ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2021 року м. Київ № 640/21114/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної міграційної служби України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ідентифікаційний код - 37508470, ел. пошта - info@dmsu.gov.ua) (надалі - відповідач або ДМСУ), у якому позивач просить суд визнати протиправним і скасувати рішення Державної міграційної служби України № 177-21 від 11.06.2021.
Мотивуючи позовні вимоги позивач наголошує на протиправності оскаржуваного рішення відповідача, що доводиться насамперед тим, що нові документи ДМС України напевно могли бути джерелом інформації, проте не безумовною підставою для скасування статусу біженця без їх підтвердження належними і допустимими доказами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2021 (суддя Пащенко К.С.) відмовлено у задоволенні заяви б/н від 26.07.2021 «Про забезпечення позову» представника ОСОБА_1 - Оніщенка О.В. (адвоката).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 30.09.2021 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2021 - без змін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/21114/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
ДМС України подано відзив, у якому остання не визнає адміністративний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено повний та всебічний аналіз, та винесено обґрунтоване рішення відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на підставі Розділу IV Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649.
В свою чергу, підставою для початку процедури, передбаченої статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», став лист Одеської обласної прокуратури від 18.01.2021 № 19-85 вих-21 щодо розгляду питання про скасування рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем, з урахуванням попереднього клопотання Прокуратури Одеської області від 25.06.2020 № 14-1216вих-20. Клопотання реалізовані з боку органів прокуратури України на адресу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За змістом вказаних листів вбачається, що під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач надав недостовірні відомості, які слугували підставою для визнання його біженцем, а також вчинив тяжкі злочини неполітичного характеру до прибуття в Україну.
За висновком відповідача, відповідно до наданих матеріалів встановлюються обставини незаконного потрапляння та перебування позивача на території України з 2017 року, використання ним підроблених паспортних документів для легалізації перебування в нашій країні та уникнення кримінальної відповідальності на території РФ за вчинення злочинів, передбачених п. «а» ч. 3 ст. 111 (умисне спричинення тяжкої шкоди здоров'ю), пп. «а», «в» ч. 3 ст. 126 (викрадення людини, із застосуванням насилля), п. «а» ч. 3 ст. 171.2 (незаконна організація азартних ігор), ч. 4 ст. 210 (створення злочинної спільноти, організації), ст. 210.1 (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії) КК Російської Федерації.
На підставі вищезазначеного, виходячи з того, що об'єктивно невірні твердження, надані шляхом цілеспрямованого обману стали підставою для визнання позивача біженцем, вважаємо, що відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, було прийняте законне та обґрунтоване рішення про скасування рішення про визнання біженцем громадянину Росії ОСОБА_1 .
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що міркування, об'єднані у відзиві, не доповнюють одне одного та не складають достатню сукупність доведених обставин; наведені перед судом причини не відповідають нормативним підставам ухвалення рішення № 2; відсутні належні докази формування та застосування однозначних висновків; відбувається необґрунтоване послуговування категоріями «спростування», «фіктивності», «неправдоподібності», «приховування», «неузгодження».
Окрім того, позивач у клопотанні 30.08.2021 просив суд продовжити строк для надання відповіді на відзив та доказів у розмірі 15 днів з моменту отримання ухвали. У клопотанні заявник просив суд оцінити обставини обмеженості у строках, значного об'єму матеріалів справи, необхідності комунікації з іншими адвокатами, необхідності встановлення свідків та доказів значної давності.
Суд відмічає, що відповідно до ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Згідно з ч. 3 ст. 163 КАС України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дасть змогу позивачу підготувати свої пояснення, міркування та аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Враховуючи, що з вересня 2021 року від представника позивача не надходило клопотань про долучення до матеріалів справи доказів, заяв про виклик свідків та витребування доказів, а свої міркування щодо правової позиції Державної міграційної служби України викладено у відповіді на відзив як заяві по суті справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для надання додаткового строку чи його поновлення.
Принагідно слід відмітити, що позивач в силу ст. 44 КАС України як учасник справи не обмежений у праві подавати докази; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Окрім того, 06.10.2021 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача - адвоката Оніщенка О.В. від 05.10.2021 про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2021 у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Оніщенка О.В. від 05.10.2021 про розгляд справи у закритому судовому засіданні відмовлено.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Російської Федерації, уродженцем м. Альметьєвськ Республіки Татарстан.
22.11.2019 позивач звернувся з відповідною письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Одеській області.
За результатами розгляду заяви, анкети, протоколів співбесід та наявних документальних матеріалів було прийнято рішення від 25.03.2020 № 81-20 про визнання ОСОБА_1 біженцем, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особи, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань та належності до певної соціальної групи.
З висновку щодо визнання біженцем від 16.01.2020 вбачається, що Територіальним підрозділом ДМС, зі слів шукача захисту, з'ясовано, що він у минулому був кримінальним авторитетом, «злодієм у законі». Починаючи з 2010 року за власними переконаннями та ініціативою прийняв рішення про зупинення протиправної діяльності, водночас продовжував постійно перебувати під «контролем та наглядом» правоохоронних структур та спецслужб РФ. За матеріалами особової справи, з 2011 року правоохоронні структури РФ неодноразово здійснювали спроби щодо втягування особи до політичних процесів у РФ, враховуючи його статус (авторитет) у кримінальному світі, шляхом залучення до передвиборчих кампаній правлячої політичної еліти РФ та партії «Єдина Росія».
Так, зі слів особи, у 2011 році після відмови від співпраці, правоохоронними структурами РФ стосовно нього була сфабрикована кримінальна справа за ознакою причетності до обігу наркотичних речовин та використання підроблених документів. ОСОБА_1 стверджував, що будь які докази були відсутні, зазначене у судовому процесі довів його адвокат, проте правляча еліта РФ побоюючись публічного розголосу реалізувала тиск через судову інстанцію, за результатом винесено вирок у вигляді 1 року позбавлення волі, що дозволило фактично «усунути» заявника з політичного та цивільного життя РФ. Побоювання було пов'язане із застереженнями від скоєння негативних наслідків по відношенню до діючої влади (розкриття/оприлюднення інформації щодо передвиборчих методів правлячої еліти, тиск правоохоронців, використання кримінальних осередків для досягнення певних політичних цілей).
Також шукач захисту стверджував, що після звільнення з місць позбавлення волі у 2012 році, його переслідування продовжилось. Так, він повідомив про неодноразові безпідставні затримання, численні несанкціоновані обшуки за місцем проживання, в тому числі у родичів. Також заявник постійно перебував під наглядом та візуальним спостереженням, що цілеспрямовано здійснювалось правоохоронцями. Зазначене переслідування та побоювання за власну безпеку стали результатом періодичних виїздів особи за межі РФ, у тому числі до України, де він був вимушений переховуватися, у тому числі шляхом заволодіння підробленими паспортними документами громадянина України. Крім цього, відвідування України були пов'язані з попередженнями про небезпеку, що надходили від адвокатів та інших джерел інформації. Такий спосіб життя продовжувався до 2014 року. Далі, через обставини анексії Криму та окупації російськими військовими частини Донбасу, нарівні з негативним внутрішнім ставленням особи до офіційної Москви та їх методів примусу призвели до так званого «супротиву», через що заявник зайнявся волонтерською діяльністю на підтримку України. Заявник повідомив, що в 2017 році, задовго до початку передвиборчої кампанії на пост президента РФ (вибори були призначені на березень 2018 року), на нього значно посилився тиск. Пов'язано це було із черговими примусовими процесами його втягування до політичного життя країни, від яких він знову відмовився. Зазначене, зі слів шукача захисту, стало результатом повторної фабрикації кримінальних справ, що були порушені через його минуле у кримінальному світі. Так, в 2017 році заявника звинуватили в організації злочинного угрупування та його очоленні на тлі запровадження змін до кримінального кодексу РФ з метою посилення відповідальності за подібні злочини. Щодо питання співпраці з правоохоронцями, заявник додатково пояснив, що його згода могла спричинити полювання на нього з боку інших кримінальних авторитетів, так як за «тіньовим» кодексом кримінального світу не прийнятні форми співпраці з правоохоронцями, навіть через залишення протиправної діяльності.
Зазначені обставини змусили заявника остаточно прийняти для себе рішення щодо залишення РФ. Спонукало до цього оперативна інформація від адвокатів та інших джерел інформації, які повідомили заявнику про повторну, найближчим часом, фабрикацію карної справи та заходи примусу правоохоронців, що планувалося застосувати по відношенню до нього. Перебуваючи на території України особа не одразу наважилась звернутися з заявою за міжнародним захистом і пов'язано це було із дітьми, які залишились на території РФ та постійно, і досі перебувають під наглядом правоохоронців, саме тому шукач захисту вважав переслідування політично вмотивованим.
Слід відмітити, що до особової справи на час прийняття рішення долучено такі документи:
- внутрішній паспортний документ громадянина РФ серії НОМЕР_2 ;
- паспортний документ громадянина РФ для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , терміном дії до 22.06.2022;
- копія вироку Наро-Фомінського міського суду Московської області від 09.11.2011;
- копія постанови про притягнення у якості обвинувачуваного від 11.07.2017;
- лист підтримки з боку ГО «Спілка військових добровольців»;
- відзнака Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції»;
- лист підтримки з боку ГО «Штаб національного захисту Полтавської області»;
- лист підтримки з боку від БФ «Народна Армія»;
- подяка з боку командування військової частини НОМЕР_4 ;
- подяка з боку командира роти снайперів, підписана майором ОСОБА_2 ;
- подяка з боку т.в.о. військової частини НОМЕР_5 , підписана полковником ОСОБА_3 ;
- лист підтримки з боку ГО «Бузький Гард Миколаїв».
Позивача документовано відповідним посвідченням біженця серії НОМЕР_6 дійсним до 25.03.2025.
Підставою для початку процедури, передбаченої статтею 11 Закону, став лист Одеської обласної прокуратури від 18.01.2021 № 19-85 вих-21 щодо розгляду питання про скасування рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем, з урахуванням попереднього клопотання Прокуратури Одеської області від 25.06.2020 № 14-1216вих-20.
Клопотання реалізовані з боку органів прокуратури України на адресу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За змістом вказаних листів вбачається, що під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач надав недостовірні відомості, які слугували підставою для визнання його біженцем, а також вчинив тяжкі злочини неполітичного характеру до прибуття в Україну.
На підставі листа ДСІОБГ ДМС від 08.02.2021 № 8.5-352/8.3.1-21 (вх. №966/1/5101-21 від 12.02.2021) «Про ініціювання процедури скасування рішення про визнання біженцем та підготовку процедурних документів», було розпочато процедуру за ст. 11 Закону шляхом внесення запису до журналу № 7 про початок процедури втрати, позбавлення та скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.02.2021 № 1.
На виконання підпунктів «а», «б» пункту 7.4 розділу VII Правил, ГУ ДМС України в Одеській області було підготовлено письмову форму інформування ОСОБА_1 (лист Головного управління від 22.02.2021 № 5100.5.1-1793/51.1-21), направлену на адресу проживання позивача на території України, за адресою: АДРЕСА_3 .
Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області складено подання від 04.06.2021 у справі № 2019OD0251 про скасування рішення про визнання біженцем.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами особової справи № 2019OD0251 громадянина ОСОБА_1 та подання Головного управління ДМС в Одеській області від 04.06.2021 прийнято рішення про скасування рішення про визнання біженцем від 11.06.2021 № 177-21.
У наведеному рішенні зазначено:
«…03.06.2021 до ДМС надійшов лист Управління Служби безпеки України у Львівській області від 28.05.2021 № 62/5/2-1937 про скасування громадянину ІРФ ОСОБА_1 статусу біженця, який листом ДСІОБГ ДМС від 03.06.2021 № 8/1956-21 було направлено до Головного управління для аналізу та врахування під час провадження процедури стосовно ОСОБА_1 , визначеної статтею 11 Закону.
У вказаному листі УСБУ у Львівській області наводяться фактичні докази, які доповнюють інформацію Одеської обласної прокуратури щодо надання ОСОБА_1 під час звернення за захистом в Україні недостовірних відомостей та фальшивих документів як підтверджуючих матеріалів для визнання біженцем, а саме:
недостовірність тверджень ОСОБА_1 щодо надання допомоги Збройним силам України під час проведення АТО підтверджується протоколами допитів свідків - керівників ГО «Бузький Гард Миколаїв», ГО «Спілка військових добровольців», а також офіційними відповідями військових частин НОМЕР_5 та 3033.
…
У результаті аналізу матеріалів справи № 2019ОD0251 у ДМС з'явилися серйозні підстави вважати, що під час звернення за захистом в Україні вказана особа завідомо неправдиво виклала факти щодо власної особи та основних причин, які призвели до залишення ним країни походження, що згідно з пунктом 20 параграфа В розділу III Коментаря УВКБ ООН, має важливе значення і породжує питання стосовно достовірності клопотання в цілому, що слідує з наступного.
З огляду на викладене, очевидно, що факти стосовно причин та обставин залишення ОСОБА_1 території країни громадянської належності, які він повідомив під час свого звернення 22.11.2019 до Головного управління із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, по суті не можуть слугувати підставою для визнання біженцем, з чого слідує, що рішення про визнання біженцем за ознакою політичних переконань ґрунтувалося на повідомленій недостовірній інформації. У зв'язку з чим, Головне управління вважає, що заявник з метою визнання біженцем, надав завідомо об'єктивно недостовірні відомості про причини залишення країни громадянської належності, які стали підставою для надання йому захисту в Україні, тому рішення ДМС від 25.03.2020 № 81-20, згідно з яким ОСОБА_1 визнано біженцем, має бути скасовано.
У даному випадку прослідковується причинний зв'язок між викладенням заявником неправдивих фактів щодо своєї особи та обставин справи і важливими елементами історії переслідування, які з усією очевидністю, були вирішальними і вплинули на прийняття рішення про визнання його біженцем. Враховуючи, що неправдиві факти цих обставин мають важливе значення і породжують питання щодо достовірності прийнятого рішення в цілому, вважаємо, що вони є вирішальними при визначенні статусу заявника.
Крім того, у діях вказаного іноземця простежується чіткий зв'язок «умисел- діяння-результат», оскільки з метою досягнення основної мети, а саме легалізації перебування в Україні шляхом визнання біженцем, він повідомив недостовірні відомості, що мали ключове значення під час вирішення питання про надання такого статусу, розуміючи при цьому відповідні правові наслідки.
Слід звернути увагу, що згідно із листом УСБУ у Львівській області від 28.05.2021 № 62/5/2-1937, ОСОБА_1 перебуває у статусі «злодія в законі», неодноразово судимий на території РФ за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів (у місцях позбавлення волі перебував понад 20 років). У 2019 році перебував у міжнародному розшуку за створення злочинної організації в РФ (частина четверта статті 210 КК РФ), що відповідно до Кримінального кодексу України є кримінально караним діянням проти громадської безпеки і належить до особливо тяжких злочинів аполітичного характеру.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою» від 04.06.2020 № 671-IX, яким внесені істотні зміни до Кримінального кодексу України, a саме: розширено склад злочину, передбачений статтею 255 «Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній» та доповнено Кодекс новими статтями, зокрема, статтями 2551 - «Встановлення або поширення злочинного впливу», 2552 -«Організація, сприяння в проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці)» та 2553 - «Звернення за застосуванням злочинного впливу», набрав чинності 27.06.2020, тобто вже після визнання ОСОБА_1 біженцем.
Разом з тим, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 21.05.2021 № 203/2021, ОСОБА_1 під номером 360 внесено до списку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції)».
Ураховуючи викладене, на підставі частин шостої та чотирнадцятої статті 11 Закону, пп. «в» пункту 7.7. розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884, Державна міграційна служба України прийняла рішення від 11.06.2021 № 177-21.
Листом від 14.07.2021№ 5100.5.1-8178/51.3-21 Головне управління ДМС в Одеській області направило на адресу представника ОСОБА_1 - адвоката Оніщенка О. повідомлення про скасування статусу рішення.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно з частиною першою та другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з частиною першою статті 7 вказаного Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частини 7 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
За приписом частини 5 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Статтею 9 Закону визначено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Відповідно до приписів статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Водночас, статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено підстави та порядок втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Відповідно до частини 6 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частинами 7-14 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
Уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частинами 16-19 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника).
У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.
Особа, яка не реалізувала право на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» законних підстав для перебування в Україні.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи:
1) визначення фактів, які відносяться до справи;
2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася в країні походження.
У відповідності до пунктів 45, 66 вказаного Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Окрім того, згідно з п. 20 параграфа «В» розділу III Коментаря УВКБ ООН щодо питання припинення статусу біженця, коли обман розглядається як підстава для припинення статусу біженця, компетентні органи відповідної держави послідовним чином повинні встановити наступні ознаки для застосування цього положення:
- об'єктивно невірні твердження заявника;
- причинний зв'язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця;
- намір вчинити обман з боку заявника.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У протоколі співбесіди від 17.12.2019 як на одну з підстав переслідування позивач вказав:
«…власне переслідування пов'язую з тим, що після подій між Україною та РФ у 2014 році, під час мого перебування в Україні я неодноразово надавав фінансове сприяння збройним силам, забезпечував надіслання техніки та необхідного обладнання. Як до мене, саме така допомога спричинила посилення переслідування в РФ.
…Після подій 2012 року я зрозумів, що надалі не зможу нормально жити в РФ. Виникала необхідність поміркованості питання щодо виїзду за кордон. Крім цього, відвідування України дозволили полюбити цю країну, де почуваю себе у безпеці. Також враховуючи внутрішню ненависть до діючої правлячої еліти РФ, я зовсім не поділяв погляди РФ у питанні захоплення територій України, тому з мого боку це була відповідна помста за те, що незаконно зробили зі мною, за те, що не можу перебувати з власними дітьми та взагалі вважаю, що кожен має шанс на друге життя. Саме тому, під час перебування на території України, протягом 2014-2018 років я виділяв кошти на забезпечення потреб дітей із зони АТО, реабілітацію постраждалих, військових, здійснював закупівлю продуктів харчування, інколи купляв військове обмундирування, яке передавалось до Збройних сил України. Крім цього, через свою волонтерську діяльність, я маю відповідні листи підтримки, копії яких надаю для розгляду.»
Відповідно до висновку про визнання біженцем в частині аналізу правдоподібності визнано правдоподібним факт волонтерської діяльності шукача захисту на території України на підтримку Збройних Сил України та громадських організацій з питання деокупації Донбасу.
У рішенні від 25.03.2020 № 81-20 про визнання ОСОБА_1 біженцем міграційним органом визнано, що гуманітарна участь в АТО слугувала важливим чинником під час його прийняття.
Разом з тим, з листа Управління Служби безпеки України у Львівській області від 28.05.2021 № 62/5/2-1937 вбачається, що правоохоронним органом встановлено, що відомості щодо надання ОСОБА_1 волонтерської допомоги силам АТО містить ознаки недостовірної інформації, яка підтверджується протоколами допиту свідків - керівників ГО «Бузький Гард Миколаїв», « ОСОБА_4 », а також офіційними відповідями з військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_4 .
При цьому, станом на 11.05.2021 згідно бази даних Генерального секретаріату Інтерполу, ОСОБА_1 в розшуку не значиться, в тому числі за поданням Російської Федерації, тому обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
З листа від 08.04.2021 № 691/1463 Військової частини НОМЕР_5 вбачається, що офіційна інформація щодо сприяння у зміцненні боєздатності, матеріально-технічного забезпечення та надання оснащення до роти снайперів військової частини НОМЕР_5 громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 в військовій частині НОМЕР_5 відсутня. Військовою частиною НОМЕР_5 вказано на ряд інших ознак, що у сукупності ставлять під сумнів надання позивачем волонтерської допомоги та отримання ним документів - подяк.
Листом від 09.04.2021 № 3/33/12-917 Військова частина НОМЕР_4 повідомила, що за період 2017 - 2021 років благодійна допомога від громадянина ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 не надходила та на облік фінансовою службою не ставилась. Щодо обставин складення документу «Подяки» ОСОБА_1 вказано на наявність ознак підробки печатки.
Наведене у сукупності свідчить, що ОСОБА_1 під час вчинення процесуальних дій для прийняття рішення про визнання біженцем надано зокрема документи, реальність видачі яких ставиться під сумнів органами, які їх виготовили, та спростовується документально, водночас, такі документи мали значення для з'ясування суб'єктивних та об'єктивних причин для встановлення статусу біженця, про що наголошується Державною міграційною службою України.
Позивач зазначає, що не існує чіткого нормативного порядку фіксування матеріальної допомоги та вказує на важливість усвідомлення заінтересованості кожного з отримувачів допомоги у нерозголошенні таких фактів, однак такі посилання не спростовують інформації, наданої у листах від 08.04.2021 № 691/1463 та від 09.04.2021 № 3/33/12-917, та є лише припущенням.
Зазначення позивачем того, що офіційна відзнака Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції» та грамота серії № 00393 є дійсними, не спростовує факту подання та повідомлення ОСОБА_1 під час процедури прийняття рішення недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У зв'язку з цим, суд погоджується з твердженням відповідача, що у даному випадку прослідковується причинний зв'язок між викладенням заявником неправдивих фактів щодо своєї особи та обставин справи і важливими елементами історії переслідування, які з усією очевидністю, були вирішальними і вплинули на прийняття рішення про визнання його біженцем. Враховуючи, що неправдиві факти цих обставин мають важливе значення і породжують питання щодо достовірності прийнятого рішення в цілому, такі факти є вирішальними при визначенні статусу заявника.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Принцип рівності сторін у процесі є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63).
Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
За обставин справи, позивачем не наведено обґрунтованих доводів проти оскаржуваного рішення, які б доводили протиправність оскаржуваного рішення. Натомість, відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази, приписи чинного законодавства, доведено обґрунтованість та правомірність прийнятого рішення.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Суддя К.С. Пащенко