Справа № 344/12644/20
Провадження № 2/344/1190/21
20 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Польської М.В.
секретаря судового засідання Федоришин М.З.
за участі
представника позивача Стецюк С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Довіра і гарантія» про визнання іпотеку припиненою, вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку, зняття заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , стягнення судових витрат, -
Позивач в вересні 2020 року звернулася в суд з позовом до ТзОВ «Довіра і гарантія» про: визнання припиненою іпотеку за договором іпотеки від 22.07.2004 року, укладеного між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер», правонаступником якого є ТзОВ «Довіра і гарантія» та ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 ; вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 4966359 (спеціальний підрозділ); зняття заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер обтяження 76335; стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 22.07.2004 року між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» та юридичною особою ПП ВКФ «Інвестпроммаркет» в особі Грималюка Юрія Васильовича було укладено договір про відкриття кредитної лінії №2417 на отримання кредитних коштів 35000грн. зі сплатою 25% річних. 22.07.2004 року між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір. 13.03.2014р. змінено іпотекодержателя ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер», правонаступником якого стало ТзОВ «Довіра і гарантія». ІНФОРМАЦІЯ_1 помер іпотекодавець ОСОБА_2 , після смерті якого спадкоємцем за законом є ОСОБА_1 , згідно зі Свідоцтвом від 20.09.2019р., в т.ч. на квартиру, яка є обтяжена іпотекою. Після чого, 09.10.2019р. позивач в порядку ст.1281 ЦК України повідомила відповідача про смерть спадкодавця ОСОБА_2 , лист ТзОВ «Довіра і гарантія» отримано 16.10.2019р. Відповідач будь-яких вимог, як кредитор, не пред'являв протягом 6-ти місяців, що свідчить лист приватного нотаріуса від 18.09.2020р., а отже наслідком пропуску кредитором строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги, та як наслідок припинення зобов'язань, в т.ч. іпотеки.
02.11.2020р. до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано про те, що 11.12.2019р. відповідач отримав заяву позивача, в строки передбачені законом - 30.01.2020р. було направлено на адресу позивача та нотаріуса претензію-вимогу кредитора, позивач після отримання вимоги зв'язувалась з відповідачем задля врегулювання спору та обіцяла погасити борг в повному обсязі. Заборгованість складає станом на 30.01.2020р. - 58 383.03грн. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
20.11.2020р. позивачем надано відповідь на відзив, де зазначено що лист повідомлення про смерть спадкодавця-іпотекодавця ОСОБА_2 вона направила вперше ще 22.11.2018р., який отримано відповідачем 26.11.2018р., а отже саме з цього строку слід враховувати дізнання кредитора-іпотекодержателя про смерть боржника-іпотекодавця, а в 2019р. було вже вказано про отримання Свідоцтва про прийняття спадщини.
04.12.2020р. подано заперечення на відповідь на відзив.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача вимоги заперечив, просив відмовити у позові.
В подальшому, після постановлення ухвали суду в засіданні від 30.08.2021р. про надання для огляду оригіналів доказу сторони відповідача про направлення претензії-вимоги кредитора 03.02.2020р. спадкоємцю (позивачу) та нотаріусу, в судові засідання призначені на 19.10.2021р., 01.11.2021р., 30.11.2021р.,20.12.2021р. вже не з'являвся, вимоги ухвали так і не виконав, для огляду оригінал доказу не надав. Суд вважав за можливе завершити розгляд справи без участі представника відповідача та за наявними доказами в матеріалах справи в т.ч. незасвідчених відповідачем копій, а саме претензії-вимоги кредитора відправленої 03.02.2020р. та доказів про направлення спадкоємцю (позивачу) та нотаріусу цієї претензії-вимоги.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу дії іпотеки за іпотечним договором, після смерті іпотекодавця, що врегульовано нормами ЦК України.
Так, 22.07.2004 року між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» та юридичною особою ПП ВКФ «Інвестпроммаркет» в особі директора Грималюка Юрія Васильовича було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №2417 на отримання кредитних коштів 35000грн. зі сплатою 25% річних, строком сплати до 21.07.2007р. (а.с.5-6).
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені ч.1 ст. 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.
22.07.2004 року між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» як іпотекодержателем та фізичною особою ОСОБА_2 як іпотекодавцем, в рахунок забезпечення вимог, які випливають з Договору про відкриття кредитної лінії №2417, було укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за №Д-415, згідно якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7-8). У зв'язку з посвідченням даного договору іпотеки, нотаріусом накладено заборону відчуження, зареєстроване в реєстрі, реєстраційний номер обтяження 4966359 (спеціальний підрозділ) (а.с.17-19).
13.03.2014р. змінено іпотекодержателя ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер», правонаступником якого стало ТзОВ «Довіра і гарантія» за Договором відступлення прав за договором іпотеки (а.с.9-10), що визнається і сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер іпотекодавець ОСОБА_2 , після смерті якого спадкоємцем є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20.09.2019р., в т.ч. на квартиру, яка є обтяжена іпотекою (а.с.11-12,16).
За змістом статей 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та є додатковим зобов'язанням.
Сторона позивача доводила перед судом те, що 22.11.2018р. вперше ОСОБА_1 в порядку ст.1281 ЦК України повідомила відповідача про смерть свого батька - спадкодавця ОСОБА_2 , та повторно 09.10.2019р. про факт отримання нею вже Свідоцтва про право на спадщину (а.с.13,57). Згідно реєстру відстежень, направлений ТзОВ «Довіра і гарантія» лист від 22.11.2018р. отримано 26.11.2018, а повторний лист отримано 16.10.2019р. (а.с.14,58).
А отже, обґрунтовуючи вимоги сторона позивача доводила, що оскільки відповідач будь-яких вимог як кредитор у спадковій справі №10/2018 не пред'являв протягом 6-ти місяців з часу отримання листа 26.11.2018р., ні спадкоємцю-позивачу, ні нотаріусу, що свідчить також і лист приватного нотаріуса Луцик С.Ф. від 18.09.2020р. за №32/01-16, направлений на ім'я представника позивача на її запит (а.с.15), а отже наслідком пропуску кредитором строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги, та як наслідок припинення всіх зобов'язань.
Заперечуючи позовні вимоги сторона відповідача вказувала на те, що саме 11.12.2019р. (хоча доказів отримання до цивільної справи не надано щодо такої дати отримання, але ця дата згадана в змісті претензії-вимоги) відповідач отримав вперше заяву позивача ОСОБА_1 , а тому вчасно 31.01.2020р. було складено список відправлень цінних листів поданих до поштового відділення та направлено 03.02.2020р. на адресу позивача та нотаріуса претензію-вимогу кредитора за №29/2216 від 30.01.2020р. (а.с.40-42зв.,63-67), а отже дотримано строки визначені законодавством, так як з часу повідомлення вкінці 2019р. їм стало відомо про смерть спадкодавця-іпотекодавця ОСОБА_2 . При цьому, як доводив представник відповідача та заперечувала сторона позивача, остання як спадкоємець після отримання вимоги кредитора зв'язувалась з відповідачем задля врегулювання спору та обіцяла погасити борг в повному обсязі. Заборгованість складає станом на 30.01.2020р. - 58 383.03грн., про що також зазначено в претензії-вимозі.
За вимогами ч.1 ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги (ч.2).
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (ч.3).
За ч.4 ст.1281 ЦК кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, в даному спорі суд встановив, що спадкоємець (позивач) повідомила 18.10.2018р. кредитора про смерть іпотекодавця (як майнового поручителя), який отримав повідомлення 26.11.2018р. (а.с.57-58) про що свідчать докази наявні в справі, які оглянуті судом також і в оригіналі. Повторне повідомлення також отримано відповідачем.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
Спадкоємці, приймаючи спадщину, стають іпотекодавцями і несуть відповідальність вказаним майном при умові дотримання іпотекодержателем (кредитором) вимог статей 1281, 1282 ЦК України, зокрема строків пред'явлення вимог. Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) було сформовано правовий висновок про те, що сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань, який застосований у справі, що розглядається.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц та пункті 69.5 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц дійшла висновку, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Отже, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що відповідачу було відомо від позивача ще у жовтні 2018р. про відкриття спадщини за фактом смерті іпотекодавця-спадкодавця.
При цьому, стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця, не припиняється.
В даному випадку, додатково до розмежування грошових та зобов'язальних правовідносин необхідно розмежувати поняття «набуття права на спадщину» та «набуття права власності на предмет іпотеки».
Проте, право власності на конкретно визначене майно у складі спадщини, зокрема на об'єкт нерухомого майна виникає не з часу прийняття спадщини, а з моменту отримання на нього свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Протягом шести місяців з моменту смерті спадкоємець не може оформити право власності на предмет іпотеки в силу прямої вказівки частини першої статті 1298 ЦК України та до нього не може перейти право власності на предмет іпотеки у порядку статті 23 Закону України «Про іпотеку».
З цих же підстав, іпотекодержатель не може на протязі шести місяців з моменту смерті заявити вимоги до спадкоємця про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки юридично спадкоємець ще не оформив право власності на предмет іпотеки.
Право на спадщину виникає в день смерті спадкодавця, та не є набуттям права власності на предмет іпотеки, який реалізується виклюно після отримання Свідоцтва про прийняття спадщини.
Слід також підкреслити, що реалізація в подальшому права кредитора на звернення стягнення на майно за забезпечувальним зобов'язанням пов'язана з порушенням грошового зобов'язання, в даному спорі - юридичною особою. У разі настання ситуації, коли у правовідносинах помер іпотекодавець, а основний боржник порушив зобов'язання, кредитор може пред'явити вимоги як до спадкоємців іпотекодавця, так і до позичальника-боржника.
При цьому, боржник за основним зобов'язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками.
Верховний Суд у Постанові ВП ВС від 5 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц зазначив, що не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавця. Отже, Суд зробив висновок, що боржник за основним зобов'язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.
Водночас, суд не в повній мірі погоджується з доводами представника позивача про те, що такий строк слід відраховувати виключно з часу першого повідомлення отриманого відповідачем 26.10.2018р.
Час, з якої слід відраховувати строк пред'явлення вимоги до спадкоємця ОСОБА_1 з врахуванням того, що кредитор таке повідомлення про отримання Свідоцтва про прийняття спадщини від 20.09.2019р. отримав чи 16.10.2019р. як доводила позивач чи 11.12.2019р. як доводив відповідач, відраховується протягом 6-ти місяців з дня отримання 20.09.2019р. Свідоцтва нею, а отже - по 21.03.2020р. включно.
Встановлюючи судом факт дотримання ТзОВ «Довіра і гарантія» строку пред'явлення вимоги до спадкоємця ОСОБА_1 протягом 6-ти місяців з дня отримання нею Свідоцтва про прийняття спадщини від 20.09.2019р., сторона позивача звернула у відповіді на відзив увагу суду на те, що до відзиву докази що долучені відповідачем, а саме копія незасвідченого ніким відправлення 03.02.2020р. претензії-вимоги, датованої кредитором від 30.01.2020р. з описом вкладень у цінний лист 31.01.2020р., не містили взагалі відмітки поштового відділення про їх прийняття (а.с.41-42зв), водночас до заперечення на відповідь на відзив було відповідачем вже надано аналогічні докази, теж копії ніким не засвідчені, з наявним штампом поштового відділення (а.с.63-67).
В звязку з тим, що представником відповідача не було надано пояснення того, чому аналогічні копії доказу, з даними штампу поштового відділення та без такої відмітки, надані до матеріалів справи без належного засвідчення копій з оригіналом, як і не виконано ухвалу суду надати для огляду в судовому засіданні оригінали таких. Так, на підставі клопотання сторони позивача, яке було задоволено, ухвалою суду в засіданні від 30.08.2021р. (а.с.96) зобов'язано відповідача надати для огляду оригінали доказу, поданого ними без засвідчення та з розбіжностями в копіях, щодо направлення претензії-вимоги кредитора 03.02.2020р. спадкоємцю (позивачу) та нотаріусу, а також підтвердження про отримання таких документів адресатами, ухвала суду оголошена була як в засіданні 30.08.2021р. (а.с.94-95) так і отримана відповідачем повторно 06.09.2021р. (а.с.99). Але, в судові засідання представник відповідача, що брав участь чи інший представник, які були призначені на 19.10.2021р. (належним чином повідомлений - а.с.98), 01.11.2021р. (заява на відкладення від керівника - а.с.109,103-105), 30.11.2021р. (отримано 09.11 - а.с.110), 20.12.2021р. (отримано 07.12 - а.с.114) вже не з'являвся, вимоги ухвали так і не виконав, для огляду оригінал незасвідченої ним копії з розбіжностями в штампі не надав.
Отже, з врахуванням письмового доказу про те, що відповідач, як кредитор, будь-яких вимог в т.ч. претензії вимоги датованої від 30.01.2020р., з описом вкладень у цінний лист 31.01.2020р. з направленням такої 03.02.2020р., не пред'являв протягом 6-ти місяців, що свідчить лист приватного нотаріуса від 18.09.2020р. (а.с.15), та доводи сторони позивача, які не спростовані належними та допустимими доказами сторони відповідача, а тому наслідком пропуску кредитором строків звернення з вимогою до спадкоємців, є позбавлення кредитора права вимоги, та як наслідок припинення зобов'язань, в т.ч. іпотеки. І в цій частині вимоги позову доведені перед судом.
Що стосується позовних вимог вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 4966359 (спеціальний підрозділ), та зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер обтяження 76335, то такі хоч і є похідні від першої вимоги, однак до задоволення не підлягають, як передчасні.
Так, за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі N 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц).
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України N 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України N 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020р.) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України N 1952 викладено у новій редакції. Так, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку та зняти заборону відчуження, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування (вилучення) державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у спр№ 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.
Тому, після набрання рішення суду законної сили, позивач вправі звернутися до державного реєстратора для вчинення певних дій в т.ч. щодо зняття накладеної заборони на іпотечно майно, після припинення іпотеки за рішенням суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 3,15, 16, 1281 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81,128, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ТзОВ «Довіра і гарантія» про визнання іпотеку припиненою за іпотечним договором від 13.03.2014р. №1886 укладеного між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» правонаступником якого є ТзОВ «Довіра і гарантія» та ОСОБА_2 правонаступником якого є ОСОБА_1 ; вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 4966359 (спеціальний підрозділ); зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер обтяження 76335; стягнення судових витрат - задовольнити частково.
Визнати іпотеку за іпотечним договором від 13.03.2014р. №1886 укладеного між ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер» правонаступником якого є ТзОВ «Довіра і гарантія» та ОСОБА_2 правонаступником якого є ОСОБА_1 - припиненою.
В задоволенні решта вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження якого: вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м.Київ, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати - судовий збір за подачу позову в розмірі 840,80 грн.(вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 5 500 грн. (п'ять тисяч п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 28.12.2021 року.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА