ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.12.2021Справа № 910/11567/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 12 630 445,38 грн.
Представники:
від позивача: Накоп'юк Я.В.
від відповідача: Никипорець І.Ф., Шукліна О.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 12 630 445, 38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції позивачу було завдано збитки, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 12 630 445, 38 грн шкоди.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.09.2021.
17.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву.
13.09.2021 через відділ діловодства від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
14.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.
У підготовче засідання 14.09.2021 прибули представники відповідача, представники позивача в підготовче засідання не прибули.
Представник відповідача підтримав клопотання про поновлення строку на подачу відзиву.
Обґрунтовуючи клопотання, відповідач вказує на те, що для підготовки відзиву необхідно опрацювати значну кількість документів та отримати докази, які знаходяться в архівах територіально віддалених структурних підрозділів, тому підготовка та подача до суду відзиву у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі є об'єктивно неможливою.
Так, частинами 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на викладене, враховуючи поважність причин пропуску строку на подачу відзиву, у підготовчому засіданні 14.09.2021 судом задоволено клопотання відповідача та без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про поновлення строку на подачу відзиву.
Разом з тим, відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду, враховуючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у підготовчому засіданні 14.09.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 05.10.2021.
04.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності та клопотання про зупинення провадження у справі.
05.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 05.10.2021 прибули представники сторін.
За наслідками розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до остаточного вирішення Верховним Судом справи № 910/15766/20, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки, в силу приписів п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, однак, як вбачається з доданих до клопотання доказів, справа № 910/15766/20 на розгляд палати, об'єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду не передавалася, відтак, підстави для зупинення провадження у справі № 910/11567/21 відсутні.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 02.11.2021.
11.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
01.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документа до матеріалів справи.
02.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення та клопотання про призначення експертизи.
У підготовче засідання 02.11.2021 прибули представники сторін.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.11.2021.
У підготовче засідання 16.11.2021 прибули представники сторін.
Розглянувши клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи, яке 02.11.2021 надійшло через відділ діловодства суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Так, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано наявності об'єктивних причин неможливості подання експертного висновку у строки встановлені для подання доказів (тобто, разом з відзивом), що суперечить приписам ст. 99 ГПК України, з огляду на що в задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи, судом відмовлено.
У підготовчому засіданні 16.11.2021 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2021.
У судове засідання 14.12.2021 прибули представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідача проти задоволення позову заперечили.
У судовому засіданні 14.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
07.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (замовник) укладено Договір № 07153/ПЗ-2018 про надання послуг, пунктом 1.1 якого визначено, що предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування вагоном перевізника не є орендною платою.
За змістом п. 1.2 Договору, перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною.
Пунктом 2.1.6 Договору визначено, що замовник зобов'язаний оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Як вбачається з п. 2.3.3 Договору на виконання умов договору, для проведення розрахунків і обліку сплачених сум відповідачем для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531, присвоєно замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача 8104.
Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» ПАТ «Укразалізниця».
Відповідно до п. 4.5 Договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг; додаткових послуг за вільними тарифами та інше.
Щодобово, протягом періоду виконання договору, перевізник надає замовнику в електронному вигляді переліки перевізних документів на електронну адресу, а у разі відсутності електронного зв'язку - у паперовому вигляді (п. 4.6 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з:
- плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;
- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору;
- плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Водночас, п. 8 Протоколу №Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 18.12.2018 затверджено та введено в дію Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій АТ «Укрзалізниця», згідно п. 1.2 якого, малодіяльна вантажна станція - станція, у якої середньодобове загальне навантаження вагонів нижче аналогічного середнього показника усіх вантажних станцій підприємства в цілому по AT «Укрзалізниця» та становить менше 10% від нього.
Згідно з п. 4.3 вказаного Порядку, сформований перелік малодіяльних станцій надається Департаменту комерційної роботи та регіональним філіям для проведення додаткового аналізу, розрахунку фінансового результату та для підписання додаткових угод до договорів про надання послуг на послугу «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням».
Також п. 7.3 Протоколу № Ц-64/101 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 18.12.2018 вирішено затвердити текст та умови додаткової угоди до договору про надання послуг, згідно якої суб'єкт господарювання зобов'язується компенсувати Перевізнику витрати, пов'язані з подачею і забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою, встановленою у Додатку 1 до Договору.
Наказом AT «Укрзалізниця» від 09.01.2019 № 22 введено в дію Перелік цін на виконання робіт (послуг), які надаються за вільними тарифами регіональними філіями AT «Укрзалізниця» та визначено послугу «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням».
Вказана послуга введена в дію з 14.01.2019 і застосовується після укладення додаткової угоди. Вартість послуги становила 170,38 грн без ПДВ (204,46 грн з ПДВ) за 1 вагон/1 кілометр.
Надалі, Протоколом №Ц-46/104 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 25.11.2019 затверджено нову редакцію Порядку проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій AT «Укрзалізниця» та новий текст і умови додаткової угоди.
Крім того, п. 3.1 вказаного Протоколу затверджено Перелік цін на виконання робіт (послуг), які надаються за вільними тарифами регіональними філіями AT «Укрзалізниця», згідно якого вищевказана послуга була диференційована на: до 20 км (включно) нараховується за 1 вагон/1 кілометр за ставкою 184,54 грн без ПДВ (221,45 грн з ПДВ), понад 20 км - за 1 вагон 3 690,80 грн без ПДВ (4 428,96 грн з ПДВ).
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено Додаткові угоди № 1/ПЗ від 21.01.2019, № 5/ЛЗ від 13.02.2021, № 6/ЛЗ від 19.02.2019, № 7/ПЗ від 01.03.2019, № 11/ПЗ від 21.03.2019, № 15/ЛЗ від 23.04.2019, № 16/ПЗ від 10.05.2019, № 16/ПрЗ від 22.07.2019, № 19/ПЗ від 17.09.2019, № 23/ПЗЗ від 10.10.2019, № 23/ПЗЗ/25 від 13.02.2020, № 26/ДОН від 14.02.2020, № 27/ПЗ від 18.02.2020, № 28/ПЗ від 24.02.2020, № 29/ПЗ від 24.03.2020 до Договору про надання послуг від 07.02.2018 № 07153/ПЗ-2018, якою доповнено розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20 у такій редакції: « 2.1.20. Компенсувати перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у Додатку 1 до цього Договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій».
Відповідно до умов Договору протягом періоду з лютого 2019 року по серпень 2020 року відповідачем надавалися позивачу послуги з перевезення вантажів, зокрема, послуги, пов'язані з подачею й збиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльних вантажних станціях, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням, на станціях Яблунець (348407), Гніздичів (378309), Кам'янка-Бузька (370100), Рудки (375809), Рудня-Почаївська (350708), Сенкевичівка (357506), Вашківці (389407), Кислівка (431708), Закомельська (443705), Краснопавлівка (443103), Рублівка (427702), Буди (449701), Водяна (449203), Гусинка (433008), Безпалівка (443404), Теребовля (362902), Самійлівка (454803), Рубанка (426004), Коломак (449102), Камка (327006), Білий Колодязь (433402), Бантишеве (492400) та Мерефа (441108).
Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19 визнано, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків; визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення; за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення, на Акціонерне товариство "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що оскільки розмір плати за перевезення вантажу згідно розділу 3 Договору визначався з урахуванням тарифної відстані, яка включала в себе відстань доставки вантажу від/до малодіяльної станції, то, відповідно, сплачені позивачем грошові кошти за цю послугу є прямими збитками. Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відповідач зобов'язаний відшкодувати заподіяну порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шкоду у подвійному розмірі, а саме 12 630 445,38 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивач шляхом підписання Додаткових угод № 1/ПЗ від 21.01.2019, № 5/ЛЗ від 13.02.2021, № 6/ЛЗ від 19.02.2019, № 7/ПЗ від 01.03.2019, № 11/ПЗ від 21.03.2019, № 15/ЛЗ від 23.04.2019, № 16/ПЗ від 10.05.2019, № 16/ПрЗ від 22.07.2019, № 19/ПЗ від 17.09.2019, № 23/ПЗЗ від 10.10.2019, № 23/ПЗЗ/25 від 13.02.2020, № 26/ДОН від 14.02.2020, № 27/ПЗ від 18.02.2020, № 28/ПЗ від 24.02.2020, № 29/ПЗ від 24.03.2020 до Договору про надання послуг від 07.02.2018 № 07153/ПЗ-2018 без зауважень/заперечень/протоколів розбіжностей погодився із послугами, визначених в додаткових угодах та вартістю таких послуг; кошти, які просить стягнути позивач, були отримані відповідачем як оплата належно наданих за договором послуг, тому, вони не можуть вважатися ні збитками, ні шкодою; позивачем здійснено розрахунок збитків без врахування висновків рішення Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19 щодо статей витрат вартості послуг; у спірних правовідносинах позивач виступав експедитором, а відтак, всі його витрати, пов'язані з виконанням договорів відшкодовуються клієнтами; позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом. Зазначені обставини, на переконання відповідача, є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
При цьому, правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
При цьому, згідно з ч.ч.1-2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зазначені норми підлягають застосуванню разом із відповідними положеннями Закону України «Про захист економічної конкуренції», який не містить окремих (спеціальних по відношенню до ЦК України) норм щодо визначення поняття шкоди та збитків.
Так, судом було встановлено, що на виконання п. 4.6 Договору, відповідачем протягом періоду виконання Договору надавались позивачу в електронному вигляді Переліки, у яких відображено суму списаних коштів з особистого рахунку позивача, зокрема, за період з лютого 2019 року по серпень 2020 року, відповідачем було списано 6 315 222,69 грн за надання послуги: «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням та вивантаженням», що не заперечується сторонами у справі.
Судом було встановлено, що рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19, зокрема, визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
При цьому, Акціонерне товариство "Українська залізниця" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення №470-р від 06.08.2020. Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15766/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення №470-р від 06.08.2020 - відмовлено повністю.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Судом встановлено, що при розгляді справи №130-26.13/102-19 Комітетом було встановлено наступні обставини.
AT "Укрзалізниця" здійснює діяльність, зокрема, на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом - суміжному з природною монополією ринку (п. 46 рішення АМКУ).
Пунктами 48-50 рішення АМКУ визначено, що товарними межами ринку є перевезення вантажів залізничним транспортом. При цьому часовими межами є 2018 рік - 31 березня 2020 року, а територіальними межами ринку є територія України, тобто ринок є загальнодержавним. Основними покупцями послуги перевезення вантажів залізничним транспортом є вантажовласники та/або вантажовідправники, яким потрібна комплексна послуга - перевезення вантажів залізничним транспортом.
Комітетом було встановлено, що АT "Укрзалізниця" самостійно розроблено та впроваджено Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій AT "Укрзалізниця", яким визначено критерії включення (виключення) станцій до(з) переліку малодіяльних вантажних станцій та припинено обслуговування підприємств на малодіяльних станціях без підписання додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є надання послуги.
Окрім того, АТ "Укрзалізниця" затвердило умови додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій (далі - Послуга).
Умовами зазначеної додаткової угоди передбачено, що суб'єкт господарювання зобов'язується компенсувати перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій.
У рішенні від 06.08.2020 №470-р зазначено, що листом № Ц-2/6-27/1262-19 від 24.06.2019 АТ "Укрзалізниця" надано розрахунок вартості Послуги, з якого вбачається, що до неї включені такі статті витрат: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на маневрову роботу, витрати на 1 вагоно-кілометр у складі поїзда, витрати на одиночне слідування локомотива, загальновиробничі витрати, виробнича собівартість, адміністративні витрати.
За результатами аналізу статей витрат вартості Послуги, Комітет прийшов до висновку, що вона є економічно необґрунтованою, оскільки, вартість Послуги встановлена без урахування різних обставин, зокрема, щодо кількості вагонів, які подаються чи забираються, їх наповненості тощо.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт", органи управління залізничним транспортом разом з відповідними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування вирішують питання експлуатації малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій, а також залізничних під'їзних колій, що перебувають на балансі АТ "Укрзалізниця".
У разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими дільницями, станціями та під'їзними коліями, АТ "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій та залізничних під'їзних колій (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт").
У разі якщо залізнична станція є і малодіяльною, і збитковою, товариство разом з органами місцевого самоврядування вирішує питання її експлуатації, а в разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими станціями, AT "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць / станцій.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що органи управління залізничним транспортом разом, зокрема, з відповідними органами місцевого самоврядування спільно вирішують питання експлуатації саме малодіяльних збиткових залізничних станцій.
Натомість, AT "Укрзалізниця" одноосібно, в безальтернативному порядку запровадило послугу, встановило вартість на неї, а також визначило підстави для її застосування.
Підписання додаткової угоди про надання послуги є умовою надання Товариством послуг перевезень вантажів з/на малодіяльні вантажні станції, яку неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. За умов наявності конкуренції на ринку, суб'єкти господарювання мали б змогу відмовитися від підписання додаткової угоди до договору, яка призводить до суттєвого збільшення їх витрат, та обрати іншого надавача послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом.
Обмеження діяльності малодіяльних залізничних станцій для виконання вантажних операцій та/або їх закриття, збільшення вартості відправки вантажів призводить до зростання вартості продукції. При цьому є продукція, яка може бути доставлена лише залізничним транспортом або така, реалізація якої є економічно і технологічно вигідною виключно за умови відвантаження залізницею.
З огляду на викладене, Комітет дійшов до висновку, що дії АТ "Українська залізниця" щодо визнання малодіяльних вантажних станцій і запровадження послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлення її вартості, призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, яке було б неможливим за умови існування конкуренції на ринку.
Із вказаним висновком погодився суд при розгляді справи № 910/15766/20, а відтак, в силу приписів ст. 75 ГПК України, суд зазначає, що обставина протиправності поведінки відповідача, яка полягала у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України при визнанні малодіяльних вантажних станцій і запровадження спірної Послуги, є встановленою та повторному доведенню не підлягає.
Разом з тим, визначаючи розмір збитків, позивач стверджує, що плата за перевезення вантажу згідно розділу 3 Договору визначалася з урахуванням тарифної відстані, яка включала в себе відстань доставки вантажу від/до малодіяльної станції, а відтак, сплачені позивачем кошти за вказану послугу є прямими збитками позивача.
Суд зазначає, що статтею 101 Статуту залізниць України визначено, що ціни за послуги, пов'язані з перевезенням пасажирів, багажу та вантажобагажу, на які не поширюється державне регулювання, встановлюють надавачі послуг.
Пунктом 32 розділу ІІ Збірника тарифів встановлено перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються залізничним транспортом за вільними тарифами (на підставі окремих договорів).
Вільні тарифи визначаються виходячи з кон'юнктури, якості і споживчих властивостей робіт і послуг. При цьому, перелік видів перевезень, робіт та послуг, які виконуються за вільними тарифами не є вичерпним.
Як вбачається з Класифікатора підкодів до Переліку кодів плати, зборів, штрафів та інших надходжень, послуга «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, а також роботи, пов'язані з при триманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» має підкод 019 та входить до складу «Інші послуги на прохання вантажовласників, що пов'язані з перевезенням вантажів, для яких не наведено готових плат у цьому Збірнику та перелік яких оголошується Укрзалізницею» (код 229/381).
Відтак, твердження позивача про те, що вартість спірної Послуга, що встановлюється за вільними тарифами повністю включається у вартість інших послуг, визначених розділом 3 Договору, зокрема, послуг, розмір плати за які розраховується за ставками і тарифами, визначеними Збірником тарифів, є необґрунтованим.
Більше того, як зазначалось вище, у рішенні Комітету від 06.08.2020 №470-р вказано, що листом № Ц-2/6-27/1262-19 від 24.06.2019 АТ "Укрзалізниця" надано розрахунок вартості Послуги, з якого вбачається, що до неї включені такі статті витрат: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на маневрову роботу, витрати на 1 вагоно-кілометр у складі поїзда, витрати на одиночне слідування локомотива, загальновиробничі витрати, виробнича собівартість, адміністративні витрати.
За результатами аналізу статей витрат вартості Послуги, Комітет прийшов до висновку, що вона є економічно необґрунтованою, оскільки, вартість послуги встановлена без урахування різних обставин, зокрема, щодо кількості вагонів, які подаються чи забираються, їх наповненості тощо.
З викладеного вбачається, що порушення АТ "Укрзалізниця" законодавства про захист економічної конкуренції зумовлене, зокрема, встановленням вартості Послуги без чіткого співвідношення зі статтями витрат, які закладені безпосередньо у собівартість такої послуги, однак, висновків про те, що спірна Послуга повністю включається до складу інших послуг, які надаються відповідачем рішення Комітету не містить.
Враховуючи наведене, суд не може погодитися з доводами позивача про те, що всі кошти, сплачені ним відповідачу як вартість Послуги є саме збитками позивача, оскільки, вся сума, сплачена позивачем на виконання умов Договору та згідно з його умовами у будь-якому разі не може бути основою для розрахунку збитків, адже є платою, згідно з чинним договором, проведеною за узгодженою його сторонами ціною.
При цьому, суд зазначає, що неможливість виокремити вартість необхідних складових послуги не може вважатись належним доведенням розміру такої складової цивільного правопорушення як збитки.
Схожа правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20.
Поряд з цим, як вбачається з наявних в матеріалах справи документів та підтверджується відповіддю позивача на адвокатський запит відповідача вих. № 2210/КВ-84 від 22.10.2021, позивач у спірних правовідносинах виступав як експедитор, що, зокрема, вбачається з накладних та доданих до відповіді на адвокатський запит копій договорів та документів, що підтверджують надання послуг за такими договорами, зокрема, Договір № 170420-01 від 17.04.2020, укладений між ТОВ «Грейнсвард» (виконавець) та ТОВ «Агрофірма «Мічуріна» (замовник), Договір № 260719-01 від 26.07.2019, укладений між ТОВ «Грейнсвард» (виконавець) та ТОВ «Традекс Агрі» (замовник), Договір № 160919-01 від 16.09.2019 укладений між ТОВ «Грейнсвард» (виконавець) та ТОВ «Агротех-Стор» (замовник) та інші.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Аналогічним чином регулюється питання відшкодування витрат експедитора клієнтом в ч.1 ст.929 ЦК України - за договором транспортного експедирування одна сторона експедитор зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Таким чином, імперативними положеннями законодавства України встановлено абсолютне право експедитора на отримання від клієнта компенсації всіх витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Враховуючи наведене, вчинення дій експедитором в інтересах клієнта проводиться за рахунок клієнта, та клієнт зобов'язаний відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором. Отже, здійснені позивачем платежі на користь відповідача за Договором є витратами експедитора та підлягають компенсації позивачу з боку контрагента за відповідним договором транспортного експедирування.
Відтак, оскільки, збитки (реальні збитки) - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, разом з тим, витрати за Договором, про які зазначає позивач були йому компенсовані замовниками/мають бути компенсовані замовниками в силу положень укладених між ними договорів, при цьому, жодних доказів звернення замовників до позивача з вимогами про стягнення вартості спірної Послуги - матеріали даної справи не містять, суд приходить до висновку, що позивачем в межах розгляду даної справи, не доведено наявність у нього порушеного права (охоронюваного законом інтересу).
Так, частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на те, що позивачем не було доведено належними доказами, як складу правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, так і безпосередньо факту наявності у позивача порушеного права (охоронюваного законом інтересу), суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
З огляду на викладене, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, оскільки, у даній справі суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову у справі № 910/10535/21.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 24.12.2021
Суддя Ю.В. Картавцева