м. Вінниця
28 грудня 2021 р. Справа № 120/11140/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури Хоменка П.Л. до Томашпільської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Керівник Тульчинської окружної прокуратури звернувся в суд з адміністративним позовом до Томашпільської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обгрунтовано протиправною бездіяльністю селищної ради стосовно відведення земельної ділянки біля с. Стіна Тульчинського району Вінницької області, орієнтовною площею 0,10 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів. Зазначає, що документація із землеустрою не розроблена, не затверджена та земельну ділянку не винесено в натурі, а також не встановленні (на місцевості) її межі, не здійснено реєстрації прав на неї.
Таким чином, відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під місцем видалення відходів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування місця видалення відходів, що може призвести до негативного впливу на навколишнє природне середовище, а також погіршення стану здоров'я та санітарного благополуччя населення.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 20.09.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, що з урахуванням вимог ст.ст. 159, 162 КАС України є підставою для вирішення даної справи за наявними матеріалами справи та в межах заявлених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до листа Томашпільської селищної ради та паспорта місця видалення відходів, реєстраційний номер 29-9/03 від 16.09.2003 на території біля с. Стіна Томашпільської територіальної громади функціонує місце видалення відходів, орієнтовною площею 0,10 га.
Відповідно до наданої інформації Томашпільської селищної ради документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля с. Стіна Тульчинського району Вінницької області, з розташованим на ній місцем видалення відходів не розроблена, не затверджена, земельна ділянка не винесена в натурі та не встановленні (на місцевості) її межі, не здійснено державної реєстрації прав на неї.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відходи" збирання відходів - діяльність, пов'язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення; перевезення відходів транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об'єктів оброблення, утилізації чи видалення; розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.
Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування, з урахуванням вимог земельного, природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно встановлених лімітів та умови їх зберігання.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про відходи" органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують: а) виконання вимог законодавства про відходи; б) розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів; в) організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів; г) затвердження місцевих і регіональних програм поводження з відходами та контроль за їх виконанням; д) вжиття заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами; е) вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами; є) координацію діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на їх території, в межах компетенції тощо. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами.
Згідно до статті 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, а саме: забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян; дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій у порядку, визначеному законом; видають (переоформлюють, видають дублікати, анулюють) дозволи на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення у випадках, передбачених законом; затверджують місцеві екологічні програми; організовують вивчення навколишнього природного середовища; забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно - аналітичних систем; здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Разом з тим статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів.
Статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо вирішення питань поводження з побутовими відходами.
Згідно з підпунктом 2 пункту "а" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля.
Статтею 12 Земельного кодексу України установлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
При цьому, відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, визначено, що земельна ділянка як об'єкт цивільних прав передбачає її формування з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Одним зі способів формування земельних ділянок є відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Так, статтею 19 Закону України "Про землеустрій" визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:- організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; - здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; - координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; - інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; - вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Пунктом "б" статті 20 Закону України "Про землеустрій", передбачено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, зокрема, в разі встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою.
Статтею 22 Закону України "Про землеустрій" визначено, що землеустрій здійснюється на підставі: - рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; - укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; - судових рішень.
Згідно статті 25 Закону України "Про землеустрій", види документації із землеустрою, крім інших є: - проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; - технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, згідно зі статті 50 цього Закону, розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.
Згідно статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Замовниками документації із землеустрою, відповідно до статті 26 Закону України "Про землеустрій", можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Статтями 125 та 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, та виникають з моменту такої реєстрації.
Однак, як встановлено з інформації, наданої Томашпільською селищною радою у листі № 02-04-14/1380 від 18.08.2021 року, даною радою не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території біля с. Стіна Тульчинського району (орієнтовною площею 0,1 га) для розміщення місця видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також державної реєстрації прав на неї.
Отже, відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під місцем видалення відходів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування місця видалення відходів, що може призвести до негативного впливу на навколишнє природне середовище, а також погіршення стану здоров'я та санітарного благополуччя населення.
Враховуючи, що земельна ділянка належить до земель комунальної форми власності, та є місцем видалення відходів, а тому її використання повинне здійснюватися у суворій відповідності з вимогами чинного земельного та природоохоронного законодавства, із дотриманням певних обмежень щодо використання таких земель комунальної форми власності.
В даному випадку використання вказаної земельної ділянки комунальної форми власності здійснюється із порушенням вимог чинного законодавства, а саме шляхом її використання без затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля с. Стіна Тульчинського району Вінницької області без винесення в натурі та встановлення її меж, здійснення державної реєстрації прав на таку ділянку.
Згідно із частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи, що позивачем понесені судові витрати лише зі сплати судового збору, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов керівника Тульчинської окружної прокуратури (вул. Гагаріна, 14, м. Тульчин, Вінницька область) до Томашпільської селищної ради (площа. Т. Шевченка, 1, смт. Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, ЄДРПОУ 04326218) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області щодо невжиття належних заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля с. Стіна Тульчинського району Вінницької області, орієнтовною площею 0,10 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, здійснення державної реєстрації прав на неї.
Зобов'язати Томашпільську селищну раду вжити належних заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля с. Стіна Тульчинського району Вінницької області, орієнтовною площею 0,10 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, здійснення державної реєстрації прав на неї.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович