23 грудня 2021 року
справа №380/10119/21
провадження № П/380/10265/21
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області (місцезнаходження: 79012, м.Львів, вул. Дмитра Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 200001591), в якому просить:
- зобов'язати Управління Служби безпеки України у Львівській області визначити суми середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку з позивачем;
- стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2018 по 24.05.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Позивач вказує, що лише 24.05.2021 відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем та виплатив йому 28457,51 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки яку учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення). Просив позов задовольнити.
Ухвалою судді від 29.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач 20.07.2021 подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що будучи державною установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, СБУ вправі здійснювати будь-які виплати виключно у разі наявності бюджетних призначень на такі витрати.
З урахуванням вимог бюджетного законодавства України зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 виникло після видачі наказу про виключення його зі списків особового складу, тобто після 14.04.2018. Розрахунок заборгованості було проведено вчасно, а саме 27.11.2018 виплачено усі належні позивачу виплати у декілька етапів. Дана затримка є абсолютно незначною та пов'язана з особливостями бюджетного законодавства і не може бути розцінена як винна бездіяльність саме співробітників УСБУ у Львівській області. При цьому виплата заборгованості була проведена негайно після отримання відповідних бюджетних асигнувань, замовлених для цієї мети. Відтак вважає, що будь-якої бездіяльності (тим більше - протиправної винної) співробітниками УСБУ у Львівській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні допущено не було, і, отже, позовні вимоги позивача щодо визнання винною протиправною бездіяльності саме УСБУ щодо не проведення повного розрахунку при звільненні вважає неприйнятними і такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому, будь-які претензії від ОСОБА_1 не надходили ні стосовно суми нарахованої виплати одноразової грошової допомоги, ні щодо строків виплати. Вищезазначене кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.04.2019 у справі № 342/158/17, згідно з п. 38 якої «для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими також є конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків...». Зазначає, що згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/2788/21, ОСОБА_1 24.05.2021 виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015- 2018 роки. Відповідачем також подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав несплати позивачем судового збору.
Позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 57786).
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 58688).
Ухвалою від 24.11.2021, витребувано для долучення до матеріалів справи від Управління Служби безпеки України у Львівській області довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за останні 2 календарні місяці його служби в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області, що передують звільненню з військової служби.
20.12.2021 на адресу суду від відповідача надійшли витребуванні судом докази.
Щодо поданого клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №52075), суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір та при відкритті провадження у справі суд встановив, що позовна заява відповідає вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України, а тому суд не бере до уваги подане клопотання.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.08.2015, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом Управління Служби безпеки України у Львівській області №248-ос від 16.04.2018 позивача виключено зі списків особового складу Управління та всіх видів забезпечення з 17.04.2018.
Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за період з 2015 року по 2018 рік).
У відповідь на вказану заяву відповідач повідомив, що підстави для нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відсутні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 у справі №380/2788/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 17.04.2018 та зобов'язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 17.04.2018.
Відповідно до виписки з карткового рахунку позивача 24.05.2021 на виконання вищевказаного рішення суду УСБУ у Львівській області виплачено позивачу 28457,51 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що не заперечується відповідачем.
Стверджуючи, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення), позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 і постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Розглядаючи питання щодо можливості відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 надала оцінку доводам касаційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин тлумачення, наведеного у п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Меньшакова проти України» (далі ЄСПЛ).
У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117).
Також ЄСПЛ звернув особливу увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (параграф 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).
За наслідком розгляду справи №821/1083/17 у постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:
- умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень ч. ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України можна дійти висновку, що ч. 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 у справі №380/2788/21/21 встановлено, що відповідача не виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Повний розрахунок з позивачем проведено 24.05.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) не був спірним.
Наведеними висновками суду спростовується твердження відповідача щодо не розповсюдження на ці спірні правовідносини положення ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Відповідно до інформації УСБУ у Львівській області щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за 2 останні календарні місяці перед звільненням підполковника юстиції ОСОБА_1 з 01.02.2018 по 31.03.2018 заробітна плата, яка була виплачена за два календарні місяці перед звільненням (дата звільнення 16.04.2018) становила 28762,89 грн (12812,04 грн у лютому, 15950,85 грн у березні).
Кількість календарних днів за лютий-березень 2018 року складає 59.
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 487,50 грн в день (28762,89 грн/59 календарні дні).
Період за час затримки по день фактичного розрахунку з 17.04.2018 (наступний день з дня виключення позивача зі списків військової частини) по 24.05.2021 (день фактичного розрахунку) становить 1133 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 552337,50 грн (487,50 грн * 1133 календарних днів).
При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.
Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов'язку, встановленого статтею 116 К КЗпП.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Оскільки сума виплаченої з затримкою грошової компенсації компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій (28457,51 грн) є меншою від нарахованого позивачем середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (552337,50 грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 28457,51 грн (грошової компенсації за за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій)/ 552337,50 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,051%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 487,50 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,051* 1133 (кількість днів затримки) = 28169,21 грн.
Таким чином, сума яка підлягає стягненню становить 28169,21 грн.
Суд зауважує, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Така позиція суду щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин узгоджується із позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог частково, а саме визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.04.2018 по 24.05.2021 та стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 28169,21 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача). У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн. сплачений згідно з квитанцією №67 від 17.11.2021.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 121, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області (місцезнаходження: 79012, м.Львів, вул. Дмитра Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 200001591) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2018 по 24.05.2021 включно у розмірі 28169 (двадцять вісім тисяч сто шістдесят дев'ять) гривні 21 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області (місцезнаходження: 79012, м.Львів, вул. Дмитра Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 200001591) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан