П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4400/21
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Дата і місце ухвалення 27.05.2021р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року по справі № 420/4400/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та матеріальної шкоди,
У березні 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить суд: визнати протиправними відповіді Головного управління Національної поліції в Луганській області на заяви позивача згідно ЗУ «Про звернення громадян» № 1104/111/22-2020 від 19.10.2020 року, № 3718/111/21-2020 від 4.12.2020 року, № 128/111/21-2021 від 14.01.2021 року, № 107/111/21-2021 від 12.01.2021 року; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області виготовити та надати позивачу відповідь на його заяву від 15.09.2020 року, а саме: довідку про доходи на його ім'я в період часу з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року, на підставі яких розпорядчих актів Національної поліції або МВС України та з якого часу було введено нарахування, та виплату щомісячного додаткового виду грошового забезпечення поліцейського ГУНП в Луганській області «Специфічні умови проходження служби АТ»; надати лист голови Національної поліції від 26.07.2019 року № 8714/09/29-2019; надати середній розмір щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, а саме: код 29 «Специфічні умови проходження служби АТ» поліцейському ГУНП в Луганській області за посадою прирівняною посаді позивача на день звільнення; стягнути грошові кошти з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача у розмірі 3000 грн., з утриманням усіх передбачених законом відрахувань, в якості відшкодування матеріальних збитків за цією справою; стягнути грошові кошти з Головного управління Луганській області на користь позивача у розмірі 3786 грн., з утриманням усіх передбачених законом відрахувань, в якості відшкодування моральної шкоди за цією справою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що він у своїх заявах посилався на Закон України «Про звернення громадян» та відповідач фактично розглянув його заяви і не вказував на їх невідповідність цьому Закону. За таких обставин, апелянт вважає, що при розгляді даної справи відповідач не може посилатись на порушення Закону України «Про звернення громадян» при поданні його звернень. Апелянт вважає, що він протиправно залишився без належної відповіді з боку відповідача на його запити.
З огляду на все вищевикладене, апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та прийняти нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому, не підлягають задоволенню.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 15.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою надати наступну інформацію, а саме:
1. Довідку про доходи на своє ім'я в період часу з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року із зазначенням всіх складових грошового забезпечення, а також усіх передбачених чинним законодавством відрахувань із зазначеного грошового забезпечення (податок з доходу, ЄСВ, військовий збір) та компенсацій.
2. Інформацію, на підставі яких розпорядчих актів Національної поліції або МВС України та з якого часу було введено нарахування та виплату щомісячного додаткового виду грошового забезпечення поліцейського ГУНП в Луганській області, а саме: код 29 «Специфічні умови проходження служби АТ», яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Наказом МВС № 260.
3. Інформацію про середній розмір зазначеного щомісячного додаткового вищу грошового забезпечення, а саме: код 29 «Специфічні умови проходження служби АТ» поліцейському ГУНП в Луганській області за посадою начальник відділу ГУНП за час виплати зазначеного додаткового виду грошового забезпечення.
Зазначена заява була отримана відповідачем 21.09.2020 року.
19.10.2020 року Головне управління Національної поліції в Луганській області, листом № 1104/111/22-2020, надало позивачу відповідь на його заяву, в якій зазначило про надання ОСОБА_1 довідки про доходи за період з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року із зазначенням всіх складових грошового забезпечення та відрахувань податків, та зборів передбачених чинним законодавством.
Також відповідачем було зазначено, що відповідно до Постанови КМУ від 11.11.2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Наказу МВС України від 06.04.2016 року № 260, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, керівникам органів, закладів та установ Національної поліції надано право в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення, зокрема, встановлювати надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби. Розмір надбавки встановлюється кожному поліцейському індивідуально залежно від специфіки умов проходження служби (успішне виконання повноважень, якість, складність, обсяг та важливість виконуваних завдань, залучення до розробки проектів нормативно-правових актів тощо) на підставі мотивованого подання керівника структурного підрозділу відповідного органу поліції та оголошується наказом по особовому складу. Виплата надбавки проводиться на підставі наказу про її встановлення з дня, зазначеного в наказі, у разі відсутності дати - з дня підписання наказу. У разі несвоєчасного або неналежного виконання завдань, зниження результатів службової діяльності розмір встановленої раніше надбавки за мотивованим поданням керівництва органу поліції може бути зменшено або надбавку взагалі скасовано, про що оглушується наказом.
Відповідачем повідомлено, що, враховуючи відсутність мотивованого подання про призначення відповідних асигнувань, позивачу за період з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції не встановлювалась, а тому, підстави для її виплати були відсутні.
Крім того, Головне управління Національної поліції в Луганській області повідомило, що за період з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції начальникам відділів в ГУНП в Луганській області не була встановлена та не виплачувалась.
Зазначений лист був отриманий позивачем 12.11.2020 року.
Водночас, як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку із неотриманням ним своєчасно відповіді на своє звернення від 15.09.2021 року, він 03.11.2020 року повторно звернувся до відповідача із заявою аналогічного змісту.
16.11.2020 року, листом № 1227/111/22-2020, Головне управління Національної поліції в Луганській області повідомило позивача, що співробітниками УФЗБО ГУНП в Луганській області його звернення від 15.09.2020 року було уважно та всебічно розглянуто. При цьому, 19.10.2020 року за вих. № 1104/111/22-2020 на адресу ОСОБА_1 поштою було направлено відповідь за результатами розгляду звернення. Також відповідачем було повторно направлено на адресу відповідача зазначений лист.
18.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій зазначив, що він у період з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року проходив службу в Національній поліції. З 27.07.2016 року його відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» було звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням). Водночас, під час проходження служби він організував та безпосередньо приймав участь у проведенні перевірок несення служби особовим складом на блокпостах, постах охорони та охорони об'єктів, розташованих у зоні відповідальності оперативно-тактичного угрупування «Луганськ». Перевірки відбулися: 15.12.2015-16.12.2015, 17.12.2015-18.12.2015, 22.12.2015-23.12.2015, 24.12.2015-25.12.2015, 17.02.2016, 25.02.2016,01.03.2016, 16.03.2016. За таких умов, позивач просив відповідача надати на його адресу завірені відповідним чином копії довідок або рапортів про результати зазначених перевірок.
Листом від 24.12.2020 року, Головне управління Національної поліції в Луганській області № 3718/111/21-2020 повідомило позивача про відсутність у нього запитуваної інформації.
29.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому інформацію щодо підстав видання наказів про нарахування йому грошової винагороди за безпосередню участь в АТО в період часу: січень, лютий та березень місяці 2016 року, із зазначенням, відповідно Порядку № 49: записів в журналах бойових дій; бойових донесеннях (підсумкові, термінові та позатермінові), рапортах керівника підрозділу, який виконував завдання; постових відомостях під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), де визначені особовий склад, який залучається до охорони, час, місце, порядок виконання завдань, книга служби нарядів та подій, що відбувалися.
14.01.2021 року відповідач, листом № 128/111/21-2021, надав позивачу відповідь та зазначив, що відповідно до інформації, наданої УФЗБО ГУНП в Луганській області, підставою видання наказів про нарахування грошової винагороди за безпосередню участь в АТО були списки працівників ГУНП в Луганській області, які приймали участь у проведенні Антитерористичної операції за відповідний місяць та рік та Витяги з Наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) щодо включення до складу сил та засобів, які залучались та брали безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення та виключення з таких. Одноразова грошова винагорода за участь в АТО була нарахована та виплачена з моменту набрання чинності постанови КМУ від 20.01.2016 року № 18 «Про деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських». Підставою видання наказів про нарахування позивачу грошової винагороди за безпосередню участь в АТО у період часу січень - березень 2016 року були списки УПД ГУНП в Луганській області.
29.12.2020 року позивач надіслав до відповідача ще один запит, в якому зазначив, що під час несення ним служби у нього на виконанні були наступні розпорядчі документи:
1. БР № Р-3436 бч/дск від 12.11.2015 року «Про переміщення блокпостів до 12:00 год. 16.11.2015»;
2. БР №Р-3449 бч/дск від 14.11.2015 року «Інструкція про порядок пропуску на блокпостах міжнародних спостерігачів спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні та групи спостерігачів СЦКК з питань припинення вогню на лінії розмежування сторін»;
3. БР №Р-3478 бч/дск від 17.11.2015 року «Про встановлення до 10:00 20.11.2015 в 2-х км. від західної околиці н.п. Бараниківка блокпосту 54461»;
4.БР №Р-25 бч/дск від 05.01.2016 року.
Зазначені документи за твердженням позивача мають гриф обмеження доступу.
На підставі чого, ОСОБА_1 просив відповідача надати йому інформацію, ким видані зазначені документи та чи призначено керівництвом ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 одним з виконавців цих документів.
12.01.2021 року Головне управління Національної поліції в Луганській області, листом № 128/111/21-2021, надало позивачу відповідь та зазначив, що відповідно до вимог наказу Національної поліції України від 23.08.2016 року № 737 «Про затвердження Переліку видів документів, що створюються під час діяльності центрального органу управління поліцією, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, територіальних органів поліції, підприємств, закладів і установ, що належать до сфери управління Національної поліції України, із зазначенням строків їх зберігання», зі змінами затвердженими наказом Національної поліції України від 11.05.2017 року № 424, в редакції наказу Національної поліції України від 27.11.2018 року № 1090, а саме: згідно статті 305 строк зберігання журналів реєстрації вхідних (вихідних) шифротелеграм встановлено 1 рік, тому запитувана позивачем інформація відсутня.
Також відповідачем повідомлено, що під час проведення АТО та роботи в особливих умовах, згідно вказівок СБУ та МВС, зазначена позивачем категорія розпорядчих документів не зберігалась і не накопичувалась, а після ознайомлення усіх зацікавлених осіб з нею - знищувалась встановленим порядком.
На думку позивача, відповідачем не у повній мірі було виконано свій обов'язок щодо розгляду його заяв згідно Закон України «Про звернення громадян», що слугувало підставою для звернення з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звертався до Головного управління Національної поліції в Луганській області із заявами, в яких фактично просив надати йому публічну інформацію, тобто, інформацію, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, яка була отримана або створена в процесі виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість адміністративного позову, позаяк право позивача на отримання публічної інформації не порушено.
Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем у позові не наведено та судом не встановлено наявності обставин, визначених Законом України «Про звернення громадян», які є підставою для визнання протиправними, у даному випадку, дій відповідача щодо надання відповідей на звернення ОСОБА_1 .
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
За правилами ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до вимог ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз наведених вимог Закону № 2939-VI свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях:
- уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI);
- інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
- інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону № 2939-VI).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію.
Статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).
Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону, тому, він є спеціальним у цій сфері.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
При цьому, у відповідності до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Таким чином, запит на публічну інформацію та звернення громадян є різними категоріями за правовими підставами, предметом, вимогами щодо форми, оплатності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звертався до Головного управління Національної поліції в Луганській області із заявами, в яких фактично просив надати йому публічну інформацію, тобто, інформацію, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, яка була отримана або створена в процесі виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством.
Колегія суддів наголошує, що у своїх заявах позивач не викладав будь-яких прохань у сприянні реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, повідомлень про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, не висловлював думки щодо поліпшення їх діяльності.
Так само позивач, у своїх заявах, не викладав будь-яких прохань про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У своїх заявах позивач просив надати йому довідки про доходи, про середній розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, розпорядчі акти Національної поліції або МВСУ, рапорти, довідки, дані журналів бойових дій, постових відомостей, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що запити позивача підпадають під дію Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Водночас, звертаючись із заявленим позовом позивач посилається на порушення його прав згідно Закону України «Про звернення громадян» та відповідно просить відновити його порушене право на звернення за цим Законом, та отримання належної відповіді.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач просить визнати протиправними відповіді Головного управління Національної поліції в Луганській області на заяви позивача згідно ЗУ «Про звернення громадян» № 1104/111/22-2020 від 19.10.2020 року, № 3718/111/21-2020 від 4.12.2020 року, № 128/111/21-2021 від 14.01.2021 року, № 107/111/21-2021 від 12.01.2021 року, однак, зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області виготовити та надати позивачу відповідь лише на його заяву від 15.09.2020 року, а саме: довідку про доходи на його ім'я в період часу з 07.11.2015 року по 27.07.2016 року, на підставі яких розпорядчих актів Національної поліції або МВС України та з якого часу було введено нарахування, та виплату щомісячного додаткового виду грошового забезпечення поліцейського ГУНП в Луганській області «Специфічні у мови проходження служби АТ»; надати лист голови Національної поліції від 26.07.2019 року №8714/09/29-2019; надати середній розмір щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем в апеляційній скарзі, права позивача на звернення за Законом України «Про звернення громадян» та отримання належної відповіді з боку ГУНП у спірному випадку не порушені, оскільки фактично позивач звертався із запитами на отримання публічної інформації.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що звертаючись із заявленим позовом позивач посилається на порушення з боку ГУНП Закону України «Про звернення громадян» і просив відновити його порушене право на звернення за цим Законом, та отримання належної відповіді, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову до ГУНП слід відмовити у зв'язку з відсутністю в діях відповідача порушень прав позивача за Законом України «Про звернення громадян».
Що стосується посилань апелянта на те, що у своїх заявах він посилався на Закон України «Про звернення громадян» та відповідач фактично розглянув його заяви і не вказував на їх невідповідність цьому Закону, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач правильно кваліфікував запити позивача про отримання публічної інформації, якою володіє останній, та надав таку публічну інформацію. При цьому, у даній справі позивач не посилається на порушення його прав згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації», не просить захистити порушене право на одержання публічної інформації, а тому, суд у даній справі позбавлений можливості надати оцінку діям відповідача щодо дотримання цього Закону при розгляді запитів позивача.
Окрім цього, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головне управління Національної поліції в Луганській області надати йому надати середній розмір щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, а саме: код 29 «Специфічні умови проходження служби АТ» поліцейському ГУНП в Луганській області за посадою прирівняною посаді позивача на день звільнення, лист голови Національної поліції від 26.07.2019 року № 8714/09/29-2019, колегія суддів зазначає, що позивач зазначеного листа у відповідача не запитував, а також не вимагав надання інформації про середній розмір щомісячного додаткового виду грошового забезпечення за посадою прирівняною посаді позивача на день звільнення, а просив надати інформацію про середній розмір щомісячного додаткового виду грошового забезпечення конкретно визначеної посади.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач просить визнати протиправною відповідь ГУНП № 3718/111/21-2020 від 4.12.2020 року, однак, остання фактично датована 24.12.2020 року та відповіді від 04.12.2020 року позивачем до позовної заяви не долучено.
За таких обставин, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково послався на те, що права позивача на доступ до публічної інформації не порушені, оскільки позивач у даній справі не просить захистити порушене право на одержання публічної інформації та відповідно це питання не є предметом розгляду даної справи. Також, суд першої інстанції помилково дослідив питання щодо строків розгляду звернень громадян з огляду на встановлені судом обставини, що заяви позивача по суті є запитами та публічну інформацію.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції повністю є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки судом першої інстанції вірно вирішено заявлений позов по суті його вимог, проте, з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні із виключенням мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, та визначенням мотивів за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року змінити, виключивши мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Судді: А.Г. Федусик
О.А. Шевчук