Справа №345/2618/20
Провадження № 2/345/37/2021
21.12.2021 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі
головуючого судді Онушканича В.В.
з участю секретаря судового засідання Пукіш В.В.
представника позивача-відповідача Цибульського В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу,
ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу №00009480 від 30.01.2014 року та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить зобов'язати ОСОБА_1 повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» транспортний засіб, а саме легковий автомобіль VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску, а також зобов'язати ОСОБА_1 відшкодувати на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» вартість користування даним транспортним засобом за період з 10.02.2014 року по 23.07.2021 року в сумі 1 075 206,29 грн., а також стягнути із відповідача судові витрати.
ТОВ «Порше Лізинг Україна» позов мотивує тим, що 30.01.2014 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг №00009480 та додатки до договору, а саме: додаткова угода до договору, графік покриття витрат та виплати лізингових платежів та загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу. У відповідності до умов договору ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 у користування об'єкт лізингу, вартість якого еквівалентна 33700,00 доларів США, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу та сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення відповідних платежів відповідно до договору та згідно графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 умов договору, рішенням Калуського міськрайонного суду від 10.05.2019 року позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг задоволено. Водночас рішенням Івано-Франківського апеляційного суду від 07.10.2019 року вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» щодо стягнення заборгованості з підстав нікчемності договору фінансового лізингу №00009480.
Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 отримав та користувався автомобілем VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску на виконання недійсного правочину, слід застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь позивача вартість користування зазначеним автомобілем за цінами, які існують на момент відшкодування. До цього часу вищевказаний автомобіль ТОВ «Порше Лізинг Україна» не повернутий, від повернення майна відповідач ухиляється. Таким чином користування майном відбувається з 10.02.2014 року по 23.07.2021 року. Згідно звіту про огляд, виконаного ТОВ «Гео Фінанс Груп», ймовірна вартість оренди транспортного засобу VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску, за період з 10.02.2014 року по 23.07.2021 року могла скласти 1 075 206,29 грн.
Щодо повернення отриманого в натурі, то відповідно до вимог ст.216 ЦК України ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» вищевказаний транспортний засіб VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску, як такий, що був отриманий на виконання недійсного правочину.
Відповідач-позивач ОСОБА_1 подав відзив на позов ТОВ «Порше Лізинг Україна». Вважає позов безпідставним. Так, щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» транспортний засіб VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску, дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки 24.06.2016 року приватним нотаріусом Семеновою Г.М. видано виконавчий напис про повернення вказаного автомобіля. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2016 року державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС відкрито провадження по примусовому виконанню вищевказаного виконавчого напису нотаріуса. 29.07.2016 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, згідно якої оголошено в розшук вказаний автомобіль. Фактично права позивача про зобов'язання відповідача повернути автомобіль - відновлено і здійснюється примусове виконання виконавчого документа щодо повернення автомобіля.
Також задоволення позовної вимоги про повернення автомобіля неможливе і з тих причин, що у травні 2015 року ОСОБА_2 незаконно заволодів автомобілем, який належить відповідачу. За даним фактом відкрито кримінальне провадженні і проводиться досудове розслідування. Тобто з травня 2015 року відповідач не користувався і не користується автомобілем з причин, що не залежали від нього.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача відшкодувати вартість користування автомобілем за період з 10.02.2014 року по 10.02.2020 року, то дана вимога не підлягає до задоволення. Фактично відшкодування вартості за користування майном відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України може бути застосовано, як спосіб реституції, лише тоді, коли неможливо повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання нікчемного правочину. ТОВ «Порше Лізинг Україна» просить застосувати спосіб реституції - повернення майна в натурі. А тому сплата коштів за користування автомобілем є безпідставною. Крім того, позивачу відомо, що з травня 2015 року автомобіль не перебував і не перебуває у користування відповідача з причин незаконного заволодіння цим автомобілем. Тому відсутні будь-які підстави для стягнення із відповідача на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» будь-яких коштів за нібито користування автомобілем. Таким чином, відповідач просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідач-позивач подав зустрічний позов до ТОВ «Порше Лізинг Україна». Зустрічний позов мотивує тим, що 30.01.2014року між Товариством та ОСОБА_1 укладався договір про фінансовий лізинг №00009480, згідно якого Товариство передало ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль легковий VW Passat B7 2.0 I TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску, а ОСОБА_1 сплачував за договором в користь Товариства грошові кошти, відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, який являвся додатком до даного договору лізингу.
Відповідно до графіку погашення витрат та виплати лізингових платежів (додаток до позовної заяви Товариства) ОСОБА_1 сплатив Товариству грошові кошти з часу укладення договору фінансового лізингу - 30.01.2014року до часу припинення виплат - 15.08.2015року в сумі 240321,28грн., а саме:
-30.01.2014р. авансовий платіж еквівалентний 5055доларам США - в сумі 40404,62грн. (7.993 грн. за 1 доллар, згідно офіційного курсу валют, встановленого НЬУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-30.01.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 370,89 та 412,93 доларам США - в сумі 6265,07грн. (7.993 грн. за 1 доллар, згідно офіційного курсу валют, встановленого НЬУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.03.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 373,95 та 409,37 доларам США - в сумі 7427,40грн. (9.4759 грн. за 1 доллар, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.04.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 377,03 та 406,79 доларам США - в сумі 9708,08грн. (12.3856 грн. за 1 доллар, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.05.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 240,16 та 398,19 доларам США - в сумі 7445,08грн. (11.663 грн. за 1 доллар, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.06.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 242,15 та 396,20 доларам США - в сумі 7487,08грн. (11.7288 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.07.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 244,14 та 394,21 доларам США - в сумі 7473,29грн. (11.7072 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.08.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 246,16 та 392,19 доларам США - в сумі 8385,05грн. (13.1355 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.09.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 248,19 та 390,16 доларам США - в сумі 8236,69грн. (12.9031 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.10.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 250,24 та 388,11 доларам США - в сумі 8267,91грн. (12.952 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.11.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 252,30 та 386,05 доларам США - в сумі 9838,51грн. (15.4124 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.12.2014р. лізинговий платіж еквівалентний 254,38 та 383,97 доларам США - в сумі 10060,65грн. (15.7604 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.01.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 256,48 та 381,87 доларам США - в сумі 10070,67грн. (15.7761 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.02.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 258,60 та 379,75 доларам США - в сумі 16545,08грн. (25.9185грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.03.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 260,73 та 377,62 доларам США - в сумі 13798,64грн. (21.6161грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.04.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 262,88 та 375,47 доларам США - в сумі 14635,20грн. (22.9266 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.05.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 265,05 та 373,30 доларам США - в сумі 13130,41грн. (20.5693грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.06.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 267,24 та 371,11 доларам США - в сумі 13442,89грн. (21.0588 грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.07.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 269,44 та 368,91 доларам США - в сумі 14040,70грн. (21.9953грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
-15.08.2015р. лізинговий платіж еквівалентний 271,66 та 366,69 доларам США - в сумі 13658,26грн. (21.3962грн. за 1 доллар США, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ - офіційний сайт: minfin.com.ua)
Тобто Товариство отримало від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 240321,28грн. Оскільки договір лізингу є нікчемним, ОСОБА_1 просить стягнути з Товариства отримані грошові кошти в сумі 240321,28грн.
Представник позивача-відповідача в судовому засіданні первісний позов підтримав, в задоволенні зустрічного просить відмовити. Наголосив, що відповідачем-позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду. Період, за який відповідач за первісним позовом просить стягнути з позивача авансовий та лізинговий платежі охоплюють період з 30.01.2014 року по 15.08.2015 року. Дата зустрічної позовної заяви датована 02.09.2020 року. Виходячи навіть з дати останнього платежу, який припадав на 15.08.2015 року, строк позовної давності вийшов ще у 2018 році. Тому представник позивача-відповідача просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків нікчемності (недійсності) договору. Щодо позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна», то дані вимоги заявлені в межах строку позовної давності, тому представник позивача-відповідача просить первісний позов задоволити у повному обсязі.
Представник відповідача-позивача подав заяву про розгляд справи без його участі та участі ОСОБА_1 . Зустрічний позов просить задоволити в повному обсязі, в задоволенні первісного позову просить відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача-відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 30.01.2014 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг №00009480 (т.1 а.с.7). У відповідності до умов договору ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 у користування об'єкт лізингу (транспортний засіб VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску), вартість якого еквівалентна 33700,00 доларів США, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу та сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення відповідних платежів відповідно до договору та згідно графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07.10.2019 року (а.с. 60-65) встановлено, що оскільки договір фінансового лізингу від 30.01.2014 року, який укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 нотаріально не посвідчувався, тому він є нікчемним.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, з огляду на преюдиційність постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 07.10.2019 року, факт нікчемності договору фінансового лізингу від 30.01.2014 року, який укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 не підлягає доказуванню в межах розгляду даної справи.
Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Аналіз частини другої статті 216 ЦК України свідчить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що в свою чергу полягає у поверненні кожної із сторін правочину другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування - реституція.
Виходячи зі змісту реституції в зобов'язально-правових відносинах захисту права власності, її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Вона як один із засобів захисту права власності настає за порушення права власності іншої особи, що спричиняє негативні наслідки майнового характеру, аналогічно наслідкам недійсного правочину. Відновлювальний характер порушеного становища обох явищ, обумовлює необхідність визначити, чи належить реституція до мір цивільно-правової відповідальності, а якщо ні - визначити її місце в системі правоохоронних відносин власності. Незважаючи на однакову мету, яку покликані виконувати реституція та цивільно-правова відповідальність, вони є зовсім різними юридичними явищами. Реституція є найбільш прийнятним засобом захисту права власності за недійсним правочином, який відповідає і приватноправовим засадам, і справедливості.
На відміну від цивільно-правової відповідальності, реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України обов'язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Цивільно-правова відповідальність, як правило, має односторонній характер, зобов'язуючи особу, котра порушила право власності іншої особи відшкодувати заподіяні потерпілій стороні збитки.
Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди. Реституцію нікчемного правочину породжує наявність таких юридичних фактів, як встановлена законом нікчемність правочину та його виконання хоча б однією стороною. Факт наявності вини та заподіяної шкоди для поновлення сторін у становище, яке існувало до вчинення правочину, законодавець не бере до уваги у розрізі застосування реституції при захисті права власності, проте при цивільно-правовій відповідальності наявність даного елементу є обов'язковим.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Враховуючи, що договір фінансового лізингу від 30.01.2014 року, який укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 , є нікчемним, ОСОБА_1 в порядку двосторонньої реституції зобов'язаний повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкт лізингу (транспортний засіб VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску), а ТОВ «Порше Лізинг Україна» в свою чергу зобов'язано повернути ОСОБА_1 отримані лізингові платежі.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що 24.06.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. вчинено виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем ОСОБА_1 на користь лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкта фінансового лізингу - автомобіля марки VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску (т.1 а.с.104). Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2016 року державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вищевказаного виконавчого напису нотаріуса (т.1 а.с.105). В рамках вказаного виконавчого провадження 29.07.2016 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, а саме оголошено розшук автомобіля марки VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску, р.н. НОМЕР_2 . Доказів того, що на даний час вказане виконавче провадження закінчено, матеріали справи не містять.
Таким чином, оскільки на даний час вже здійснюється примусове виконання виконавчого документа щодо повернення ОСОБА_1 об'єкта фінансового лізингу (автомобіля марки VW Passat B7 2.0 І TDI № НОМЕР_1 , 2013 року випуску), відсутні підстави для повторного захисту прав позивача-відповідача в цій частині. Тому вимоги позивача-відповідача в частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути об'єкт лізингу є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача-відповідача про відшкодування вартості користування об'єктом фінансового лізингу за період з 10.02.2014 року по 23.07.2021 року в сумі 1 075 206,29 грн.
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому позивач має довести розмір сум, які заявлені до стягнення. Велика Палата Верховного Суду дійшла подібних правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 629/4628/16, провадження № 14-77цс18).
З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 внесено відомості за ознаками скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, за фактом незаконного заволодіння у травні 2015 року ОСОБА_2 автомобілем Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_2 (т.1 а.с.107). Отже, оскільки із заявою про скоєння злочину ОСОБА_1 звернувся 06.10.2016 року, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача-відповідача про стягнення із ОСОБА_1 , на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, вартості користування об'єктом фінансового лізингу за період з 10.02.2014 року (дати укладення договору) до 06.10.2016 року (дати повідомлення про скоєння злочину).
Оскільки стороною позивача-відповідача не спростовано факту викрадення автомобіля, відсутні підстави для стягнення з відповідача вартості користування об'єктом фінансового лізингу на період з 06.10.2016 року по 23.07.2021 року, адже даний автомобіль фактично не перебував у його користуванні.
Водночас щодо стягнення з відповідача вартості користування об'єктом фінансового лізингу за період з 10.02.2014 року до 06.10.2016 року, то дана вимога заявлена з пропуском строку позовної давності.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
При цьому положеннями ч. 3 ст. 261 ЦК України встановлено особливості перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину. Так, відповідно до даної правової норми перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Як вбачається із акту прийомі-передачі (т.1 а.с.25), ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 об'єкт фінансового лізингу 10.02.2014 року. Отже, саме з цієї дати розпочалося виконання правочину і, відповідно, розпочався трирічний строк позовної давності для застосування наслідків нікчемного правочину.
Із позовною заявою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося 31.07.2020 року (т.1 а.с.1), тобто вимоги про стягнення з відповідача вартості користування об'єктом фінансового лізингу за період з 10.02.2014 року до 06.10.2016 року заявлені з пропуском трирічного строку позовної давності. При цьому, подаючи позов, ТОВ «Порше Лізинг Україна» не вказало поважних причин пропуску строку позовної давності. Обставин, які перешкоджали б зверненню до суду, не встановлено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Представником відповідача-позивача подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 2 а.с. 146-147). Отже, в задоволенні вимог позивача-відповідача в частині стягнення з відповідача-позивача вартості користування об'єктом фінансового лізингу за період з 10.02.2014 року до 06.10.2016 року - слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності, а в частині стягнення з відповідача-позивача вартості користування об'єктом фінансового лізингу за період з 06.10.2016 року по 23.07.2021 року - слід відмовити за безпідставністю заявлених вимог.
Отже, в задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу слід відмовити у повному обсязі.
Щодо зустрічного позову. Як вказувалося вище, відповідач-позивач на підставі ст.216 ЦК України має право вимагати повернення лізингових платежів, сплачених на виконання нікчемного правочину. Водночас, оскільки із зустрічним позовом відповідач-позивач звернувся 02.09.2020 року (т.1 а.с.110), то з урахуванням того, що трирічний строк позовної давності для застосування наслідків нікчемного правочину розпочався 10.02.2014 року, вимоги відповідача-позивача про стягнення з ТОВ «Порше Лізинг Україна» грошових коштів, сплачених за період з 30.01.2014року до 15.08.2015року, заявлені з пропуском строку позовної давності.
Позивачем-відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності (т.2 а.с.128-130). Відповідно до ч.4 ст.276 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Таким чином, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
На підставі викладеного, ст.ст. 215,216, 220, 253, 256, 257, 261, 1212 ЦК України, ст.ст.263-265 ЦПК України,
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності договору фінансового лізингу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 28.12.2021 року.
Головуючий