22 червня 2010 р. № 8/296пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. -головуючого
Кривди Д.С.
Полянського А.Г.
за участю представників:
позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постановуЛуганського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 року
у справі№8/296пн господарського суду Луганської області
за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
до
третя особа на стороні
відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруЛуганського обласного клінічного онкологічного диспансеру
Луганська обласна рада
простягнення суми та усунення перешкод у користуванні майном
Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру про стягнення збитків у сумі 32341,35 грн.; зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, а саме нежитловим приміщенням в будівлі відповідача по вул. Краснодонській, 8, площею 68,83 кв.м.
Рішенням господарського суду Луганської області від 19.02.2010 року (суддя Середа А.П.) у справі №8/296пн у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, господарський суд зазначив, що договір оренди, укладений між сторонами, є нікчемним.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 року (судді: Бойченко К.І. -головуючий, Баннова Т.М., Журавльова Л.І.) рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2010 року у справі №8/296пн скасовано. Прийнято нове рішення. У позові відмовлено.
Постанова мотивована, зокрема, тим, що договір оренди, укладений між сторонами, є неукладеним, оскільки сторони не узгодили всі істотні умови при його укладанні.
Не погоджуючиcь з постановою апеляційної інстанції, Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Третя особа надала відзив на касаційну скаргу, та просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судами, 02.01.2003 року між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №06/106, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає згідно акту приймання-передачі в оренду нежитлове приміщення площею 68,83 кв.м, балансовою вартістю 25413грн., яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Краснодонська, 8.
Пунктом 11.1 договору встановлено, що договір укладається терміном на 5 років, з 02.01.2003 року по 31.12.2008 року.
Судами зазначено, що пунктом 11.3 договору сторони визначили, що у разі дострокового розірвання цього договору на вимогу однієї із сторін інша сторона повинна бути письмово попереджена не пізніше, ніж за 1 місяць до закінчення терміну його дії.
За відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору впродовж одного місяця після закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на той же термін та на тих же умовах, які були ним передбачені (пункт 11.5 договору).
Судами також встановлено, що 02.01.2003 року орендодавець передав орендареві предмет оренди.
Як зазначено судами, враховуючи відсутність заперечень з боку сторін після припинення дії договору, договір оренди вважається продовженим на тих самих умовах.
Однак, починаючи з 09.06.2009 року, відповідач розпочав направляти позивачу листи з вимогами про розірвання договору на підставі пункту 11.3, а 05.11.2009 року відповідач повідомив позивача про термінове звільнення орендованої площі.
Позивач не погодився на ці пропозиції та продовжував користуватися предметом оренди і сплачувати орендну плату, у т.ч. у жовтні-грудні 2009 року.
У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).
Згідно із статтею 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення.
Статтею 104 вказаного вище кодексу передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові має бути зазначено, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень щодо припинення дії договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, сторонами не подавалось.
Відповідно до статті 26 Закону одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
З наведених обставин вбачається, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання орендарем передбачених законом або договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.
Однак, зазначені положення чинного законодавства судами до уваги прийняті не були.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою доводи позивача щодо наявності в діях відповідача факту цивільного правопорушення.
Також колегія зазначає, що порядок зміни і розірвання господарських договорів закріплено статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в установленому законом порядку з відповідною вимогою не звертався, як і не звертався до суду з вимогами про визнання спірного договору неукладеним.
Проте зазначені обставини залишені судами поза увагою.
Крім того, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, серед іншого, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (частина 1 статті 225 Господарського кодексу України).
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідальність у вигляді відшкодування збитків за порушення господарського зобов'язання передбачена Господарським кодексом України як універсальний спосіб захисту прав, який дозволяє суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, відшкодувати всі майнові витрати, викликані цим порушенням.
Відповідальність у формі відшкодування збитків забезпечує будь-які господарські зобов'язання, оскільки застосовується у всіх сферах господарських відносин: горизонтальних (у тому числі внутрішньогосподарських відносинах) і вертикальних, договірних і позадоговірних відносинах, у випадку будь-якого господарського правопорушення, якщо інше прямо не передбачено законом.
Колегія зазначає, що збитки визначаються виходячи не із змісту самого порушення, а з характеру наслідків порушення договірного зобов'язання.
Найбільш поширеним видом збитків є додаткові витрати, понесені стороною.
Однак, зазначені положення чинного законодавства судами до уваги прийняті не були.
Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів.
Враховуючи викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 року у справі №8/296пн господарського суду Луганської області та рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2010 року у справі №8/296пн скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Головуючий О.Муравйов
Судді Д. Кривда
А. Полянський