вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" грудня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2930/21
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АВСК” (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Промислова, 28-А)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” (07834, Київська обл., Бородянський р-н, с. Озера (з), вул. Першотравнева, буд. 14А)
про стягнення 52546,33 грн. заборгованості за поставлений товар, у тому числі - 52395,60 грн. основного боргу, 150,73 грн. 3% річних,
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю “АВСК” (далі - ТОВ “АВСК”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” (далі - ТОВ “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА”, відповідач) про стягнення 52546,33 грн. заборгованості за поставлений товар, у тому числі - 52395,60 грн. основного боргу, 150,73 грн. 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на поставку ТОВ “АВСК” товару ТОВ “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” в узгодженому сторонами обсязі та за узгодженою сторонами ціною, який покупцем був оплачений не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 52395,60 грн. основного боргу, 150,73 грн. 3% річних, а також судовий збір.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю “АВСК” позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” про стягнення 52546,33 грн. заборгованості за поставлений товар, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.10.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/2930/21 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
15.11.2021 р. до господарського суду Київської області від ТОВ “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” надійшов відзив на позовну заяву б/н від 12.11.2021 р. (вх. № 26400/21 від 15.11.2021 р.), відповідно до якого відповідач факт узгодження поставки товару за зазначеним та доданим до позовної заяви рахунком на суму 80608,80 грн. заперечує, з огляду на таке.
Поставка товару була здійснена на підставі рахунку № АВ0001435 від
02.08.2021 р., але в іншій, ніж надана позивачем суду, редакції. Так, позивач надіслав відповідачу на електронну адресу рахунок на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 28213,20 грн. Факт отримання відповідачем рахунку на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 28213,20 грн. підтверджується електронним листуванням сторін, копія якого завірена електронним цифровим підписом. У даному рахунку позивачем визначено вартість товару у розмірі 28213,20 грн., а в умові оплати визначено 100 % попередню оплату. Відповідач повністю оплатив наданий позивачем рахунок на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 28213,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 181 від 19.08.2021 р. на суму 28213,20 грн. Поряд з цим, рахунок на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 80608,80 грн., який позивач надав суду, відповідач отримав лише з позовною заявою.
Відповідач звертає увагу на те, що вартість вантажу, переданого позивачем для перевезення Новою Поштою, була визначена самим позивачем в сумі 28215,00 грн., а не 80608,80 грн., що підтверджується специфікацією до акту наданих послуг № НП-005992101 від 31.08.2021 р., і саме позивач формував відправлення вантажу та визначав його вартість, яка відповідає вартості, сплаченій відповідачем та зазначеній у надісланому на електронну пошту відповідача рахунку. Зазначена у рахунку на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р., наданому відповідачеві електронною поштою, кількість товару також відповідає зазначеній у вантажному відправленні ТОВ «НОВА ПОШТА» кількості вантажу.
Підсумовуючи викладене, відповідач зазначав, що долучені до позовної заяви видаткова накладна № 1737 від 20.08.2021 р. та рахунок на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 80608,80 грн. не можуть бути належними доказами узгодження поставки та самої поставки товару саме за ціною 80608,80 грн., оскільки складені і підписані позивачем в односторонньому порядку та після фактичної поставки товару і його оплати. Доказів передання позивачем відповідачу видаткової накладної № 1737 від 20.08.2021 р. разом із вантажним відправленням товару матеріали справи не містять, і відповідач факт отримання такої накладної заперечує. Позивач, заявляючи даний позов та зазначаючи, що вартість товару становить 80608,80 грн., після того, як сторонами було узгоджено вартість такого товару у сумі 28213,20 грн., та після його поставки та визначення при оформленні доставки вантажу вартості 28215,00 грн., фактично діє всупереч своїй попередній поведінці, що, на думку відповідача, є неправомірним. Крім іншого, вищезазначені обставини підтверджуються нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_1 , яка надається відповідачем до матеріалів справи.
Поряд з цим, відповідач у відзиві зазначав, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку понесе відповідач у справі, становить 10000,00 грн.
24.11.2021 р. до господарського суду Київської області від ТОВ “АВСК” надійшла відповідь на відзив б/н, б/д (вх. № 27173/21 від 24.11.2021 р.), згідно якої позивач зазначає, що, на його переконання, роздруківки електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відтак, надана відповідачем роздруківка електронної переписки не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Також позивач зазначав, що відповідачем не надано доказів того, що зазначені у скріншоті листування адреси поштових скриньок належать саме позивачу та відповідачу, що, в свою чергу, не дає підстав вважати такий доказ належним та допустимим. Це саме стосується і доданих до відзиву скріншотів переписки з мессенджера, які не можуть бути належними електронними доказами, адже не містять обов'язкових реквізитів і не дають змоги ідентифікувати авторів повідомлень.
Щодо посилання відповідача на те, що у специфікації до акту наданих послуг № НП-005992101 ТОВ «НОВА ПОШТА» вказана вартість вантажу 28215,00 грн., а не 80608,80 грн., позивач зазначав, що згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті «Нова Пошта», в експрес-накладній зазначається оголошена вартість вантажу. Оголошена вартість - це вартість відправлення, що вказується відправником при оформленні експрес-накладної (ЕН), і у випадку пошкодження або втрати - компенсується компанією. Відповідачем попередньо було запропоновано позивачу вказати у ЕН вартість вантажу згідно з попередньою оплатою, а не загальну вартість, для того, щоб зменшити вартість доставки, на яку впливає оголошена вартість товару. Відтак, позивач стверджує, що відповідач намагається ввести суд в оману, надавши документ, який не може підтверджувати вартості поставленого товару, адже ЕН підтверджує факт отримання вантажу у кількості, що зазначена в рахунку № АВ0001435 від 02.08.2021 р. та видатковій накладній № 1737 від 20.08.2021 р.
Окрім того, відповідач запевняє, що отримав на електронну адресу рахунок на суму 28213,20 грн., однак позивачем такий рахунок не надсилався. Крім того, з дослідження його змісту, вбачається, що зазначена в цьому рахунку ціна силіконової добавки WorleeAdd 356 складає 84,15 грн. без ПДВ за 1 кг, однак, ціна придбання цього товару самим ТОВ «АВСК» складала 513,51 грн. без ПДВ, що відповідає ринковій вартості товару. Отже, відповідач надав до суду рахунок невідомого походження, в якому змінено фактичну ціну за одиницю товару, що призвело до зменшення загальної вартості товару.
Щодо заяви свідка ОСОБА_1 позивач зазначав, що відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Зі змісту заяви вбачається, що свідок дає показання щодо факту узгодження ціни між продавцем та покупцем, однак таке узгодження має підтверджуватися виключно документально та шляхом вчинення дій, направлених на виконання правочину. Отже, надана заява свідка, на переконання позивача, не може бути належним доказом, який підтверджує узгодження істотних умов договору, згідно з ч. 2 ст. 87 ГПК України. Крім того, як зазначено в заяві, ОСОБА_1 надає відповідачу послуги хіміка-технолога на підставі договору ЦПК, тому не зрозуміло, яким чином хімік-технолог міг брати участь у замовленні, оплаті та отриманні товару, адже такі функції виконує менеджер як найманий працівник за трудовим договором.
Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував узгодження поставки на суму 28213,20 грн., а всі дії відповідача направлені на уникнення відповідальності за виконання зобов'язання у повному розмірі.
02.12.2021 р. до господарського суду Київської області від ТОВ “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 29.11.2021 р. (вх. № 27693/21 від 02.12.2021 р.), згідно яких відповідач зазначає, що до відзиву було долучено електронний носій (USB флеш-накопичувач), в якому містяться копії рахунку на оплату, який був отриманий відповідачем, та електронного листування сторін щодо поставки товару, які завірені електронним цифровим підписом. Таким чином, до матеріалів справи ним долучені електронні докази, які є належними та допустимими доказами у справі.
Поряд з цим, жодного доказу зазначення у експрес-накладній недостовірної ціни товару матеріали справи не містять. Крім того, з електронного ресурсу ТОВ «НОВА ПОШТА» (https://novaposhta.ua/basic tariffs) вбачається, що для відправлень з оголошеною вартістю до 200,00 грн. сплачується комісія у розмірі 1 грн., понад 200 грн. - 0,5% від оголошеної вартості. Таким чином, якби сторони хотіли зменшити вартість доставки товару, то варто було б зазначати оголошену вартість до 200 грн., а не 28215,00 грн. На сайті ТОВ «НОВА ПОШТА» (https://novaposhta.ua/basic tariffs) також наголошено, що важливо вказувати реальну оголошену вартість відправлення. Твердження позивача про те, що експрес-накладна не може бути доказом вартості товару, відповідач відхиляє, оскільки саме позивач формував відправлення вантажу та визначав його вартість, яка відповідає вартості, сплаченій відповідачем та зазначеній у надісланому на електронну пошту відповідача рахунку. Доказів передання разом з товаром будь-яких документів, де ціна товару вказана у розмірі 80608,80 грн., позивач не надав, факт отримання разом з товаром таких документів відповідач заперечує.
Крім того, у своїй заяві свідок ОСОБА_1 виклав відомі йому обставини, які підтверджують узгодження поставки товару на суму 28213,20 грн. Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Саме ОСОБА_1 , як хімік-технолог, займався замовленням товару, оскільки розумівся на його властивостях, та цей товар був необхідний для виконання саме його обов'язків. Таким чином, твердження позивача про те, що ОСОБА_1 не міг здійснювати замовлення товару є необгрунтованим та таким, що не відповідає дійсності. Водночас, позивачем не подано клопотання про виклик ОСОБА_1 для допиту, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність у позивача обгрунтованих сумнівів щодо викладених у заяві свідка обставин.
17.12.2021 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від ТОВ “АВСК” надійшли додаткові пояснення б/н від 16.12.2021 р. (вх. № 29158/21 від 17.12.2021 р.), відповідно до яких позивач зазначав, що самого факту електронного листування, щоб підтвердити дійсність документів, які передавались таким шляхом, недостатньо. Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис» чітко регламентовано застосування ЕЦП для листування електронною поштою. Належним підтвердженням електронного листування є належно оформлені документи, інформація в яких зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, передбачені чинним законодавством. Отже, за відсутності ЕЦП на рахунку № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 28213,20 грн., нібито отриманого на електронну адресу відповідача від позивача, можна зробити висновок, що останнім не надсилався даний рахунок електронною поштою та відповідач надав до суду рахунок невідомого походження, в якому змінено фактичну ціну за одиницю товару, що призвело до зменшення загальної вартості товару. Відтак, на переконання позивача, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом в розумінні частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Поряд з цим, всупереч наведеним вимогам чинного законодавства, доказів підписання рахунку на поставку товару електронним цифровим підписом до матеріалів справи відповідачем не долучено. Позивач наголошує, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував узгодження поставки на суму 28213,20 грн.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Як слідує з позову, 02.08.2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” (покупець) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю “АВСК” (продавець) з усним замовленням на поставку сировини для виробництва лакофарбових матеріалів.
За твердженням позивача, 02.08.2021 р. ТОВ «АВСК» було виставлено ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» рахунок на оплату № АВ001435 на загальну суму 80608,80 грн., в якому було зазначено, що він дійсний протягом 3-х банківських днів від дати його виписки; умови поставки Incoterms 2010: EXW - склад постачальника; адреса постачання - м. Одеса, вул. Промислова, 28-а; попередня оплата за товар у розмірі 35% від загальної вартості товару та післяоплата у розмірі 65% від загальної вартості товару протягом 5 робочих днів, з моменту поставки товару.
Згідно банківської виписки ТОВ “АВСК” від 19.08.2021 р. вказаний рахунок ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» було оплачено 19.08.2021 р. у сумі 28213,20 грн., у зв'язку з чим ТОВ «АВСК» зарахувало дану передоплату як таку, що відповідає умовам, виставленим в рахунку.
20.08.2021 р. ТОВ «АВСК» було відвантажено товар згідно номенклатури та кількості, зазначених в рахунку, та виписано видаткову накладну № 1737 від 20.08.2021 р. на загальну суму 80608,80 грн.
Суд відзначає, що згідно умов поставки, вказаних у рахунку на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р., поставка мала здійснюватися за правилами Incoterms 2010: EXW - склад постачальника за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 28-а.
Проте, фактично доставка товару здійснювалася перевізником «НОВА ПОШТА» за рахунок покупця ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА». Відправлення було передано позивачем кур'єру «НОВОЇ ПОШТИ» 20.08.2021 р. Згідно ТТН 59 0007 2159 0045 товар було отримано ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» 21.08.2021 р. у відділенні № 2, м. Ірпінь.
За твердженням позивача, згідно зазначених у рахунку на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. умов оплати товару, покупець зобов'язаний був здійснити післяплату за поставлений товар у розмірі 65% від загальної вартості товару протягом 5-ти (п'яти) робочих днів після отримання товару. Однак, станом на 01.10.2021 р. на поточний рахунок ТОВ «АВСК» не надходив залишок оплати від ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» за поставлений товар згідно видаткової накладної № 1737 від 20.08.2021 р. у сумі 52979,84 грн.
03.09.2021 р. на адресу ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» позивачем було направлено лист з оригіналами документів, а саме - рахунком на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. (2 прим.) та видатковою накладною № 1737 від 20.08.2021 р. (2 прим.), з проханням повернути підписані з боку ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» оригінали.
08.09.2021 р. представник ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» відмовився від отримання вказаного листа, що вбачається з конверта з відміткою про відмову адресата від отримання поштового відправлення.
ТОВ «АВСК» звернулося до відповідача з претензією № 1-17/09 від 17.09.2021 р. про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання з оплати отриманого товару у сумі 52979,84 грн., направивши лист з описом вкладення № 6509107372590 від 17.09.2021 р. на адресу місцезнаходження ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА».
Відповідь на претензію отримано не було, заборгованість не сплачено.
Суд відзначає, що спір у даній справі виник у зв'язку з твердженням позивача про невиконання відповідачем свого обов'язку з належної оплати поставленого товару за укладеним у спрощений спосіб договором поставки, у зв'язку з чим ТОВ «АВСК» і звернулось з даним позовом до суду.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару (наведений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі № 910/8612/19).
Обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати (аналогічний висновок міститься у п. 7.3 постанови Верховного Суду від 21.10.2019 р. у справі № 908/2258/18).
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Поряд з цим, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що позивач надіслав відповідачу на електронну адресу рахунок на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на іншу, аніж зазначену позивачем, суму 28213,20 грн. Факт отримання відповідачем рахунку на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. на суму 28213,20 грн., за твердженням останнього, підтверджується електронним листуванням сторін. Водночас, вартість вантажу, переданого позивачем для перевезення, складала 28215,00 грн., а не 80608,80 грн., що підтверджується специфікацією ТОВ «НОВА ПОШТА» до акту наданих послуг № НП-005992101 від 31.08.2021 р. Відповідач також вказував, що саме позивач формував відправлення вантажу та визначав його вартість, яка відповідає вартості, сплаченій відповідачем. Зазначена у рахунку на оплату № АВ0001435 від 02.08.2021 р. (наданому електронною поштою) кількість товару також відповідає зазначеній у вантажному відправленні ТОВ «НОВА ПОШТА» кількості вантажу. Таким чином, доказів поставки товару на суму 80608,80 грн. позивачем не надано. Крім того, доказів передання позивачем відповідачу видаткової накладної № 1737 від 20.08.2021 р. разом із вантажним відправленням товару матеріали справи не містять.
Поряд з цим, відповідач надав до матеріалів справи нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 від 11.11.2021 р., згідно якої свідок зазначав, що з 28.06.2021 р. надає ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» послуги (виконує роботи) хіміка-технолога, на підставі договору ЦПК № ПУ20212806-1 від 28.06.2021 р. Виконуючи свої зобов'язання перед ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА», свідок безпосередньо брав участь у взаємовідносинах із замовлення та отримання товару у ТОВ «АВСК», визначеного в рахунку № АВ0001435 від 02.08.2021 р. Твердження ТОВ «АВСК» про те, що сторони узгодили поставку товару на підставі рахунку № АВ0001435 від 02.08.2021 р. саме на суму 80608,80 грн. не відповідають дійсності, оскільки свідок особисто від імені ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» здійснював переговори з ТОВ «АВСК» та домовлявся про поставку товару: алкідної смоли Alfadur F57 WS60 190 кг - у кількості 190 кг, ціна без ПДВ 78,40 грн. за 1 кг; силіконової добавки WorleeAdd 356 180 кг - у кількості 100 кг, ціна без ПДВ 84,15 грн. за 1 кг; металевої бочки 111012-00503-180 Ксилол 180 кг - у кількості 1 штуки, ціна без ПДВ 200,00 грн. Також сторони домовились про те, що оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. Рахунок № АВ0001435 від 02.08.2021 р. був отриманий від ТОВ «АВСК» на електронну пошту. У наданому ТОВ «АВСК» рахунку № АВ0001435 від 02.08.2021 р. загальна сума до оплати із ПДВ становила 28213,20 грн. Саме за цією ціною ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» погодилось на оплату вказаного рахунку та отримання товару у відповідній вартості. Жодного обговорення про поставку вищезазначеного товару на зазначену ТОВ «АВСК» у позовній заяві суму 80608,80 грн. не проводилось. Оплата товару здійснена на обговорену сторонами суму 28213,20 грн., жодних заперечень щодо суми оплати TOB «АВСК» не надавало. Товар отриманий від ТОВ «АВСК» саме на узгоджену сторонами суму 28213,20 грн. Свідок обізнаний із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та заявляє про готовність з'явитись до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Щодо наданої відповідачем заяви свідка суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Правила щодо оцінки доказів закріплено у ст. 86 ГПК України, згідно з частиною 1 якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (ч. 2 ст. 86 ГПК України). Зазначене є запорукою ухвалення судом справедливого рішення, яке відповідатиме принципу верховенства права.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і окремо кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі (ч. 3 ст. 86 ГПК України). Зазначене положення кореспондується з приписами ч. 5 ст. 236 ГПК України, у якій визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України).
Водночас, згідно з приписами ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відтак, належним доказом, який містить відомості про господарську операцію, є первинний документ. При цьому, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Тобто, для обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, а також мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Враховуючи викладене, лише первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт поставки товару, надання послуг, тощо. Для надання документу юридичної сили й доказовості він повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені законодавством.
Отже, за загальним правилом факт здійснення господарської операції підтверджують саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та відображають реальні господарські операції (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 р. у справі № 910/14900/19 та від 08.12.2021 р. у справі № 911/2574/18).
Суд констатує, що матеріали даної справи не містять належних доказів (первинних документів), які підтверджували б передавання товару позивачем відповідачеві як на суму 80608,80 грн., так і на суму 28213,20 грн., та були б підписані в двосторонньому порядку (видаткові накладні, акт приймання - передачі).
Поряд з цим, слід зазначити, що рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 р. у справі № 911/2795/20.
Суд звертає увагу на те, що принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів по суті - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зазначені в заяві свідка ОСОБА_1 від 11.11.2021 р. обставини узгодження сторонами вартості товару, що постачатиметься позивачем відповідачеві, не є такими, що дозволяють суду встановити (за відсутності інших належних і допустимих доказів) факт узгодження поставки товару в сумі, на яку посилається відповідач, з огляду на вищенаведені приписи ч. 2 ст. 87 ГПК України.
Поряд з цим, щодо долучених до матеріалів справи відповідачем доказів у вигляді електронного листування суд відзначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 ГПК України).
Висновки щодо застосування норм, визначених частиною першою статті 5, частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2019 р. у справі № 922/788/19, за якою роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З матеріалів справи слідує, що надана відповідачем копія рахунку № АВ0001435 від 02.08.2021 р. взагалі не містить інформації про його підписання уповноваженою особою позивача загалом (відсутні підпис та відбиток печатки), і за допомогою електронного цифрового підпису зокрема.
Окрім того, надані відповідачем роздруківки скріншотів листування у месенджері не можуть бути використані як докази у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення.
Натомість, матеріалами справи підтверджено та позивачем не заперечувалось, що відповідач оплатив отриманий товар у сумі 28213,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 181 від 19.08.2021 р. на суму 28213,20 грн., а також випискою з банківського рахунку позивача від 19.08.2021 р.
За наслідками розгляду поданих до справи документів суд констатує, що будь-яких належних і допустимих доказів того, що ТОВ «АВСК» було поставлено ТОВ «ПРАЙМЕР-УКРАЇНА» товар на іншу суму матеріали справи не містять.
Між тим, доведення цієї обставини за приписами процесуального законодавства покладено саме на позивача, яким ініційовано судовий розгляд шляхом звернення до господарського суду з позовом у даній справі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними і допустимими доказами не підтверджено наявності заборгованості покупця за поставлений позивачем товар у розмірі 52546,33 грн., заявленої до стягнення з відповідача, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Окрім того, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму заборгованості, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки вимога про стягнення 3% річних є похідною від вимоги про стягнення заборгованості з оплати за товар, в задоволенні якої судом відмовлено, суд дійшов висновку, що похідна вимога про стягнення з відповідача 150,73 грн. 3% річних також не підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги ТОВ «АВСК» у даній справі є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу (у тому числі - щодо зазначення оголошеної вартості перевезення «Новою Поштою») була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Водночас, станом на час прийняття рішення відповідачем, у підтвердження понесення витрат на правову допомогу, про які зазначалось у відзиві, не надано доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, у зв'язку з чим у суду на час вирішення спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на позивача витрат відповідача на послуги адвоката.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “АВСК” (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Промислова, 28-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРАЙМЕР-УКРАЇНА” (07834, Київська обл., Бородянський р-н, с. Озера (з), вул. Першотравнева, буд. 14А) про стягнення 52546,33 грн. заборгованості за поставлений товар, у тому числі - 52395,60 грн. основного боргу, 150,73 грн. 3% річних, відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 28.12.2021 р.
Суддя В.М. Бабкіна