх задовольнити та визнати заявлену суму грошових вимог до боржника.
Представник боржника заперечував проти визнання грошових вимог ОСОБА_1 (в судовому засіданні, що відбулось 06.10.2021), просив суд їх відхилити з мотивів, викладених в запереченнях, що були надані суду.
Розпорядник майна в судовому засіданні 06.10.2021 зазначив, що заява ОСОБА_1 відповідає по формі та змісту вимогам ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, проте повідомив про відхилення вимог ОСОБА_1 в повному обсязі з мотивів, викладених в повідомленні про розгляд вимог кредитора, яке було надано до суду раніше.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. №21735 від 16.09.2021) з грошовими вимогами до боржника, дійшов висновку про їх задоволення виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2020 року відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія - Близнюки" на яких були присутні 100% учасників товариства, а саме громадянин України ОСОБА_2 , що є власником частки 50% у статутному капіталі товариства та громадянин України ОСОБА_3 , що є також власником частки 50% у статутному капіталі товариства.
Порядком денним вказаних зборів був:
1. Розгляд питання щодо залучення додаткових грошових коштів для господарчих потреб та укладення товариством у зв'язку з цим Договору позики, де позикодавцем виступає ОСОБА_1 та укладення в якості забезпечення договору позики Договору застави майбутнього врожаю 2020 року посівів озимої пшениці на земельних дялінках загальною площею 170га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №9-20га, в полі №10-35га, в полі №11-60га, в полі №17-30га, в полі №21-25га, користувачем яких є ТОВ "Софія - Близнюки".
2. Надання повноважень Директору на укладання та підписання Договорів позики та застави майбутнього врожаю.
За результатами голосування зборами учасників було прийнято одноголосне рішення про залучення додаткових грошових коштів для господарчих потреб та укладення товариством у зв'язку з цим Договору позики, де позикодавцем виступає ОСОБА_1 та укладення в якості забезпечення договору позики Договору застави майбутнього врожаю 2020 року посівів озимої пшениці на земельних дялінках загальною площею 170га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №9-20га, в полі №10-35га, в полі №11-60га, в полі №17-30га, в полі №21-25га, користувачем яких є ТОВ "Софія - Близнюки" та уповноважено директора ТОВ "Софія - Близнюки" ОСОБА_2 на укладання та підписання від імені товариства Договорів позики та застави майбутнього врожаю.
24.03.2020 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ТОВ "Софія - Близнюки" (Позичальник) був укладений договір позики (безвідсоткової), відповідно п. 1.1 якого Позикодавець в порядку і на умовах визначених цим договором надає Позичальнику безвідсоткову позику у сумі 1 771 840,00 грн., що відповідно до встановленого КБ "ПриватБанк" курсу для продажу становить еквівалент 62 720,00 доларів США на момент надання позики, а останній зобов'язується повернути зазначену суму позики з урахуванням положень п. 5.4. договору у визначений цим договором строк.
Відповідно п. 3.1 договору сторони визначили, що в забезпечення повернення суми позики Позикодавець та Позичальник укладають договір застави на частину врожаю озимої пшениці 2020 року, який належить Позичальнику.
Пунктом 5.1. сторони передбачили, що позикодавець зобов'язується передати позику разом із підписанням цього договору готівкою на руки директору ТОВ "Софія - Близнюки" для внесення цих коштів на рахунок Товариства. Підписанням цього договору Позичальник засвідчує, що він отримав позику у розмірі, зазначеному в п. 1.1. договору, одночасно з підписанням цього договору (п. 5.2. договору).
В п. 4.1. договору сторони домовились, що строк надання позики становить чотири місяці з моменту реальної передачі суми позики та повертається Позичальником в строк до першого серпня 2020 року (п. 4.2. договору).
Умовами договору п. 6.1. сторони передбачили відповідальність за порушення умов договору, а саме у разі порушення строку повернення позики або ії частини передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100% від суми заборгованості.
Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавідной Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 865.
Заявник вказує, що боржником було частково повернуто суму отриманої грошової позики у розмірі 1 109 950,00 грн., в підтвердження чого до матеріалів справи додані відповідні розписки ОСОБА_1 про отримання грошових коштів в рахунок погашення договору позики від 24.03.2021.
Враховуючи, що у строки, визначені договором позики боржником заборгованість не була повернута, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса та отримав виконавчий напис нотаріуса від 21.05.2021 про стягнення заборгованості за період: 24.03.2020 - 01.08.2020. Зазначеним виконавчим написом було стягнуто заборгованість у загальному розмірі 1323780,00 грн. яка складається з: заборгованості за позикою - 661890,00 грн. та штрафу у розмірі 100% від суми позики - 661890,00 грн.
Статтями 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат» та Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» встановлено право на вчинення нотаріального напису, умови його вчинення та перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Суд вважає, що наданий до заяви про визнання грошових вимог виконавчий напис вчинений відповідно до закону, не був визнаний в судовому поряду таким, що не підлягає виконанню, а тому є чинним.
Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитором є юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Виходячи з аналізу положень статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає заяви з вимогами кредиторів не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
Крім того, згідно приписів статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Боржник не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, не сплатив в повному обсязі наявну заборгованість за договором позики, наразі заборгованість боржника за договором складає загальну суму 1 323 780,00 грн., яка до цього часу не сплачена.
Щодо посилання боржника той факт, що передача грошей не відбулась, а вказаний договір позики є удаваним правочином, оскільки заявником не надано розписки про отримання грошових коштів у розмірі 1 771 840,00 грн. та не надано доказів зарахування таких коштів на рахунок ТОВ “Софія-Близнюки”, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
У разі неможливості самостійно надати докази учасник справи вправі подати клопотання про витребування доказів судом у порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 79 ГПК України визначає поняття вірогідності доказів. Згідно до ч.1. цієї статті визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Частина 2 цієї статті встановлює, що питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У господарському судочинстві принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано в Постанові Великої палати ВСУ від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Так, боржник заперечує проти наявності заборгованості перед ОСОБА_1 , стверджуючи про удаваність правочину укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Софія - Близнюки", проте в своїх запереченнях не наводить жодного доказу в підтвердження наявності підстав сумнівності або достовірності укладеного між сторонами договору позики, твердження боржника про ніби то удаваний правочин є лише суб'єктивним поясненням заявника.
Суд також звертає увагу боржника та розпорядника майна, що одним з різновидів спорів, які розглядає суд в межах провадження у справі про банкрутство є розгляд спірних вимог конкурсного кредитора, який може бути оспорений боржником або іншим кредитором боржника. Відтак, при розгляді спірних вимог кредиторів суди керуються спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які визначають обов'язки конкретного кредитора щодо доказування розміру кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних кредиторських вимог, право суду відмовити у визнанні спірних вимог внаслідок неподання заявником документів, що їх підтверджують. Такий правовий висновок викладений ВС у постанові від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18.
Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором - заявником грошових вимог.
Суд вважає, що заявником - кредитором ОСОБА_1 було надано суду необхідну сукупність документів на обґрунтування своїх вимог, зазначені докази були досліджені судом, у зв'язку з чим суд доходить переконливого висновку про визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 на загальну суму 1 323 780,00 грн..
Натомість боржник та розпорядник майна в своїх запереченнях та повідомленнях не наводить відповідних обґрунтувань та доказів в розумінні прокоментованих норм процесуального законодавства в підтвердження спростування висновків суду щодо належності, допустимості, достовірності та вірогідності наданих ОСОБА_1 доказів наявності заборгованості боржника перед ним за спірним договором позики.
До матеріалів справи доданий Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 19.12.2021. В наданому витязі міститься обтяження: застава рухомого майна; зареєстровано: 24.03.2020 14:35:04 за № 27613865 реєстратором: Приватний нотаріус Лавінда Н.О., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.; документ - підстава: договір застави серія та номер: 866, виданий: 24.03.2020, видавник: Н.О.Лавінда, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; об'єкт обтяження: майбутній врожай 2020 року посівів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 170га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №9-20га, в полі №10-35га, в полі №11-60га, в полі №17-30га, в полі №21-25га.; обтяжувач: ОСОБА_1 .
Згідно абз 2,3 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.
Так, ОСОБА_1 в своїх поясненнях та доповненнях до заяви з грошовими вимогами було надано відмову від забезпечення.
З урахуванням того, що офіційне повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 19.08.2021 (номер публікації 67081), а заява ОСОБА_1 подана в межах визначеного законом 30-денного строку, строк виконання зобов'язань настав до моменту відкриття провадження у справі, то зазначені вимоги є конкурсними та підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості.
Отже, зважаючи на наявність доказів, якими підтверджуються вимоги ОСОБА_1 у заявленому розмірі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 (вх. 21735 від 16.09.2021) про визнання грошових вимог до боржника.
При оголошенні вступної та резолютивної частини ухвали господарського суду в судовому засіданні 20.12.2021 про розгляд вимог ОСОБА_1 , судом було зазначено, що його вимоги є забезпеченими.
Згідно з ч. 7 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.
Враховуючи наведене та відмову кредитора ОСОБА_1 від забезпечення, суд зауважує, що вимоги ОСОБА_1 не є забезпеченими заставою майна боржника.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 14, 73, 74, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовольнити заяву ОСОБА_1 (вх.. №21735 від 16.09.2021) з грошовими вимогами до боржника.
Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника у загальному розмірі 1 323 780,00 грн , з яких 661 890,00 грн. сума основного боргу та 661 890,00 грн. штрафна санкція.
Зобов'язати розпорядника майна включити визнані судом вимоги до реєстру вимог кредиторів у визначеній Кодексом України з процедур банкрутства черговості.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 254-258 ГПК України.
Ухвалу підписано 24.12.2021.
Суддя Кононова О.В.