24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 360/1481/21
адміністративне провадження № К/9901/45761/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення недоотриманої частини заробітної плати,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури, у якому просив:
стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок застосування Луганською обласною прокуратурою положення пункту 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнаного рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року - неконституційним, за період з 01 липня 2015 року по 01 листопада 2019 року в сумі 843 045 грн 39 коп;
стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок застосування Луганською обласною прокуратурою положення пункту 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнаного рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року - неконституційним, за період з 01 липня 2015 року по 01 листопада 2019 року в сумі 160 948 грн 52 коп.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Прокуратури Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати в період з 01 липня 2015 року по 01 листопада 2019 року без урахування вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII щодо розміру посадового окладу прокурорів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі неотриманої частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 01 листопада 2019 року в сумі 1 003 993,91 гривні 81 коп.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
10 грудня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року. Скаржник просить ухвалити постанову, якою скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставами касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №819/198/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 819/478/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 280/398/20 щодо відсутності у заступника прокурора обласної прокуратури повноважень на подання апеляційної скарги.
Разом з тим, матеріали касаційної скарги не містять інформації, що позивач звертався із відповідним клопотанням до суду апеляційної інстанції з приводу відсутності повноважень у заступника прокурора Луганської обласної прокуратури на звернення до суду із апеляційною скаргою, а тому суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зазначаючи підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник просить відступити від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року в справі №806/3314/17 та від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16.
За наведених ОСОБА_1 у касаційній скарзі мотивів на обґрунтування підстав відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року в справі №806/3314/17 та від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16, суд не вбачає підстав для такого відступу.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.Зміст касаційної скарги свідчить про те, що її аргументи зводяться до тлумачення норм матеріального та процесуального права, що виключає можливість перегляду постанови апеляційного суду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, пославшись у касаційній скарзі на положення пунктів 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, а тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення недоотриманої частини заробітної плати повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур