24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 200/9745/20-а
адміністративне провадження № К/9901/41400/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі №200/9745/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя, про:
- визнання протиправною бездіяльності в частині невиплати щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 березня 2015 року по 14 вересня 2016 року включно;
- зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 березня 2015 року по 14 вересня 2016 року включно з урахуванням індексації;
- визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, визначеного статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчислив її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману її частину.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, з урахуванням ухвали суду від 11 лютого 2021 року про виправлення описки, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 березня 2015 року по 14 вересня 2016 року включно;
- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 березня 2015 року по 14 вересня 2016 року включно;
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, визначеного статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), на підставі частині 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження встановленого статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- в решті позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - без змін.
Не погодившись із прийнятими рішеннями, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 01 грудня 2021 року - 07 грудня 2021 року.
20 грудня 2021 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним зазначеною ухвалою Верховного Суду.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Вдруге подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 332 КАС України. Втретє та вчетверте касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 13 вересня 2021 року та від 11 жовтня 2021 року були повернуті скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поряд з цим суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що звертаючись до суду касаційної інстанції тричі останній не міг привести касаційну скаргу у відповідності до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в частині визначення підстав касаційного оскарження судових рішень, що і зумовило їх повернення судом касаційної інстанції.
При цьому, ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року судом касаційної інстанції надавалися вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Судом також вказувалося, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року задоволено заяву Територіального управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області про поновлення строку на касаційне оскарження оскаржуваних рішенні суддів попередніх інстанцій у цій справі та поновлено цей строк.
Однак ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року касаційну скаргу було повернуто особі на підставі частини другої статті 332 КАС України.
Водночас при повторному зверненні із касаційними скаргами 03 вересня 2021 року та 04 жовтня 2021 року скаржником не враховано вказані роз'яснення в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження у відповідності до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, наслідком чого стали повторні повернення касаційних скарг ухвалами від 13 вересня 2021 року та від 11 жовтня 2021 року.
Разом з тим у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність до статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Отримавши ухвалу суду касаційної інстанції від 11 жовтня 2021 року, повторну касаційну скаргу подано на пошту 12 листопада 2021 року.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку - майже чотири місяці, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржника щодо усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні заяви Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі №200/9745/20-а.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі №200/9745/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов