ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/2077/18
провадження № 2/753/955/21
"22" грудня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кримчук Я. Р., розглянувши в підготовчому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація, про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання,
У лютому 2018 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , відповідач) та повернення її за попереднім місцем проживання з передачею на виховання батьку.
Ухвалою від 12.02.2018 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче засідання.
Ухвалою від 16.05.2018 суд зупинив провадження у справі до розгляду цивільної справи № 757/68957/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та відібрання від батька.
28.10.2021 суд відновив провадження у справі та призначив у справі підготовче засідання на 22.12.2021.
В підготовче засідання учасники справи не з'явилися без повідомлення причин неявки.
За результатами дослідження матеріалів справи суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з таких підстав.
За імперативним приписом пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Вказана норма є новелою ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, а необхідність її запровадження обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як роз'яснив Верховний Суд у низці своїх рішень, зокрема, у постановах від 03.05.2018 по справі № 404/251/17 та від 13.05.2020 по справі № 686/20582/19-ц, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті та, відповідно, здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Суд касаційної інстанції зазначив, що поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
За змістом цивільного процесуального законодавства під предметом спору розуміється об'єкт спірних правовідносин тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.
Види об'єктів цивільних прав визначені статті 177 ЦК України, з поміж інших до них віднесено нематеріальні блага.
Особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами врегульовані Сімейним кодексом України.
За нормою статті 141 цього Кодексу мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 153 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом. Дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини.
За правилами статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина 1 статті 160 Сімейного кодексу України).
Статтею 161 цього Кодексу встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Вимоги позову мотивовані тим, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами не було досягнуто згоди про місце проживання малолітніх дітей, звичним місцем проживання яких є помешкання позивача, при цьому відповідач самочинно та протиправно змінила місце проживання дочки ОСОБА_3 та переховує її у квартирі своїх батьків.
Правовою підставою заявлених позивачем вимог є, зокрема, положення частини 1 статті 162 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини й повернення її за попереднім місцем проживання.
Судом установлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.01.2019 у цивільній справі № 757/68957/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та відібрання від батька, місце проживання обох малолітніх дітей сторін ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з матір'ю ОСОБА_2 , відібрано малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька ОСОБА_1 та передано матері ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02.04.2019 це рішення було залишене без змін, проте постановою Верховного суду від 03.07.2019 рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відібрання малолітньої дитини від батька та передання її матері скасовано та відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Отже ураховуючи, що у спосіб, передбачений положеннями статті 162 Сімейного кодексу України, підлягає захисту право того з батьків, з ким на підставі рішення суду проживала дитина, суд дійшов до переконання, що наявність судового рішення про визначення місця проживання дітей з матір'ю унеможливлює вирішення вимоги про відібрання дитини від матері та передання її батьку.
У разі, якщо між сторонами в подальшому виникне спір щодо участі батька у вихованні дітей, позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору, що є підставою для закриття провадження у справі.
Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд
Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація, про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: