22 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4661/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шевченко Лідії Петрівни
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 червня 2021 року (головуючий - Тищенко А.І., судді: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.) і рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2020 року (суддя Морозов С.М.) у справі
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Ізотової Марії Андріївни
до Фізичної особи-підприємця Шевченко Лідії Петрівни
про зобов'язання вчинити дії
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Шевченко Лідії Петрівни
до Фізичної особи-підприємця Ізотової Марії Андріївни
про стягнення 352 178, 22 грн та зобов'язання вчинити дії,
1. У квітні 2020 року Фізична особа-підприємець Ізотова Марія Андріївна (далі ФОП Ізотова М.А.) звернулась у Господарський суд міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шевченко Лідії Петрівни (далі ФОП Шевченко Л.П.) в якому просила зобов'язати ФОП Шевченко Л.П. прийняти від ФОП Ізотової М.А. нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 739), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щорса (Коновальця), буд. 44-а, загальною площею - 208 кв.м. за договором оренди нерухомого майна від 14.12.2019 року, шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) цього приміщення.
1.1. Узагальнено позовні вимоги ФОП Ізотової М.А. були мотивовані обставинами розірвання 05.03.2020, укладеного між сторонами договору оренди та ухилення ФОП Шевченко Л.П. від прийняття з користування орендованого приміщення.
2. В свою чергу ФОП Шевченко Л.П. до Господарського суду міста Києва було подано зустрічну позовну заяву в якій (з урахуванням заяв про зміну предмету позову) заявниця просила стягнути з ФОП Ізотової М.А. суми орендних платежів з урахуванням штрафних та фінансових санкцій в розмірі 352 178, 21 грн та зобов'язати останню повернути ФОП Шевченко Л.П. орендовані приміщення у стані придатному для використання в опалювальний період, за актом приймання-передачі.
2.1. Зустрічна позовна заява обґрунтована обставинами того, що дія укладеного між сторонами договору оренди припинилася лише з 14.04.2020 і станом на день подання позову за ФОП Ізотовою М.А. рахується заборгованість зі сплати орендних платежів, яка виникла в період дії такого договору. Крім цього, у зв'язку з тим, що стан приміщення, яке ФОП Ізотова М.А. намагається повернути з оренди є не придатними для використання у зимовий період (пошкоджено водяне опалення та приточну вентиляцію) останню слід зобов'язати повернути його у стані належному.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.020 первісний позов було задоволено повністю.
3.1. Зобов'язано ФОП Шевченко Л.П. прийняти від ФОП Ізотової М.А. нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 739), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щорса (Коновальця), буд. 44-а, загальною площею - 208 кв.м. за Договором оренди нерухомого майна від 14.12.2019 року шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) цього приміщення.
3.2. Зустрічний позов задоволено частково.
3.3. Стягнуто з ФОП Ізотової М.А. на користь ФОП Шевченко Л.П. суму основної заборгованості в розмірі 131 379,41 грн, суму пені в розмірі 3 369, 01 грн, суму 3% річних в розмірі 1 034,99 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 782,45 грн. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
3.4. Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано такими обставинами і аргументами:
- матеріалами цієї справи підтверджується, що укладений між сторонами договір оренди приміщень від 14.12.2019 (внаслідок одностороннього розірвання) припинив свою дію саме 14.04.2020, а не 05.03.2020;
- з матеріалів справи також слідує, що станом на момент розірвання вказаного договору у ФОП Ізотової М.А. перед ФОП Шевченко Л.П. існувала заборгованість зі сплати орендних платежів на суму 131 379, 41 грн, а тому вона має бути стягнута в примусовому порядку;
- згідно здійсненого перерахунку сум пені, 3% річних та інфляційних втрат належними до стягнення з ФОП Ізотовою М.А. є також 3 369, 01 грн пені, 1 034, 99 грн 3 % річних та 782,45 грн інфляційних втрат;
- станом на момент прийняття ФОП Ізотовою М.А. (орендарем) в оренду спірного приміщення, його стан був задовільним та придатним до використання, що не заперечується сторонами; підписаний сторонами акт прийому-передачі приміщення від 14.12.2019 не містить вказівки про те, що приміщення було обладнане системою водяного опалення та приточно-витяжної вентиляції, або те, що вказані системи перебувають у придатному (непридатному) до використання стані;
- враховуючи навіть те, що орендні правовідносини між сторонами тривають з 2016 року (на чому наголошує ФОП Шевченко Л.П.), ці обставини не підтверджують факту того, що в приміщенні було встановлено системи водяного опалення, оскільки акт прийому-передачі (повернення) приміщення від 13.12.2019, складений до договору оренди нерухомого майна від 13.01.2019 (раніше був укладений сторонами) також не містить жодних даних про таку систему;
- окрім того, укладення нового договору оренди від 14.12.2019, після прийняття з оренди приміщення за договором оренди від 13.01.2019, підтверджує факт того, що стан приміщення був придатний до його використання, що сторонами засвідчено своїми підписами в актах;
- при розгляді цієї справи ФОП Шевченко Л.П. не було надано первинних доказів в підтвердження обставин підключення системи опалення в орендованому приміщення та перебування системи приточно-витяжної вентиляції у робочому стані, а тому усі її доводи про таке судом визнаються безпідставними;
- таким чином, з огляду на відмову власника приміщення (орендодавця, ФОП Шевченко Л.П.) від прийняття з оренди нежитлових приміщень, з урахування встановленої судом обставини наявності підстав для вчинення дій з прийняття (передачі) приміщення з оренди, доцільним є зобов'язання орендодавця вчинити дії з прийняття від орендаря (ФОП Ізотової М.А.) нежилих приміщень шляхом підписання відповідного акту, оскільки зобов'язання фактично повернути нежилі приміщення орендодавцю у стані придатному для використання в опалювальний період не знаходить свого відображення в матеріалах справи, з огляду на встановлені вище обставини та згоду орендаря повернути приміщення з оренди.
4. Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову щодо зобов'язання ФОП Ізотової М.А. передати приміщення з оренди у придатному для використання в опалювальний період стані, ФОП Шевченко Л.П. звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
5. За наслідками перегляду рішення господарського суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 його було залишено без змін.
6. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ФОП Шевченко Л.П. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
7. Доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до такого:
- при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано приписи частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України (далі ЦК України); крім того, здійснене судом застосування вказаної норми не узгоджується з висновками Верховного Суду щодо її правильного застосовування у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 05.12.2019 у справі № 917/613/19 та від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18 в контексті розгляду позовних вимог, пов'язаних з прийняттям майна з оренди, як способу захисту;
- скаржниця також стверджує, що відмова судів першої та апеляційної інстанцій в частині зустрічного позову про зобов'язання ФОП Ізотової М.А. повернути орендоване приміщення у задовільному стані є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам чинного законодавства України, фактичним обставинам справи та доказам у ній, через неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, та неправильність установлення обставин, які мають значення для справи; в цій частині акцентує на тому, що при розгляді цього спору судами неправомірно було не враховано ряд доказів, що безумовно підтверджують обставини передання спірних приміщень в оренду у належному стані (з системою опалення та приточно-витяжною вентиляцією), а саме: висновок експертного дослідження № 14108/20-43/14109/20-44 від 03.06.2020; договір № 119/Щ2 про участь у Фонді фінансування будівництва від 19.10.2020; договір оренди нежитлового приміщення від 12.02.2016;
- окремо зазначає скаржниця і про те, що її не було належним чином повідомлено про перенесення судового засідання в суді апеляційної інстанції.
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Шевченко Л.П. з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
9. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Ізотова М.А. заперечує проти усіх доводів, що наводить скаржник, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. З рішеннями судів погоджується та просить залишити їх без змін. Окремо також підкреслює, що постанови суду касаційної інстанції (на які посилається скаржниця) були прийняті Верховним Судом у неподібних даній справі правовідносинах, а тому заявляє і клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Шевченко Л.П.
10. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ФОП Шевченко Л.П. та представника ФОП Ізотової М.А. (Коваленко С.П.), перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (пункти 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Шевченко Л.П. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у даній справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.
11. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
11.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
12. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
12.1. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
12.2. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
13. Враховуючи наведені вище, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами цієї справи не можна вважати подібними тим, що склалися між сторонами спорів у справах № 917/613/19 та № 904/5549/19, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами й обов'язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин.
14. Так, у справах № 917/613/19 та № 904/5549/18 спори між їх учасниками також виникли із правовідносин оренди нерухомого майна. В той же час, предмети позовів у зазначених справах становили вимоги орендарів про зобов'язання орендодавців прийняти орендовані приміщення з оренди. У постанові від 05.12.2019 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підтвердив, зокрема, належність обраного позивачем способу захисту права орендаря саме в обраний спосіб. В той же час, у постанові від 24.09.2020 у справі № 904/5649/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що такий спосіб захисту є неналежним.
15. Водночас, предметом апеляційного перегляду у справі № 910/4664/20 були лише зустрічні позовні вимоги ФОП Шевченко Л.П. про зобов'язання ФОП Ізотової М.А. передати приміщення з оренди у придатному для використання в опалювальний період стані. Рішення ж місцевого господарського суду в частині первісних позовних вимог ФОП Ізотової М.А. про зобов'язання ФОП Шевченко Л.П. прийняти приміщення з оренди до апеляційного господарського суду не оскаржувалося, в апеляційному порядку не переглядалося.
16. Позаяк у справах № 917/613/19 та № 904/5549/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду надавав висновки із застосування приписів статей 16, 795 ЦК України щодо обраного позивачами способу захисту за фактичних обставин справ, де позивачами були орендарі, а їх вимоги спрямовувалися до примусу орендодавців прийняти орендовані приміщення, варто погодитися із аргументами ФОП Ізотової М.А. про те, що такі висновки не мали враховуватися апеляційним господарським судом у даній справі, позаяк спірні правовідносини, які переглядав апеляційний суд, стосувалися захисту прав орендодавця, який вимагав повернення майна у належному стані.
16.1. Окремо варто відмітити і те, що ні у справі № 917/613/19, ні у справі № 904/5549/18, спору про між сторонами щодо стану приміщення не було, і відповідно, судом касаційної інстанції такі правовідносини взагалі не аналізувалися.
17. Підсумовуючи колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданої скарги по суті.
17.1. Разом з цим, не можуть бути самостійною підставою для касаційного провадження самі лише доводи скаржниці про те, що судами не було досліджено якихось доказів або ж досліджено їх не у повному обсязі, позаяк в силу положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чого у даному випадку не відбулося.
17.2. Так само не дають суду касаційної інстанції підстав для продовження касаційного розгляду і зауваження скаржниці про її неналежне повідомлення про перенесення судового засідання у суді апеляційної інстанції, позаяк такі твердження суперечать матеріалам апеляційного провадження, є формальними та не підкріплені жодними вагомими аргументами і посиланнями на норми процесуального права, які судом було порушено.
18. Колегія суддів вважає доцільним також зауважити, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
18.1. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
18.2. Як вказала об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.
19. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
19.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
19.2. Зважаючи на те, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/4661/20 правовідносинах, а з інших доводів касаційної скарги підстав для здійснення провадження по суті не вбачається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Шевченко Л.П. у даній справі в цілому.
За таких обставин, керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження у справі № 910/4661/20 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Шевченко Лідії Петрівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 червня 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2020 року закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.