15.12.2021м. СумиСправа № 920/590/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/590/21 в порядку загального позовного провадження
за позовом: керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Свободи 65)
в інтересах держави в особі в інтересах держави в особі позивачів:
1) Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків, пл. Свободи, Держпром, буд. 5, під. 4, пов. 10, ідентифікаційний код 40478572),
2) Відділу освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, буд. 43, ідентифікаційний код 41071240),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491),
про стягнення 229 274,04 грн,
за участю представників учасників справи:
прокурор - Мурашко Т.М. згідно службового посвідчення від 25.01.2021 № 059480,
першого позивача - не з'явився,
другого позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
26.08.2021 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивачів із позовною заявою, відповідно до якої просив суд:
1) Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 14.01.2019 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Відділом освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240).
2) Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 16.01.2019 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Відділом освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240).
3) Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 18.01.2019 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Відділом освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240).
4) Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 20.03.2019 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Відділом освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240).
4) Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 01.10.2019 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Відділом освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240).
5) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) на користь Відділу освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240) безпідставно сплачені кошти у сумі 229 274,035 грн.
6) Судові витрати стягнути з відповідача за наступними реквізитами: Сумська обласна прокуратура (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172).
Позовні вимоги обгрунтовані укладенням між другим позивачем та відповідачем додаткових угод №№ 1-5 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018 з порушенням вимог статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі». На підставі вищезазначених додаткових угод до договору другим позивачем надмірно сплачено відповідачу бюджетні кошти на загальну суму 229 274,035 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою від 07.06.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/590/21; призначити підготовче засідання на 03.08.2021, 11:30 з повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання.
20.07.2021 електронною поштою та 26.07.2021 засобами поштового зв'язку від відповідача до суду надійшов відзив подав відзив від 15.07.2021 № 15/07/21 (вх. № 6647/21), де відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що прокурор не довів юридичної та економічної складової предмету позову, а отже не довів, що спірні додаткові угоди були укладені з порушенням норм чинного законодавства, а також прокурор необгрунтував належним чином можливості стягнення коштів у розмірі 229 274,035 грн на підставі статті 1212 ЦК України, яка застосовується у випадку відсутності спеціальної норми, якою у цьому випадку є стаття 216 ЦК України.
26.07.2021 засобами поштового зв'язку до суду надійшов вищезазначений відзив відповідача від 15.07.2021 № 15/07/21 (вх. № 6776/21).
03.08.2021 від другого позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання від 03.08.2021 № 01-24/1013 (вх. № 6953/21) про відкладення підготовчого засідання на іншу дату у зв'язку з неможливістю участі представника другого позивача у цьому судовому засіданні.
Ухвалою від 03.08.2021 у справі № 920/590/21 судом постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 920/590/21 на тридцять днів з 06 серпня 2021 року до 07 вересня 2021 року; клопотання другого позивача - Відділу освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, буд. 43, ідентифікаційний код 41071240) від 03.08.2021 № 01-24/1013 (вх. № 6953/21) про відкладення підготовчого засідання задовольнити; відкласти підготовче засідання на 02.09.2021, 12:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
04.08.2021 до суду від керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області надійшла відповідь на відзив від 29.07.2021 № 55/1-2554вих-21 (вх. № 7025/21), де заявник наводить обгрунтування підстав представництва інтересів держави в особі позивачів та обраного прокурором способу захисту інтересів держави та підстав стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів. Щодо надання висновків товарознавчої чи економічної експертизи розрахунку суми, належної до стягнення, прокурор зазначає, наданий ним розрахунок суми безпідставно сплачених коштів Відділом освіти Дружбівської міської ради на користь відповідача не потребує спеціальних знань та підтверджується поданими доказами.
05.08.2021 від представника першого позивача - Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків, пл. Свободи, Держпром, буд. 5, під. 4, пов. 10, ідентифікаційний код 40478572) до суду надійшов лист від 03.08.2021 б/н (вх. № 7054/21) про надання інформації, відповідно до якого представник першого позивача зазначає, що Північно-східний офіс Держаудитслужби не може бути стороною у цій справі та не може надати суду будь-яких пояснень по суті позовних вимог, оскільки першим позивачем не здійснювався моніторинг чи перевірки закупівлі природного газу (ID:UA-2018-10-25-000190-c).
31.08.2021 від керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області надійшла заява про зміну позовних вимог (уточнення) (в порядку статей 3, 46 ГПК України) від 25.08.2021 № 55/3-2937 вих-21 (вх. № 7630/21), де заявник просить суд стягнути з відповідача на користь другого позивача безпідставно сплачені кошти у сумі 229 274,035 грн; судові витрати стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури.
Ухвалою від 02.09.2021 у справі № 920/590/21 постановлено задовольнити заяву керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Свободи, буд. 65) про зміну позовних вимог (уточнення) (в порядку статтей 3, 46 ГПК України) від 25.08.2021 № 55/3-2937 вих-21 (вх. № 7630/21); подальший розгляд справи здійснювати у редакції даної заяви; відкласти підготовче засідання на 15.09.2021, 12:30 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
09.09.2021 відповідачем електронною поштою надіслано до суду заяву про відкладення розгляду справи від 08.09.2021 № 08/09/01 (вх. № 7880/21), де відповідач просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні.
Другим позивачем надіслано до суду електронною поштою клопотання від 13.09.2021 № 01-24/1246 (вх. № 8001/21) про розгляд справи без участі представника другого позивача. також у цьому клопотання представник другого позивача зазначає, що погоджується зі змінами позовних вимог.
У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено відмовити в задоволенні заяви відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з необгрунтованістю цієї заяви та ненадання суду доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач.
Відповідно до статті 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання 15.09.2021 судом постановлено ухвалу у справі № 920/590/21, відповідно до закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/590/21 до судового розгляду по суті в судове засідання на 05.10.2021, 11:30.
29.09.2021 відповідачем засобами електронного зв'язку надіслано до суду заяву від 28.09.2021 № 28/09/01 про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника відповідача в судове засідання.
05.10.2021 від другого позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання від 05.10.2021 № 01-24/1387, де останній просить суд провести розгляд справи без участі представника другого позивача та зазначає, що змінені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Ухвалою від 05.10.2021 у справі № 920/590/21 постановлено заяву відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) від 28.09.2021 № 28/09/01 (вх. № 8374/21 від 29.09.2021) про відкладення розгляду справи задовольнити; відкласти розгляд справи по суті в судове засідання на 02.11.2021, 12:30 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
01.11.2021 від другого позивача до суду електронною поштою надійшли клопотання від 01.11.2021 № 01-24/1550 (вх. № 9148/21 та вх. № 9159/21 від 01.11.2021), де останній просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з лікарняним представника другого позивача.
Ухвалою від 02.11.2021 у справі № 920/590/21 постановлено клопотання другого позивача - Відділу освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, буд. 43, ідентифікаційний код 41071240) від 01.11.2021 № 01-24/1550 (вх. № 9148/21 та вх. № 9159/21 від 01.11.2021) про відкладення розгляду справи задовольнити задовольнити; відкласти розгляд справи по суті в судове засідання на 15.12.2021, 12:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
Прокурор у справі в судовому засіданні по суті 15.12.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням заяви про зміну позовних вимог.
Представники першого, другого позивачів та відповідача у судове засідання по суті не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені судом належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду відділенням поштового зв'язку.
Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.
Суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників першого, другого позивачів та відповідача.
Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
В судовому засіданні по суті 15.12.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Шосткинською окружною прокуратурою в ході реалізації функції представництва інтересів держави в суді проведено вивчення закупівлі (посилання https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-10-25-000190-с) товару за природного газу обсягом 130000 м3 очікуваною вартістю 1 896 180,00 грн (замовник - Відділ освіти Дружбівської міської ради), за результатами якої переможцем на підставі протоколу розгляду тендерних пропозицій визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Кастум» з остаточною пропозицією 1 170 000,00 грн, з яким 04.12.2018 укладено договір № 207 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів.
При вивченні питання дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що 17 листопада 2020 року на веб-сайті «Prozorro» (режим доступу: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-10-25-000190-с) Відділом освіти Дружбівської міської ради оприлюднено оголошення № UA-2018-10-25-000190-с про проведення відкритих торгів на закупівлю природного газу обсягом 130000 м3 з терміном постачання з 01.01.2019 по 31.12.2019 з очікуваною вартістю 1 896 180,00 грн.
Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися сім юридичних осіб: ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» (остаточна ціпова пропозиція 1 885 000,00 грн), ТОВ «Газенергопроект» (остаточна цінова пропозиція 1 456 000,00 грн), ТОВ «Укртранссервіс-груп» (остаточна цінова пропозиція 1 473 227,60 грн), ТОВ «Газова компанія «Інвестсервіс» (остаточна цінова пропозиція 1 481 350,00 грн), ТОВ «Енергогазрезерв» (остаточна цінова пропозиція 1 544 400,00 грн), ТОВ «Укргазресурс» (остаточна цінова пропозиція 1 521 000,00 грн) та ТОВ «Кастум» (остаточна цінова пропозиція 1 170 000,00 грн).
За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано ТОВ «Кастум» (відповідача у справі) з найнижчою ціновою пропозицією 1 170 000,00 грн, з яким другим позивачем 04.12.2018 укладено договір № 207 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.2 договору річний плановий обсяг постачання газу - до 130,0 тис.м3.
Відповідно до пунктів 3.2 договору ціна газу становить 9 000,00 грн (з ПДВ) за 1000 м3.
Загальна сума договору становить 1 170 000,00 грн, що визначено пунктом 3.6 договору.
В подальшому між відповідачем та другим позивачем укладено низку додаткових угод, якими суттєво збільшено первісну ціну товару в договорі, яка була визначена за результатами відкритих торгів.
Додатковою угодою від 14.01.2019 № 1 до договору визначено ціну природного газу з 01.01.2019 за 1 тис. м.3 у розмірі 9 900,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 16.01.2019 № 2 до договору визначено ціну природного газу з 01.01.2019 за 1 тис. м.3 у розмірі 10 890,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 18.01.2019 № 3 до договору визначено ціну природного газу з 01.01.2019 за 1 тис. м.3 у розмірі 11 979,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 20.03.2019 № 4 до договору визначено ціну природного газу з 01.03.2019 за 1 тис. м.3 у розмірі 11 000,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 01.10.2019 № 5 до договору визначено ціну природного газу з 01.10.2019 за 1 тис. м.3 у розмірі 10 500,00 грн з ПДВ.
Прокуратура вважає, що укладенні між другим позивачем та відповідачем додаткові угоди №№ 1-5 від 14.01.2019, від 16.01.2019, від 18.01.2019, від 20.03.2019 та від 01.10.2019 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018 № 207 укладені в супереч інтересам держави, без будь-яких належних на те підстав, в порушення вимог статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень договору про закупівлю за державні кошти, за цими угодами підвищено ціни на предмет договору в умовах фактичного зниження на ринку цін на природний газ. З урахуванням висновків Верховного Суду у справі № 927/491/19 у постанові від 18.06.2021 позовна вимога про стягнення коштів з відповідача може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину.
Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі та зазначає, що ціну на газ змінено сторонами з дотримання ринкової цінової політики на природний газ.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Стосовно порушення інтересів держави діями відповідача.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час проведенням закупівлі порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що нераціональне та неефективне витрачання коштів бюджету.
Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Отже правильне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.
Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах Відділу освіти Дружбівської міської ради та Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.1 Положення про Відділ освіти Дружбівської міської ради, затвердженого рішення другої сесії Дружбівської міської ради восьмого скликання 22.12.2020, Відділ освіти Дружбівської міської ради утворено Дружбівською міською радою.
Згідно з пунктом 1.2 Положення другий позивача є виконавчим органом Відділ освіти Дружбівської міської ради.
Метою відділу є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина через систему багатопрофільної, різнорівневої дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, забезпечення доступності, безплатності та обов'язковості освіти для всіх, хто її потребує, формування якісного інформаційно-освітнього простору, надання населенню якісних послуг в сферах освіти, фізичної культури і спорту шляхом виконання відповідних державних і місцевих програм, через мережу комунальних підприємств, установ і закладів для задоволення потреб та інтересів Дружбівської міської ради (п. 2.1 Положення).
Відділ відповідно до покладених на нього завдань здійснює реалізацію державної політики та повноважень на території Дружбівської міської ради в галузі освіти, фізичної культури, молоді та спорту.
Відділ фінансується за рахунок коштів бюджету Дружбівської міської ради, які виділені на його утримання (п. 6.1 Положення).
Майно, яке знаходиться на балансі відділу освіти, є комунальною власністю Дружбівської міської ради та перебуває в оперативному управлінні відділу.
Відділ освіти має право виступати позивачем, відповідачем, третьою особою в судових інстанціях всіх рівнів, незалежно від підпорядкування.
Отже, відділ освіти Дружбівської міської ради Сумської області має право звертатися до суду за захистом порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, пов'язаних , зокрема, з неправомірним використанням бюджетних коштів.
Крім того, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю серед іншого є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна у бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси її інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, Державна аудиторська служба с центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до пп. 3, 9 п. 4 вказаного Положення Держаудитслужба відповідно до покладених па неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Державна аудиторська служба України, як орган, який здійснює фінансовий контроль, при моніторингу публічних закупівель має право при виявлені випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.
Постановою Кабінету Міністрів України № 266 від 06.04.2016 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.
Відповідно до наказу Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Північно-східний офіс Держаудитслужби, згідно якого Північно-східний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління у Луганський, Сумській, Харківській та Полтавській областях.
Таким чином, позивачами в даному спорі є відділ освіти Дружбівської міської ради, який має право звернутися до суду з вимогою про стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів, та Північно- східний офіс Держаудитслужби як орган державного фінансового контролю.
Водночас, відділом освіти Дружбівської міської ради та Північно-східним офісом Держаудитслужби не вжито заходів щодо оскарження вищезгаданих додаткових угод, не зважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про їх бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів держави та територіальної громади органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.
Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.
Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими суб'єктами владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev v. Russia» пункт 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», пункт 35).
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором направлено відповідні листи-повідомлення до Відділу освіти Дружбівської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби.
Від Відділу освіти Дружбівської міської ради прокурором отримано відповідь від 16.04.2021 № 01-24/525, з якої слідує, що вказаною установою заходи судового захисту інтересів держави не вживались та вживатись не будуть.
Від Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області прокурором отримано відповідь від 28.04.2021 № 201825-17/1257-2021, з якої слідує, що вказаним органом заходи судового захисту інтересів держави вживатись не будуть.
Таким чином, з вказаних листів уповноважених органів наміру вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується.
Вказане розцінюється прокурором як бездіяльність уповноважених органів в даному випадку.
Суд погоджується з доводами прокурора та приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.
Щодо позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 180 ГП України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі», тут і надалі у редакції Закону чинній на момент виникнення спірних правовідносин (із змінами від 02.12.2020, набрали чинності 20.12.2020).
Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
В силу вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
У абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме за пунктом 2 частини п'ятої наведеної норми - у випадку коливання цін на ринку товару чи то у бік збільшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10 % та не збільшуючи загальну суму договору.
Додаткові угоди №№ 1-5 укладені всупереч інтересів держави, без будь- яких належних на те підстав, в порушення статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень договору про закупівлю за державні кошти, за цими угодами підвищено ціни на предмет договору в умовах фактичного зниження на ринку цін на природний газ.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.
За змістом пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
За приписами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 910/17258/17 зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, що помилково не урахував суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову у справі (п. 5.7).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (п. 84).
Отже, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Таким чином, додаткові угоди №1-5 до договору є нікчемними в силу закону, що має бути констатовано судом в мотивувальній частині рішення суду.
Аналогічної правової позиції у тотожних правовідносинах дотримується Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі № 909/703/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 вказано на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону «Про публічні закупівлі». Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у справі № 927/491/19 (п. 98 постанови від 18.06.2021) відступає від цього висновку. Договори, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону «Про публічні закупівлі», є нікчемними в силу закону і не потребують визнання їх недійсними судом.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 5, 7 постанови Пленуму постанови Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 зазначеної постанови, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку сума, що необґрунтовано сплачена другим позивачем на користь відповідача складає 229 274,04 грн.
Таким чином, оскільки укладені між другим позивачем та відповідачем додаткові угоди до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 04.12.2018 є нікчемними в силу закону, проте, на їх виконання другим позивачем були сплачені грошові кошти у розмірі 229 274,04 грн, то відповідно до статті 216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь другого позивача грошових коштів у розмірі 229 274,04 грн.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог прокурора та стягнення з відповідача сплачених другим позивачем відповідачу бюджетних коштів на загальну суму 229 274,04 грн на підставі додаткових угод №№ 1-5 до договору.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог прокурора та їх задоволення у повному обсязі на підставі вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом позовні вимоги прокурора до відповідача задоволені, то на відповідача покладаються витрати прокурора із сплати судового збору в сумі 3 439,11 грн.
У зв'язку із поданням прокурором до суду заяви про зміну позовних вимог (уточнення) (в порядку статей 3, 46 ГПК України) від 25.08.2021 № 55/3-2937 вих-21 (вх. № 7630/21), де заявник просить суд стягнути з відповідача на користь другого позивача безпідставно сплачені кошти у сумі 229 274,04 грн, Сумській обласній прокуратурі підлягає поверненню з Державного бюджету України надмірно сплаченого судового збору у сумі 11 350,00 грн, за умови подачі до суду відповідної заяви.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) на користь Відділу освіти Дружбівської міської ради (41220, Сумська область, м. Дружба, вул. Михайлівська, 43, ідентифікаційний код 41071240) безпідставно сплачені кошти у сумі 229 274,04 грн (двісті двадцять дев'ять тисяч двісті сімдесят чотири гривень 04 коп.).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 3 439,11 грн (три тисячі чотириста тридцять дев'ять гривень 11 коп.) відшкодування витрат зі сплати судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2-3 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 28 грудня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа