Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 грудня 2021 р. Справа№200/14956/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
03 листопада 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - відповідач, Управління), надісланий на адресу суду 30 жовтня 2021 року, в якому позивач просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління про припинення виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Управління поновити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини з моменту її припинення.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
08 листопада 2021 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
29 листопада 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.
Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
28 грудня 2021 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача та поновив строк звернення до суду.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вона є громадянкою України, має статус внутрішньо переміщеної особи, з червня 2015 року їй була призначена державна допомога при народженні дитини - доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що з березня 2016 року без повідомлення причин Управління припинило виплату цієї допомоги.
У відповідь на адвокатський запит листом від 13 серпня 2021 року № 2568 Управління повідомило, що виплата державної допомоги при народженні дитини була припинена, а в подальшій виплаті - відмовлено у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання/перебування позивача як внутрішньо переміщеної особи.
Вважаючи таке рішення Управління протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.
Обґрунтовуючи правомірність свого рішення, відповідач зазначив, що 31 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Управління з заявами про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та про призначення державної соціальної допомоги при народженні дитини.
Позивач була прийнята на облік до Управління і їй призначена державна допомога при народженні дитини.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 виплачена допомога при народженні дитини за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року у сумі 10 320,00 грн та за період з 01 вересня 2014 року по 31 вересня 2014 року в сумі 860,00 грн. В подальшому виплата проводилась щомісячно по 860,00 грн по лютий 2016 року включно.
Відповідач вказував на те, що реалізуючи повноваження, передбачені ст. ст. 10-12 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811), від Андріївської селищної ради отримав інформацію про те, що ОСОБА_1 разом з дитиною не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою запобігання нецільовому використанню державної допомоги при народженні дитини на підставі п. 13 Прядку № 1751 з 01 березня 2016 року Управління призупинило відповідні виплати, про що повідомила позивача листом від 01 березня 2016 року № 960.
Оскільки ОСОБА_1 не звернулася до Управління з заявою про поновлення державної допомоги при народженні дитини, 28 листопада 2018 року відповідач видав розпорядження про припинення виплати їй цієї допомоги.
Доводи позивача про те, що Управління обмежило її право на вільне пересування, відповідач вважав безпідставним, оскільки відповідно до п. 2 Порядку № 1751 допомога за місцем проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за зареєстрованим місцем проживання заявника.
Відповідач стверджував, що повідомлення про необхідність уточнення інформації щодо місця проживання позивача було надіслано на адресу, яку вона вказала у заяві про призначення допомоги при народженні дитини, а тому вважав, що правомірно припинив їй виплату державної допомоги.
З огляду на викладене відповідач просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 16 листопада 1999 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харцизьку, тобто на тимчасово окупованій території, ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_2 .
Державна реєстрація народження дитини проведена ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харцизького міського управління юстиції у Донецькій області складений актовий запис № 436 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
Відповідач - Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (ідентифікаційний код: 03193181) зареєстроване як юридична особа, що встановлено на підставі відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Дослідивши справу позивача за № 412639, суд встановив такі обставини.
До червня 2015 року ОСОБА_1 проживала у м. Харцизьку.
В червні 2015 року позивач залишила своє постійне місце проживання на тимчасово окупованій території та виїхала до м. Бердянськ Запорізької області.
19 червня 2015 року ОСОБА_1 набула статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою № 2306013397 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.
31 липня 2015 року позивач звернулася до Управління з заявою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, в якій зазначила, що з 31 липня 2015 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_2
31 липня 2015 року Управління видало ОСОБА_1 довідку № 2307/001909 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Згідно з цією довідкою фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_1 .
При цьому, як свідчить штамп про реєстрацію місця перебування, проставлений на зворотному боці довідки від 31 липня 2015 року № 2307/001909, з 13 серпня 2015 року постійне місце перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
29 червня 2016 року Управління продовжило термін дії довідки про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи - безстроково, про що свідчить відповідний запис посадової особи відповідача, засвідчений її підписом і печаткою установи, вчинений на зворотному боці довідки.
Отже, Управління об'єктивно мало бути обізнано про те, що з 13 серпня 2015 року ОСОБА_1 фактично проживає не в с. Андріївка, а в м. Бердянську.
Цей висновок суду ґрунтується на тому, що відповідні документи містяться у справі № 412639, а запис про продовження дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зроблений начальником Управління.
Щодо призначення та виплати ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини суд встановив такі обставини.
31 липня 2015 року позивач звернулася до Управління з первинною заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, якою просила призначити державну допомогу сім'ям з дітьми, а саме допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
19 серпня 2015 року Управління прийняло рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми.
Цим рішенням ОСОБА_1 призначена допомога при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року - 10 320,00 грн, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2017 року - 860,00 грн.
Як свідчить довідка Управління від 11 серпня 2021 року, допомога при народженні дитини виплачена ОСОБА_1 за період з серпня 2014 року по лютий 2016 року включно.
Так у вересні 2015 року позивачу виплачена державна допомога в сумі 21 500,00 грн (за серпень 2014 року - 10 320,00 грн та за період з вересня 2014 року по вересень 2015 року по 860,00 грн щомісячно); в період з жовтня 2015 року по лютий 2016 року включно Управління виплачувало ОСОБА_1 по 860,00 грн щомісячно.
Докази нарахування та виплати позивачу державної допомоги при народженні дитини з березня 2016 року суду не надані.
У відповідь на запит Управління листом від 24 лютого 2016 року № 85.01-26 Андріївська селищна рада повідомила, що ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
25 лютого 2016 року головний державний соціальний інспектор Бескорська Л.Д. подала начальнику Управління Дехтяру С.В. доповідну записку з пропозицією призупинити з 01 березня 2016 року виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.
Такі дії обґрунтовані посиланням на інформацію Андріївської селищної ради та п. 13 Порядку № 1751 та запроваджені з метою запобігти нецільовому використанню державної допомоги при народженні дитини.
За наслідками розгляду цієї доповідної записки 25 лютого 2016 року начальник Управління наклав резолюцію «припинити виплату».
При цьому докази прийняття Управлінням рішення (іншого розпорядчого акту) з цього питання в лютому-березні 2016 року суду не надані.
Матеріали справи № 412639 містять лист Управління від 01 березня 2016 року, адресований ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Цим листом позивач повідомлена про припинення виплати державної допомоги при народженні дитини з 01 березня 2016 року, їй запропоновано звернутися до Управління для уточнення фактичного місця проживання в с. Андріївка.
Суд зауважує, що будь-яких доказів надіслання (вручення) ОСОБА_1 листа Управління від 01 березня 2016 року № 980 в матеріалах справи № 412639 немає.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що за наявності в матеріалах справи № 412639 відомостей про те, що з 13 серпня 2015 року постійне місце перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (штамп про реєстрацію місця перебування на зворотному боці довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи), в листі Управління від 01 березня 2016 року № 980 вказана адреса: АДРЕСА_1 .
При цьому, адреса в с. Андріївка, яку відповідач вказав у листі і за якою, як він стверджує, він надіслав поштове відправлення, не відповідає тій адресі, яку ОСОБА_1 вказувала в заявах від 31 липня 2015 року та яка зазначена в довідці про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи від 31 липня 2015 року № 2307/001909 ( АДРЕСА_1 ). Натомість в листі Андріївської сільської ради від 24 лютого 2016 року № 85.01-26 та в листі Управління від 01 березня 2016 року № 980 вказана інша адреса: АДРЕСА_1 ).
Докази, які б свідчили, що ОСОБА_1 отримала лист Управління від 01 березня 2016 року № 980, суду не надані.
28 листопада 2018 року Управління видало розпорядження без номера, яке передбачало, що виплата допомоги за особовим рахунком НОМЕР_4 ОСОБА_1 припинена з 01 березня 2016 року у зв'язку з закінченням терміну виплати.
При цьому суд зауважує, що розпорядження Управління не містить будь-яких посилань на норми Закону № 2811 чи Порядку № 1751.
Докази направлення (вручення) позивачу розпорядження Управління від 28 листопада 2018 року суду не надані.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача листом від 13 серпня 2021 року № 2568 Управління повідомило про обставини припинення ОСОБА_1 нарахування допомоги при народженні дитини.
Управління зазначило, що на підставі доповідної записки головного державного соціального інспектора від 25 лютого 2016 року № 1025 були призупинені виплати для запобігання нецільовому використанню державної допомоги при народженні дитини згідно з п. 13 Порядку 1751 та з урахуванням інформації Андріївської селищної ради від 24 лютого 2016 року № 86/01-26 про те, що ОСОБА_1 не проживає за адресою, вказаною при зверненні за призначенням допомоги при народженні дитини: АДРЕСА_1 .
Управління вказувало на те, що відповідно до п. 13 Порядку № 1751 виплата поновлюється за письмовою заявою отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, про що ОСОБА_1 повідомлена листом від 01 березня 2016 року, що надісланий за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з тим, що заява про поновлення державної допомоги при народженні дитини від ОСОБА_1 не надходила, 28 листопада 2018 року Управління видало розпорядження про припинення їй виплати державної допомоги.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Ст. 46 Конституції України гарантує право громадян на соціальний захист.
Охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, визначає Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402).
Охорона дитинства являє собою систему державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Ст. 8 Закону № 2402 гарантує право дитини на достатній життєвий рівень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2402 кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
З метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх заміняють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими законами України, що визначено ч. 1 ст. 13 Закону № 2402.
Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811) відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2811 громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Ч. 5 ст. 1 Закону № 2811 визначено, що Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).
Види державної допомоги сім'ям з дітьми визначає ст. 3 Закону № 2811, одним із них є державна допомога при народженні дитини (п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 2811 всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачено ч. 1 ст. 4 Закону № 2811.
Ч. 1 ст. 6 Закону № 2811 установлено, що документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2811 документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення, що передбачено ч. 3 ст. 6 Закону № 2811.
Допомога при народженні дитини регламентована розділом ІІІ Закону № 2811, який визначає право на цю допомогу, умови її призначення та її розмір.
Право на допомогу при народженні дитини передбачає ст. 10 Закону № 2811.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Умови призначення допомоги при народженні дитини визначені ст. 11 Закону № 2811.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2811 допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Даний перелік документів є вичерпним, що визначено ч. ч. 2-3 ст. 11 Закону № 2811.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону № 2811 орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.
Згідно з приписами ч. 6 ст. 11 Закону № 2811 допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону № 2811 виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Ч. 1 ст. 12 Закону № 2811 визначено, що допомога при народженні першої та кожної наступної дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначені вище норми Закону № 2811 кореспондують положенням пп. 2 п. 1, п. п. 2, 10-16 Порядку № 1751.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як було зазначено вище, право на соціальний захист гарантовано Конституцією України.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706) Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 7 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.
Застосувавши наведені вище правові норми до спірних правовідносин, суд дійшов таких висновків.
Позивач та її дитина є громадянами України, мають такі ж конституційні права як і інші громадяни України.
Конституційне право на соціальний захист, в тому числі право на отримання державної допомоги при народженні дитини, не може підлягати обмеженню за ознакою місця проживання (перебування) особи.
Право на отримання державної допомоги при народженні дитини є безперечним, забезпечення реалізації цього права становить суть зобов'язань, взятих на себе державою.
Допомога при народженні дитини за своєю сутністю є допомогою самій дитині, а не її батькам.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а, від 02 жовтня 2018 року у справі № 495/3711/17, від 05 вересня 2018 року у справі № 223/859/16-а, від 24 квітня 2019 року у справі № 462/431/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 226/1056/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 220/2054/16-а, від 03 жовтня 2019 року у справі № 226/1177/17 тощо.
Щодо впливу на спірні правовідносини статусу позивача як внутрішньо переміщеної особи суд зауважує таке.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований ст. 4 Закону № 1706.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Ст. 7 Закону № 1706 установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом, яке міститься у ст. 1 Закону № 1706, має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Суд зазначає, що прийняття Закону № 1706 було спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі № 2811.
Суд відзначає, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, гарантії і компенсації, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами реалізації цього права.
В силу приписів ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України такі соціальні гарантії, пільги і компенсації є загальнообов'язковими. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Згідно з п. 17 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої), ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема право дітей і підлітків на належний соціальний, правовий та економічний захист.
Відповідно до Частини ІІ Європейської соціальної хартії (переглянутої) сторони зобов'язуються, як це передбачено у частині ІІІ, вважати обов'язковими для себе зобов'язання , визначені у нижченаведених статтях і пунктах.
Так, згідно зі ст. 12 Частини ІІІ Європейської соціальної хартії (переглянутої) з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини також гарантовано Загальною Декларацією прав людини 1948 року.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймається на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Застосувавши наведені вище правові норми до спірних правовідносин, суд дійшов таких висновків:
- конституційне право позивача та її дитини на соціальне забезпечення є беззаперечним;
- ні Конституція України, ні Закон № 2811 не передбачають такої підстави для відмови у наданні (припинення надання) державної допомоги при народженні дитини як відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання або перебування;
- відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання/перебування не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 квітня 2019 року по справі № 226/79/17.
Суд встановив, що виплата державної допомоги при народженні дитини була припинена з 01 березня 2016 року, при цьому відвідне розпорядження Управління видало лише 28 листопада 2018 року.
Розпорядження Управління від 28 листопада 2018 року не відповідає критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, оскільки прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації та пропорційності, а тому підлягає визнанню протиправним.
Порушене право підлягає поновленню шляхом скасування розпорядження Управління від 28 листопада 2018 року та покладання на Управління обов'язку нарахувати ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року, тобто з моменту припинення її виплати, та виплатити заборгованість з цієї допомоги.
Обираючи спосіб захисту, суд зважав на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховував, що на час звернення позивача до суду з цим позовом кінцевий строк виплати допомоги при народженні дитини, встановлений рішенням Управління від 19 серпня 2015 року про призначення допомоги сім'ям з дітьми відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2811, а саме - 31 серпня 2017 року, вже сплинув.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (квитанція від 18 листопада 2021 року).
Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.
З огляду на те, що позов задоволено, судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн підлягають присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (ідентифікаційний код: 03193181, місцезнаходження: 71112, Донецька обл., м. Бердянськ, пр. Перемоги, буд. 3) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 28 листопада 2018 року без номера, згідно з яким виплата допомоги за особовим рахунком НОМЕР_4 ОСОБА_1 припинена з 01 березня 2016 року у зв'язку з закінченням терміну виплати.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області нарахувати ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року, тобто з моменту припинення її виплати, та виплатити заборгованість з цієї допомоги.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року.
Суддя Т.О. Кравченко