ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.12.2021Справа № 910/9048/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальчука Олексія Юрійовича
до Фізичної особи-підприємця Бабіч Надії Ігорівни
про стягнення 38 610,86 грн
Представники сторін:
від позивача: Каплунова А.С.,
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Ковальчука Олексія Юрійовича до Фізичної особи-підприємця Бабіч Надії Ігорівни про стягнення 38 610,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано безпідставним отриманням відповідачем коштів у розмірі 38 610,86 грн, які мають бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9048/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 справу №910/9048/21 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.09.2021.
В підготовче засідання 20.09.2021 з'явився представник позивача.
Представник позивача подав в засіданні заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 38 032,00 грн.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив прийняти заяву про зменшення позовних вимог до розгляду в порядку ст. 46 ГПК України.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.10.2021.
07.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про перенесення розгляду справи.
13.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В судове засідання 13.10.2021 з'явився представник позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача задовольнити; відкласти судове засідання на 01.11.2021.
01.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В судове засідання 01.11.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив повернутися до стадії підготовчого провадження; поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву; відзив на позовну заяву, що надійшов до суду 07.10.2021, долучити до матеріалів справи; долучити до матеріалів справи відповідь на відзив, що надійшла до суду 01.11.2021.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 10.11.2021; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 05.11.2021.
09.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.
10.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача та заява про відшкодування витрат (додаткова).
В підготовче засідання 10.11.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.2021.
В судове засідання 13.12.2021 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки відповідача належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 13.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03.08.2020 Фізична особа-підприємець Ковальчук Олексій Юрійович перерахував на рахунок Фізичної особи-підприємця Бабіч Надії Ігорівни 38 032,00 грн з призначенням платежу: «туристичні послуги», що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 03.08.2020.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що позивачем було замовлено, а відповідачем надано туристичні послуги на суму 38 920,60 грн, проте, договори на суму 38 610,86 грн між сторонами не укладались, а відповідачем будь-які послуги позивачу такою вартістю не надавались. Оскільки такі кошти набуті відповідачем за відсутністю правової підстави, позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 38 032,00 грн в порядку ст. 1212 ЦК України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що усі дії щодо безготівкового перерахування коштів проведено позивачем в рамках договірних правовідносин щодо придбання позивачем туру до Єгипту за 77 531,46 грн для себе та своєї сім'ї.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).
Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 38 032,00 грн, сплачених позивачем на рахунок відповідача за відсутності будь-якої правової підстави.
Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведені висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, положення статті 1212 Цивільного кодексу України визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми вказаної статті мають застосовуються для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Отже, стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 5023/10655/11.
Як встановлено судом, 03.08.2020 Фізична особа-підприємець Ковальчук Олексій Юрійович перерахував на рахунок Фізичної особи-підприємця Бабіч Надії Ігорівни 38 032,00 грн з призначенням платежу: «туристичні послуги», що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 03.08.2020.
Однак, суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем як ФОП та відповідачем, зокрема, щодо надання туристичних послуг на вказану суму коштів.
При цьому, в матеріалах справи наявний ваучер № 2003430 про надання туристичних послуг.
Як вказано у ст. 1 Закону України «Про туризм», туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).
За приписами ст. 5 Закону України «Про туризм», учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:
туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг;
інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;
гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування;
фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.
Перелік посад фахівців туристичного супроводу та кваліфікаційні вимоги до них визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про туризм», ваучер - форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.
У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані:
найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії на відповідний вид діяльності, юридична адреса;
прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи);
строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість;
назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування;
розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування;
інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо;
дата видачі ваучера.
У згаданому ваучері містяться, зокрема, такі дані: країна - Egypt - Nabq Bay (Єгипет), готель - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Nabq Bay) - 5*, період - 15.08.2020 -22.08.2020 (7), туристи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вартість за каталогом - 38 920,60 грн.
Відповідно до наявних платіжних документів, ОСОБА_1 сплатила на користь ОСОБА_5 13 612,00 грн (квитанція № 0.0.1600809533.1 від 31.01.2020 на суму 5000,00 грн з призначенням платежу «за путівку на курорт» та квитанція № 0.01603918057.1 від 03.02.2020 на суму 8612,00 грн з призначенням платежу «путівка на відпочинок»), а ОСОБА_6 сплатив на користь ОСОБА_5 25 887,46 грн (платіжне доручення № 4 від 31.07.2020 з призначенням платежу «туристичні послуги»).
Отже, з наведеного вбачається, що очевидно між ОСОБА_6 як фізичною особою та відповідачем як туристичним агентом дійсно існували правовідносини щодо надання туристичних послуг, вартість яких, згідно з ваучером № 2003430, становить 38 920,60 грн, яка в свою чергу була оплаченою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 згідно з наведеними вище платіжними документами. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Натомість, доказів існування зобов'язальних правовідносин між сторонами, в межах яких відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 38 032,00 грн згідно з платіжним дорученням № 5 від 03.08.2020, матеріали справи не містять.
При цьому, суд не приймає в якості належного доказу наданий відповідачем рахунок-фактуру № 123-01\20 від 31.01.2020 на суму 77 531,46 грн, оскільки він не підтверджує наявності зобов'язальних відносин між сторонами.
Отже, на підставі наведеного суд дійшов висновку, що підстава, на якій набуті відповідачем кошти у розмірі 38 032,00 грн, відсутня, а тому такі кошти може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі відсутність існування договірного характеру правовідносин передбачає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Цивільного кодексу України.
Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 38 032,00 грн.
Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують позовних вимог, за обставин, наведених вище по тексту рішення.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги щодо стягнення 38 032,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано:
- договір про надання правової допомоги № 01-04/2021 від 01.04.2021, укладений між Фізичною особою - підприємцем Ковальчуком Олексієм Юрійовичем (клієнт) та Адвокатським бюро «Каплунова і партнери» (Адвокатське бюро), відповідно до п. 5.2 якого гонорар адвокатського бюро обчислюється у фіксованому розмірі, сплачується в національній валюті України та становить: 2000 грн адвокатський запит, 4000 грн позовна заява, 2000 грн за одне судове засідання;
- акти приймання-передачі наданих послуг до договору від 12.10.2021 на суму 10 000,00 грн (складання адвокатського запиту - 2000 грн 2 год, складання позовної заяви - 4000 грн 5 год, участь у судовому засіданні 20.09.2021 - 2000 грн 1 год, участь у судовому засіданні 13.10.2021 - 2000 грн 1 год) та від 02.11.2021 на суму 4000,00 грн (участь у судовому засіданні 01.11.2021 - 2000 грн 1 год, участь у судовому засіданні 10.11.2021 - 2000 грн 1 год);
- рахунки-фактури № 26-09/2011 від 28.09.2021 та № 34-11/2021 від 02.11.2021;
- виписки по рахунку Адвокатського бюро «Каплунова і партнери»;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000095 та ордер серії АА № 1106436 на адвоката Каплунову А.С.
Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, обґрунтованої заяви про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не надав.
Натомість, заперечення відповідача у відзиві щодо стягнення з нього 10 000,00 грн витрат у зв'язку з безпідставністю позовних вимог суд відхиляє.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні, у зв'язку з чим відповідні витрати підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бабіч Надії Ігорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Ковальчука Олексія Юрійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 38 032,00 грн, судовий збір у розмірі 2270,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28.12.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко