ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2021Справа № 910/15575/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна»
до 1. Міністерства охорони здоров'я України
2. Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Чернігівська обласна державна адміністрація
2. Чернігівська міська рада
про солідарне стягнення 14.044.726,96 грн
За участю Чернігівської обласної прокуратури
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Кимлик Ю.В.
Представники сторін
від позивача Процюк О.О., ордер серії КВ № 713339 від 20.09.2021
від відповідача-1 Дяк Ю.М., самопредставництво
від відповідача-2 Грицик О.М., самопредставництво
від третьої особи-1 Сокирко Н.В., самопредставництво
від третьої особи-2 Малай А.В., ордер серії СВ № 1020414 від 14.10.2021
від прокуратури Кузьміна К.Г., посвідчення № 058254 від 01.20.2020
Суть спору :
22.09.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до Міністерства охорони здоров'я України (відповідач-1) та Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації (відповідач-2) про солідарне стягнення 14.044.726,96 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що 03.09.2009 між позивачем та Чернігівською обласною державною адміністрацією підписано Протокол про наміри щодо реалізації проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігів. 19.11.2021 між позивачем та відповідачем-2 було укладено угоду про реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігів. В подальшому Чернігівською обласною державною адміністрацією було затверджено обласні програми забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2013-2017 роки та на 2016-2020 роки, якими підтверджено провідну роль позивача в забезпеченні медичної допомоги хворим на ХХН V стадії, що є підставою для виділення бюджетних коштів. В межах реалізації проекту позивачем побудований діалізний медичний центр. Починаючи з липня 2014 року, на підставі прийнятого відповідачем-1 рішення, в медичному центрі позивача безперервно проходять лікування також внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей. 30.10.2014 розпорядженням Кабінету міністрів України № 1071-р «Про виділення коштів з резервного фонду бюджету» було виділено кошти на реалізацію домовленостей з відповідачем-1, проте, у зв'язку з допущеною технічною опискою в тексті відповідного розпорядження, кошти позивачу сплачено не було та повернуті до державного бюджету. Позивачем вживалися заходи для врегулювання питання щодо оформлення послуг гемодіалізу внутрішньо переміщеним особам окремим письмовим договором, проте відповідачами були надані лише листи-відповіді, з яких вбачається що останні підтверджують свої зобов'язання забезпечити фінансування. Проте, листом № 14-17/19154/2-20 від 08.07.2020 відповідачем-1 вперше не було визнано заборгованість перед позивачем, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідачів 14.044.726,96 грн заборгованості за надані послуги гемодіалізу внутрішньо переміщеним особам, яка виникла за період з 2014 року по березень 2020 року.
У позовній заяві міститься клопотання, на підставі ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Чернігівську обласну державну адміністрацію та Чернігівську міську раду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 відкрито провадження у справі № 910/15575/21 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Чернігівську обласну державну адміністрацію та Чернігівську міську раду; підготовче засідання призначено на 09.11.2021.
20.10.2021 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що позивачем не подано жодних документів, які б підтверджували підстави для розміщення внутрішньопереміщених осіб на лікування саме у позивача. Використати кошти, виділені розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1070-р від 30.10.2014, виявилось неможливим, у зв'язку з невнесенням до цього розпорядження необхідних змін. За відсутності укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору, що передбачалось Угодою про реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігові від 19.11.2009, про надання медичних послуг, у відповідача-2 відсутній обов'язок по сплаті наданих позивачем послуг. Зазначає, що основним джерелом фінансування заходів у галузі охорони здоров'я у спірному періоді була медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, спрямування якої можливе було виключно на заклади охорони здоров'я, які фінансувалися за рахунок такої субвенції, про що позивачу неодноразового повідомлялося. Положеннями Обласних програм позивача не передбачено в якості одержувача бюджетних коштів.
22.10.2021 від третьої особи-2 до суду надійшли пояснення, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що позовна заява не містить ідентифікацію певної особи з двох відповідачів, із якою у позивача, начебто виникли фактичні правовідносини з надання медичних послуг. Вважає, що є безпідставним встановлення солідарного характеру обов'язку з оплати послуг обома відповідачами. Укладений між позивачем та третьою особою-1 Протокол від 03.09.2009 та укладена між позивачем та відповідачем-2 Угода від 19.11.2009 передбачають укладення договорів за якими буде визначено кількість хворих, що будуть направлятись до позивача та порядок сплати наданих послуг. Обласна Програма «Надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю» на 2013-2017 роки» не містить реквізитів рішення обласної ради з датою та номером її затвердження. Обласна Програма забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки не передбачає позивача в якості одержувача бюджетних коштів. Матеріали справи не містять трьохсторонніх договорів між позивачем та відповідачами за якими б виникали солідарні грошові зобов'язання. Вважає, що надаючи послуги хворим, позивач діяв як господарюючий суб'єкт відповідно до видів своєї діяльності.
29.10.2021 від відповідача-2 до суду надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
02.11.2021 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що позивач не є учасником бюджетного процесу у спірних правовідносинах. До 01.04.2020 одним із джерел фінансування закладів охорони здоров'я була медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам розподіл та використання якої регулювався відповідними актами Кабінету Міністрів України. У відповідача-1 відсутні, як на момент виникнення спірних правовідносин так і на даний час, будь-які правові підстави для безпосереднього фінансування медичних послуг, що надаються суб'єктами господарювання, а також укладання з такими суб'єктами відповідних цивільно-правових угод. Зазначає, що укладення договір про надання медичних послуг населенню за участю замовників, здійснюється виключно в порядку і спосіб визначений Законом України «Про публічні закупівлі». Отже, у спірних правовідносинах цивільні права та обов'язки щодо оплати наданих медичних послуг можуть виникнути виключно з підстав визначених Законом України «Про публічні закупівлі» шляхом укладання відповідних договорів, які як вбачається з матеріалів справи позивачем із розпорядником бюджетних коштів не укладались.
05.11.2021 від третьої особи-1 до суду надійшли пояснення по справі, в яких зазначає, що Протокол про наміри щодо реалізації проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігів від 03.09.2009 не є договором в розумінні положень глави 52 Цивільного кодексу України та глави 20 Господарського кодексу України, не створюють юридичних наслідків, у тому числі обов'язку щодо сплати коштів за надані позивачем медичні послуги. Щодо Обласної Програми забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки зазначає, що Чернігівська обласна державна адміністрація не є ні відповідальним виконавцем Програми, ні розпорядником бюджетних коштів за цією Програмою. Програма не передбачає позивача в якості одержувача бюджетних коштів як і не визначає обов'язку обладміністрації вступати у господарські відносини з іншими суб'єктами. Зазначає, що позивачем до позовної заяви додано проект Обласної програми «Надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю» на 2013-2017 роки», який оформлений як додаток до рішення Чернігівської обласної ради. У Чернігівської облдержадміністрації відсутні повноваження по затвердженню обласних програм, а рішення про затвердження вказаної програми Чернігівською обласною радою не приймалось. Використати кошти, виділені розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1070-р від 30.10.2014, виявилось неможливим, у зв'язку з не внесенням до цього розпорядження необхідних змін.
08.11.2021 позивачем до суду подано заперечення на заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності.
08.11.2021 позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача-1.
09.11.2021 в підготовчому засіданні третьою особою-2 заявлено усне клопотання про розгляд справи у закритому проваджені.
В підготовчому засіданні 09.11.2021, відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.11.2021.
09.11.2021 позивачем до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 09.11.2021 позивач ознайомився з матеріалами справи що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника позивача.
17.11.2021 позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача-2.
17.11.2021 позивачем до суду подано відповідь на пояснення третіх осіб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/15575/21 від 18.11.2021 задоволено клопотання третьої особи-2 та постановлено розгляд справи № 910/15575/21 проводити у закритому судовому засіданні.
В підготовчому засіданні 18.11.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.11.2021.
29.11.2021 від Чернігівської обласної прокуратури на електрону пошту суду надійшла заява про вступ у справу.
В судовому засіданні 30.11.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, про задоволення заяви Чернігівської обласної прокуратури про вступ у справу.
Позивач в судовому засіданні 30.11.2021 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач-1 в судовому засіданні 30.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Відповідач-1 в судовому засіданні 30.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Третя особа-1 в судовому засіданні 30.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.
Третя особа-2 в судовому засіданні 30.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.
В судовому засіданні 30.11.2021, відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 09.12.2021.
30.11.2021 від Чернігівської обласної прокуратури до суду надійшла заява про вступ у справу, зміст якої є ідентичним заяві, що надійшла до суду 29.11.2021.
03.12.2021 Київською міською прокуратурою до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 03.12.2021 представник Київської міської прокуратури ознайомився з матеріалами справи що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою останнього.
В судовому засіданні 09.12.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» є дочірнім підприємством провідного світового лідера у постачанні продуктів і медичних послуг для людей із хронічною нирковою недостатністю.
У 2009 році Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» започатковано проект міжнародного партнерства у сфері медико-соціальної допомоги населенню України, у межах якого іноземним інвестором (група Fresenius Medical Care) заплановано створення медичних діалізних центрів на території різних областей України для задоволення потреб осіб, хворих на хронічну хворобу нирок (далі - ХХН) V стадії. Враховуючи високу вартість процедури діалізу та важливість її регулярного і якісного одержання для забезпечення життя хворих, лікування пацієнтів, хворих на ХХН, здійснюється виключно за рахунок бюджетних коштів.
В межах реалізації зазначеного інвестиційного проекту у 2010 році силами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (далі - Фрезеніус або позивач) у м. Чернігів побудований та по сьогоднішній день діє діалізний медичний центр.
В той же час, держава в особі уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування взяла на себе зобов'язання направляти хворих в згаданий медичний центр та забезпечувати здійснення оплати за проведене позивачем лікування.
Так, 03.09.2009 між Кампанією Фрезеніус Медікал Кер АГ & Ко. КГаА та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» з одного боку та Чернігівською обласною державною адміністрацією з іншого боку підписано Протокол про наміри щодо реалізації проекту по створенню діализного медичного центру в м. Чернігів (далі - Протокол), відповідно до умов якого, враховуючи значне збільшення діагностованих випадків хронічної ниркової недостатності (ХНН), недостатньою кількістю центрів по обслуговуванню хворих, зростання кількості хворих з ХНН в Чернігівській області та м. Чернігові, Фрезеніус зобов'язується на власний ризик та за власні кошти у відповідності з умовами цього договору забезпечити реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігові, схваленого і затвердженого в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 1.2. Протоколу Чернігівська обласна державна адміністрація після введення Центру в експлуатацію згідно положень чинного законодавства України і після отримання Фрезеніусом всіх передбачених чинним законодавством України дозвільних документів і ліцензій в межах повноважень, вживає всі необхідні заходи для направлення в Центр, обумовлену окремим договором кількість діалізних хворих, і забезпечує здійснення оплати за проведене Фрезеніусом лікування методом гемодіалізу в межах бюджетних коштів, розпорядником по яких є Облдержадміністрація, згідно з умовами окремих договорів, що укладаються між сторонами або між Фрезеніусом і іншими, визначеними Облдержадміністрацією, розпорядниками бюджетних коштів для реалізації даного проекту.
У пункті 2.2.4. Протоколу визначено, що оплата за проведення Фрезеніусом лікування хворих методом гемодіалізу здійснюється Облдержадміністрацією або третіми особами (лікувальними установами), які знаходяться в сфері управління відповідно Облдержадміністрації на підставі окремих договорів, що укладаються в установленому порядку.
Пунктом 3.1. Протоколу визначено, що цей проект набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє впродовж 10 (десяти) років.
19.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» та Управлінням охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації укладено Угоду про реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігів (далі - Угода), відповідно до умов якої Фрезеніус зобов'язується на власний ризик та за власні кошти у відповідності з умовами цієї угоди забезпечити реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігові, схваленого і затвердженого в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Відповідно до п. 1.2. Угоди Управління охорони здоров'я після введення Центру в експлуатацію згідно положень чинного законодавства України і після отримання Фрезеніусом всіх передбачених чинним законодавством України дозвільних документів і ліцензій в межах повноважень, вживає всі необхідні заходи для направлення в Центр, обумовлену окремим Договором кількість діалізних хворих, і забезпечує здійснення оплати за проведене Фрезеніусом лікування методом гемодіалізу в межах бюджетних коштів, згідно з умовами окремих договорів, що укладаються між сторонами або між Фрезеніусом і іншими, визначеними Управлінням охорони здоров'я, розпорядниками бюджетних коштів для реалізації даної угоди.
Пунктом 2.2.4. Угоди визначено, що оплата за проведення Фрезеніусом лікування хворих методом гемодіалізу здійснюється розпорядниками коштів, визначеними Управлінням охорони здоров'я Чернігівської області на підставі окремих договорів, що укладаються в установленому порядку.
Позивач зазначає, що Чернігівською обласною державною адміністрацією затверджені Обласна програма «Надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю» на 2013-2017 роки» та Обласна Програма забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки», які на думку позивача підтверджують провідну роль Фрезеніус в забезпеченні медичної допомоги хворим на XXH V стадії, що є підставою для виділення бюджетних коштів.
Позивач зазначає, що 28.07.2014 на нараді в Міністерстві охорони здоров'я України за участі Фрезеніус розглядалося питання, яке виникло у зв'язку із початком війни на сході України, а саме надання замісної ниркової терапїі пацієнтам - внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей.
На згаданій нараді, Міністерством охорони здоров'я України було прийнято рішення про перенаправлення пацієнтів із зони АТО на лікування до медичного центру Фрезеніус у м. Чернігів. Фрезеніус, як приватний заклад охорони здоров'я, погодився надавати їм необхідні послуги гемодіалізу. Тому починаючи з липня 2014 року по сьогоднішній день в медичному центрі Фрезеніус у м. Чернігів безперервно проходять лікування направлені внутрішньо переміщені особи. Кількість пацієнтів у різні періоди варіювалася від 5 до 16. Лікування для хворих було і залишається безкоштовним.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1070-р від 30.10.2014 «Про виділення коштів з резервного фонду бюджету» було виділено 10530 тис. гривень для здійснення невідкладних заходів із забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення хворих, які потребують гемодіалізу, з числа осіб, що переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, у тому числі Дніпропетровській облдержадміністрації - 6240 тис. гривень, Харківській облдержадміністрації - 1872 тис., Чернігівській облдержадміністрації - 1014 тис., Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації) - 1404 тис. гривень.
Виходячи зі змісту зазначеного розпорядження виділені кошти спрямовувались виключно на забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення хворих, які потребують гемодіалізу з числа осіб, що переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, а не на оплату послуг.
Внаслідок безрезультатних звернень Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації до Міністерства охорони здоров'я України № 03/1-22/6810 від 17.11.2014 та Чернігівської обласної державної адміністрації до Кабінету Міністрів України № 02-02/5065 від 04.12.2014 щодо необхідності внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1070-р від 30.10.2014, а саме доповнити пункт 1 зазначеного розпорядження словом «послугами», зміни до розпорядження внесено не було та використати грошові кошти за цільовим призначенням не виявилось можливим.
Позивач зазначає, що відповідачами рішення про припинення лікування чи перенаправлення пацієнтів (внутрішньопереміщеннних осіб) на лікування в інший заклад охорони здоров'я не приймалось. У свою чергу, позивач, незважаючи на відсутність оплати за надані послуги, продовжував здійснювати лікування хворих на ХХН V стадії, оскільки припинення надання медичних послуг гемодіалізу призвело б до неминучої смерті пацієнтів, та звертався до відповідачів про врегулювання існуючої заборгованості та необхідність оформлення договірних відносин.
Позивач звернувся до відповідачів з претензіями № 1 від 12.06.2020, в яких просив сплатити вартість фактично наданих у період з липня 2014 року по березень 2020 року послуг гемодіалізу внутрішньопереміщенним особам у розмірі 14.044.726,96 грн.
У відповідь Міністерство охорони здоров'я України листом № 14-17/19154/2-20 від 08.07.2020 зазначив, що між позивачем та відповідачем-1 відсутні договірні відносини у спірний період та у відповідача-1 відсутні кредиторська заборгованість перед позивачем, що зареєстрована у встановленому порядку в органах казначейської служби, тому відсутні підстави для задоволення претензії.
Позивач вважає, що незважаючи на не підписання договорів продовжувалися відносини між позивачем як закладом охорони здоров'я та приватним інвестором і відповідачами як уповноваженими замовниками медичних послуг та розпорядниками бюджетних коштів. Між сторонами виникли та продовжували існувати зобов'язальні відносини з надання і оплати послуг, укладені у спрощений спосіб, що є беззаперечним свідченням обов'язку відповідачів погасити існуючу заборгованість перед позивачем, оплативши вартість фактично наданих послуг.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.
За змістом ст. 18 вказаного Закону фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Згідно з ч. 5 ст. 18, ч. 6 ст. 35-2, ч. 5 ст. 35-3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медична допомога вторинного та третинного рівнів надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.
Таким чином, обов'язок з надання медичних послуг методом гемодіалізу за рахунок бюджетних коштів може виникнути у разі укладення головним розпорядником бюджетних коштів договору із закладом охорони здоров'я про медичне обслуговування населення згідно із Законом України «Про публічні закупівлі».
Частинами першою та другою ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Протокол та Угода не є договорами у розумінні положень глави 52 Цивільного кодексу України та глави 20 Господарського кодексу України.
Не підлягає застосуванню в даному випадку ст. 635 Цивільного кодексу України та ст. 182 Господарського кодексу України, оскільки ні Протокол ні Угода не створюють юридичних наслідків, у тому числі і обов'язку щодо сплати коштів за надані позивачем медичні послуги, не мають волевиявлення сторін щодо надання їм сили попереднього договору, вони свідчать виключно про те, що обласна державна адміністрація зможе виконати відповідні функції за наявності юридичної можливості.
Як свідчить судова практика стосовно застування ст. 635 Цивільного кодексу України та 182 Господарського кодексу України, договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Предметом Протоколу та Угоди є створення діалізного медичного центру в м. Чернігів. При цьому в Протоколі та Угоді визначено, що оплата за проведення лікування хворих методом гемодіалізу здійснюватиметься на підставі окремих договорів, укладених в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами та позивачем жодних договорів чи інших двосторонніх та/або багатосторонніх угод на реалізацію вказаних у Протоколі та Угоді обставин не укладалось. Такі відносини мали б бути оформлені відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі», що виключає в свою чергу виникнення правовідносин між сторонами у справі у спрощений спосіб та будь-яку господарсько-правову відповідальність.
Посилання позивача на затверджені Чернігівською обласною державною адміністрацією Обласну Програму «Надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю» на 2013-2017 роки» та «Обласну програму забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки», які на думку позивача є підставою для виділення бюджетних коштів, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Відповідно до п. 48 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого (п. 32 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Кошти, що передаються з державного бюджету, є видатками Державного бюджету України, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі (ч. 1 ст. 30 Бюджетного кодексу України). Тобто, кошти у вигляді субвенції з державного бюджету мають бути передбачені у законі про Державний бюджет на відповідний рік як цільові видатки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 103-4 Бюджетного кодексу України медична субвенція спрямовується на видатки місцевих бюджетів, передбачені у пункті 3 частини першої статті 89 (крім підпункту «г») та пункті 3 частини першої статті 90 цього Кодексу, для оплати поточних видатків, крім видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.
У законі про Державний бюджет України затверджуються обсяги медичної субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетів об'єднаних територіальних громад.
Таким чином, розмір медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та її вид (цільові видатки) визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік та дублюються у відповідних рішеннях органів місцевого самоврядування, отримувачів субвенції, як міжбюджетні трансферти.
Чернігівська обласна державна адміністрація жодних рішень з вказаного питання не приймала та не була розпорядником коштів медичної субвенції.
Обласна Програма «Надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю» на 2013-2017 роки» не містить реквізитів рішення обласної ради з датою та номером її затвердження.
Чернігівська обласна державна адміністрація у поясненнях до позову зазначила, що рішення про затвердження зазначеної програми Чернігівською обласною радою не приймалось.
Обласна Програма забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки, затверджена рішенням сесії Чернігівської обласної ради № 18-2/VII від 18.12.2015.
Відповідно до п. 5 Програми фінансове забезпечення заходів Програми здійснюватиметься за рахунок асигнувань обласного бюджету, які передбачаються у кошторисах відповідальних виконавців Програми, коштів державного бюджету, а також інших джерел не заборонених законодавством. Паспортом зазначеної Програми відповідальним її виконавцем визначено Управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації.
Чернігівська обласна державна адміністрація не є ні відповідальним виконавцем Програми, ні розпорядником бюджетних коштів за цією Програмою.
При цьому Програма не передбачає позивача в якості одержувача бюджетних коштів, як і не визначає обов'язку для облдержадміністрації вступати у господарські відносини з іншими суб'єктами.
Абзацом другим пункту 43 постанови Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» установлено, що розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров'я також в межах бюджетних асигнувань, затверджених планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів, за наявності витягу, доведеного органом Казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів органів Казначейства.
З цією метою розпорядники, які отримали від органів Казначейства витяг, повинні подати цим органам розподіли показників зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.
Згідно з ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Таким чином, у відповідачів по справі, обов'язок по оплаті медичних послуг, наданих у зазначений період, перед позивачем не виник, відповідний договір з урахуванням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» не укладався, істотні умови договору у вказаному періоді з позивачем не узгоджувалися, відносини у спрощений спосіб не оформлялися, як наслідок солідарна відповідальність відповідачів у справі, не виникла, обов'язок зі здійснення розрахунку за спірні послуги відсутній, оскільки обов'язок із фінансування послуг виникає безпосередньо із загальних та спеціальних норм законодавства, наведених раніше.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідачів враховуючи відсутність укладених між позивачем та відповідачами у визначеному чинним законодавством порядку відповідних договорів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся з позовними вимогами.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 23.12.2021.
СуддяВ.В. Сівакова