28 грудня 2021 року Справа № 915/1548/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14; адреса електронної пошти: info@uspa.gov.ua; ідентифікаційний код 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 23; адреса електронної пошти: mf@nik.uspa.gov.ua; ідентифікаційний код 38728444)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» (54020, м. Миколаїв, вул. Громадянський узвіз, буд. 1/1; адреса електронної пошти: seaside_t@i.ua; ідентифікаційний код 34770199)
про: стягнення 83 325,80 грн,
Суть спору:
22.10.2021 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 3320/18-01-02/Вих від 20.10.2021 (з додатками), в якій просить суд:
- прийняти позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) заборгованість у сумі 83 325,80 грн;
- судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору про встановлення права сервітуту № 10-А від 30.11.2012 з додатковими угодами до нього; рахунку № 44452651 від 31.05.2020; акту наданих послуг (виконаних робіт) № 44452651 від 31.05.2020; претензії № 2310/18-05-05/Вих від 08.07.2021; застосування норм статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України; та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Ухвалою суду від 27.10.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1548/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Так, позивач отримав копію ухвали 04.11.2021 у Відділі документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області, що підтверджується матеріалами справи.
Копія ухвали надіслана на адресу відповідача була 03.11.2021 повернута поштовим відділенням до суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400144564738).
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.
Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 23.10.2021 у справі № 915/1548/21 є 03.11.2021.
Станом на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.
Так, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 23.10.2021 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.
З вищевикладеного судом встановлено, що датою отримання відповідачем копії відповідної ухвали слід вважати 03.11.2021.
За такого, встановлений судом строк на подання відзиву, для відповідача тривав до 18.11.2021 включно.
Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
30 листопада 2020 року між Державним підприємством «Миколаївський морський торгівельний порт», як Володільцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал», як Сервітуарієм, був укладений Договір № 10-А про встановлення права сервітуту (далі - Договір).
У зв'язку з реорганізацією Державного підприємства Миколаївський морський торговельний порт шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі та утворення внаслідок виділу Державного підприємства Адміністрація морських портів України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 року № 133-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 року №163, а також переходом прав та зобов'язань за договором від 30.11.2012 року № 10-А Додатковою угодою №2 від 17.06.2013 р. до договору від 30.11.2013р. №10-А внесено зміни в преамбулу та реквізити володільця, з урахуванням якої володільцем за договором виступає Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту).
За умовами наведеного Договору:
- ТОВ «СІСАЙД ТЕРМІНАЛ» користується залізничними коліями ДП «ММТП» (примикання до парку прийому Миколаїв - Вантажний) з метою виконання тепловозами робіт з подачі-забирання вагонів, мановрових робіт та інше (п. 1);
- Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний» порт має на балансі залізничні колії (примикання до парку прийому Миколаїв - Вантажний). Місце розташування залізничних колій: режимна територія ДП Миколаївський морський торговельний порт. Залізничні колії загального користування довжиною 11440 м.п. (п. 2);
- сервітут встановлюється щодо користування залізничними коліями загального користування володільця (примикання до парку прийому Миколаїв - Вантажний), які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, довжиною 11440 м.п. (п. 1.1);
- сервітут встановлюється для можливості руху тепловозів з метою виконання сервітуарієм робіт з подачі-забирання вагонів, маневрових робіт та інше на території володілця, шляхом надання володільцем права користування залізничними коліями на умовах даного договору (п. 2.1);
- видом права сервітуту є право користування залізничними коліями згідно з «Планом-схемою залізничних колій (стрілочні переводи, колії, ділянки колії, під'їздна колія)» - Додаток №1 та з «Переліком залізничних колій (стрілочні переводи, колії, ділянки колії, під'їздна колія)» - Додаток № 2, які є невід'ємними частинами цього Договору). Довжина залізничних колій загального користування складає 11440 м.п. (інвентарні номери, вказані у Додатках № 1, № 2 до цього Договору) (п. 3.1, в редакції Додаткової угоди № 1 від 10.06.2013);
- сервітут є строковим та оплатним (п. 4.2);
- користування сервітутом залізничних колій Миколаївської філії ДП АМПУ, що примикають до парку прийому Миколаїв - Вантажний, за місяць складає 53120 грн. /місяць без ПДВ. Стягнення податку на додану вартість здійснюється відповідно до чинного законодавства України (п. 5.1, в редакції Додаткової угоди № 9 від 22.02.2019);
- оплата в розмірі 100%, вартості плати за користування сервітутом, здійснюється шляхом перерахування сервітуарієм коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим (п. 5.2);
- сервітуарій зобов'язаний: до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим отримувати та до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг. У разі не підписання акту у визначений строк, користування сервітутом вважається підтвердженим і підлягає оплаті згідно умов цього договору (п. 7.1.5);
- сервітуарій зобов'язаний щомісячно до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, згідно виставленого рахунку володільця, вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць (п. 7.1.6);
- володілець зобов'язаний, щомісячно до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати сервітуарію рахунок на сплату за користування сервітутом та акт наданих послуг (п. 9.1.2);
- у разі несвоєчасної оплати послуг за умовами цього Договору сервітуарій оплачує володільцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості (п. 11.7);
- даний Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 31.12.2030. У разі, якщо сервітуарій не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступні десять років на таких же умовах (п. 14.1, в редакції Додаткової угоди № 8 від 18.07.2018).
До вказаного Договору сторонами було підписано додаткові угоди: № 1 від 10.06.2013, № 2 від 17.06.2013, № 3 від 27.12.2013, № 4 від 30.12.2014, № 5 від 28.01.2016, № 6 від 13.10.2017, № 7 від 13.03.2018, № 8 від 18.07.2018, № 9 від 22.02.2019.
Вказані Договір та додаткові угоди до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як володільця, про стягнення з відповідача, як сервітуарія, заборгованості за укладеним між сторонами договором.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами Договором.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- Договір про встановлення права сервітуту № 10-А від 30.11.2012 з додатковими угодами до нього;
- рахунок № 44452651 від 31.05.2020;
- акт наданих послуг (виконаних робіт) № 44452651 від 31.05.2020;
- претензія № 2310/18-05-05/Вих від 08.07.2021.
Відповідач, як було зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
На підставі статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами у даній справі на підставі спірного договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов вищенаведеного Договору позивач виставив відповідачу рахунок № 44452651 від 31.05.2020 на суму 63 744,00 грн.
Вищезазначений рахунок направлено Відповідачу на електрону адресу підприємства (сисайд терминал бухгалтерия accounts@sst.co.ua), засобами поштового зв'язку, що підтверджується витягом з Реєстру кореспонденції, яка направляється поштою/кур'єром та Журналом реєстрації рахунків (гривня).
Крім того, позивачем було оформлено та скеровано відповідачу Акт наданих послуг (виконаних робіт) № 44452651 від 31.05.2020 на суму 63 744,00 грн, який відповідачем підписаний не був.
Разом із тим, з урахуванням змісту п. 7.1.5 Договору, та за відсутності заперечень відповідача проти вказаного Акту наданих послуг, користування сервітутом вважається підтвердженим і підлягає оплаті згідно умов Договору.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок на суму 63 744,00 грн. За твердженням позивача вказаний рахунок відповідачем оплачений не був.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію № 2310/18-04-05/Вих від 08.07.2021 на суму 80 322,04 грн, в тому числі основний борг 63 744,00 грн, три процента 2 006,63 грн, пеня 8 539,95 грн, інфляційне нарахування 6 031,46 грн.
На вказану претензію відповідач не відреагував, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної сплати за користування сервітутом закон покладає на сервітуарія.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та оплати за користування сервітутом не представив, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями, відповідно доводи позивача не спростував.
Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 63 744,00 грн зазначено вірно.
За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.
Крім того, внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання позивачем було нараховано відповідачу (згідно наданих до позовної заяви розрахунків - а.с. 50-51):
- інфляційні втрати на загальну суму 5961,54 грн за період з липня 2020 року по серпень 2021 року;
- 3 % річних на загальну суму 2483,40 грн за період з 21.06.2020 по 08.10.2021;
- пеню на загальну суму 11136,86 грн за період з 21.06.2020 по 08.10.2021.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення пені суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
За змістом п. 11.7 Договору у разі несвоєчасної оплати послуг за умовами цього Договору сервітуарій оплачує володільцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості.
Таким чином на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та положень Договору позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
За перевіркою суду, позивач суму пені визначив правильно, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідній частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційного збільшення боргу суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
За перевіркою суду нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем проведено вірно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у даній справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» (54020, м. Миколаїв, вул. Громадянський Узвіз, буд. 1/1; ідентифікаційний код 34770199) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14; ідентифікаційний код 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 23; ідентифікаційний код 38728444) суму основного боргу у розмірі 63 744,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 5961,54 грн, 3 % річних у розмірі 2483,40 грн, пеню у розмірі 11136,86 грн, а також 2270,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14; ідентифікаційний код 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 23; ідентифікаційний код 38728444);
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сісайд Термінал» (54020, м. Миколаїв, вул. Громадянський Узвіз, буд. 1/1; ідентифікаційний код 34770199).
Повне рішення складено та підписано судом 28.12.2021.
Суддя О.Г. Смородінова