ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.12.2021Справа № 910/13021/21
За позовом Керівника Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Сектору освіти Кам'янка-Бузької районної Державної адміністрації Львівської області
до Приватного підприємства "Компанія Босфор"
про визнання правочину недійсним в частині та стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від прокуратури Синюк І.А. (за посвідченням);
від позивача та відповідача не з'явилися.
В судовому засіданні 14.12.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника прокуратури, що повне рішення буде складено 28.12.2021 року.
09 серпня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Керівника Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Сектору освіти Камянка-Бузької районної Державної адміністрації Львівської області (позивач) надійшла позовна заява № 14.53/05-38-1932вих-21 від 05.08.2021 року до Приватного підприємства "Компанія Босфор" (відповідач) про визнання правочину недійсним в частині та стягнення грошових коштів, в якій викладені позовні вимоги, щоб судовому порядку:
- визнати недійсним пункт 2.1 договору купівлі-продажу № 26-20 від 24.12.2020 року, укладеного між Сектором освіти Кам'янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області та Приватним підприємством "Компанія Босфор", в частині включення до загальної суми даної угоди ПДВ (податку на додану вартість) 20% у сумі 13 659,42 грн.;
- cтягнути з Приватного підприємства "Компанія Босфор" на користь Сектору освіти Кам'янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області кошти в сумі 13 659,42 грн. (тринадцять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 42 копійки).
Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 26-20 від 24.12.2020 року. Договір було виконано сторонами, позивачем було перераховано відповідачу кошти разом з сумою ПДВ. В той же час, закуплені за вказаним договором товари включені до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 року № 224, відтак звільняються від оподаткування ПДВ. Сплатою позивачем ПДВ було порушено інтереси держави. Прокурор вважав, що спірні грошові кошти в розмірі 13 659,42 грн. є такими, що сплачені на користь відповідача без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2021 року у справі № 910/13021/21 позовну заяву № 14.53/05-38-1932вих-21 від 05.08.2021 року Керівника Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Сектору освіти Камянка-Бузької районної Державної адміністрації Львівської області до Приватного підприємства "Компанія Босфор" про визнання правочину недійсним в частині та стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Керівнику Жовківської окружної прокуратури строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105478544304 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 13.08.2021 року у справі № 910/13021/21 вручено уповноваженому представнику прокуратури - 25.08.2021 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 30.08.2021 року (включно).
01.09.2021 року через відділ діловодства суду від Керівника Жовківської окружної прокуратури надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 14.53/05-38-2197вих-21 від 30.08.2021 року. Вказані документи направлені відправленням "Укрпошта Експрес" 30.08.2021 року за штриховим кодовим ідентифікатором 8040021927210, що підтверджується датою оформлення на конверті, тобто подані у встановлений судом строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13021/21, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження в закритому судовому засіданні, підготовче засідання призначено на 05.10.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2021 року підготовче засідання відкладено на 28.10.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання відкладено на 25.11.2021 року.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 25.11.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/13021/21 до судового розгляду по суті на 14.12.2021 року.
В судовому засіданні 14.12.2021 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.
Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.12.2020 року між Сектором освіти Кам'янка-Бузької районної Державної адміністрації Львівської області, як покупцем, та Приватним підприємством «Компанія Босфор», як постачальником, укладено договір купівлі-продажу № 26-20, предметом якого є поставка дезінфікуючих засобів ДК 021:2015: 24455000-8 на загальну суму 81 956,50 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 13659,42 грн.
Відповідно до специфікації № 1 до договору № 26-20 від 24.12.2020 року найменування товару: Гранули для дезінфекції поверхні Бланідас 1кг, кількість товару: 45 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 275,00 грн.; Дезінфікуючий засіб для рук з дозатором «АХД-2000» Експрес 1000мл., кількість товару: 252 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 221,913 грн.; загальна вартість без ПДВ - 68 297,08 грн., ПДВ (20%) - 13 659,42 грн., разом із ПДВ - 81 956,50 грн.
На виконання умов договору продавець поставив, а покупець отримав товар на суму 81 956,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № 220 від 12.2020 року.
Доказів оплати поставленого товару матеріали справи не містять.
В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що п. 2.1. договору № 26-20 від 24.12.2020 року, яким передбачено включення до суми договору (вартості товару) податку на додану вартість, суперечить Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540 від 30.03.2020 року та п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки за вказаним договором позивачем купувались деінфекційні засоби, які не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання пункту 2.1. вказаного договору недійсним. Також, визначено, що оскільки ним було сплачено за поставлений відповідачем товар його вартість із включенням до неї суми податку на додану вартість, то відповідач отримав суму податку на додану вартість без достатньої правової підстави (на підставі п. 2.1. договору № 26-20 від 24.12.2020 року, який є недійсним), а відтак в силу ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України останній повинен повернути позивачу кошти у розмірі 13 659,42 грн. (сума включеного до вартості товару податку на додану вартість).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п. 2.5.2. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п. 18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частинами 1, 2 ст. 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Відповідно до підпунктів а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Як було вказано вище, в оспорюваному пункті договору сторони погодили ціну договору в розмірі 81 956,50 грн., у томі числі ПДВ 20% - 13 659,42 грн.
17.03.2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 71 такого змісту: « 71. Тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року пункт 71 розділу XX «Перехідні положення» ПК України викладено у такій редакції: « 71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року».
Тобто, в силу навчених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 року № 224 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (надалі - "Перелік").
При цьому, відповідно до приміток до Переліку (в редакції, діючій на момент укладення договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним), в яких роз'яснено порядок його застосування - визначення відповідності товарів наведеному переліку, було визначено, що:
1. Коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.
2. Для цілей цього переліку:
1) медичні вироби означають медичні вироби, активні медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №754 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №755 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3048);
2) термін "засоби індивідуального захисту" вживається у значенні, наведеному в Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 №761 (Офіційний вісник України, 2008 р., №66, ст. 2216), або Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3046).
3. Для віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:
- подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №754 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №755 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3048), Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 №761 (Офіційний вісник України, 2008 р., №66, ст. 2216); або
- подано повідомлення Міністерства охорони здоров'я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.
З огляду на викладене вбачається, що віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Переліку до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, не є автоматичним.
Так, поставлений за договором товар зазначений в розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Переліку.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази наявності однієї із визначених в п. 3 Примітки до Переліку умови для віднесення поставленого за договором товару до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, а саме: подання відповідної декларації про відповідність з нанесення у визначеному порядку знаку відповідності технічним регламентам та/або повідомлення Міністерства охорони здоров'я про введення в обіг спірних товарів.
Наведене виключає можливість застосування при здійсненні спірної операції купівлі-продажу товарів за договором положень п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, діючій на момент укладення договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним), тобто, виключає можливість звільнення від сплати податку на додану вартість, адже відсутня така умова як здійснення операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
Саме в межах визначених законодавцем повноважень Кабінетом Міністрів України і було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 року №224 Перелік з примітками відносно порядку його застосування, адже по своїй суті такий Перелік в частині визначення медичних виробів, медичного обладнання та інших товарів, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, містять лише загальні найменування таких виробів, обладнання та товарів, що безумовно потребує певного порядку для віднесення до них конкретних виробів, обладнання та товарів, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість.
Таким чином, прокурором не доведено, а судом не встановлено існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогою про визнання недійсним п. 2.1. договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 13 659,42 грн. та зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у наведеній сумі, а саме наявності правових підстав для звільнення спірної операції купівлі-продажу товарів за договором від оподаткування податком на додану вартість в силу присів п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Крім того, прокурор не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 910/12764/20, згідно з якою встановлення обставин щодо недотримання передбачених Постановою №224 умов для віднесення поставленого за Договором товару до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування на додану вартість, виключає таке звільнення, у зв'язку з чим відсутнє порушення відповідачем вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України і Постанови № 224 у частині включення суми ПДВ до вартості товару, що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для визнання Договору недійсним у спірній частині.
Також, суд зазначає, що:
- укладаючи договір позивач був обізнаний з встановленими пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України податковими пільгами в частині звільнення від оподаткування податком на дану вартість окремої категорії товарів медичного призначення, а також був обізнаний зі змістом постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 року № 224 та наведеним у ній Переліком, однак, незважаючи на це, уклав договір, умови якого передбачали включення ПДВ до вартості товару, який придбавався позивачем за цим договором, і, більше того, виконав такі умови договору повністю, сплативши вартість придбаного товару в повному обсязі з урахуванням ПДВ;
- необхідно прийняти до уваги і роз'яснення, наведені в Інформаційному листі ДФС № 10 від 16.04.2020 року, який хоча не є нормативно-правовим актом, ані джерелом права, проте містить методичні рекомендації фіскальних органів з метою вирішення правової колізії, що виникла, та згідно з якими у випадку, якщо постачання товарів, що включені до Переліку №224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв'язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов'язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Відповідна сума ПДВ, одержаного від кінцевих споживачів - неплатників податку у складі ціни товарів, враховується таким продавцем при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ за відповідний звітний період у загальному порядку;
- чинним законодавством України не передбачений порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого та враховуюче фактичну перерахування відповідачем до Державного бюджету України суми ПДВ, стягнення якої є предметом цього позову, задоволення позовних вимог у цій справі фактично призведе до покладення на відповідача, як товариства-продавця, обов'язку повернути позивачу спірну суму ПДВ у розмірі 13 659,42 грн. з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 ГК України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою не доведено наявності підстав для звільнення спірної операції від сплати ПДВ, суд дійшов висновку, що прокуратурою не доведено, що пункт 2.1 договору купівлі-продажу № 26-20 від 24.12.2020 року в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість суперечить закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги прокуратури про стягнення з відповідача на користь позивача 13 659,42 грн. суд відзначає, що така вимога є похідною від первісної вимоги про визнання недійсним пункту 2.1 договору купівлі-продажу № 26-20 від 24.12.2020 року, і відмова у задоволенні первісної вимоги унеможливлює задоволення похідної вимоги.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19 та від 06.02.2020 року у справі № 910/13271/18.
Грошові кошти в сумі 13 659,42 грн. були набуті відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному з позивачем договорі, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокуратуру.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 28.12.2021р.
Суддя О.В. Котков