ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2021Справа № 910/10752/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/10752/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-плюс»
до 1) Київської міської ради
2) Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління ДПС у м. Києві
про стягнення 1 146 459,18 грн
За участю представників учасників справи:
від позивача Степаненко Ю.М. (адвокат за ордером від 02.07.2021 серія АІ
№ 1128928);
від відповідача-1 Пилипчук І.І. (у порядку самопредставництва);
відповідача-2 Кендюх Т.В. (у порядку самопредставництва);
третьої особи не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімекс-плюс» (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР) та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві (далі - Управління) про стягнення надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 13.08.2004 № 840 (далі - Договір) у розмірі 897 100,95 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 залишено позовну заяву без руху, встановлено позивачу п'ятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду: даних про ідентифікаційний код відповідача-1; відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
09.07.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10752/21 та призначено підготовче засідання на 17.08.2021.
09.08.2021 відповідач-1 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
10.08.2021 відповідач-2 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, а також просив залучити до участі у справі Головне управління ДПС у м. Києві як третю особу.
16.08.2021 позивач через відділ діловодства суду подав документи по справі та відповідь на відзив на позовну заяву відповідача-2, в якій просив витребувати в Управління документальне підтвердження сплати до місцевого бюджету м. Києва 1 436 714,39 грн за оренду земельної ділянки по вул. Гоголівській, 43, у м. Києві на підставі статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У підготовче засідання 17.08.2021 з'явились представники сторін, судом оголошено протокольно про перерву в підготовчому засіданні до 02.09.2021.
30.08.2021 позивач через відділ діловодства суду подав відповідь на відзив на позовну заяву відповідача-1 та пояснення до позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 відкладено підготовче засідання на 21.09.2021, постановлено витребувати в Управління документальне підтвердження сплати до місцевого бюджету м. Києва 1 436 714,39 грн за оренду земельної ділянки по вул. Гоголівській, 43, у м. Києві, долучено до матеріалів справи пояснення та відповідь на відзив, подані позивачем 30.08.2021, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління ДПС у м. Києві.
15.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 викликано третю особу у наступне підготовче засідання на 05.10.2021.
24.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли докази направлення копії відзиву на позовну заяву з додатками на адресу третьої особи.
04.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій Товариство просить стягнути 1 146 459,18 грн, від відповідача-1 надійшли письмові пояснення з клопотанням про застосування строків позовної давності.
У підготовчому засіданні 05.10.2021 позивачем подано докази направлення на адресу третьої особи документів на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2021.
Судом 05.10.2021 оголошено протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, долучено до матеріалів справи подані до суду документи, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 28.10.2021.
28.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 було закрито підготовче провадження та призначено справу №910/10752/21 до судового розгляду по суті на 16.11.2021.
16.11.2021 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення.
16.11.2021 позивачем була надана суду промова (заключне слово) у судових дебатах.
У судовому засіданні 16.11.2021 було оголошено перерву до 09.12.2021.
У судове засідання 09.12.2021 представники третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і розгляд справи були повідомлені належним чином.
Пунктом 1 частини третьої статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною першою статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, ухвали суду були надіслані за адресами учасників справи, які містяться у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, суд зауважує, що ухвали суду були офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідачів, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
У судовому засіданні 09.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви на позовну заяву, відповіді на відзиви, письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням КМР від 25.09.2003 № 31-11/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» вирішено передати Товариству, зокрема, у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу житлових на вул. Гоголівській, 43 в Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови (0,09 га) та земель запасу житлової та громадської забудови (0,02 га), а також площею 0,11 га - у короткострокову оренду на 1,5 року (період будівництва) за рахунок земель міської забудови (0,10 га, в тому числі площею 0,08 га в межах червоних ліній) та за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (0,01 га).
На підставі рішення відповідача-1 від 25.09.2003 № 31-11/905 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) 13.08.2004 було укладено Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 13.08.2004 за реєстровим № 840, за умовами якого:
- орендодавець на підставі пункту 1 рішення КМР від 25.09.2003 № 31-11/905, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену Договором (пункт 1.1 Договору);
- об'єктом оренди відповідно до Договору є земельна ділянка з такими характеристиками:
місце розташування - на вул. Гоголівській, 43 (сорок три) у Шевченківському районі м. Києва;
розмір - 1 073 (одна тисяча сімдесят три) кв. м;
цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу;
кадастровий номер - 8000000000:91:165:0034 (пункт 2.1 Договору);
- відповідно до витягу з технічної документації №-1028874/2004 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 23.07.2004 № 702 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 626 706 (шістсот двадцять шість тисяч сімсот шість) грн 92 коп. (пункт 2.2 Договору);
- Договір укладено на 25 (двадцять п'ять) років (пункт 3.1 Договору);
- річна орендна плата за земельну ділянку на період будівництва встановлюється в розмірі 1,5 (однієї цілої і п'яти десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Після здачі об'єкта в експлуатацію орендна плата встановлюється у розмірі 0,03 (нуль цілих і три десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового фонду та 2 (два) відсотки від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду (пункт 4.2 Договору);
- розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення КМР та внесення змін до Договору (пункт 4.3 Договору);
- розмір орендної плати може переглядатись у випадках передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз на рік (пункт 4.7 Договору);
- всі зміни та/або доповнення до Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (пункт 11.1 Договору).
Договір був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів державної реєстрації договорів 06.09.2005 за №91-6-00481.
Позивачем і відповідачем-1 підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки від 06.09.2005, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння та користування вказану земельну ділянку.
За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем-1 виконано взяті на себе зобов'язання з надання в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку площею 1 073 кв. м без будь-яких зауважень.
28.02.2013 КМР прийнято рішення № 89/146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.
Позивач вказує, що з квітня 2013 року по січень 2020 року ним було сплачено орендну плату в розмірі 1 436 714,39 грн.
Однак, за розрахунками Товариства, за вказаний вище період розмір орендної плати за Договором складає 290 255,21 грн, а тому грошові кошти у розмірі 1 146 459,18 грн мають бути стягнуті як надмірно сплачені.
Позивач мотивує вимоги тим, що:
- у грудні 2014 року перша черга будівництва була введена в експлуатацію, а тому з січня 2015 року ставка орендної плати для Товариства мала б становити 0,3% за землю під жилим фондом, 2% - за землю під нежилим фондом;
- у грудні 2019 була введена в експлуатацію остання черга житлово-офісного комплексу;
- 16.03.2020 Товариство дізналося про те, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є Договір, а тому, на переконання позивача, відповідач-1 порушував право позивача, а останній регулярно (протягом 7 років) переплачував суму орендної плати;
- оскільки до Договору не було внесено зміни щодо розміру орендної плати, то, як стверджує позивач, він повинен здійснювати оплату розмірі, який визначено у пункті 4.2 Договору.
У свою чергу, відповідачі заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість позову.
Крім того, КМР заявила про застосування строків позовної давності.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та §5 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.
Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до чинного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах повноважень, приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які відповідно до статті 144 Конституції України є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Так, 28.02.2013 КМР прийнято рішення № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.
Пунктом 2 Рішення від 28.02.2013 № 89/9146 зобов'язано орендарів земельних ділянок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
Рішення від 28.02.2013 № 89/9146 було опубліковано в газеті «Хрещатик» № 45 в квітні 2013 року, тобто офіційно оприлюднено.
Серед орендарів, яких зобов'язано забезпечити оформлення внесення змін до договорів оренди, вказано Товариство (пункт 1296 додатку до Рішення від 28.02.2013 № 89/9146).
Пунктом 3 Рішення від 28.02.2013 №89/9146 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зобов'язано проінформувати про прийняття цього рішення органи Державної податкової служби та орендарів земельних ділянок, вказаних у додатку.
Вказане Рішення від 28.02.2013 №89/9146 не скасовано та є обов'язковим для виконання.
Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у своєму листі від 16.07.2013 №05704-15380 повідомляв Товариство про необхідність приведення у відповідність до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) Договору, на підставі рішення КМР № 89/9146 (яким внесено зміни в тому числі до Договору), встановивши річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Слід зазначити, що позивач не спростував отримання вказаного листа та не пояснив причин невиконання ним пункту 2 Рішення від 28.02.2013 № 89/9146.
Разом з тим, Товариство належним чином виконувало обов'язок щодо сплати орендної плати землі у розмірі, визначеному Рішенням від 28.02.2013 № 89/9146, по суті, вчинивши дії, спрямовані на погодження такого розміру.
Твердження позивача про необізнаність про порушення його прав, оцінюються судом критично, оскільки Рішення від 28.02.2013 № 89/9146 було офіційно оприлюднено, примірник Договору був наявний у Товариства з моменту його укладення, про необхідність внесення змін позивача повідомлено листом від 16.07.2013 № 05704-15380.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
Пунктом 8.3 статті 8 ПК України передбачено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.3 статті 36 ПК України).
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Відповідно до пункту 288.1. статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (підпункт 288.2. статті 288 ПК України).
Згідно з пунктом 288.4. статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Разом з тим, відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Тобто законодавець чітко визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція вказаної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).
Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту Договору в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, аби річний платіж орендної плати за земельну ділянку був не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки.
При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, розмір орендної плати визначений у Договорі в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Враховуючи вищевикладене, позивач був зобов'язаний здійснювати оплату орендної плати за землю у розмірі не меншому, ніж встановлено ПК України. Перерахувавши грошові кошти у розмірі 1 436 714,39 грн за період з квітня 2013 року по січень 2020 року, Товариство вчинило дії, які по суті є погодженням зі змінами умов Договору щодо розміру орендної плати, та оформлення яких відповідно до приписів пункту 2 Рішення від 28.02.2013 №89/9146 було обов'язком позивача як орендаря.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Крім того, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, клопотання відповідача-1 про застосування строків позовної давності судом не застосовується.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.12.2021.
Суддя О.Г. Удалова