25.11.2021 Єдиний унікальний номер 205/210/16-ц
Провадження № 2/205/2423/21
25 листопада 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави,
Представник позивача ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, яка неодноразово уточнювалась, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 квітня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №50003977, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 338353 грн. 10 коп., що еквівалентно 42149,25 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% на рік, які відповідно до п. 2.3 загальних умов кредитування є змінними, з кінцевим терміном повернення - 15 квітня 2017 року, на придбання автомобіля марки Volkswagen Touareg NF, 2012 року випуску. 23 квітня 2013 року до кредитного договору №50003977 було укладено додаткову угоду №1, за умовами якої позичальнику було надано додатково кредит у сумі 19773,45 дол. США для сплати страхових платежів, терміном до 15 квітня 2017 року. Зобов'язання за кредитним договором №50003977 було забезпечено договором застави від 11 квітня 2012 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав у заставу автомобіль Volkswagen Touareg, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 890 387,42 грн. Крім того, всупереч положенням договору застави та чинного законодавства позичальник реалізував предмет застави, право власності який станом на 09 червня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_2 . У зв'язку із чим просив в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 50003977 від 11 квітня 2012 року, розмір якої станом на 15 грудня 2015 року складає 890387 грн. 42 коп., звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen Touareg, об'єм двигуна 2967 куб.см., 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час вчинення виконавчих дій.
03 квітня 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно із п. 5.2 Договору застави транспортного засобу № 50003977 від 11.04.2012 року задоволення вимог заставодержателя здійснюється шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя, або шляхом звернення стягнення на предмет застави. Відповідно до умов п. 5.4 вказаного договору застави транспортного засобу, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису. Отже умовами договору застави передбачені два різні самостійні способи задоволення вимог заставодержателя або звернення стягнення на заставу (в судовий чи позасудовий спосіб), або шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя. Оскільки позивачем 23 червня 2015 року вже звернуто стягнення на заставу шляхом вчинення виконавчого напису, то вважає повторне задоволення вимог заставодержателя шляхом вчинення звернення на заставний автомобіль на підставі рішення суду є порушенням умов договору та є незаконним. Крім цього, згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Тобто, законом вимагається реєстрація в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна звернення стягнення ще до початку самої процедури стягнення. Обтяжувач зобов'язаний одночасно з реєстрацією звернення стягнення на предмет застави надіслати відповідне повідомлення боржнику та іншим заставодержателям (у випадку, якщо вони є). При цьому, з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна звернення стягнення боржник має можливість виконати зобов'язання перед стягувачем протягом тридцяти днів. Однак доказів того, що позивачем в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були зареєстровані відомості про звернення стягнення на предмет застави, стороною позивача суду не надано, а витяг з Державного реєстру обтяжень рухового майна (який наявний в матеріалах справи) свідчить про відсутність реєстрації звернення стягнення на предмет застави, що робить незаконним та передчасним таку позовну вимогу позивача. Також зазначає, що обов'язковою умовою договору про надання кредиту, як й похідна вимога про його повернення, є саме надання його кредитодавцем та отримання його позичальником, матеріали справи не мають доказів на підтвердження надання позичальнику ОСОБА_1 додаткового кредитку в розмірі 161094 грн. 30 коп. на підставі додаткової угоди № 1 від 23.04.2013 року до Кредитного договору № 50003977 для сплати страхових внесків. Крім цього позивачем на неіснуючий кредит нараховані інфляційні витрати в розмірі 34084,63 грн. та 11302,80 грн. в порушення вимог матеріального закону, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Також незаконним є вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків у розмірі 4098,48 грн. та 4793,63 грн. відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки нарахування таких відсотків можливе лише, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Кредитним договором встановлений розмір відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 9,9 % річних. Вимоги позивача про покладання на ОСОБА_1 обов'язку компенсувати 12000 грн. збитків в рахунок відшкодування витрат на юридичні послуги, також є необґрунтованими. Крім того зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог щодо сплати штрафу в розмір 67670,62 грн. та 75189,58 грн., оскільки як свідчить розрахунок заборгованості за кредитним договором № 50003977 від 11.04.2012 року, який наданий позивачем до матеріалів справи, прострочка (заборгованість) у позичальника перед кредитодавцем (позивачем) виникла 16.12.2014 року. Отже, з 17 грудня 2014 року розпочався строк позовної давності для звернення позивача за захистом своїх порушених прав, однак кредитодавець звернувся до суду з позовом до відповідача лише після 23 грудня 2015 року, тобто з пропущенням строку позовної давності для вимог щодо сплати неустойки, про застосування якого заявляє відповідач. Також зазначає, що позивач у своєму уточненому позові просить звернути стягнення на майно відповідача в рахунок погашення заборгованості, як за основним кредитом, так і за додатковим, що в свою чергу суперечить умовам п. 1.11 Додаткової угоди № 1 до договору № 50003977 від 11.04.2012 року та робить не можливим задоволення саме таких позовних вимог, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2021 року прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.
19 жовтня 2021 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за вказаною справою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача письмово підтримав вимоги позовної заяви, просив позов задовольнити у повному обсязі та розглядати справу за його відсутності.
Від представника відповідачів надійшла заява в якій він просив розглянути справу за відсутності відповідачів з урахуванням позиції Верховного суду відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 11 квітня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №50003977, згідно умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 42149,25 дол. США за сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% на рік з кінцевим терміном повернення до 15 квітня 2017 року на придбання автомобіля (т.1 а.с.10, 19).
В якості забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором 11 квітня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ТОВ «Порше Мобіліті» в заставу автомобіль марки Volkswagen Touareg, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2967 куб.см., чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.18-23).
Відповідно до п.1.1 договору застави сторони домовились про заставну вартість предмета застави у розмірі 751895 грн.79 коп.
Матеріалами справи підтверджено, що 23 квітня 2013 року до кредитного договору №50003977 було укладено додаткову угоду №1, за умовами якої позичальнику було надано додатково суму кредиту у сумі еквіваленту 19773,45 дол. США на сплату страхових платежів, терміном - 15 квітня 2017 року (т. 1 а. с.11-17).
Також 23 квітня 2013 року між ПАТ «СК «Українська страхова група» і ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами №28-0199-РМ2-13-00288, строк дії договору до 11 квітня 2017 року, страхова сума на період страхування за рік: гривневий еквівалент по курсу ПАТ «КІБ Креді Агріколь» - 93665 грн. (т.1 а.с.248-254).
Відповідно до п. 1.3 загальних умов кредитування, який є додатком до кредитного договору №50003977 від 11 квітня 2012 року, сторони погодились, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної, станом на дату сплати таких коштів, суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі (т. 2 а. с. 70).
Згідно із п. п. 1.4.2, 2.4., 2.5. загальних умов кредитування, повернення кредиту, додаткового кредиту та процентів за їх використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені графіком погашення кредиту по договору не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого позивачем. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до Графіку погашення кредиту (т. 2 а. с. 72).
Дострокове повернення кредиту за ініціативою позичальника врегульовано п. 3.1 Загальних умов кредитування, якими визначено право позичальника в будь-який час повернути достроково кредит та додатковий кредит у повному обсязі або у частині. Для цього позичальник зобов'язаний звернутися до компанії не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованого дня повернення та отримати від компанії відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, проценти і комісії). Разом із рахунком позичальник отримує від компанії новий графік погашення кредиту. Такий графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набирає чинності з моменту отримання коштів від позичальника на підставі зазначеного рахунка (т. 1 а. с. 12).
Згідно із умовами п. 3.3. Загальних умов кредитування, позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб) та протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу Позичальником (для фізичних-осіб-підприємців та юридичних осіб) (т. 2 а. с. 73).
У разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіку погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно, штраф у розмірі 20 відсотків від суми кредиту. При цьому сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та/або додатковим кредитом. (п. п. 8.1, 8.2 Загальних умов кредитування) (т. 2 а. с. 75).
Збитки, заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції, що передбачено п. 8.5 Загальних умов кредитування (т. 2 а. с. 75).
Відповідно до підпунктів 9.5-9.7 Загальних умов кредитування ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив, що ТОВ «Порше Мобіліті» належним чином ознайомило його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією, з інформацією, передбаченою ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», з правилами надання фінансових послуг (кредитів), також йому надана вичерпна інформація про умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. Позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо).
Матеріали справи містять копію вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2015 року, яка відповідно до роздруківки з офіційного сайту «Укрпошта», вручена 09 липня 2015 року за довіреністю ОСОБА_1 та в якій його було попереджено, що у випадку несплати суми кредиту та заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, позивач буде вимушений вдатись до примусового стягнення заборгованості, в тому числі за рахунок предмета застави (т.1 а. с. 54-56, 218-220, 222-225).
Судом також встановлено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 15 грудня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 890387 грн. 42 коп., яка складається з: суми простроченої заборгованості у розмірі 394200 грн. 09 коп., що складається з: простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів у розмірі 189078 грн. 85 коп., суми 3 % річних за час прострочення у розмірі 4 098 грн. 48 коп., інфляційних втрат у розмірі 34727 грн. 75 коп., пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 13661 грн. 59 коп., суми штрафних санкцій за складені та надіслані листи щодо сплати простроченої заборгованості у розмірі 5873 грн. 22 коп., інші витрати за кредитним договором у розмірі 3900 грн. 00 коп., суми штрафу нарахованого на підставі п.8.2 кредитного договору у розмірі 67670 грн. 62 коп., суми штрафу, нарахованого на підставі п. 2.3 та п. 4.1.2 договору застави у розмірі 75189 грн. 58 коп., а також з суми заборгованості з дострокового повернення кредиту у розмірі 496187 грн. 33 коп., що складається з: заборгованість за кредитом у розмірі 436827 грн. 95 коп., заборгованість за процентами у розмірі 15284 грн. 19 коп., суми 3 % річних у розмірі 4793 грн. 63 коп., інфляційних втрат у розмірі 11302 грн. 80 коп., пені нарахованої відповідно до п. 8.1 кредитного договору у розмірі 15978 грн. 76 коп., суми збитку, нарахованого відповідно до п.8.5 кредитного договору у розмірі 12000 грн. 00 коп. (т. 1 а. с. 232-233).
Згідно відповіді Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2016 року право власності на предмет застави, станом на 09 червня 2016 року, зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 123).
Статтею ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
У частинах першій та сьомій статті 20 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.
У статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Пунктом 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
За змістом статті 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»
обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Частиною 1 статті 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
У частині першій статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
При цьому частинами першою, третьою статті 24 зазначеного Закону установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Така вимога узгоджується з частиною першою статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.
У статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачені вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Згідно із ст. 28 зазначеного Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.
Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов'язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Частиною четвертою статті 43 цього Закону визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830.
Пунктом 4 відповідного Порядку визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.
У пункті 5 Порядку ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.
У пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов'язує можливість звернення стягнення на предмет застави не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й встановлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу вказаного строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.
Тобто ухилення від реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вирішення спору про звернення стягнення на предмет застави.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, провадження № 14-83цс18, від 29 квітня 2020 року у справі № 223/312/16-ц, провадження № 61-41690св18.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію позивачем в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Отже, доказів того, що позивачем в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були зареєстровані відомості про звернення стягнення на предмет застави, позивачем суду не надано, а витяг з Державного реєстру обтяжень рухового майна, який наявний в матеріалах справи свідчить про відсутність реєстрації звернення стягнення на предмет застави, що робить передчасною таку вимогу позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» про звернення стягнення на предмет застави задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не дотримано порядку процедури звернення стягнення відповідно до закону.
Щодо заявленого ОСОБА_1 клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Однак, оскільки судом по суті заявлених позивачем вимог відмовлено, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності до вимог щодо звернення стягнення на предмет застави.
У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладено на позивача.
Керуючись ст. ст. 321, 386 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 259, 263-265, 268, 273, 282, 355 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Сторони:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», код ЄДРПОУ 36422974, юридична адреса: 02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1-В.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНН НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т.П. Терещенко