24 грудня 2021 року
справа №380/17819/21
провадження № П/380/18027/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Навчального центру Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 18.10.2021 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Навчального центру Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Навчальний центр НГ, відповідач) з вимогою стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 52653,54 грн. за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 повідомив, що звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу 15.05.2020. На момент виключення із списків особового складу з ним не проведений повний розрахунок при звільненні. На виконання рішення суду у справі №380/9866/20 позивачу 18.08.2021 виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 25521,24 грн., 30.08.2021 - вихідну допомогу в сумі 21970,27 грн., 13.09.2021 - відпускні та вихідну допомогу в сумі 6931,60 грн. Позивач стверджує, що період з 16.05.2020 по 13.09.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, на підставі проведеного ним розрахунку істотності частки невиплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 52653,54 грн.
Суд ухвалою від 23.10.2021 відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та призначив таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Відповідач, Навчальний центр НГ копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 09.11.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач відзиву на позов не подав, позовних вимог ОСОБА_1 , не спростував. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходив військову службу в Національній гвардії України. Відповідно до наказу командувача КНГ України №79 о/с від 29.04.2020 звільнений з військової служби відповідно до пп. «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я; відповідно до наказу начальника Навчального центру НГ №96 від 15.05.2020 ОСОБА_1 з 15.05.2020 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Однак, на час виключення ОСОБА_1 із списків особового складу всіх видів забезпечення Навчальний центр НГ не здійснив з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому забезпеченню.
11.02.2021 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення №380/9866/20, відповідно до якого частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Навчального центру НГ, суд: -
- визнати протиправною бездіяльність Навчального центру щодо нарахування у 2020 році грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в неповному розмірі та зобов'язав Навчальний центр НГ здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (із врахуванням виплачених сум) за 2020 рік відповідно до п.4 Постанови КМ України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- визнав протиправною бездіяльність Навчального центру НГ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2017 по 31.11.2018 та зобов'язав Навчальний центр НГ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2017 по листопад 2018 року із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003;
- зобов'язав Навчальний центр НГ перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020 рік та з врахуванням раніше виплачених сум, відмовив в задоволенні решти позовних вимог (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94836624). Це рішення суду набрало законної сили 06.07.2021 на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі №380/9866/20.
На виконання описаних вище судових рішень у справі №380/9866/20 Навчальний центр НГ нарахував та виплатив ОСОБА_1 : - індексацію грошового забезпечення в сумі 25521,24 грн., що підтверджується меморіальним ордером №1 від 18.08.2021; - грошове забезпечення і вихідну допомогу в сумі 21970,27 грн., що підтверджується меморіальним ордером №1 від 30.08.2021; відпускні та вихідну допомогу в сумі 6931,60 грн., що підтверджується меморіальним ордером №1 від 13.09.2021.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України “Про Національну гвардію України” від 13.03.2014 №876-VII (далі -Закон №876-VII). Відповідно до частини третьої статті 20 Закон №876-VII норми забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України військовою формою одягу, спеціальним одягом, взуттям та спорядженням, а також іншими предметами речового майна визначаються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону №876-VII військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента постановлено поширити дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008:
- після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання (абзац перший);
- особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій).
Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу Навчального центру НГ ї та всіх видів забезпечення 15.05.2020, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу: індексацію грошового забезпечення в сумі 25521,24 грн.; грошове забезпечення та вихідну допомогу в сумі 21970,27 грн.; відпускні та вихідну допомогу в сумі 6931,60 грн. Ці обставини встановлені рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі №380/9866/20 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.
Суми індексації грошового забезпечення, відпускних та вихідної допомоги охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
При обчисленні періоду затримки суд враховує, що Навчального центру НГ фактично виплатив ОСОБА_1 :
- індексацію грошового забезпечення 18.08.2021;
- грошове забезпечення та вихідну допомогу 30.08.2021;
- відпускні та вихідну допомогу 13.09.2021.
Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 16.05.2020 по 12.09.2021) та становить 485 календарних дні.
Відповідно до довідки Навчального центру НГ про грошове забезпечення №21/115 від 21.10.2020, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за березень 2020 року - 16556,25 грн., квітень 2020 року - 16556,25 грн., усього - 33112,50 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 542,83 грн.
Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 263272,55 грн. (542,83 х 485).
Разом з тим, порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених сум з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (разом 54423,11 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними (несвоєчасно виплачені суми в рази менші за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку).
При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц:
«[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
67. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. […]
78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]
87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]
94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц суд при вирішенні питання щодо суми відшкодування враховує такі обставини:
1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні.
В період проходження позивачем військової служби (2016-2018) Департамент фінансів Міністерства оборони України систематично збільшував фінансування військових частин на виплату військовослужбовцям необов'язкових одноразових складових грошового забезпечення, як от додаткова грошова винагорода та премії (котрі фактично втратили характер «одноразових» та стали систематичними, що суперечило меті їх запровадження - преміювання військовослужбовця за певні досягнення), проте не виділяв коштів для нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, не провів нарахування та виплату при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно. Суд вважає, що у випадку більш раціонального підходу головного розпорядника бюджетних коштів до фінансування військових частин на грошове забезпечення військовослужбовців в контексті розподілу коштів між його складовими (напр., виділення належного фінансування на індексацію грошового забезпечення за рахунок зменшення сум коштів, виділених на виплату премій, які в той час становили 500-800% посадового окладу) цієї проблеми можна і слід було уникнути. Натомість єдиним ефективним способом отримання індексації грошового забезпечення за період 2016-2018 років та грошової компенсації за неотримане речове майно для колишніх військовослужбовців стали звернення до адміністративних судів з позовами до військових частин про спонукання нарахувати та виплатити ці платежі. Дані Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про поширеність та масовість таких звернень (тисячі рішень судів), а також про типовий характер як спорів, так і висловлених відповідачами аргументів. Ці обставини в їх сукупності свідчать про існування системних проблем щодо згаданих виплат військовослужбовцям, виникнення та існування яких зумовлене не стільки діями конкретної військової частини (як-от відповідач) щодо конкретного військовослужбовця (як-от позивач), скільки реалізацією усіма військовими частинами обов'язкових для них вказівок та роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо призначення бюджетних коштів, виділених на виплату грошового забезпечення військовослужбовців.
2) щодо розміру відшкодування.
Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 263272,55 грн. є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, наведеній вище, дійшла таких висновків:
- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п.89 постанови);
- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у пп. 91.1-91.4 постанови,
- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови).
Застосовуючи наведений вище підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні (https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls) можна розрахувати розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від відповідача, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому враховуючи період затримки розрахунку при звільненні (більше одного року) використовуються дані для довгострокових кредитів.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
1) індексація грошового забезпечення в сумі 25521,24 грн. виплачена 18.08.2021, період затримки виплати становить 459 днів. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 18.05.2020 (з 15.05.2020 позивач виключений зі списків особового складу Навчального Центру НГ) становила 32,3% річних. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить 10366,31 грн. (25521,24 *32,3%/365*459);
2) грошове забезпечення та вихідна допомога в сумі 21970,27 грн. виплачені 30.08.2021, період затримки становить 471 день. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 18.05.2020 становила 32,3% річних. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить 9157,27 грн. (21970,27 *32,3%/365*471);
3) відпускні та вихідна допомога в сумі 6931,60 грн. виплачені 13.09.2021, період затримки становить 485 днів. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 18.05.2020 становила 32,3% річних. Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить 2974,99 грн. (6931,60*32,3%/365*485);
Отже, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить 22498,57 грн. (10366,31 +9157,27+ 2974,99).
З огляду на застосування підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 частково, в сумі 22498,57 грн. Стягнення більшої суми, на переконання суду, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд зазначає таке. При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 908 грн. Позивач також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн. Позивач надав суду такі докази понесення витрат на професійну правничу допомогу: договір №755 про надання правової допомоги від 07.10.2021, ордер про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Львівському окружному адміністративному суді на підставі зазначеного договору адвокатом Розман В.С., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Розман В.С. серія ЛВ №001725 від 04.10.2019, акт виконаних робіт від 11.10.2021, квитанція АТ «Ощадбанк» від 11.10.2021 №33 на суму 4000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується такими нормативними положеннями:
відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи,
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Представлені суду акт виконаних робіт від 11.10.2021 містить такий перелік робіт: 1) вивчення документів Клієнта про звільнення, опрацювання рішення ЛОАС про зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення, індексацію та вихідну допомогу, опрацювання довідки про грошове забезпечення, узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовці, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практика в аналогічний категорії справ - 2 год. 30 хв.; - обрахунок середнього заробітку до позовної заяви - 30 хв, складання позовної заяви та підготовка копій документів - 1 год., вартість послуг адвоката (одна година - 1000 грн.). Оцінюючи характер наданої адвокатом правової допомоги відповідно до наданих доказів суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для його зменшення з мотивів завищення вартості.
З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Навчального центру Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) 22498 (двадцять дві тисячі чотириста дев'яносто вісім) гривень 57 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Навчального центру Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 387 (триста вісімдесят сім) гривень 98 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1709 (одна тисяча сімсот дев'ять) гривень 18 коп.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Москаль Р.М.