ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19542/21
провадження № 2/753/9024/21
"21" грудня 2021 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Сирбул О.Ф. розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа-Відділ з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Дарницької районної адміністрації в м. Києві про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суд м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа-Відділ з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Дарницької районної адміністрації в м. Києві про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.08.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Згідно п.1 договору, продавець передав у власність покупцю вказану квартиру. Після придбання квартири позивач виявив, що у вказаній квартирі зареєстрована відповідач ОСОБА_2 з 13.09.2013. Від продавця квартири позивачу стало відомо, що відповідач залишила приміщення одразу після реєстрації в ній, там ніколи не було її речей, тобто фактично не проживала в ній з 2013 року. Відповідач не є колишнім членом сім'ї попереднього власника квартири, яка надала дозвіл на взяття відповідача на реєстраційний облік в квартирі лише на прохання знайомої. Наразі відповідач проживає довгий час проживає за кордоном, добровільно знятись з реєстраційного обліку наміру немає.
Таким чином, оскільки відповідач добровільно покинув квартиру та не проживає в ній без поважних причин понад рік, позивач вважає що вона втратила право на користування житловим приміщенням, оскільки реєстрація відповідача у вказаній квартирі створює перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Посилаючись на викладені обставини справи, позивач просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 18.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 16.08.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Косенко О.О., зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ст. 328 ЦК України).
Як зазначає ч.1, ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частина 1 ст. 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_2 , згідно довідки електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА».
З пояснень позивача у позовній заяві судом встановлено, що після придбання квартири позивач виявив, що у вказаній квартирі зареєстрована відповідач ОСОБА_2 з 13.09.2013. Від продавця квартири позивачу стало відомо, що відповідач залишила приміщення одразу після реєстрації в ній, там ніколи не було її речей, тобто фактично не проживала в ній з 2013 року.
Так, судом встановлено, що за місцем своєї реєстрації відповідач ОСОБА_2 не проживає більше року, зокрема з 2013 року, користування житловим приміщенням ним не здійснюється, участі в утриманні квартири остання не приймає.
За таких обставин, наведені докази у справі вказують про не проживання відповідача у вказаній квартирі.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Непорушність права приватної власності і недопущення протиправного позбавлення власності визначено також серед конституційних основ правопорядку у сфері господарювання.
Статтею 383 ЦК України визначено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За ст. 270 ЦК України фізична особа, серед іншого, має право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 5 від 07.02.2014 «Про практику у справах про захист права власності та інших речових прав» зокрема у п. 34 роз'яснив те, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
У розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності, право користування чужим майном може бути припинено за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Таким чином, враховуючи викладене вищевикладене та той факт, що позивач на сьогоднішній день є власником квартири, а відповідач не є співвласником або власником спірної квартири, не проживає в даній квартирі, не сплачує витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим, зареєстроване місце проживання відповідача у вказаній квартирі без законних на те підстав чинить перешкоди позивачу у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном, а відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати - судовий збір в сумі 908,00 грн.
Керуючить ст.ст. 4, 76-83, 89, 141, 265, 268, 274, 279, 353, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 12, 13, 15, 16, 182, 316, 317, 319, 321, 328, 331, 382, 391 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», суд, -
Позов-задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності квартирою АДРЕСА_2 шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування даним жилим приміщенням.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 28.12.2021.
Суддя: