ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.12.2021Справа № 910/17280/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"
до Міністерства юстиції України
про стягнення 41991,81 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про стягнення 41 991,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем, як власником квартир №114, №119 та №245, які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Урлівська, 38-а, зобов'язань з оплати вартості житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути 36 734,12 грн основного боргу, 3 841,06 грн інфляційних втрат та 1 416,55 грн. 3% річних.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/17280/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
24.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.
02.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
09.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив та відповідачем у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, суд
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартири № 114, № 119, № 245, що розташовані у м. Київ, по вул. Урлівській, 38-А належать на праві власності Державі в особі Міністерства юстиції України.
Судом встановлено, що обслуговуючою організацією житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 38-А, відповідно до рішення Правління забудовника ПАТ "ХК "Київміськбуд", оформленого протоколом від 15 серпня 2012 року № 29, було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» та передано останньому вказаний будинок на баланс та експлуатацію згідно акту приймання-передачі від 1 жовтня 2012 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача станом на 30.09.2021 наявна заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг по особовому рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 12232,27 грн, по особовому рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 12232,27 грн та по особовому рахунку № НОМЕР_3 у розмірі 12269,58 грн.
З матеріалів справи вбачається, що договори надання відповідних послуг у формі єдиного документу між сторонами не укладалися.
Разом з тим, на підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг, позивачем додано до позову належним чином засвідчені копії Договору № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012, Договору № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів від 01.10.2012, Договору № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012, а також складені на виконання цих правочинів відповідних актів приймання-передачі виконаних робіт і наданих послуг.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих його послуг.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та, зокрема, зазначає, що управління багатоквартирним будинком здійснюється управителем виключно на договірних засадах, проте позивач договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 38-А по вул. Урлівській не надає; в матеріалах справи відсутні рахунки на сплату житлово-комунальних послуг, які містять у собі перелік наданих послуг за кожен окремий місяць, обсяг наданих послуг, їх тариф, а також відсутні докази направлення та отримання рахунків відповідачем; позивачем не надано доказів на підтвердження факту надання послуг за Договором № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012, а також доказів оплати послуг за вказаним договором та іншими договорами; у визначений позивачем період (з 01.09.2019 по 30.09.2020) жодні особи в квартирах № 114, № 119, № 245 по вул. Урлівській, 38-А у м. Києві не проживали, не були зареєстровані, а також вказані квартири не передавалися в користування іншим особам, тому фактично користування житлово-комунальними послугами не здійснювалося; позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки, на період дії карантину та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово- комунальних послуг; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно- технічних робіт, обслуговування внутрішньо-будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо-будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено зобов'язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Водночас частиною першою статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово- комунальних послуг.
Пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок індивідуального споживача укладати договори про надання житлово- комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а пунктом 2 частини 2 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язання виконавця комунальної послуги готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Форма і зміст (умови) Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій були затверджені постановою Кабінету Містрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та діяли до 05.09.2018 року (тобто в період коли Позивач надавав житлово-комунальні послуги відповідачу).
Згідно з частиною третьою статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, вбачається, що умови Типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень, врегулювати свої відносини на власний розсуд, а лише мають право конкретизувати його умови.
Тобто, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Більше того, з матеріалів справи (зокрема, копії листа №468 від 15.03.2019) вбачається, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, однак, відповідач надіслав позивачу лист про відмову у підписанні договору з посиланням на відсутність підстав для його укладення.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з утримання будинків та прибудинкової території виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Водночас відповідачем не спростовано факту постачання житлово-комунальних послуг позивачем. Відтак, в силу наведених норм відповідач зобов'язаний був оплачувати надані позивачем послуги.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за житлово-комунальні послуги відповідача перед позивачем згідно з наданим розрахунком, за період з 01.09.2019 по 01.10.2021 по квартирі № 114, що розташована у м. Київ, по вул. Урлівській, 38-А становить 12232,27 грн; по квартирі № 119, що розташована у м. Київ, по вул. Урлівській, 38-А становить 12232,30 грн; по квартирі № 245, що розташована у м. Київ, по вул. Урлівській, 38-А становить 12269,58 грн.
При цьому, відповідачем не було надано доказів неотримання останнім вищенаведених житлово-комунальних послуг чи оформлення у встановленому порядку відмови від їх отримання, а також не спростовано належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку спірної заборгованості.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за надані останньому позивачем житлово-комунальні послуги, за період з 01.09.2019 по 01.10.2021 у сумі 36734,12 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент ухвалення рішення не надав документів, які свідчать про сплату вказаної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог про стягнення суми основного боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 36734,12 грн заборгованості підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3 841,06 грн інфляційних втрат та 1 416,55 грн. 3% річних.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який міститься у позовній заяві, судом встановлено, що визначені позивачем періоди нарахування є обґрунтованими, а розрахунок арифметично правильним, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 3841,06 грн та 1416,55 грн. 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки, на період дії карантину та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, є необґрунтованими, з огляду на те, що сплата 3% річних та інфляції не є штрафними санкціями, а лише виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; ідентифікаційний код: 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 14/55, офіс 1004; ідентифікаційний код: 36844047) основний борг у розмірі 36 734 (тридцять шість тисяч сімсот тридцять чотири) грн 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 841 (три тисячі вісімсот сорок одна) грн 06 коп., 3% річних у розмірі 1 416 (одна тисяча чотириста шістнадцять) грн 55 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева