Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 грудня 2021 р. Справа№200/10152/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у день виключення зі списків особового складу військової частини;
зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 03 дні, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 року по липень 2021 року включно, із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з серпень 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по липень 2021, (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати в повному обсязі позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (1 прикордонний загін), та 18.06.2021 року згідно наказу № 368-ОС, Начальника 1-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України був звільнений з військової служби, за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту): пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а 20.07.2021 року згідно наказу № 430-ОС був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Вказує, що на день виключення зі списків 1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) відповідач невірно провів розрахунки за всіма видами належного позивачу на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, а саме: відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вислугу років, невірно нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення та невірно був здійснений розрахунок та виплата при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Позивач вважає, що такими діями порушено його право на отримання вказаних виплат.
Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що позивач проходив службу в Донецькому прикордонному загоні на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - чергового відділення управління службою відділу прикордонної служби «Павлопіль» 1 категорії тип Б. Наказом начальника 1 прикордонного загону від 20.07.2020 року № 430-ОС позивача було виключено зі списків особового складу та знятий зі всіх видів забезпечення.
Щодо позовних вимог, які стосуються порядку та підстав для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідач зазначив, що на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини, календарна вислуга позивача становила 04 років 00 місяців 01 день. Так, відповідно до змісту ч. 2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, які звільняються зі служби в зв'язку із закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Оскільки на день звільнення з військової служби позивач не мав десяти років календарної вислуги, то відповідно і права на отримання одноразової грошової допомоги не набув.
Щодо вимог, які стосуються індексації грошового забезпечення, відповідач зазначив, що при звільненні позивача з військової служби йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 7418,31 грн.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач зазначив, що грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проводиться з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення його зі списків особового складу. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Згідно витягу з наказу начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 430-ОС від 20 липня 2021 року головного сержанта ОСОБА_1 звільненого з військові служби в запас 18.06.2021 року № 368-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Наказом передбачена виплата грошової компенсації за 42 дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019, 2020 та 2021 роки. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до законодавства. На день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На день виключення зі списків особового складу частини грошове забезпечення складало 11798,60 грн. Таким чином сума грошової компенсації компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2021 року складає 16518,04 грн. (11798,60 грн./30 календарних днів * 42 календарних днів = 16518,04 грн.).
Відповідач зазначив, що згідно довідки-розрахунку № 833 від 17.09.2021 року позивачу була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019-2021 роки, з відрахуванням податків.
З огляду на наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/10152/21 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Суддя Бабіч С.І. перебував у щорічній відпустці з 06 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року та з 18 жовтня до 23 жовтня і на лікарняному з 25 жовтня до 12 листопада 2021 року.
Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року вирішено розгляд даної справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 01 грудня 2021 року.
Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року закрито підготовче провадження у справі № 200/10152/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 грудня 2021 року.
Представники сторін у судове засідання, призначене на 13 грудня 2021 року не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на те, що сторони чи їх представники у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 25 червня 2019 року (а.с. 12).
З довідки 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 73 від 20 липня 2021 року судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.07.2017 року по 20.07.2021 року перебував на військовій службі в органах Державної прикордонної служби України (а.с. 13).
Згідно витягу з наказу начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 19 липня 2017 року №364-ОС ОСОБА_1 був зарахований на військову службу за контрактом, до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с. 55).
20 липня 2021 року наказом начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» №430-ОС ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років на 20 липня 2021 року складає: календарна 04 року 00 місяців 01 день, пільгова 08 років 00 місяців 02 дні, всього - 12 років 00 місяців 03 дні. (а.с. 16).
Відповідно до довідки-розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, складеної відповідачем 17.09.2021 року №833, щодо позивача за 2019-2021 роки судом встановлено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовців відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На день виключення зі списків особового складу частини грошове забезпечення склала 11798,60 грн., в тому числі: посадовий оклад - 3080,00 грн., оклад за військовим званням - 880,00 грн., надбавка за вислугу років 25% - 990,00 грн., надбавка за особливість проходження служби 50% - 2475,00 грн., преміювання 142% - 4373,60 грн. Сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2021 роки складає 16518,04 грн. (11798,60 грн./30 календарних днів * 42 календарних дня = 16518,04 грн.) (а.с. 56).
З довідки про розмір грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 , складеної відповідачем 17.09.2021 року №832, вбачається, що на день виключення зі списків особового складу частини (20.07.2021 року) грошове забезпечення склало 11798,60 грн., в тому числі: посадовий оклад - 3080,00 грн., оклад за військовим званням - 880,00 грн., надбавка за вислугу років 25% - 990,00 грн., надбавка за особливість проходження служби 50% -2475,00 грн., преміювання 142% - 4373,60 грн. (а.с. 57).
Відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.07.2017 року по 19.07.2021 року Донецького прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.09.2021 року № 834 позивачу за період з 19.07.2017 року по листопад 2017 року не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, за період з листопада 2017 року по лютий 2018 року нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 54,62 грн., проте не виплачено, за період з березня 2018 року по листопад 2018 року не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, за період з листопада 2018 року по лютий 2019 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 71,08 грн., за період з березня 2019 року по червень 2019 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 134,47 грн., за період з липня 2019 року по листопад 2019 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 206,72 грн., за період грудень 2019 року по червень 2020 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 216,51 грн., за період з липень 2020 року по серпень 2020 року нараховано та виплачено поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 226,29 грн., за період з вересня 2020 року по листопад 2020 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 226,29 грн., проте не виплачено, в грудні 2020 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 233,81 грн. та вплачено за період вересень-листопад 2020 року в сумі 912,68 грн., за період з січень 2021 року по березень 2021 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 331,42 грн., за період квітень 2021 року по червень 2021 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 415,41 грн., за липень 2021 року нараховано поточну індексацію грошового забезпечення в сумі 348,41 грн.
Вказано, що базові місяці для нарахування індексації застосовувались липень 2017 року, березень 2018 року (а.с. 58-59).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, згідно із абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма міститься в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (надалі - Порядок № 393).
За змістом правових норм абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та абзацу другого пункту 10 Порядку № 393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги "за наявності вислуги 10 років і більше". При цьому суд зазначає, що законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової, тощо).
Більш того, законодавець не надає визначень ні "календарної вислуги років" ні пільгової вислуги років". Правовими нормами Порядку № 393 та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17, яка відповідно до вимог ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом до спірних правовідносин.
На підставі викладеного суд робить висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше, незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).
Разом з тим, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням строку контракту за наявності вислуги років 17 років 01 місяць 03 днів, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні п'ять повних календарних років служби позивача.
Суд враховує, що відповідно до п.1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558 (надалі - Інструкція № 558), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Тобто, в даній Інструкції № 558 допущено власне трактування положень статті 15 Закону № 2011-XII та пункту 10 Порядку № 393.
В силу вимог ст.7 КАС України правові норми Інструкції № 558 не мають вищої юридичної сили у відношенні до Закону № 2011-XII та Порядку № 393, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо твердження відповідача про наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.
Суд зазначає, що у частині 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Як встановлено судом з витягу з наказу командира начальника 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 430-ОС від 20.07.2021 року, станом на 20 липня 2021 року загальна вислуга років позивача склала 12 років 00 місяців та 03 дні (а.с. 16).
Отже, вислугу років, що надає позивачу право на отримання під час звільнення з військової служби грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивач набув ще у листопаді 2013 року.
Суд зазначає про те, що відповідачем не надано суду доказів виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби під час звільнення позивача з військової служби у будь-якій іншій військовій частині.
Як встановлено вище, станом на момент звільнення позивача з військової служби позивач мав право на виплату йому відповідної допомоги, проте, її виплату відповідачем проведено не було.
Зазначені обставини вказують на те, що відповідна сума одноразової грошової допомоги має бути стягнута саме з відповідача.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Fedorenko проти України” від 01.06.2006 №25921/02 Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін), щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 03 дні, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 року по липень 2021 року включно, із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з серпень 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по липень 2021, (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, суд зазначає про таке.
Положеннями статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі-Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV"Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).
Відповідно до пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Стосовно позовних вимог в частині встановлення базового місяця суд зазначає наступне.
Згідно з матеріалами справи, позивача прийнято на військову службу з липня 2017 року, тому при визначенні “базового” місяця для початку обчислення індексації застосуванню підлягає абзац 3 пункту 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Так, пунктом 10-2 Порядку № 1078 (в редакції чинній на час прийняття позивача на службу) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
На підставі пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Згідно з п.14 Порядку №1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Мінсоцполітики у листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: "Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09 грудня 2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Тобто, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача в даному випадку за період з липня 2017 року по 28 лютого 2018 року є січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.
При цьому, підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з абзацами 4-5 пункту 5 Порядку №1078 якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо протиправної бездіяльності військової частини щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати та виплатити зазначену індексацію за період з липня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по липень 2021 року, суд зазначає про таке.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 1 березня 2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, ураховуючи, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Згідно з офіційними даними, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.
Так, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналізуючи вищевказані положення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, суд вважає за необхідне зазначити, що підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах.
В даному випадку, суб'єкту владних повноважень необхідно вираховувати розмір підвищення доходу і визначати різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідної особи.
Тобто, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
При цьому слід звернути увагу на те, що відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Тобто, відповідач, врахував лише норми абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
Так згідно матеріалів справи, за період служби позивача з липня 2017 року по липень 2021 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена лише на загальну суму 7418,31 грн. (за грудень 2017 року - 54,62 грн., січень 2018 року - 54,62 грн., лютий 2018 року - 54,62 грн., грудень 2018 року - 71,08 грн., січень 2019 року - 71,08 грн., лютий 2019 року - 71,08 грн., березень 2019 року- 134,47 грн., квітень 2019 року - 134,47 грн., травень 2019 року - 134,47 грн., червень 2019 року - 134,47 грн., листопад 2019 року - 1033,60 грн., грудень 2019 року - 216,51 грн., січень 2020 року - 216,51 грн., лютий 2020 року - 216,51 грн., березень 2020 року - 216,51 грн., квітень 2020 року - 216,51 грн., травень 2020 року - 216,51 грн., червень 2020 року - 216,51 грн., липень 2020 року- 226,29 грн., серпень 2020 року- 226,29 грн., грудень 2020 року- 912,68 грн., січень 2021 року - 331,42 грн., лютий 2021 року - 331,42 грн., березень 2021 року - 331,42 грн., квітень 2021 року - 415,41 грн., травень 2021 року - 415,41 грн., червень 2021 року - 415,41 грн., липень 2021 року - 512,27 грн. (а.с. 58-59), тобто в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу в період з березня 2018 року по липень 2021 року повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати в повному обсязі позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.
Частиною першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано статтею 10-1 Закону № 2011-XII.
Так, частинами 1 та 2 ст. 10-1 цього Закону, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки.
Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до п.6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо та невиплати в повному обсязі позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що оскільки статус учасника бойових дій позивач отримав у 2017 році тому, право на отримання компенсації за такий вид відпуски у нього виникає саме з моменту отримання статусу учасника бойових дій.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ч.7 ст.246 КАС України, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, є належним способом захисту порушеного права позивача, а отже, підлягають задоволенню.
На підставі викладеного вище, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України, Законами України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, (вислуга років на день виключення зі списків особового складу складала 12 років 00 місяців 03 дні, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 року по липень 2021 року включно, із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з серпня 2017 року по березень 2018 року (січень 2008 року), а з березня 2018 по липень 2021, (березня 2018 року), з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) щодо не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (1 прикордонний загін) (код ЄДРПОУ 14321726, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складене 13 грудня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 2 статті 299 КАС України.
Суддя С.І. Бабіч