Справа № 216/182/15-ц
провадження 2/216/14/21
іменем України
24 грудня 2021 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Бутенко М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Кравець А.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, застосування судом наслідків недійсності правочину та виселення відповідача, -
15.01.2015 та уточнено 25.06.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, застосування судом наслідків недійсності правочину та виселення відповідача.
В обґрунтування уточненої позовної заяви зазначив, що він під час проходження військової служби отримав 3-ї групу інвалідності. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_7 , після смерті якого він отримав право спадщини на будинок АДРЕСА_1 за згодою брата, відповідача № 1 ОСОБА_3 та сестри - ОСОБА_8 , які відмовились від спадщини на його користь, у зв'язку з тим, що він є інвалідом та страждає захворюванням, яке з часом погіршувалось. Відмова його рідних від спадщини не була безкорисною, оскільки за їх частки у спадщині він сплатив їм 10 тисяч доларів США - кожному. Гроші для сплати брату та сестрі він отримав за проданий ним в червні 2008 року свій будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 і в якому він раніше проживав. Наприкінці 2008 року його захворювання дуже загострилось, а з лютого 2009 до липня 2009 року він знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у Криворізькому Психоневрологічному Диспансері і з 2010 юку Міжрайонна Психіатрична МСЕК № 3 встановила мені 2-гу групу інвалідності, яка була продовжена МСЕК 1.12.2013 року - безстроково, за захворюванням під медичним кодом F-20 хвороби, що була пов'язана з проходженням мною військової служби. Протягом всього часу з 2009 року він знаходиться під наглядом патронажної медсестри у Криворізькому ПНД і систематично проходить огляд та обстеження. У лютому 2013 він звернувся в КП ДОР «КБТІ» м. Кривого Рогу, щоб уточнити дані по реєстрації його домоволодіння, однак, інформації йому не було надано, оскільки, як виявилось, він не є власником будинку, який ним був отриманий в спадщину. 12.04.2013 відповідач по справі ОСОБА_3 не пустив його у домівку і погрозами змусив його піти з двору мого будинку і він, інвалід 2-ї групи, залишився без житла, до того ж, йому не було відомо за якими фактично документами відповідачі по справі оформили право власності на його будинок, скільки він таких документів не одержував і про це йому не було відомо. Пізніше він дізнався, що незаконна угода про нібито дарування вищеназваного будинку його племіннику, відповідачу по справі №2 - ОСОБА_5 , була оформлена за довіреністю з його підписом, яку він начебто надав на ім'я його брата, відповідача №1 - ОСОБА_3 . Фактично, за станом свого здоров'я, він не пам'ятав про факт підпису ним вищезазначеної довіреності, як і не знав її зміст. Протягом останніх двох років він намагався встановити, яким чином і на підставі чого він залишився без житла і як здійснювалося оформлення договору дарування його будинку, що йому тепер стало відомо. Він не виключає того, що його відповідачі по справі могли у хворому стані привезти до нотаріальної контори, де нотаріусом і була оформлена довіреність на право відповідача № 1 - ОСОБА_3 розпоряджатися його майном. Від приватного нотаріусу Терещенка М.С., до якого він звертався у першому півріччі 2013 року з питань оформлення договору дарування його будинку, йому стало відомо, що він ніби то підписував у нотаріуса якусь довіреність, а не договір про дарування будинку, однак, обставини та документи за якими його, інваліда 2-ї групи залишили без житла - йому не відомі і копія довіреності йому не надавалась і він про її існування не знав. У 2013 році юристами йому була надана порада звернутися до правоохоронних органів, а саме до прокурора міста Кривого Рогу з заявою про перевірку законності відібрання у нього, хворої людини, будинку, який ним було отримано у спадщину та за який були сплачені кошти його рідним брату та сестрі у загальній сумі 20 тисяч доларів США, для перевірки встановлення факту шахрайства та вирішення питання про порушення кримінального провадження. Така заява йому була підготовлена і він повідомив про це відповідачів по справі, які просили цю заяву до правоохоронних органів не направляти і пообіцяли повернути йому отриманні ними від нього кошти у розмірі 20 тисяч доларів США, які він їм сплатив за частки спадщини. При таких обставинах, вважаючи, що відповідачі є його родичами, і що він сподівався отримати за свій будинок сплачені ним гроші, він заяву до прокуратури м. Кривий Ріг не направляв, до того ж йому було дозволено приходити до будинку використовувати частину земельної ділянки. До теперішнього часу ці гроші йому не повернуті і вселитися у свій будинок він не має можливості, оскільки у ньому проживає його брат, відповідач №1 по справі - ОСОБА_3 і дозволу проживати у будинку мені відповідачами по справі - не надано.
Вважає, що довіреність на управління його майном, що надана, начебто, від його імені на ім'я його брата, відповідача № 1 - ОСОБА_3 , яка була завірена приватним нотаріусом Терещенко М.С. та договір дарування його нерухомого майна, а саме: буд. АДРЕСА_1 , укладений його братом на користь свого рідного сина, відповідача № 2 - ОСОБА_5 , є недійсними, оскільки вона була видана під впливом тяжких для мене обставин - загострення психічного захворювання, про наявність якого було достовірно відомо обом відповідачам і це не міг не помітити нотаріус ОСОБА_6 . Відповідачі скористались його хворим становищем та шляхом обману переоформили його житло, що знаходиться за вищевказаною адресою, порушивши його права на приватну власність, на недоторканість житла, на гідні умови його проживання, залишивши його, інваліда 2-ї групи, на вулиці і таким чином лишили його моєї приватної власності, можливості користуватися своїми особистими речами, земельною ділянкою та прибудованими спорудами. У його будинку з 2012 року і до теперішнього часу проживає відповідач №1, мій брат - ОСОБА_3 і користується його пільгами по сплаті за житло. Будучи інвалідом 2-ї групи, яка є непрацездатною, знаходячись на постійному лікуванні та обліку у Криворізькому ПНД, він не має можливості ні працювати, ні працевлаштуватися через свою хворобу і проживаю у знайомих людей та не можу самостійно придбати собі житло за відсутністю коштів.
31.03.2015 ухвалою судді Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг Мясоєдовою О.М. у справі було відкрито провадження.
28.12.2016 розпорядженням керівника апарату суду у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_9 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та передано справу для розгляду судді Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг Биканову І.Р.
07.12.2018 розпорядженням керівника апарату суду у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_10 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та передано справу для розгляду судді Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг Бутенко М.В.
В судовому засіданні позивач та його представник позовну заяву підтримали, просили її задовольнити, а також поновити пропущений строк звернення до суду.
Відповідачі та їх представники в судовому засіданні позовну заяву не визнала, просили відмовити у її задоволенні у повному обсязі.
Третя особа- приватний нотаріус Терещенко М.С. в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
У своєму своєму запереченні на позовну заяву ОСОБА_6 , пояснив, що не визнає позовну заяву просив відмовити у її задоволенні, зазначив, що ОСОБА_1 протягом квітня 2009 року звертався до нього за посвідченням довіреностей 08 квітня 2009 року (реєстровий № 494), та 13 квітня 2009 року (реєстровий № 531). Дотримуючись вимог діючого законодавства України та діючи відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ним була встановлена особа ОСОБА_1 , який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, за його паспортом громадянина України (ст. 43 Закону України «Про нотаріат»), який унеможливив виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. Також вказаною особою було надано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру. Ним було визначено дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, яка перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. ОСОБА_1 чітко та зрозуміло надав роз'яснення щодо мети перебування у нього, як у нотаріуса, виказавши своє бажання оформити у обох випадках довіреності, які уважно перечитав, дійсність намірів вчинити вказаний право чин було встановлено шляхом встановлення ним розуміння значення, умов та його правових наслідків для довірителя. Було встановлено, що ОСОБА_1 розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчить його особистий підпис на правочині. Після підготовки тексту довіреності, довіритель особисто ознайомився з текстом, прочитавши її, оплатив її вартість, підписав вказану довіреність в двох примірниках розбірливим зрозумілим підписом, який було зроблено у його присутності, та справжність підпису якого ним була перевірена, отримав свій екземпляр довіреності після її належного оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей (№ витягу 10150590 від 13.04.2009, 12:16:53), про що свідчить підпис про отримання вказаного витягу на екземплярі довіреності, підпису в реєстрі для вчинення нотаріальних дій, зроблених ним власноручно з наявністю вказаних підпису, прізвища, ім'я, по-батькові повністю, дати отримання та тексту «витяг про реєстрацію довіреності отримав». На момент вчинення нотаріальної дії була надана чітка та зрозуміла відповідь, що він не має підстав, які б заважали йому вчиняти вказану дію, на питання щодо наявності будь-яких хвороб, які б заважали йому діяти самостійно, було отримано негативну відповідь. Також не було жодних сумнівів у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії, які їй зрозумілі, особа не діяла під впливом насильства, діяла добровільно. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат», у нього, як у нотаріуса, не було підстав відмовляти у вчиненні вказаної нотаріальної дії. ОСОБА_1 08 квітня 2009 року реєстровий № 494 було оформлено довіреність щодо узаконення самовільно збудованих будівель, споруд та прибудов щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , дійсність якої, як і законність отримання позивачем правовстановлювальних документів на узаконення будов, прибудов, перепланувань в належному йому будинку, позивачем під сумнів не ставиться, не дивлячись на незначний проміжок часу між вказаними правочинами.
У своєму запереченні на позовну заяву відповідач ОСОБА_5 зазначив, що позовну заяву не визнає, пояснив, що із заявленими первинними позовними вимогами, а тим більше з уточненими він, не згоден в повному обсязі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, незаконними й такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. В 2007 помер його дідусь - ОСОБА_7 , який перед своєю смертю забажав передати належне йому домоволодіння йому - ОСОБА_5 , однак не встиг, а тому його батько - ОСОБА_3 , його дядько - ОСОБА_1 та його тітка - ОСОБА_8 , домовилися, що для економії коштів вони оформлять спадщину на одного з них (інші відмовляться), після чого домоволодіння АДРЕСА_1 буде або подаровано йому, або взагалі відчужено іншим особам. Враховуючи, що стан домоволодіння був занедбаний та довго не продавався, він, вирішив його відремонтувати та залишити у своїй власності, а тому, виконуючи вищевказані домовленості, він разом зі своїм рідним дядьком - ОСОБА_1 позивачем) за його ініціативи ще 06 квітня 2009 року приїхали до приватного нотаріуса Соболєвої Л.А. ( АДРЕСА_3 ) для укладення надавши правовстановлюючі документи разом з отриманим витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно остання повідомила нам, що зможе його зробити лише після узаконення самовільно збудованої прибудови. У зв'язку з тим, що узаконення можливо було зробити лише в судовому порядку й процедура оформлення займала велику кількість часу, то позивач мотивуючи браком часу (працював на посаді бригадира слюсарів в ПАТ «АрсолорМіттал Кривий Ріг») та не бажанням цим займатися самостійно вирішив надати на його ім'я довіреність, щоб він здійснив всі дії самостійно. Враховуючи, що в силу закону подарувати домоволодіння від його імені він сам собі не може, то було вирішено, що довіреність буде видана на ім'я його батька. Таким чином, довіреність від 13 квітня 2009 року, посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М.С., реєстр №531, видана позивачем добровільно, за попередньою домовленістю, зі власного бажання та будучи в адекватному розуміючому свої дії стані. Дана обставина підтверджується самою довіреністю, під час видачі якої сам нотаріус перевіряє дієздатність, внутрішню волю довірителя та чи усвідомлює він значення своїх дій, а також може бути підтверджена в залі судового засідання показаннями як його батька - ОСОБА_3 так й свідка - ОСОБА_11 , який зареєстрований: АДРЕСА_4 та який, того дня, їздив з нами до нотаріуса. Після видачі довіреності вказана прибудова була узаконена, що підтверджується рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2009 року, справа №2-2014/2009 (головуюча суддя - Бондарева О.І.), й лише через місяць, а саме 26 червня 2009 року був укладений обумовлений договір дарування. Посилання позивача щодо позбавлення його прав користуванням даним будинком після укладення договору є надуваними, безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки ні він, не його батько не вчиняли жодних дій спрямованих на позбавлення рідного дядька права та можливості користуватися та проживати у вказаному домоволодінні. Так, він дійсно десь з кінця осені 2011 року постійно не проживає у ньому, однак по причині не того, що йому хтось перешкоджає або його вигнав, а тому що влітку 2011 року він почав зустрічатися з раніше знайомою жінкою - ОСОБА_12 , після чого в кінці осені того ж року він зібрав майже всі свої речі та сказав, що сторожуйте свій будинок самі, а він переїжджає проживати до ОСОБА_13 , а саме у будинок АДРЕСА_5 , де й фактично проживає по сьогоднішній день та з якою в літку одружився. Більш того, незважаючи на це, він майже кожен день приходить (коли сам коли разом з нею) у належне йому домоволодіння: відпочиває в ньому, садить огород, збирає овочі та фрукти, тощо. Він безперешкодно має доступ до всіх споруд домоволодіння, користується як літньою кухнею так й самим будинком, має власний ключ. Проте, позивач не так давно, з її настанови почав у нього з батьком вимагати певну суму грошових коштів за те, що він колись подарував йому вказане домоволодіння, а коли вони відмовилися її надавати пригрозив, що тоді скасує укладений договір та буде вчиняти й інші дії. Вказана обставина підтверджується самою заявою позивача до райвідділу міліції та матеріалами за фактом його звернення від 23.10.2014. Посилання позивача, що він є інвалідом 2 групи та з лютого по липень 2009 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КЗ «КПД», а тому не міг здійснити видачу довіреності також не відповідає дійсності оскільки позивач дійсно знаходиться на обліку та періодично проходить профілактичні курси лікування, проте на момент видачі довіреності та укладення договору дарування йому була присвоєна 3 група інвалідності, згідно медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів, серія 2ААА №759479, протипоказань немає, він був працездатною особою, яка з 2000 року по 05 червня 2009 року безперервно працював та був звільнений за власним бажанням, що підтверджується випискою з трудової книжки позивача, що додається. Крім того, згідно наданих по ухвалі суду в рамках тієї ж цивільної справи медичних карт позивача у день укладення довіреності на стаціонарному лікуванні він не знаходився, а його стан здоров'я після останнього курсу лікування (лютий 2009 року) задовільний, поліпшився та позивач придатний до праці з 28.02.2009 року. Крім того, в березні 2009 року позивач брав виписку з ощадної книжки щодо залишку грошових коштів на вкладному рахунку, укладав новий депозитний договір та перед відчуженням сплатив, за рекомендацією нотаріуса, сплатив податок за землю, що також підтверджується відповідною квитанцією, яка додається. Ще одним підтвердженням того, що позивач знав що він робить, був у здоровому глузді та пам'яті є той факт, що коли нам не вдалося одразу укласти договір дарування, його дядьком 06.04.2009 була видана на його вже ім'я ще одна довіреність на представлення його інтересів, посвідчена приватним нотаріусом Соболевою Л.А., реєстр №780. Посилання позивача про те, що він нічого не пам'ятає та дізнався про все лише коли його нібито вигнали з будинку також повністю не відповідають дійсності, оскільки: по-перше - ніхто позивача з вказаного будинку не виганяв та не перешкоджає йому ним користуватися, він майже кожен день приходить до житлового будинку АДРЕСА_1 , вільно заходить як в сам житловий будинок та літню кухню, так й користується присадибною ділянкою на якій садить різні овочеві культури. Більш того, позивач має власні ключі від домоволодіння, по-друге, сам позивач на поставлені судом та його представником питання під час слухання цивільної справи №216/179/15-ц, надав пояснення, що про оскаржувану довіреність він знав з моменту її укладення (2009 рік), оскільки її підписував, проте був вимушений це зробити через тяжкі обставини. Таким чином, посилання позивача на якісь тяжкі обставини, якими вони скористалися не відповідають дійсності.
У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_3 зазначив, що в 2007 році помер його батько - ОСОБА_7 , який перед своєю смертю забажав передати належне йому домоволодіння ОСОБА_5 , однак не встиг, а тому він - ОСОБА_3 , його брат- ОСОБА_1 та його сестра - ОСОБА_8 , домовилися, що для економії коштів вони оформлять спадщину на одного з них, а інші відмовляться, після чого домоволодіння АДРЕСА_1 буде або подаровано його сину, або взагалі відчужено іншим особам. Враховуючи, що стан домоволодіння був занедбаний та довго не продавався, мій син, вирішив його відремонтувати та залишити у своїй власності, а тому, виконуючи вищевказані домовленості, він разом зі своїм рідним дядьком - ОСОБА_1 (позивачем) за його ініціативи ще 06 квітня 2009 року приїхали до приватного нотаріуса Соболевої Л.А. ( АДРЕСА_3 ) для укладення договору дарування, однак надавши правовстановлюючі документи разом з отриманим витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно остання повідомила їм, що зможе його зробити лише після узаконення самовільно збудованої прибудови. У зв'язку з тим, що узаконення можливо було зробити лише в судовому порядку й процедура оформлення займала велику кількість часу, то позивач мотивуючи браком часу (працював на посаді бригадира слюсарів в ПАТ «АрсолорМіттал Кривий Ріг») та не бажанням цим займатися самостійно вирішив надати на ім'я третьої особи довіреність, яка з його слів повинна була вирішити проблему з самовільною прибудовою, тобто її узаконити, яка посвідчувалася 08 квітня 2009 року у приватного нотаріуса Терещенко М.С. Після цього, його братом йому було повідомлено, що оскільки після узаконення прибудови вказаний будинок буде подарований його сину, то він не бажає гаяти часу на збирання всіх необхідних документів та нести витрати на переоформлення, то запропонував видати на його ім'я довіреність щоб він здійснив всі ці дії самостійно. При цьому повідомив йому адресу нотаріуса в якого він вже до цього був та де бажає її оформити. Таким чином, довіреність від 13 квітня 2009 року, посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М.С., реєстр №531, видана позивачем добровільно, за попередньою домовленістю, зі власного бажання та будучи в адекватному розуміючому свої дії стані. Дана обставина підтверджується самою довіреністю, під час видачі якої сам нотаріус перевіряє дієздатність, внутрішню волю довірителя та чи усвідомлює він значення своїх дій. Після видачі першої довіреності вказана прибудова була узаконена, що підтверджується рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2009 року, справа №2-2014/2009 (головуюча суддя - Бондарева О.І.), й лише через місяць, а саме 26 червня 2009 року був укладений обумовлений договір дарування. Посилання позивача щодо позбавлення його права користуванням даним будинком після укладення договору є надуваними, безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки ні він, ні його син не вчиняли жодних дій спрямованих на позбавлення його рідного брата права та можливості користуватися та проживати у вказаному домоволодінні. Так, він дійсно десь з кінця осені 2011 року постійно не проживає у ньому, однак по причині не того, що йому хтось перешкоджає або його вигнав, а тому що влітку 2011 року він почав зустрічатися з раніше знайомою жінкою - ОСОБА_12 , після чого в кінці осені того ж року він зібрав майже всі свої речі та сказав, що сторожуйте свій будинок самі, а він переїжджає проживати до ОСОБА_13 , а саме у будинок АДРЕСА_5 , де й фактично проживає по сьогоднішній день та з якою одружився. Більш того, незважаючи на це, він майже кожен день приходив (коли сам коли разом з нею) у вищевказане домоволодіння: відпочивав в ньому, садив огород, збирав овочі та фрукти, тощо. Проте, позивач десь у 2013-2014 роках, з її настанови почав у нього з сином вимагати певну суму грошових коштів за те, що він колись подарував його сину вказане домоволодіння, а коли вони відмовилися її надавати пригрозив, що тоді скасує укладений договір та буде вчиняти й інші дії. Посилання позивача, що він є інвалідом 2 групи та з лютого по липень 2009 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КЗ «КПД», а тому не міг здійснити видачу довіреності також не відповідає дійсності оскільки позивач дійсно знаходиться на обліку та періодично проходить профілактичні курси лікування, проте на момент видачі довіреності та укладення договору дарування йому була присвоєна 3 група інвалідності, згідно медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів, серія 2ААА №759479, протипоказань немає, він був працездатною особою, яка з 2000 року до червня 2009 року безперервно працював та був звільнений за власним бажанням, що підтверджується випискою з трудової книжки позивача, що мається в матеріалах справи. Крім того, згідно наданих по ухвалі суду в рамках тієї ж цивільної справи медичних карт позивача не був у день укладення довіреності на стаціонарному лікуванні він не знаходився, а його стан здоров'я після останнього курсу лікування (лютий 2009 року) задовільний, поліпшився та позивач придатний до праці з 28.02.2009 року. Крім того, в березні 2009 року позивач брав виписку з ощадної книжки щодо залишку грошових коштів на вкладному рахунку, укладав новий депозитний договір та перед відчуженням сплатив за рекомендацією нотаріуса, податок за землю, що також підтверджується відповідною квитанцією, яка мається в матеріалах. Посилання позивача про те, що він нічого не пам'ятає та дізнався про все лише коли його нібито вигнали з будинку також повністю не відповідають дійсності, оскільки: по-перше - ніхто позивача з вказаного будинку не виганяв та не перешкоджає йому ним користуватися, він майже кожен день приходить до житлового будинку АДРЕСА_1 , по-друге, сам позивач на поставлені судом та його представником питання під час слухання цивільної справи №216/179/15-ц, надав пояснення, що про оскаржувану довіреність він знав з моменту її укладення (2009 рік), оскільки її підписував, проте був вимушений це зробити через тяжкі обставини. Таким чином, посилання позивача на якісь тяжкі обставини, якими вони скористалися не відповідають дійсності.
Позивач у відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 надав суду додаткові пояснення, відповідно, до яких зазначив, що відзив відповідача є надуманим, не обґрунтованим, не підтверджений ніякими документальними доказами, протирічить фактичним обставинам, є безпідставним та спрямованим на затягування розгляду справи, яка розглядається у суді вже на протязі більше як 5 років, чим задано мені шкоди матеріального, морального та психічного характеру. Він, є хворою людиною, має інвалідність другої групи у зв'язку з психічним захворюванням, що підтверджено висновками комплексної судово-психіатричної експертизи за № 127 від 12.09.2017 року, яка проведена за моєю участю в Обласному Комунальному закладі «Гейківська психоневрологічна лікарня» і цей висновок знаходиться у матеріалах справи. У висновку експертизи підтверджено, що: « ОСОБА_1 , в период подписания доверенности от 13.04.2009 года страдал и в настоящее время страдает хроническим стойким психиатрическим расстройством в форме шизофрении параноидной, выраженный смешанный тип дефекта. По своему психическому состоянию в тот период времени испытуемый не мог понимать значение своих действий и руководить ими. По своему психическому состоянию в настоящее время испытуемый также не может понимать значение действий и руководить ими...». Також звернув увагу суду, на голослівні документально непідтверджені посилання відповідача у його відзиві, які не відповідають дійсності. Посилання Відповідача на те, що нібито позивач отримав у спадок будинок за який сплатив Відповідачу та сестрі - ОСОБА_8 , по десять тисяч доларів США, мав намір подарувати цей будинок сину Відповідача є неправдивим та не зрозумілим і не підтверджується ніякими доказами. Для сплати вартості частини успадкованого майна згідно з діючим законодавством він вимушений був продати свій особистий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Копія Договору купівлі- продажу будинку від 05.06.2008 року знаходиться в матеріалах справи. Також, неправдивими є твердження Відповідача про те що, дім отриманий Позивачем у спадщину нібито виставлявся на продаж, однак довго не продавався у зв'язку з тим, що стан домоволодіння був занедбаний і необхідно було узаконити прибудову, яка була у судовому порядку узаконена Центрально-міським районним судом м. Кривого Рогу 27.05.2009 року, без його участі, оскільки він знаходився на стаціонарному лікуванні у Криворізькому ПНД - справа про узаконення №2- 2014/2009 знаходиться у матеріалах справи. Таким чином, Відповідач у незаконний спосіб заволодів будинком Позивача та подарував його своєму рідному сину - ОСОБА_5 . Оскільки, відповідач скористався тяжким станом здоров'я Позивача про що є документальне підтвердження у вигляді експертного висновку, фактично незаконно заволодів його будинком, вигнав його з дому, лишив не тільки житла, а і можливістю користуватися земельною ділянкою, є підстави вважати, що в його діях вбачається ознаки шахрайства, а його прохання у відмові у задоволенні позову про є протиправним та безпідставним.
Крім того, відповідач ОСОБА_5 у своїй заяві просив застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки довіреність була ним видана добровільно без примусу в 2009 році, а до суду він звернувся лише у січні 2015, тобто у позивача сплинув строк звернення до суду.
Однак позивач у своєму доповненні до уточненої позовної заяви просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, обґрунтовуючи її тим, що лише в 2013 році він дізнався про те, що він не є власником будинку АДРЕСА_1 який він отримав у спадщину від померлого батька, оскільки з 1982 року він страждає від психічного захворювання, а з лютого 2009 року протягом півроку він з перервами знаходився на стаціонарному лікуванні у Криворізькому ПНД.
Так, відповідно до Цивільного кодексу України виділяють два види строків позовної давності: Загальна - три роки (стаття 257 ЦК України) та спеціальна - один рік (стаття 258 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені);про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 ЦК України); у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 ЦК України); про розірвання договору дарування (стаття 728 ЦК України); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК України); про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 ЦК України); про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як було встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 має діагноз шизофренія та проходив лікування в Криворізькому ПНД з 07.02.2009 до 27.02.2009, з 16.074.2009 до 06.05.2009, з 07.05.2009 до 02.06.2009, з 10.06.2009 до 09.07.2009, а також з 09.07.2009 до 08.08.2009 - Т.а.с.79-94. Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 127 від 12.09.2017, проведеного на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг від 11.07.2017 ОСОБА_1 в період підписання довіреності від 13.04.2009 страждав і на даний час страждає хронічним стійким психічним розладом у формі шизофренії параноїдної, виражений змішаний тип дефекту. За своїм психічним станом в той період часу він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом в даний час ОСОБА_1 також не може розуміти значення своїх дій та керувати ними Т.2 а.с.26-30, що на думку суду є поважною причиною для поновлення позивачу строку позовної давності.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов'язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Підставою для визнання довіреності недійсною на підставі статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
При цьому, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 127 від 12.09.2017, проведеного на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг від 11.07.2017 ОСОБА_1 в період підписання довіреності від 13.04.2009 страждав і на даний час страждає хронічним стійким психічним розладом у формі шизофренії параноїдної, виражений змішаний тип дефекту. За своїм психічним станом в той період часу він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом в даний час ОСОБА_1 також не може розуміти значення своїх дій та керувати ними Т.2 а.с.26-30.
Крім того в судовому засіданні було встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло позивач ОСОБА_1 отримав право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , при цьому ОСОБА_8 та ОСОБА_3 - відмовились від своїх часток Т.1 а.с.3.
Відповідно до довідки МСЕК 01.11.2013 позивачу ОСОБА_1 встановлено друга група інвалідності Т.1.а.с.5
Довідкою про реєстрацію місця проживання встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .1а.с.40.
Листом Центрально-Міського відділу КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області рекомендовано ОСОБА_1 з приводу конфлікту між ним та ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернутися до суду Т.1 а.с.41.
Відповідно до копій медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_1 має діагноз шизофренія та проходив лікування в Криворізькому ПНД з 07.02.2009 до 27.02.2009, з 16.074.2009 до 06.05.2009, з 07.05.2009 до 02.06.2009, з 10.06.2009 до 09.07.2009, а також з 09.07.2009 до 08.08.2009 - Т.а.с.79-94.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18) зроблено висновок, що «правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України). Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків). У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним таких односторонніх правочинів як видача довіреності належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора».
Крім того, відповідно до Правового висновку ВСУ у справі за № 6-1531цс16, який зазначив , що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.
Таким чином, приймаючи до уваги, що проведеною у справі експертизою було зроблено висновок про абсолютну неспроможність позивача ОСОБА_1 в момент підписання довіреності від 13.04.2009, розуміти значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання складеної у такому стані довіреності недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
При цьому відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, враховуючи, що основним наслідком недійсності правочину є двостороння реституція, за позивачем необхідно визнати право власності на будинок АДРЕСА_1 та вселити його у зазначений будинок.
Коім того, суд приймає до уваги аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 141, 264-265, 268 ЦПК України, ст.216, 225 ЦК України, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, застосування судом наслідків недійсності правочину та виселення відповідача - задовольнити.
Визнати недійсною довіреність видану ОСОБА_1 13 квітня 2009 року за реєстровим номером 531, посвідчену приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Терещенко Миколою Степановичем.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 та вселити його у зазначений будинок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 28 грудня 2021 року о 16.00 годині.
Відомості про сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .
Суддя М.В. Бутенко