23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9470/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Грєхова О.А.)
від 05.08.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Руденко М.А., судді - Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.)
від 23.11.2021
у справі за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 85 885,98 грн,
1. Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 у розмірі 85 885,98 грн, внаслідок настання 20.10.2020 дорожньо-транспортної пригоди із автомобілем MAN TGM 18.250.
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, позов задоволено повністю.
3. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- незважаючи на твердження відповідача про невиконання страхувальником обов'язку надати автомобіль для огляду та складення відповідного акта під час укладення договору страхування, відповідач все одно визначив страхову суму для вказаного автомобіля;
- тлумачення відповідачем пп. 16.1.11 п.16.1 договору щодо відсутності засвідченого підписом представника страховика та печаткою товариства акта огляду на підтвердження факту проведення огляду транспортного засобу як підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, суперечить принципам добросовісності та справедливості, оскільки фактично призводить до того, що договір в частині страхування спірного автомобілю заздалегідь не передбачав його виконання страховиком у разі настання страхового випадку;
- при цьому, посилання у зазначеному пункті договору щодо необхідності засвідчення акта огляду транспортного засобу підписом та печаткою представника страховика розуміється, як покладення саме на відповідача обов'язку із складення відповідного акта, так як положеннями п. 9.2.18 Правил страхування визначено його право вимоги до страхувальника надати транспортний засіб на огляд;
- відповідачем не надано суду доказів ініціювання до або після укладення договору процедури огляду автомобіля, зокрема, направлення листа-вимоги позивачу про надання транспортного засобу на огляд, а також доказів відмови або ігнорування такої вимоги позивачем;
- сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд транспортного засобу виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору, та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, тому відповідач не був позбавлений можливості відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу;
- отже, у позивача наявний обов'язок із виплати суми спірного страхованого відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/9220/190001043 від 16.07.2019, і відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування на користь позивача на підставі п. 16.1.11 договору за відсутності акта огляду автомобіля.
4. 13.12.2021 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
5. 17.12.2021 позивач подав до Верховного Суду заперечення проти відкриття касаційного провадження.
6. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду, оскільки остання не містить належних обґрунтувань щодо виняткового значення справи для скаржника та того, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки наявна правова позиція Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21 з аналогічної справи, яка фактично підтверджує доводи позивача та висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях.
7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги, а також розглянув заперечення проти відкриття касаційного провадження та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
9. Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
10. Частина 7 статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
11. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн.
12. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
13. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2270,00 грн = 227 000, 00 грн).
14. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України, учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
15. Зокрема, пунктом 2 частини 3 цієї статті визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
16. З огляду на те, що справа є малозначною скаржник вказує, що відповідно до підпунктів "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для скаржника, оскільки:
1) у судах першої та апеляційної інстанцій розглядаються більше 20 подібних справ про стягнення сум страхового відшкодування, які є абсолютно аналогічними за правовою природою і випливають із одного укладеного між сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019;
2) відсутня однакова правозастосовча практика щодо застосування одних і тих же норм законодавства під час розгляду аналогічних справ однією тією ж судовою інстанцією, що створює правову невизначеність;
3) основним питанням, яке вирішували суди під час розгляду справ було: чи можна тлумачити положення статті 9 Закону України "Про страхування" таким чином, щоб дійти висновку про можливість визначення сторонами в договорі страхування страхової суми щодо застрахованого майна виключно після проведення страховиком огляду автомобіля, щодо якого укладається договір страхування, зокрема, у судах склалися дві позиції:
- можливе виключно після проведення страховиком огляду автомобіля при укладенні договору, а тому рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу складеного при укладенні договору страхування є незаконним;
- норми закону не містять умов про визначення страхової суми виключно після проведення страховиком огляду автомобіля, така сума визначається за згодою сторін і досягнення цієї згоди закон не пов'язує з будь-якими умовами або обставинами, оскільки страхувальник не виконав передбаченого Правилами страхування обов'язку надати автомобіль для огляду страховику при укладенні договору, що унеможливило складення страховиком відповідного акту огляду, відсутність якого є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
17. Водночас, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини 1 та 3 статті 9 Закону України "Про страхування" та дійшли помилкового висновку про те, що визначення сторонами страхової суми в договорі страхування можливе виключно після проведення страховиком огляду транспортного засобу, а також не застосували норми статті 525, частини 1 статті 526, статей 627, 990, 991 ЦК України та статті 16 Закону України "Про страхування", які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, і відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України).
18. Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
20. Проаналізувавши судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції встановив, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебували аналогічні справи зі справою, яка переглядається, зокрема справи № 910/4224/21, № 910/4321/21, № 910/4337/21, № 910/4296/21, № 910/5726/21 за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019.
21. Так, у постанові від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21 Верховний Суд дійшов висновку, що:
- єдиним мотивом відмови у виплаті страхового відшкодування було небажання виконання цього зобов'язання при настанні страхового випадку, що не узгоджується з принципом добросовісної поведінки;
- відмова у виплаті страхового відшкодування з підстав відсутності акту огляду, який необачно не був оформлений при укладенні договору, що не завадило прийняттю від страхувальника платежів на виконання договору, за конкретних обставин справи є зловживанням правом з боку страховика, яке спрямоване на завдання шкоди страхувальнику, тому у даному випадку відсутні правові підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування;
- обов'язок страхувальника, відповідно до пунктів 8.3, 9.2.18 Правил страхування, надати транспортний засіб для огляду при укладанні договору, стосується виключно обов'язку надати транспортний засіб для огляду, а не складання акту. Натомість у матеріалах справи відсутні докази, і відповідач це не доводив, що позивач ухилявся від проведення огляду;
- обов'язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами страхування. Натомість, відповідно до статті 989 ЦК України, статті 21 Закону України "Про страхування" обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За договором такий обов'язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акту) прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.7 договору встановлений такий обов'язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11 договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже, за умовами договору, підписання акту огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки;
- окрім того, складання такого акту мало передувати укладанню договору, тому страховик мав всі підстави не укладати договір до складання акту, але не зробив цього, й приймав страхові платежі без зауважень, тому відсутність акту огляду перед укладанням договору не може бути визнана безумовною та автоматичною підставою для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування.
22. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 910/4321/21, від 07.12.2021 у справі № 910/4337/21, від 10.12.2021 у справі № 910/4296/21, від 17.12.2021 у справі № 910/5726/21.
23. Отже, на сьогодні існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, які виникли між сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 про стягнення страхового відшкодування.
24. Колегія суддів, що розглядає справу № 910/9470/21, не вважає за необхідне відступати від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду.
25. Таким чином, суд першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду.
26. Натомість, Верховний Суд зауважує, що фактично доводи заявника касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та необхідності вирішити питання належності та достовірності доказів, яким була надана оцінка судами попередніх інстанцій при розгляді справи по суті, водночас, вирішення таких питань не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України.
27. Отже, з огляду на наявність сформованої практики Верховного Суду у постановах від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21, від 06.12.2021 у справі № 910/4321/21, від 07.12.2021 у справі № 910/4337/21, від 10.12.2021 у справі № 910/4296/21, від 17.12.2021 у справі № 910/5726/21, належних обґрунтувань щодо фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики остання не містить.
28. Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи скаржника про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, оскільки незгода скаржника із рішенням суду попередніх інстанцій не підтверджує їх незаконність, не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
29. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
30. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 85 885,98 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
31. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
32. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини 3 статті 287, пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/9470/21 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021.
2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко