справа № 380/16659/21
23 грудня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, Головне управління ПФУ у Львівській області), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення за № 134650013965 від 08.07.2021 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 , яке Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області скеровано 16.08.2021;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону України № 2663-111 від 12.07.2001) без обмеження її максимального розміру, виходячи з розрахунку 90% від суми, визначеної у довідці Львівської обласної прокуратури № 21-1010вих-21 від 01.07.2021 про складові заробітної плати, з 02.07.2021, зарахувавши до стажу роботи на посадах прокурора періоди з 10.07.2009 по 01.03.2011, з 19.05.2014 по 03.09.2014, з 15.12.2015 по 14.03.2021, та з 01.04.2021 по 02.07.2021, а також до загального стажу роботи 28 днів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що працював на посадах прокурора, 02.07.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру». Відповідачем направлено на адресу позивача рішення № 134650013965 від 25.05.2021 про відмову в призначенні пенсії позивачу, яке останній отримав 25.08.2021. Вказує, що відповідачем враховано його вислугу років станом на 02.07.2021 у такому розмірі: 20 років 02 місяці 10 днів, з них стаж роботи на посадах прокурора - 10 років 07 місяців 08 днів. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано періодів роботи з 10.07.2009 по 01.03.2011, з 19.05.2014 по 03.09.2014, з 15.12.2015 по 14.03.2021, та з 01.04.2021 по 02.07.2021 до стажу роботи прокурора, а також до загального стажу роботи 28 днів. Стверджує, що його стаж роботи на посадах прокурора станом на 02.07.2021 становить 18 років 00 місяців 13 днів, відтак вважає його достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», який був чинний станом на час призначення позивача до органів прокуратури.
Ухвалою від 05.10.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 29.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 87559 від 26.11.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як прокурору, Закон України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» втратив чинність. Стверджує, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру». Вважає, що обрахована позивачем вислуга років, яка становить 20 років 5 місяців 24 дні не є достатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII «Про прокуратуру». Також заперечив щодо вимог позивача про обчислення і виплату пенсії, виходячи з розміру 90% від суми місячної заробітної плати, без обмеження її максимальним розміром. Просив відмовити у задоволенні позову.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 12352ел від 30.11.2021), в якій навів доводи аналогічні, викладеним у позовній заяві. Просив задовольнити позов повністю.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 працює з 19.06.2003 працює в органах прокуратури.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.07.2021 про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням № 134650013965 від 08.07.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Вказане рішення умотивоване тим, що згідно з пунктом 1 статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Вказано, що вислуга років позивача на пенсію, підтверджена у встановленому законодавством порядку становить 20 років 02 місяці 10 днів, стаж роботи на посадах прокурора - 10 років 07 місяців 08 днів. До стажу зараховано: половину строку навчання в юридичному ВНЗ - 02 роки 04 місяці 26 днів; періоди роботи з 19.06.2003 по 31.03.2021 згідно з трудовою книжкою. До стажу роботи на посадах прокурора зараховані періоди: з 19.06.2003 по 09.07.2009, з 02.03.2011 по 19.05.2014, з 04.09.2014 по 14.12.2015, з 15.03.2021 по 31.03.2021.
Не погоджуючись з таким рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-XII).
Зокрема, статтею 50-1 Закону №1789-XII визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 № 213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема «Про прокуратуру».
З аналізу п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII суд доходить висновку, що зазначеним пунктом скасовані діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону №1789-ХІІ.
Разом з тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон №1697-VIІ), відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII втратили чинність, крім, зокрема частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, зокрема, у частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
Тобто, на час звернення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за призначенням пенсії був чинним Закон №1697-VIІ.
У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Судом встановлено, що позивач на час звернення до суду з даним позовом перебував на прокурорсько-слідчих посадах.
Загальний трудовий стаж позивача до часу звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії у розумінні Закону України «Про прокуратуру» складається з:
з 31.07.1996 по 22.06.2001 навчання на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, що підтверджується копією диплома та додатка до нього;
з 19.06.2003 по 09.07.2009, з 02.03.2011 по 19.05.2014, з 04.09.2014 по 14.12.2015 та з 15.03.2021 по 31.03.2021 роботи на прокурорсько-слідчих посадах органів прокуратури України, що підтверджується відомостями з трудової книжки, де загальний стаж роботи на таких посадах становить 10 років 07 місяців 08 днів.
Отже вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсій за вислугу років, згідно обрахунків відповідача, становить 20 років 02 місяці та 10 днів; стаж роботи на посадах прокурора: 10 років 07 місяців 08 днів.
Таким чином, загальний трудовий стаж позивача до часу звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років у розумінні Закону України «Про прокуратуру» становив 20 років 02 місяці 10 днів.
Суд погоджується з доводами відповідача, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, на час звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу для призначення спірної пенсії, є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII, оскільки загальний трудовий стаж позивача є меншим ніж 25 років.
Слід зазначити, що виходячи із дії законів у часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
Такий правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, яка наведена у постановах від 29 липня 2020 року у справі №263/7010/17, від 26 червня 2018 року у справі №686/17309/17, від 11 червня 2020 року у справі №265/2627/17, від 03 липня 2020 року у справі №163/2795/16-а.
Свої доводи про наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
З цього приводу, суд враховує, що позивач у період роботи в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
Враховуючи, що позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 17 липня 2018 року у справі №348/2385/16-а.
Щодо посилань позивача відносно «законного сподівання» на отримання «майбутнього активу», суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№43331/12 від 03.06.2014), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що в умовах коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ, починаючи із 02.07.2021 року є безпідставними.
При цьому, суд враховує, що спірним рішенням відповідача правомірно та обґрунтовано відмовлено в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697, з тих підстав, що наявна вислуга років позивача є недостатньою для призначення йому пенсії за вислугу відповідно до статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимального розміру, виходячи з розрахунку 90% від суми, визначеної у довідці Львівської обласної прокуратури № 21-1010вих-21 від 01.07.2021 про складові заробітної плати, зарахувавши до стажу роботи на посадах прокурора періоди з 10.07.2009 по 01.03.2011, з 19.05.2014 по 03.09.2014, з 15.12.2015 по 14.03.2021, та з 01.04.2021 по 02.07.2021, а також до загального стажу роботи 28 днів, то такі позовні вимоги також являються безпідставними, оскільки є похідними від спірного права позивача на призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав задоволення позову.
В силу приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 90, 72-77, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
2. Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур