28 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/11045/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення від 14 липня 2021 року №9/175 «Про відмову у затвердженні проекту із землеустрою та передачу у власність земельної ділянки»; зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,0 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1974, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
В обґрунтування позову позивач вказав, що рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області від 04 червня 2020 року №37/141 йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 1,0 га на території Смолигівської сільської ради. На підставі отриманого дозволу був виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який погоджений в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з висновком експерта від 15 жовтня 2020 року №21964/82-20, а 15 грудня 2020 року зазначена ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастровий номера.
Оскільки Смолигівська об'єднана територіальна громада (ОТГ) об'єднана з Торчинською ОТГ, то розпорядником спірної земельної ділянки тепер є Торчинська селищна рада.
Як стверджує позивач, на його звернення Торчинська селищна рада рішенням від 14 липня 2021 року № 9/175 відмовила у затвердженні зазначеного вище проекту землеустрою з тих підстав, що подана документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
З таким рішенням позивач не погоджується та вважає його протиправним, адже відповідно до положень частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідач після отримання погодженого проекту землеустрою зобов'язаний був прийняти рішення про його затвердження та надання земельної ділянки у власність. Перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється на етапі погодження такого проекту, а не на етапі його затвердження.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити (а.с.22-26). В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що 04 червня 2020 року рішенням Смолигівської сільської ради №37/141 позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. У вказаному рішенні відсутня територіальна прив'язка земельної ділянки, яка повинна була утворитись внаслідок виготовлення проекту землеустрою. Проте землевпорядною організацією з невідомих для відповідача правових підстав було виготовлено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність в межах земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), яка належала на праві комунальної власності Смолигівській сільській раді.
Згідно з рішенням Торчинської селищної ради від 30 листопада 2020 року №1/23 Смолигівську сільську раду було реорганізовано шляхом приєднання до Торчинської селищної ради, яка є правонаступником всього майна Смолигівської сільської ради. Тому право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) перейшло до Торчинської селищної ради.
22 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про затвердження проекту землеустрою. Це питання розглянуто на сесії Торчинської селищної ради 31 травня 2021 року, однак рішення прийняте не було через відсутність відповідної кількості голосів депутатів. Аналогічну заяву позивача від 25 червня 2021 року було розглянуто 14 липня 2021 року з прийняттям рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
Відповідач зазначив, що Торчинська селищна рада при прийнятті рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу керувалась частиною сьомою статті 186 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття рішення, відповідно до якої органу місцевого самоврядування надано повноваження перевіряти проекти землеустрою що відведення земельної ділянки у власність на відповідність положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Подана документація не відповідає нормам ЗК України та Закону України «Про землеустрій», оскільки розроблена у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що є не сформованою земельною ділянкою, а не так як вимагає Закон - через виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Формування земельної ділянки з частини вже сформованої земельної ділянки, що має кадастровий номер, відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Відповідач також вказав, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 площею 163,6982 га) із кадастрової карти при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської ОТГ на дану земельну ділянку.
З урахуванням вищевикладеного просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Рішенням Смолигівської сільської ради від 04 червня 2020 року №37/141 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради (а.с.6).
За замовленням позивача Приватне підприємство «Сота Нова» виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Луцький район, Смолигівська сільська рада. Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 15 жовтня 2020 року №21964/82-20, підготовленого експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, розроблений проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та погоджений (а.с.10).
Вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 0722886600:04:000:1974, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру НВ-0710835592020 від 15 грудня 2020 року (а.с.7).
Крім того, судом встановлено, що рішенням Торчинської селищної ради від 30 листопада 2020 року №1/23 (http://torchynska.gromada.org.ua/docs/554271/) Смолигівську сільську рада було реорганізовано шляхом приєднання до Торчинської селищної ради. Пунктом 2 даного рішення було встановлено, що Торчинська селищна рада є правонаступником всього майна Смолигівської сільської ради.
22 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,00 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1974 (а.с.27). Відповідач не заперечує, що рішення за цією заявою прийняте не було.
25 червня 2021 року позивач знову звернувся до відповідача із аналогічною заявою (а.с.28) та рішенням Торчинської селищної ради від 14 липня 2021 року №9/175 з посиланням на частину сьому статті 186 ЗК України ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,0 га із земель комунальної власності за адресою: село Хорохорин Торчинської селищної ради, кадастровий номер 0722886600:04:000:1974. Вказане рішення мотивоване тим, що подана на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки (а.с.5).
Незгода позивача із прийнятим рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України та Законом України від 22 травня 2003 року №858-IV «Про землеустрій».
Відповідно до підпункту «б» частини першої статті 81 ЗК України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.
За змістом частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з підпунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Підпунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
За правилами пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Як свідчать матеріали справи, Смолигівська сільська рада Луцького району Волинської області надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та після його розроблення такий проект підлягав погодженню та затвердженню у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України (в редакції, чинній на момент погодження проекту землеустрою) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1-цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
На час погодження проекту землеустрою діяла норма статті 186-1 ЗК України, яка передбачала, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина перша).
Відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Частиною дев'ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, який у двотижневий строк зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.
Наведеними нормами права врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок. При цьому всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Результатом розгляду заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування одного із рішень, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України - про надання такого дозволу або про відмову у його наданні.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).
З наведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 цього Кодексу не містять. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. Право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України не передбачено.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року №820/4852/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 22 жовтня 2020 року у справі №808/3083/17 та їх відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує до спірних правовідносин.
Як встановлено в ході розгляду справи, підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваним рішенням стало те, що така документація не відповідає вимогам закону - розроблена не в порядку поділу земельної ділянки, що є сформованою. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на частину сьому статті 186 ЗК України в редакції Закону України від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон №1423-ІХ).
Відповідно до Закону №1423-ІХ, який набрав чинності 27 травня 2021 року, статтю 186 ЗК України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного Кодексу виключено.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 186 ЗК України (далі - в редакції Закону №1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 186 ЗК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Як встановлено частиною сьомою статті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, відповідно до статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ), зокрема, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації
Разом з тим, норми частини дев'ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізу статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
Як зазначалось вище, позивач, звертаючись до Торчинської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, подав проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Луцький район, Смолигівська сільська рада; проект погоджений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 15 жовтня 2020 року №21964/82-20 розроблений проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства.
Таким чином, оскільки позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, то у відповідача були відсутні підстави для повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а відтак і для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
В контексті наведеного слід зазначити, що правовідносини з приводу отримання земельної ділянки у власність та подальшого розроблення/погодження проекту землеустрою виникли ще у 2020 році, коли позивач звернувся до Смолигівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та продовжились розробленням/погодженням такого проекту.
Таким чином, затвердження проекту землеустрою є частиною процедури отримання позивачем земельної ділянки у власність, розпочатої ще у 2020 році.
Суд зазначає, що до правовідносин щодо затвердження проекту землеустрою необхідно застосовувати положення ЗК України, що були чинні на момент виникнення таких правовідносин, а доводи відповідача щодо правомірності повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів суд відхиляє.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач зазначив, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою (тобто, розроблено проект землеустрою щодо її відведення), а не в порядку поділу земельної ділянки (на думку відповідача, необхідно було виготовити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки). При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що землевпорядною організацією всупереч вимогам чинного законодавства було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в межах земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), яка належала на праві комунальної власності Смолигівській сільській раді, правонаступником якого є Торчинська селищна рада.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на момент надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Частинами першою-шостою, дев'ятою-десятою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Разом з тим, як встановлено в ході розгляду справи, при розробленні та погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Луцький район, Смолигівська сільська рада, було змінено цільове призначення земельної ділянки з «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (код 01.01) на «для ведення особистого селянського господарства» (код 01.03), про що свідчить висновок експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15 жовтня 2020 року №21964/82-20 про розгляд документації із землеустрою. Відтак, розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є неможливим, оскільки при формуванні земельної ділянки було змінено її цільове призначення, а у такому випадку розробляється саме проект землеустрою.
Суд вкотре наголошує на тому, що вказаний вище проект землеустрою був погоджений у встановленому законом порядку територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який на той час був наділений такими повноваженнями.
З огляду на викладене доводи відповідача про те, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена як проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки, а не як технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, є необґрунтованими.
Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області від 04 червня 2020 року №37/141 позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, вказане рішення є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання (виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність), тому фактична незгода відповідача із таким рішенням правового значення у справі немає.
Також доводи відповідача про те, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) із кадастрової карти України при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської ОТГ на цю земельну ділянку, суд не бере до уваги, оскільки дії щодо вилучення такої ділянки з кадастрової карти України не є предметом розгляду цієї справи.
Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок №1051) установлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Водночас матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0 га, за адресою: Луцький район, Смолигівська сільська рада, зареєстрована 15 грудня 2020 року Відділом у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер 0722886600:04:000:1974, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру НВ-0710835592020 від 15 грудня 2020 року (а.с.7). Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 0722886600:04:000:1974 є сформованою.
Суд звертає увагу на те, що проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена відповідно до вимог законодавства, чинного на час такого погодження.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що оскаржуване рішення Торчинської селищної ради від 14 липня 2021 № 9/175 «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 » не ґрунтується на положеннях ЗК України та не містить законодавчо визначених підстав для такої відмови, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позов в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд дійшов висновку про необхідність їх задоволення, враховуючи таке.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
У постанові від 28 травня 2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.
Суд враховує також позицію Верховного Суду України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16).
Зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення документації із землеустрою з метою отримання земельної ділянки у власність та недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, виходячи із наданих статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде саме зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність позивача для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки загальною площею 1,0 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1974, розташованої на території Смолигівської сільської ради (Торчинська ОТГ).
Таким чином, позов належить задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1816,00 грн, що підтверджується квитанціями від 24 вересня 2021 року №9 та від 24 вересня 2021 року №10, виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.3-4, 14-15). Однак суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 3 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» позивачу необхідно було сплатити судовий збір у сумі 908,00 грн за одну вимогу немайнового характеру (визнання протиправним та скасування рішення) та взаємопов'язану з нею вимогу зобов'язального характеру (зобов'язання затвердити проект землеустрою).
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у сумі 908,00 грн. Питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 908,00 грн може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Торчинської селищної ради (45612, Волинська область, Луцький район, селище міського типу Торчин, вулиця Незалежності, будинок 103, ідентифікаційний код юридичної особи 04333158) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Торчинської селищної ради від 14 липня 2021 року №9/175 «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Торчинську селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки загальною площею 1,0 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1974.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Торчинської селищної ради судові витрати у сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк