ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2021 року м. Київ № 640/15878/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
установив:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.05.2019 №Ф-8241-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що єдиний внесок в сумі 21030,90 грн нараховано позивачу у зв'язку із тим, що позивач у період з 01.01.2017 по 01.04.2019 самостійно не нараховувала та не сплачувала мінімальні суми єдиного внеску.
Позивач зазначає, що у період з 07.03.2017 по 07.08.2018 вона не мала обов'язку сплачувати єдиний внесок, адже підприємницькою діяльністю не займалася, доходів від підприємницької діяльності не отримувала. Єдиний соціальний внесок у вказаний період за позивача сплачував її роботодавець у розмірі більшому за мінімальний, у зв'язку із чим позивач стверджує, що обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску за неї виконано роботодавцем.
Також позивач вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування формується на підставі даних інформаційних систем контролюючого органу у випадку якщо такий платник має недоїмку на кінець календарного місяця. Однак позивач не отримувала інших вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, окрім спірної. Вказану відповідачем вимогу від 04.01.2019 №Ф-8241-17 позивач не отримала.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив про наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок в тому числі з 01.01.2017 по 01.04.2019. У вказаний період позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець та була зобов'язана сплачувати єдиний внесок незалежно від фактичного здійснення підприємницькою діяльність та отримання доходу від такої діяльності.
Зауважив, що пільги у вигляду звільнення від сплати єдиного внеску визначені виключно положеннями ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, яка передбачає можливість звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Офіційне працевлаштування не є підставою звільнення від сплати єдиного внеску, адже роботодавець сплачує єдиний внесок на користь фізичної особи, що має інший правовий статус відмінний від суб'єкта господарювання, який зобов'язаний сплачувати єдиний внесок щоквартально.
Позивачем подані додаткові докази у справі, пояснення та відповідь на відзив.
Отже, керуючись нормою частини п'ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
З 11.07.2005 по 04.06.2019 ОСОБА_1 була зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Доказів отримання ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності у період з 01.01.2017 матеріали справи не містять.
Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей про застраховану особу форми ОК-7 та довідки ТОВ «Захід-Агро» від 10.07.2019 №0000-000002, ОСОБА_1 з 07.03.2017 по 07.08.2018 працювала в ТОВ «Захід-Агро» на посаді прибиральниці, за вказаний період єдиний внесок за позивача сплачено ТОВ «Захід-Агро» у розмірі більшому за мінімальний.
Вважаючи, що позивач зобов'язаний сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець з 01.01.2017, незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку від такої діяльності та факту працевлаштування, відповідачем нараховано позивачеві зобов'язання зі сплати мінімальних сум єдиного внеску за відповідні місяці за період з 01.01.2017 по 01.04.2019 у загальній сумі 21030,90 грн, у тому числі:
- за 2017 рік в загальній сумі 8448 грн;
- за 2018 рік в загальній сумі 9828,72 грн;
- за І квартал 2019 року в загальній сумі 2754,18 грн.
Оскільки позивач не сплатила вказану суму єдиного внеску станом на 30.04.2019, 08.05.2019 Головним управлінням ДФС у місті Києві сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-8241-17 про сплату недоїмки (боргу) з єдиного внеску сумі 21030,90 грн.
Вважаючи, що у межах спірних правовідносин відповідач порушив його права, позивач звернулася до суду із вказаною позовною заявою.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту першого частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).
Пільги у вигляду звільнення від сплати ЄСВ передбачені положеннями частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, яка передбачає можливість звільнення від сплати ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Водночас, Закон №2464-VI не передбачає такої підстави звільнення від сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем як сплата єдиного внеску за таку особу роботодавцем.
Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював наступний правовий висновок: "особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць".
Встановлено, ОСОБА_1 з 07.03.2017 по 07.08.2018 працювала в ТОВ «Захід-Агро» на посаді прибиральниці, за вказаний період єдиний внесок за позивача сплачено ТОВ «Захід-Агро» у розмірі більшому за мінімальний.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про незаконність нарахування відповідачем єдиного внеску позивачу як фізичній особі-підприємцю за період з березня 2017 року по серпень 2018 року включно у загальній сумі 13 592,48 грн, та, водночас, про правомірність донарахування позивачу єдиного внеску позивачу як фізичній особі-підприємцю за січень, лютий 2017 року, вересень-грудень 2018 року та перший квартал 2019 року у загальній сумі 7 438,42 грн.
Посилання відповідача на те, що вказане нарахування єдиного внеску проведено автоматично, суд не розцінює як таке, що спростовує факт порушення прав позивача таким нарахуванням.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (Інструкція №449).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі, в тому числі, даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
При цьому, формування наступної вимоги про сплату боргу (недоїмки) нівелює юридичне значення попередньої вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому доводи позивача про не направлення їй вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.01.2019 №Ф-8241-17 не може слугувати доказом протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-8241-17.
Враховуючи, що у ході розгляду даної справи встановлено наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 у сумі 7 438,42 грн, суд вважає, що відповідачем правомірно складено та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-8241-17 у вказаній частині.
Водночас, відповідач безпідставно сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-8241-17 у частині сплати недоїмки у сумі 13 592,48 грн, а тому спірна вимога у цій частині є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факт протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-8241-17 в частині сплати боргу (недоїмки) у сумі 13 592,48 грн, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-8241-17 в частині сплати боргу (недоїмки) у сумі 13 592,48 грн.
При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».
З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Відсутність у даному рішенні правової оцінки окремих доводів сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об'єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат розгляду даної справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Встановлено, що позивач за звернення до суду із вказаним позовом сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн. Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судовий збір у сумі 496,62 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки (боргу) від 08.05.2019 №Ф-8241-17 в частині сплати боргу (недоїмки) у сумі 13 592,48 грн.
Відмовити у задоволенні позову в іншій частині.
Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,62 грн (чотириста дев'яносто шість гривень шістдесят дві копійки).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).
Суддя О.М. Чудак