Справа № 347/237/21
Провадження № 2/347/263/21
14 грудня 2021 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Кіцули Ю.С.,
за участю:
секретаря Рибчук Х.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представник позивача
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
представника відповідача Кулешір С.О.,
розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут ЛТД» до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Депт фінанс», Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», треті особи - ОСОБА_1 , Косівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання недійсними правочинів, -
Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.
В лютому 2021 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Депт фінанс», Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», треті особи - ОСОБА_1 , Косівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання недійсними правочинів.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що відповідно до укладеного Договору №1825 від 13.01.2006 року та додаткових угод до нього Івано-Франківська філія АТ «Брокбізнесбанк» (правонаступник ПАТ «Брокбізнесбанк») надала для ТзОВ «Беркут ЛТД» кредит у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 22.01.2011 року. Сторони погодили суму ліміту в розмірі 1 500 000 грн., для поповнення обігових коштів. Погашення основної суми кредиту ТзОВ «Беркут ЛТД» зобов'язалось здійснювати згідно графіку.
Для забезпечення кредитних зобов'язань банком прийнято іпотечний договір №37-Д від 02.02.2006 р. зареєстрований ПН ІФНО Кочан М.В. з додатковими угодами до нього, за яким ТзОВ «Беркут ЛТД» передало в іпотеку нерухомість, а також договір поруки №1825/1 від 01.03.2010р., поручителем якого виступив ОСОБА_1 .
Рішенням Косівського районного суду Івано- Франківської області від 13.07.2012 року в справі № 0910/2-103/2011 кредитний договір № 1825 від 13.01.2006 р. було розірвано та стягнуто в солідарному порядку з ТОВ «Беркут ЛТД» та ОСОБА_1 на користь АТ «Брокбізнесбанк» кредитну заборгованості на суму 1 677802 (один мільйон шістсот сімдесят сім тисяч вісімсот дві) грн. 76 коп., 1700,00 грн. держмита та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
15.04.2019 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" укладено Договір № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги до ТОВ «Беркут ЛТД» з розміром заборгованості на суму 1 677 802 (один мільйон шістсот сімдесят сім тисяч вісімсот дві) грн. 76 коп. Загальна сума заборгованості без пені (колонка 9 Додатку № 1) по 775 боржникам становить більше 22 млрд. грн.
10.04.2019 року ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" сплатила за пул активів згідно протоколу електронних торгів від 22.03.2019 р.
14.05.2019 між року ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" було укладено Договір про відступлення прав за іпотечним договором № 37-Д від 02.02.2006 року, зареєстрований ПН КМНО Апатенко М.А. під № 662.
06.03.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 було укладено Договір № 01/03-20 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за Договором кредиту у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії між Івано-Франківською філією АТ «Брокбізнесбанк» та ТзОВ «Беркут ЛТД» № 1825 від 13.01.2006 року та додаткових угод до нього.
11.03.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 було укладено Договір про відступлення прав за іпотечним договором № 37-Д від 02.02.2006 року, зареєстрований ПН КМНО Івановою О.П. під № 98.
20.03.2020 року на адресу Позивача надійшла вимога про погашення заборгованості в розмірі 1 677 802 (один мільйон шістсот сімдесят сім тисяч вісімсот дві) грн. 76 коп. та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості, згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
В обґрунтування вимог щодо недійсності правочинів, які є предметом спору позивач стверджував, що його право, як споживача банківських послуг, порушене внаслідок укладення даних договорів, що суперечать вимогам закону, оскільки за своєю правовою природою договір відступлення права вимоги №01/03-20 від 06.03.2020 року укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Депт фінанс» та ОСОБА_2 є договором факторингу. В свою чергу, відсутність реєстрації фізичної особи ОСОБА_2 у Державному реєстрі фінансових установ виключає можливість укладення ним договорів про надання фінансових послуг та порушує вимоги законодавства щодо форми, змісту і суб'єктивного складу договору факторингу, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні позивач та його представник в частині вимоги визнання недійсним договору № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 15.04.2019 року укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" в частині передачі права вимоги за Договором кредиту у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії між Івано-Франківською філією AT «Брокбізнесбанк» та ТзОВ «Беркут ЛТД» № 1825 від 13.01.2006 року та додаткових угод до нього (пункт № 398 в Додатку № 1 до Договору № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 15.04.2019 року) просилили залишити без розгляду.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву, ствердив, що Договір відступлення прав вимоги було укладено 15 квітня 2019 року між АТ «Брокбізнесбанк» (який перебував в стані ліквідації) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» з ТзОВ «Фінансова компанія «ДЕПТ ФІНАНС» за результатами проведення 25 березня 2019 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується. Крім того такий договір не є договором факторингу, як про те, стверджує позивач, оскільки у вказаному договорі сторони договору визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку Новим кредитором.
Щодо вимоги позивача про визнання договору про відступлення права вимоги №01/03-20 від 06.03.2020 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Депт фінанс» та ОСОБА_2 , то відповідач ствердив, що відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю- продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення нього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких, мав первісний кредитор. А отже доводи позивача в цій частині є неспроможним, оскільки за своєю правовою природою, оспорюваний договір є договором про відступлення прав вимоги, а не договором факторингу, а відтак однією із сторін вказаного договору може бути фізична особа.
А тому, з цих підстав, представник відповідача в задоволенні позову просив відмовити повністю.
У відповіді на відзив, позивач ствердив, що і в договорі 1 і 2 предмет договору - передача права вимоги за ціною договору, що складає менше 1 % суми вимог права за якими передаються. Це і характеризує їх як договори факторингу. Також в Договорах 1 і 2 порушено суб'єктний склад (банк через фінкомпанію змінено на фізичну особу). Порушення вимог до змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. Договори 1 та 2 укладено з порушенням вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу, що на думку позивача відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює їх недійсність (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі № 909/968/16).
В судовому засіданні учасники справи надали пояснення аналогічні в письмових заявах.
Протокольною ухвалою суду, без виходу до нарадчої кімнати, позовну вимогу щодо визнання недійсним договору № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 15.04.2019 року укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" в частині передачі права вимоги за Договором кредиту у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії між Івано-Франківською філією AT «Брокбізнесбанк» та ТзОВ «Беркут ЛТД» № 1825 від 13.01.2006 року та додаткових угод до нього (пункт № 398 в Додатку № 1 до Договору № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 15.04.2019 року) - залишено без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з такого.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що 15.04.2019 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" укладено Договір № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги (а.с. 66-67, 113-116, 124-127) на умовах зазначених в додатку 1 до вказаного договору (а.с.68-69).
14.05.2019 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" було укладено Договір про відступлення прав за іпотечним договором № 37-Д від 02.02.2006 року, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. під № 662 (а.с. 112).
06.03.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 було укладено Договір № 01/03-20 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги на умовах що визначені цим договором з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них згідно реєстру у додатку 1 до цього договору (а.с. 120-127).
11.03.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 було укладено Договір про відступлення прав за договором іпотеки № 37-Д від 02.02.2006 року, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. під № 98 (а.с. 117-118).
Зміст спірних правовідносин, норми права які застосував суд та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
У п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 ЦК України вказано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року справа № 909/968/16, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 року по справі N 910/7038/17 дійшов висновку, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільно процесуального судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.80 ЦПК України).
Частиною 1, 2 ст. 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено, що 15.04.2019 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" укладено Договір № 308 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги на умовах зазначених в додатку 1 до вказаного договору.
14.05.2019 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" було укладено Договір про відступлення прав за іпотечним договором № 37-Д від 02.02.2006 року, зареєстрований ПН КМНО Апатенко М.А. під № 662.
06.03.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 було укладено Договір № 01/03-20 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги на умовах що визначені цим договором з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них згідно реєстру у додатку 1 до цього договору.
11.03.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 було укладено Договір про відступлення прав за іпотечним договором № 37-Д від 02.02.2006 року, зареєстрований ПН КМНО Івановою О.П. під № 98.
При цьому суд зауважує, що до підготовчого судового засідання стороною позивача подавалось клопотання про витребування доказів, зокрема належним чином завірених копій оспорюваних договорів. В подальшому позивачем самостійно надано клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином завірених копій оспорюваних договорів (а.с.110-127).
В підготовчому судовому засіданні 01.04.2021 року сторона позивача клопотання про витребування доказів не озвучувала, натомість представник відповідача заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання та надання строку для надання відзиву на позовну заяву. В подальшому підготовче судове засідання неодноразово відкладалось як і за клопотанням сторін, так і через технічні несправності, що унеможливлювало провести засідання в режимі відеоконференції. В підготовче судове засідання 02.06.2021 року сторони не з'явилися, а відтак судом було закрито підготовче судове засідання у справі, та призначено справу до судового розгляду.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 року по справі N 910/7038/17 дійшов висновку, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Разом з тим, суд позбавлений можливості з'ясувати правову природу оспорюваного договору № 01/03-20 від 06.03.2020 року укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за Договором кредиту у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії між Івано-Франківською філією АТ «Брокбізнесбанк» та ТзОВ «Беркут ЛТД» № 1825 від 13.01.2006 року та додаткових угод до нього, оскільки умови, зміни, доповнення, а також суми які відступалися за кредитними договорами містяться саме в додатку 1 до вказаного договору, про, що зазначено в самому договорі. При цьому жодного додатку 1 ні сторона позивача, ні сторона відповідача не надала.
Суд зауважує, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Таким чином, з огляду на викладене, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем поза розумним сумнівом, не доведено факт, що оспорюваний позивачем договір від 06.03.2020 року № 01/03-20, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "ДЕПТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 , про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги є договором факторингу.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 247, 259, 263-265, 268, 273, ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут ЛТД» до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Депт фінанс», Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», треті особи - ОСОБА_1 , Косівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання недійсними правочинів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24 грудня 2021 року.
Суддя Ю. С. Кіцула