Справа № 204/5717/21
Провадження № 2/204/1972/21
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
30 листопада 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернишова Сергія Олеговича, Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області про усунення перешкод у розпорядженні майном, -
В серпня 2021 року Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, у якому прохала суд усунути перешкоди у розпорядженні майном, зняти заборону, яка зареєстрована 04.05.2007 року за реєстраційним №4906541 (архівний запис) реєстратором Державним нотаріальним архівом Дніпропетровської області у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, на підставі договору застави №2320 від 26.04.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернишовим С.О.; об'єкт обтяження: будинок, який розташовано в АДРЕСА_1 . Додаткові дані: Архівний № 2602912DNIPER1, архівна дата 15.05.2001 року, дата виникнення: 15.05.2001 року № реєстру 77158-188, внутр. № C201DC3026F223303532.
Свої вимоги мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НРЕ 472802 від 22.06.2021 року, вона набула у власність житловий будинок, який розташовано в АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю ОСОБА_2 . При оформлені своїх спадкових прав, дізналась, що на належний їй будинок накладено заборону. При цьому, встановлено, що вказана заборона накладена помилково, оскільки спадкодавець не залишив жодних невиконаних зобов'язань перед кредиторами, у зв'язкуз чим, підстави перебування нерухомого майна під забороною відчуження - немає. Існуюча заборона відчуження нерухомого майна, перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися належним їй майном, тому єдиним ефективним способом захисту її прав є звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 9 серпня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з наступним.
Статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст.16 ЦК України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НРЕ 472802 від 22.06.2021 року, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташовано в АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 262649317 від 22.06.2021 року, 04.05.2007 року за реєстраційним № 4906541 (архівний запис) реєстратором Державним нотаріальним архівом Дніпропетровської області у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна накладено заборону відчуження, на підставі договору застави №2320 від 26.04.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернишовим С.О.; об'єкт обтяження: будинок, який розташовано в АДРЕСА_1 . Додаткові дані: Архівний № 2602912DNIPER1, архівна дата 15.05.2001 року, дата виникнення: 15.05.2001 року № реєстру 77158-188, внутр. № C201DC3026F223303532.
Тобто, підставою для накладення обтяження на нерухоме майно став нотаріально посвідчений Договір застави від 26.04.2001 року, за яким заставодавцем виступав ОСОБА_2 (спадкодавець).
Згідно з положеннями ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Так, положеннями ст. 608 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаними з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Разом з тим, у разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11).
Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зі змісту зазначених норм убачається, що право на звернення особи до суду має бути обумовлене наявністю спору.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наука цивільного права визначає способи захисту порушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу). Такі дії є завершальними актами захисту у виді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтересу) і є результатом діяльності щодо їх захисту.
Відтак, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права (свободи, інтересу), бути адекватним наявним обставинам.
Наведені вище норми чинного законодавства України, визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні суб'єктивного права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи, що в свою чергу, є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
В свою чергу, суд зазначає, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Позивач у мотивувальній частині позову обґрунтовує порушення свого права тими обставинами, що зобов'язання за договором застави відсутні, в свою чергу, збереженням обтяження порушується її право на розпорядження успадкованим майном.
Між тим, у контексті обставин цієї справи, суд констатує, що позивач, обравши такий спосіб захисту порушених прав, як зняття заборони на відчуження житлового будинку, обрала неналежний спосіб захисту своїх прав.
За нормами ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу вимог ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Згідно ч. 5 ст. З Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
В свою чергу, нотаріус, в розумінні ст. 3 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ, це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
Відповідно до ст. 16 Закону Заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Згідно ст. 73 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотеко держателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 74 ЗУ «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Згідно з п.п. 5.1. п. 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п'ятирічного строку з часу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Якщо нотаріус, який наклав заборону, позбавлений можливості зняти її (у разі смерті, заміщення нотаріуса, у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків, припинення нотаріусом діяльності, передачі документів до державного нотаріального архіву або з будь-яких інших причин), заборона може бути знята іншим нотаріусом. При цьому таким нотаріусом направляється за місцем зберігання справи, що містить відомості про накладання заборони, повідомлення про зняття заборони.
У випадках, передбачених частиною першою статті 537 Цивільного кодексу України, нотаріус може зняти заборону відчуження заставленого майна за заявою боржника.
Як доказ зазначеного нотаріусу боржником подаються: копія зобов'язання, копія договору застави/іпотеки, квитанція про внесення в депозит нотаріуса належних кредиторові грошових коштів або цінних паперів, які свідчили б про повне і безумовне виконання зобов'язання, копія повідомлення нотаріуса кредиторові про внесення боргу в депозит, копія заяви боржника, переданої нотаріусом кредиторові відповідно до вимог цього Порядку, щодо вчинення цим кредитором необхідних дій із зняття заборони відчуження тощо.
Тобто, відсутність боргових зобов'язань власника майна свідчить про втрату актуальності існування такого обтяження, а наявність даної заборони у такому випадку порушуватиме законні права та інтереси власника майна.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до нотаріуса, а нотаріус відмовив позивачу у вчиненні нотаріальних дій на підставі наведених позивачем тверджень.
Відповідно до п. 9 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржується до суду.
Тобто, лише порушення нотаріусом вимог закону і безпідставна відмова у вчиненні нотаріальних дій можуть бути підставою для звернення з позовом саме до нотаріуса, як державного реєстратора. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні , нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Водночас позивач, заявивши вимоги про зняття заборони відчуження, які накладено на підставі договору застави, не залучив до участі у справі осіб (кредитора-заставодержателя), яких стосується можлива зміна речових прав чи обмежень на нерухоме майно - предмет застави, натомість визначив відповідачами нотаріуса та державний нотаріальний архів, які можуть бути належними відповідачами виключно у випадку оскарження вчиненої ними нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права суперечить ст. 50 Закону України «Про нотаріат», а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Між відповідачами (нотаріусом та нотаріальним архівом) та позивачем не існувало та не існує будь яких цивільно - правових відносин, тобто спору про майно або особисті немайнові права, не кажучи вже про відсутність між ними житлових, земельних, сімейних або трудових відносин.
Позивач не надав до матеріалів справи жодного письмового доказу, який би підтверджував його правову позицію, а саме: позивачем не було доведено фактів порушення чи не порушення порядку, або необґрунтованої відмови у вчиненні нотаріальних дій відповідачами, а його посилання на порушення норм законодавства не відповідають обставинам справи.
Суд виходить з того, що дійсно запис про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, за можливої відсутності основного зобов'язання, забезпеченого заставою є перешкодою в реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Проте у справі, яка переглядається, позивачем вибрано невірний спосіб захисту і відновлення своїх прав.
Ефективним способом захисту порушених прав позивача, як правонаступника заставодавця, було б звернення до суду з вимогами до заставодержателя про визнання застави такою, що припинена, або з вимогами про оскарження нотаріальної дії нотаріуса чи відмови у її вчиненні, за фактом отримання такої відмови. В свою чергу, звернення до суду з позовом лише до нотаріуса з метою зняття заборони з нерухомого майна, без залучення заставодержателя, за відсутності факту звернення до нотаріуса та письмової відмови у вчиненні нотаріальної дії є неправильним способом захисту порушених прав власника майна.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати - підлягають віднесенню на рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 319, 328, 391, 537, 593 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про нотаріат», ст. ст. 12, 13, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до приватного нотаріуса Чернишова Сергія Олеговича (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, площа Соборна, буд. 10), Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 14) про усунення перешкод у розпорядженні майном - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська