24 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/12319/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Олюр Глобал» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу,
Приватне підприємство «Олюр Глобал» звернулося із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу №3068 від 25.10.2021 «Про проведення відповідно до п.п. 78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Олюр Глобал».
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- така підстава для проведення перевірки як п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України є незастосовною до позивача, оскільки підприємство створене 10.07.2019 і не могло провадити діяльність у періоди зазначені в даній нормі ПКУ, а відтак, не могло й формувати від'ємне значення в такі періоди;
- позивачем взагалі не заявлялось бюджетне відшкодування з ПДВ, а лише задекларовано від'ємне значення податку на додану вартість з причин наявності адаптивного карантину на території України, що призвело до падіння продаж, а отже й тимчасового перевищення об'єму закупівель над продажем, в результаті чого і виникло від'ємне значення з податку на додану вартість;
- оспорюваний наказ №3068 від 25.10.2021, всупереч вимогам п.42.4 ст.42, п.78.4 ст.78 не був попередньо направлений чи вручений підприємству, що є порушенням процедури проведення документальних позапланових перевірок контролюючим органом.
Відповідно до ухвали судді від 02.11.2021 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи наступним:
- строк, який повинен минути між повідомленням платника податків про проведення перевірки та датою її початку чинним законодавством не встановлено, тобто контролюючий орган має повне право як надіслати копію наказу заздалегідь, так і особисто вручити її платникові податків у день перевірки, а саме: перед початком перевірки контролюючий орган вручає копію наказу платнику податків разом із направленням на перевірку;
- посилання контролюючого органу в наказі на пункт 200.11 статті 200 ПК України, стосується строків проведення перевірки, які передбачені абзацом другим пункту 200.11 статті 200 ПК України, тобто контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання, провести документальну перевірку платника податку, таким чином, рішення про проведення документальної перевірки має бути прийнято не пізніше закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки;
- оскільки оскаржуваним наказом було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки щодо законності декларування від'ємного значення з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн, для проведення такої перевірки були наявні підстави, передбачені підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а її метою було встановлення фактів дотримання (не дотримання) позивачем вимог податкового законодавства при декларуванні за вересень 2021 року від'ємного значення з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн, а не заявленого бюджетного відшкодування в періоди до 1 липня 2015 року та до 1 січня 2017 року на що посилається позивач та неправильно трактує пункт 200.11 статті 200 ПК України.
Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просила здійснювати розгляд справи за участі представників ГУ ДПС у Волинській області.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю представників відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що відповідачем було надано суду та позивачу відзив на адміністративний позов, суд не вбачав підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.
Окремо представником відповідача було зазначено про відсутність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 06.10.2021 ПП «Олюр Глобал» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2021 року, в рядку 21 якої задекларовано від'ємне значення податку на додану вартість в розмірі 85 317 075 грн.
ГУ ДПС у Волинській області винесено наказ №3068 від 25.10.2021 «Про проведення відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Олюр Глобал» (а.с.6), який прийнятий на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75; підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України. В пункті першому наказу, доручено провести перевірку щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2021 року від'ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх періодах з серпня 2019 року.
28.10.2021 за адресою місцезнаходження позивача прибули посадові особи контролюючого органу з метою проведення перевірки на підставі вищезазначеного наказу.
Водночас, 28.10.2021 складено Акт недопуску до проведення перевірки ПП «Олюр Глобал» (код ЄДРПОУ 43106589) №1380/07-02/43106589 (а.с.7).
З огляду на вищевикладене, позивач вважаючи вищезазначений наказ ГУ ДПС у Волинській області протиправним звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Відповідно до пункту 78.4. статті 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.21 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 78.5. статті 78 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України (в редакції станом на час спірних правовідносин) посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Відповідно до пункту 81.2 статті 81 ПК України, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, передбачені наслідки у разі недопущення платником податків посадових осіб контролюючого органу до виїзної документальної перевірки - адміністративний арешт майна платника податків.
Таким чином, Кодексом надано платнику податків право на не допущення посадових осіб контролюючого органу до виїзної документальної перевірки. При цьому, це недопущення може бути як законним, так і не законним, але оцінку йому буде надавати суд у разі розгляду подання про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в порядку, передбаченому статтею 283 КАС України.
ПК України не передбачає можливості проведення документальної виїзної перевірки після фактичного не допуску до її проведення.
Складання посадовими особами контролюючого органу акту про відмову в допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, унеможливлює її подальше проведення та складання самого акту документальної виїзної перевірки.
Судом враховуються позиції Верховного Суду викладені у постановах від 20.08.2019 у справі №820/2047/17, від 13.06.2019 у справі №825/1747/17, що після не допущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, перевіряючими повинен бути складений відповідний акт, що засвідчує факт відмови, а не вчиняти дії з проведення перевірки без дослідження первинної документації та на підставі податкових документів та даних автоматизованих систем, які є в наявності у контролюючого органу, а також про відсутність повноважень посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції, а не за місцезнаходження платника податків.
Варто зазначити, що відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.21 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Згідно пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Судом встановлено, що спірний наказ №3068 від 25.10.2021, всупереч цих вимог не був попередньо направлений чи вручений позивачу, що є порушенням процедури проведення документальних позапланових перевірок контролюючим органом.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ є незаконним, а відтак підлягає скасуванню.
При цьому, суд не заперечує обґрунтованості посилання контролюючого органу в оскаржуваному наказі на положення пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 та п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України, однак недотримання контролюючим органом порядку вручення копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки є самостійною підставою для визнання оскаржуваного наказу протиправним та подальшого скасування.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 270 грн, сплаченого за подання позову немайнового характеру квитанцією від 29.10.2021 №ПН62 (а.с.5).
Щодо судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 1 500 грн, які позивач просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Верховний Суд у постанові від 07.05.2020 року у справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, бере до уваги конкретні обставини справи.
Суд звертає увагу, що на підтвердження наданих послуг адвокатом до суду надано:
- договір про надання правової допомоги №20/09-19 від 01.12.2019;
- акт виконаних робіт від 29.10.2021.
Суд зауважує, що відсутні документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як вбачається із наданих позивачем документів, витрати на професійну правову допомогу у цій справі позивачем та його представниками оцінено у розмірі 1 500 грн.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що окремої заяви про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката від позивача та його представника до закінчення розгляду справи (винесення рішення) не було надано, однак пунктом 3.2 договору про надання правової допомоги №20/09-19 від 01.12.2019 передбачено, що оплата вартості послуг (гонорару) здійснюється протягом п'яти днів після виставлення рахунку Адвокатським об'єднанням.
Отже, з урахуванням викладеного та відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу, з урахуванням приписів ч.7 ст.139 КАС України, станом на дату винесення рішення по справі, суд вбачає за необхідне клопотання про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 1 500 грн. залишити без розгляду.
Керуючись статтями 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 25 жовтня 2021 року №3068 «Про проведення відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України документальної позапланової виїзної перевірки приватного підприємства «Олюр Глобал».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679) на користь приватного підприємства «Олюр Глобал» (43001, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, 74А, код ЄДРПОУ 43106589) судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Дмитрук