м. Вінниця
28 грудня 2021 р. Справа № 120/10435/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, в особі Подільського міжрегіонального управління Укратрансбезпеки Вінницької області про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в особі Подільського міжрегіонального управління Укратрансбезпеки Вінницької області про визнання протиправною та скасування постанови.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятої постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 8500 грн. Зазначає, що винесена постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який хоч і належить позивачу на праві приватної власності, однак перебував в законному володінні іншої особи, яка в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" який і є автомобільним перевізником. Тому, за твердженнями позивача, вона у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої Законом України "Про автомобільний транспорт".
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він з позовними вимогами не погоджується та заперечує проти них. Зазначає, що посадовими особами відповідача під час габаритно-вагового контролю транспортного засобу виявлено факт перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року № 1306 (далі ПДР). Так, під час зважування транспортного засобу встановлено, що фактичне навантаження на одиничну вісь складало 11,960 т при допустимих 11 т, що свідчить про перевищення вагових норм на одиничну вісь, яка складає 8,45%.
Відповідач вважає, що перевірка та зважування належного позивачу транспортного засобу здійснені з додержанням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 17.09.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, свою діяльність веде відповідно коду КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Крім того, на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 належить спеціалізований напівпричіп-спеціалізований н/пр-контейнеровоз - Е, марки KOGEL реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Із матеріалів справи слідує, що відповідно до товарно-транспортної накладної № 157 від 05.07.2021 року від 05.07.2021 року автомобіль марки Мерседес реєстраційний номер НОМЕР_3 та напів-причіп за номерними знаками НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснював внутрішнє перевезення вантажу (ячмень врожаю 2021 року), із с. Знам'янка Іванівського району Одеської області до с. Визирка Лиманського району Одеської області. Вантажовідправником є приватне сільськогосподарське підприємство "Друждба народів", автомобільним перевідником є ТОВ "ТЕК Вертикаль".
Так 05.07.2021 року у пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-05 Київ-Одеса 452 км+811 м, посадовими особами Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки MERSEDES реєстраційний номер НОМЕР_3 з причепом KOGEL реєстраційний номер НОМЕР_2 , що знаходиться у власності ОСОБА_1 .
Посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було виявлено факт перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень (без дозволу, виданого компетентними уповноваженими органами, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів - у разі неподільного вантажу), встановлених Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Відповідно до пункту 22.5 ПДР рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою 40т.
Під час зважування транспортного засобу MERSEDES реєстраційний номер НОМЕР_3 з причепом KOGEL реєстраційний номер НОМЕР_2 встановлено фактичне навантаження на одиничну вісь - 11,960 т при нормативно допустимих 11 т.
За результатами проведеної перевірки посадовими особами складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 290859 від 05.07.2021 року;
Акт про перевищення транспортних засобом нормативно вагових параметрів № 0063503 від 05.07.2021 року;
Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0075413 від 05.07.2021 року на підставі яких проведено:
Розрахунок № б/н від 05.07.2021 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд на 10.00 євро.
Вказані матеріали для розгляду направлені в орган державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, тобто в управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
Так, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову № 283123 від 17.08.2020 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за допущене порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно санкції абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 8500 грн., яка одночасно є предметом оскарження у даній справі.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (надалі - Закон №2344-ІІІ).
Статтею 3 Закону № 2344-ІІІ визначено, що вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Разом з цим, відповідно до абзацу 4 статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з абзацом 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (надалі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно до підпункту 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 року "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
Підпунктами 15 та 27 пункту 5 названого Положення визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Таким чином, суд вкотре наголошує, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху.
Судом встановлено, що станом на день проведення перевірки та складання відповідного акту про виявлене порушення № 290859 від 05.07.2021 року, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову. ОСОБА_1 дійсно є власником спеціалізованого напівпричепу-спеціалізованого н/пр-контейнеровоз - Е, марки KOGEL реєстраційний номер НОМЕР_2 .
При цьому, відповідно до наявної у справі ТТН, якає є обов'язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, автомобіль марки Мерседес реєстраційний номер НОМЕР_3 та напів-причіп за номерними знаками НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснював внутрішнє перевезення вантажу (ячмень врожаю 2021 року), із с. Знам'янка Іванівського району Одеської області до с. Визирка Лиманського району Одеської області. Вантажовідправником є приватне сільськогосподарське підприємство "Друждба народів", автомобільним перевідником є ТОВ "ТЕК Вертикаль".
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У відповідності до ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності за ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.
Відповідно до наданих відповідачами документів, притягнення позивача до адміністративно-господарської відповідальності у вигляді штрафу стало результатом виявлення 05.07.2021 року працівниками управління порушення абз.14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Згідно статті 1 Закону № 2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Суд наголошує, що автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує.
Згідно ТТН № 157 від 05.07.2021 року, перевізником було ТОВ "ТЕК Вертикаль", а не позивач.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки 05.07.2021 позивач не був перевізником на транспортному засобі марки Мерседес реєстраційний номер НОМЕР_3 та напів-причепу за номерними знаками НОМЕР_2 , то він не може бути суб'єктом відповідальності за ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Крім того, відповідачем не спростовано факт того, що водієм під час перевірки транспортного засобу не було надано ТТН. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020 року, № 640/15803/19 від 05.08.2020 року.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:
- договір про надання правової допомоги від 18.08.2021 року, у якому встановлено розмір гонорару адвоката на загальну суму 8000 грн;
- акт приймання-передачі наданих юридичних послуг із зазначенням фіксованої суми у розмірі 8000 грн;
- квитанції № 33 від 19.08.2021 року та 20 від 20.08.2021 року про сплату 8000 грн., оплати за надання правової допомоги;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 677;
- ордер серії ВН № 140582 від 27.08.2021 року.
Отже, витрати позивача в розмірі 8000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.
Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачемс витрат на правничу допомогу.
Крім того, належним буде наголосити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині понесених позивачем витрат на професійну правничу та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на суму 2000 грн.
Також, частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_4 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, ЄДРПОУ 39816845), в особі Подільського міжрегіонального управління Укратрансбезпеки Вінницької області (вул. В. Порика, 29, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39816845) про скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального управління Укратрансбезпеки Вінницької області про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 283123 від 17.08.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович